Після тріумфу Володимира Зеленського на президентських виборах і партії "Слуги народу" на парламентських, мало у кого були сумніви, що "слуги" спробують закріпити успіх на місцевих.

Головним ідеологом "отримання абсолютної влади в країні демократичними методами" був екс-глава Офісу президента Андрій Богдан. Довгий час очікувалося, що вибори будуть перенесені на більш ранній термін, доки не спала "зелена хвиля", але потім головні зусилля Богдан зосередив на усунення мера столиці, на чому і зазнав першої поразки, від якого так і не оговтався.

Провал бліцкригу скорегував плани "Слуги народу". На прикладі Києва центральна влада могла переконатися, що воювати з мерами деструктивно, і, коли знайшовся вихід з конфлікту, Банкова стала розсудливо шукати конструктивні шляхи взаємодії з місцевими елітами.

Виявилося, що безкомпромісна боротьба зі "старою владою", яка принесла успіх "Слугам" на всеукраїнському рівні, не є оптимальною стратегією на рівні міст. Ставлення городян до мерів (якими б "старими", в термінах строку при владі, вони не були) істотно відрізняється від ставлення до "старого" президента і "старих" політиків загальнонаціонального рівня. "Заземленість", "близькість" до городян, їхніх проблем, хороше знання місцевої специфіки й порядку дає мерам певний гандикап у разі конфлікту з центральною владою, навіть якщо мова йде про "провінційні" Черкаси.

Однак, вибори вже, що називається, "на носі", і навіть в умовах повільно, але упевнено талого рейтингу партії (при досить стабільному президентському), центральній владі життєво важливо зміцнити свій вплив у містах, особливо в тих, де зосереджена велика кількість людей і ресурсів.

І тут, вже очевидно, президенту і його команді доведеться шукати більш гнучку стратегію, ніж на президентських і парламентських виборах. Тому що, перебуваючи півтора року при владі йти на вибори з яскраво-опозиційними гаслами а-ля "Зробимо їх разом!" вже, щонайменше, дивно, а, враховуючи немаленьку ймовірність ураження - ще й авантюрно, убивчо для авторитету.

Яку ж стратегію "слуги" оберуть в найважливіших містах?

Залишивши столицю для окремого розбору, подивимося на не менш важливі і ресурсні міста. Традиційно такими вважаються Харків, Одеса, Дніпро, Львів і Запоріжжя.

Про Дніпро, мабуть, теж доведеться розмовляти окремо. Місто з амбіціями "не першого, але й не другого за значенням в Україні" продовжує бути осередком інтересів багатьох ресурсних гравців з майже рівними шансами на перемогу. Переплетення цих інтересів, можливі й неможливі альянси та інтриги заслуговують окремого матеріалу.

Водночас залишилася четвірка міст "мільйонників і майже мільйонників" - Харків, Одеса, Львів і Запоріжжя - які при всій різноманітності та специфічності мають схожий рельєф передвиборних розкладів. Головна особливість якого, в першому наближенні - відсутність видимих конкурентів нинішнім градоначальникам за кілька місяців до нових виборів.

Обставини та причини таких розкладів для різних міст різні. Коротко зупинимося на них.

Харків

Геннадій Кернес є "господарем" Харкова, фактично, з 2006 року, хоча свої перші мерські вибори він виграв у 2010-му. І це були останні вибори міського голови в Харкові, на яких до останнього моменту зберігалася інтрига (суперником Кернеса у 2010-му був Арсен Аваков).

З того часу не з'явилося людини, готової покласти ресурси, достатні для того, щоб хоча б спробувати скласти конкуренцію налагодженій "машині" Кернеса. У чому, звичайно, чимала заслуга самого Геннадія Адольфовича. А конкретніше - двох його талантів: не давати вирости конкурентів на місцевому полі й вміти бути необхідним центральної влади.

Навряд чи знайдеться Кернесу суперник і в цьому році. І справа, звичайно, не у відсутності охочих. Впливових сил і персон, які з задоволенням оприбуткували б контроль над "першою столицею", якби йому опинитися "на відстані витягнутої руки", вистачає. Свої політичні інтереси в Харкові мають і згаданий, отримавши останнім часом імідж "всесильного" глава МВС Арсен Аваков та екс-голова адміністрації Порошенка, а тепер лідер місцевого осередку партії "ОПЗЖ" Ігор Райнин, і близька до нього екс-голова ОДА Юлія Світлична, і, звичайно, президентська партія "Слуга народу", що оформила в Харкові, як і практично по всій Україні, перемогу "за явною перевагою" на парламентських виборах Але для будь-якої зі згаданих сил гра "на перемогу" проти Кернеса - надзвичайно дорога авантюра з примарними шансами.

У якій, до того ж, немає явної необхідності. Адже, при всій схильності до "зачистки" місцевої "електоральної галявини", Геннадій Кернес завжди вмів домовитися з центральною владою.

Львів

Андрій Садовий ще у 2018-му заявив, що поточна мерська каденція для нього - остання. "Не можна бути вічно мером Львова. Це неможливо. Тому треба, щоб інші підходили", - сказав він в ефірі всеукраїнського телеканалу. Але строки давності заяв українських політиків, як відомо, закінчуються дуже швидко. І ні в кого у Львові немає сумнівів, що неформальний лідер "Самопомочі" піде на черговий термін. Про це можна судити по активності його медіа-ресурсів, де потенційних суперників Садового таврують як "бандити", яким "Львів не віддамо".

Втім, це, швидше, профілактика, ніж реальна боротьба з конкурентами. Актуальний рейтинг Садового у Львові (близько 40% за різними опитуваннями) в півтора раза вище, ніж сума рейтингів двох його найближчих переслідувачів: Романа Кошулинського та Олега Синютки.

В контексті шансів центральної влади варто згадати, що Львівська область - єдиний, не рахуючи Донбасу, регіон, де "Слугам" не вдалося перемогти на парламентських виборах. З іншого боку, Андрій Садовий на прикладