Нова дипломатія. Як Україна бореться за суб'єктність на міжнародній арені

Попри вкрай складну міжнародну ситуацію, Україні торік вдалося домогтися багатьох дипломатичних успіхів: від зміцнення зв'язків з партнерами по Євросоюзу і НАТО до затвердження українського трактування подій на Донбасі, від актуалізації кримського питання на світовому рівні до просування наших товарів на зарубіжних ринках. Про те, як це стало можливим і чому тези російської пропаганди та її місцевих адептів про "кинуту Заходом Україну" не мають під собою ніяких підстав – докладніше в матеріалі РБК-Україна.

У 2021 році Україна демонструвала безпрецедентну активність на міжнародній арені. Притому, що обставини складалися не на користь Києва – у світі один за іншим виникали локальні і глобальні кризи і конфлікти, що об'єктивно витісняли Україну і її протистояння з Росією з порядку денного. Тим не менш, такої інтенсивності контактів з США і ключовими європейськими країнами не спостерігалося ніколи.

Захід з нами

Цілком природно, значна частина всіх цих переговорів була пов'язана зі збільшеною агресивністю з боку РФ. Весняну хвилю ескалації вдалося тимчасово збити – але лише до осені, коли країна-агресор почала чергову, триваючу досі, концентрацію військ біля українського кордону. І прямо почала шантажувати і Київ, і країни Заходу.

Всупереч численним "прогнозам" російських і проросійських політиків і медіа-персон, в такій ситуації Україну ніхто не "кинув" – навпаки, західні союзники почали активно постачати українські Збройні сили. В кінці літа США оперативно виділили Україні додатковий пакет допомоги, а протягом осені в нашу країну були доставлені чергові чотири партії зброї та обладнання, в тому числі знамениті ПТРК Javelin, а також патрульні катери Island, засоби зв'язку, боєприпаси, медпрепарати тощо.

Від Великобританії Україна отримала протимінний трал Spark, від Латвії – партію санітарних автомобілів, від Литви – бронежилети та інше озброєння.

Всупереч досить поширеній думці, все це озброєння і амуніція дістаються Україні далеко не за замовчуванням. Навпаки, їх отриманню завжди передує великий обсяг дипломатичної роботи, як правило, прихованої, і лобіювання українських інтересів в країнах, які цю допомогу надають. У підсумку вже в поточному році Україна повинна буде отримати від американців близько 756 мільйонів допомоги, як військової, так і спрямованої на боротьбу з коронавірусом і підтримку різних реформ.

Крім чисто військової допомоги, від західних столиць Київ отримує і стабільну дипломатичну підтримку. Принцип "нічого про Україну без України" дотримується неухильно, що легко відстежити навіть за відкритими джерелами, особливо протягом останніх місяців.

Напередодні і відразу після кожного раунду багаторівневих переговорів між Росією і США або іншими країнами НАТО відповідні політичні лідери і топ-чиновники заходу обов'язково контактують зі своїми колегами в Україні. Десятки, якщо не сотні разів за останні тижні Україна отримувала чіткий меседж: без української участі і без урахування інтересів України ніякі рішення прийматися не будуть.

Так, 10 січня в Женеві пройшов черговий раунд американо-російських переговорів, 12 січня відбудеться зустріч у форматі Росія-НАТО, а 13 січня – переговори на майданчику ОБСЄ. Перед останнім візитом до Москви політичні радники лідерів Франції та Німеччини звірили позиції з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком. А напередодні переговорів між НАТО і РФ вони провели зустріч з керівництвом України в Києві. Напередодні Женевських переговорів президент США Джо Байден і держсекретар Ентоні Блінкен обговорили ситуацію з українським президентом Володимиром Зеленським і главою МЗС Дмитром Кулебою.

При цьому західні лідери в черговий раз багато підтверджували, що тільки Україна і країни НАТО – а не Росія або будь-хто інший – будуть вирішувати питання про членство нашої країни в Альянсі.

Паралельно минулого року вдалося зберегти і навіть посилити окремі санкції проти країни-агресора. Крім того, підготовлені і нові санкційні пакети, які будуть задіяні в разі, якщо Росія спробує піти далі. За повідомленнями різних західних ЗМІ, вони будуть включати в себе комплекс заходів, починаючи від відключення РФ від міжнародної платіжної системи SWIFT і до припинення поставок споживчої електроніки – аж до входження РФ в список країн з найжорсткішими експортними обмеженнями, поряд з КНДР та Іраном.

Власне, дії РФ і стали причиною того, що євроатлантична інтеграція України стала настільки, буквально життєво необхідною. Адже саме Росія є агресором, який захопив частину території сусідніх країн, включаючи український Крим та частину Донецької та Луганської областей.

Тому якщо в ситуації, що склалася комусь і вимагати "гарантій безпеки", то якраз Україні – недопущення подальшої російської агресії і звільнення її людей і територій.

Від Донбасу до Криму

За минулий рік Україна змогла остаточно переконати країни Заходу в тому, що вина за продовження бойових дій на Донбасі і стагнацію переговорного процесу однозначно лежить на Кремлі. Це у своїх публічних виступах багаторазово підкреслювали Німеччина і Франція, як учасники "нормандського формату", а також США, Канада, ОБСЄ і Євросоюз тощо.

Так, Україна зробила все від неї залежне, щоб імплементувати домовленості саміту "нормандської четвірки" в Парижі, який відбувся в грудні 2019 року.

На постійні обстріли з російського боку українська армія відповідає лише точково, в рамках необхідної самооборони. За українською ініціативою ще в липні 2020 року вдалося нарешті домогтися реального, а не формального перемир'я. За кілька місяців режиму припинення вогню (нехай і періодичного порушуваного агресором) вдалося зберегти десятки життів українських солдатів. Остаточно зруйнувала ці домовленості саме РФ, що почала небувалу ескалацію на початку 2021 року.

Згідно з пунктами Паризької угоди, Україна відкрила нові, сучасні та зручні КПВВ – "Щастя" і " Золоте". Зі свого боку бойовики не зробили нічого, штучно ускладнюючи переміщення громадян через лінію розмежування. З боку ОРДЛО старі пропускні пункти майже постійно закриті, а нові – взагалі не були відкриті.

Фото: КПВВ "Щастя" (loga gov ua)

На тристоронніх переговорах у мінському форматі українська делегація неодноразово направляла свої списки для обміну дійових осіб та драфт законопроекту про особливості місцевого самоврядування. У серпні минулого року були також узгоджені 20 нових ділянок для розмінування і чотири нових зони для розведення військ.

Навпаки, РФ за цей час не зробила жодного кроку назустріч мирному врегулюванню. Більш того, на початку 2021 року російські найманці наростили кількість обстрілів, підвищили снайперську активність для цілеспрямованого знищення українських солдатів.

Не виконано і підтверджене на саміті в Парижі зобов'язання допустити представників Червоного Хреста на окуповані території. Більш того, бойовики істотно обмежили роботу ОБСЄ, фізично заважаючи її представникам, блокуючи їх пересування і надаючи на них психологічний тиск.

Сторона агресора заблокувала процес розведення військ, обмін полоненими і розмінування. Мало не щодня бойовики проводять дистанційне мінування території біля лінії розмежування, закидаючи міни за допомогою мінометів і безпілотників, створюючи загрозу не тільки для українських військових, а й для мирних жителів. Довгий час з подачі російської сторони де-факто паралізованою була і робота політичної підгрупи в ТКГ, її маріонетки цілеспрямовано займалися провокаціями і зривали будь-які конструктивні переговори.

Україна також намагалася використовувати будь-яку можливість, щоб представники її західних партнерів могли своїми очима побачити те, що відбувається в зоні бойових дій. Особистий візит на Донбас в цьому сенсі може виявитися корисніше вивчення десятків звітів. Минулого року там побували глави МЗС і керівники парламентів багатьох європейських країн: Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Угорщини, Литви, Польщі і т.д. відвідала зону ООС і голова ОБСЄ, глава МЗС Швеції Анн Лінде, а буквально днями – Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель (це був перший візит глави європейської дипломатії на Донбас за весь час війни).

Тема Криму, починаючи ще з 2014 року завжди перебувала в "тіні" подій на Донбасі. По суті, справа завжди обмежувалася лише констатацією того, що Росія захопила півострів незаконно, і що "Крим – це Україна". Але в 2021-му Київ перейшов до проактивної політики в цьому питанні.

Незважаючи на запеклий опір Росії, був проведений установчий саміт Кримської платформи, участь в якому взяли 47 країн і міжнародних організацій. Створенням нового формату вдалося повернути тему деокупації Криму до міжнародного порядку денного. Був створений постійно діючий міжнародний механізм на рівні Міністерств закордонних справ країн-підписантів підсумкової декларації саміту.

Та й загалом, Україна ефективно використала святкування 30-річчя своєї незалежності, зібравши делегації з десятків різних країн. В якості ефективного інструменту "м'якої сили" був організований саміт перших леді і джентельменів.

Нова багатовекторність

Однією лише протидією Росії і боротьбою за повернення контролю над ОРДЛО і Кримом зовнішня політика України в минулому році не обмежувалася.

Звичайно, домінуючим минулого року залишалися європейський і євроатлантичний напрямки. За підрахунками Кабміну, вже виконано близько 60% всіх зобов'язань України за угодою про асоціацію, причому 25% – тільки в 2021-му. Був підписаний "авіаційний безвіз" – угода про відкрите небо між Україною та ЄС. Вже сім держав-членів Євросоюзу – понад чверть – підписали декларації про визнання європейської перспективи України.

Але зовнішня політика України не зводилася лише до співпраці з Брюсселем та іншими столицями країн-лідерів ЄС. По суті, вперше за багато років Україна сама почала створювати регіональні альянси. За останні півтора року Україна ініціювала відразу три нові міжнародні формати взаємодії в Балто-чорноморському регіоні: Люблінський трикутник з Польщею і Литвою, асоційоване тріо з Грузією і Молдовою та українсько-турецьку "Квадригу". Подібні невеликі альянси, на відміну від тих же ЄС і НАТО з десятками учасників, стають у світі все більш популярними, оскільки дозволяють гнучкіше більш оперативно і гнучко реагувати на зовнішні виклики і пристосовуватися до вирішення конкретних прикладних завдань.

Так, у Люблінському трикутнику Україна відновлює Історичні зв'язки з Польщею та Литвою, які і зараз є одними з головних друзів України у всій Європі, підтримують її інтеграцію в ЄС та протидію гібридній агресії РФ. В асоційованому тріо Україна, Грузія та Молдова, які підписали угоди про асоціацію з ЄС, координують свої дії щодо подальшої євроінтеграції та взаємодії з Брюсселем. Нарешті, розвиваючи відносини з Туреччиною у форматі "Квадриги" Україна отримує союзника в особі другої за силою армії в НАТО і найвпливовішої сили в Чорному морі, причому інтереси Києва і Анкари в плані протидії активності Кремля в регіоні багато в чому збігаються.

Можна сказати, що Україна повернулася до колишньої багатовекторності, але в новому розумінні – з урахуванням російської агресії.

У 2021-му вперше з'явилися і стратегічні документи у сфері міжнародної політики (Стратегія зовнішньополітичної діяльності, Азіатська та Африканська стратегії, стратегія публічної дипломатії та комунікаційна стратегія МЗС). Форуми українських послів за кордоном, які раніше формально проводилися в кращому випадку раз на два роки, тепер стануть щорічним і реальним робочим інструментом.

Одне з поставлених послам завдань – просувати українську продукцію в усіх регіонах світу. В українській дипломатичній практиці цей напрямок Традиційно був не в пріоритеті, але ситуація почала змінюватися. За словами глави МЗС Дмитра Кулеби, в Раді експортерів та інвесторів при міністерства вже є близько 400 українських компаній. Тільки минулого року 200 компаній за сприяння українських дипломатів змогли відкрити свої представництва або почати експорт за кордоном. 81 група товарів отримала або відновила доступ на ринки 21 країни.

Цей процес повинен стати більш системним із запуском в кінці 2021-го онлайн-платформи NAZOVNI. Будь-який український бізнес, зацікавлений у роботі за кордоном, отримає від МЗС необхідні консультації та супровід на всіх етапах виходу на новий ринок.

Україна почала розвивати і принципово нові напрямки, на зразок Африки та Латинської Америки, продовжує співпрацю з арабськими країнами – Катаром, ОАЕ – зокрема, у сфері продовольства, енергетики та інфраструктури.

Крім реалізації довгострокових проектів, Україні минулого року доводилося і відповідати на зовнішні виклики. Наприклад, проводячи екстрену евакуацію своїх громадян з Афганістану, владу в якому напрочуд швидко захопили таліби. Кадри з Кабульського аеропорту кілька тижнів крутилися в ефірах світових ЗМІ. На тлі загальної паніки Україна змогла цілком організовано вивезти кілька сотень людей, причому не тільки своїх громадян, отримавши подяки і від ряду інших держав. Також успішно пройшла евакуація з Сектора Газа під час травневої ескалації, вдалося повернути додому співгромадян з піратського полону і сирійських таборів для біженців.

В цілому, шлях до міжнародної суб'єктності України дуже складний, але реальна робота в цьому напрямку вже почалася. Її результати залежать не тільки від зусиль дипломатів, а й від дій влади всередині України, від швидкості розвитку країни як такої. Чим стабільніше політичні і сильніше економічно буде Україна, тим простіше буде нашим дипломатам, і тим більша кількість держав самі захочуть з нами співпрацювати.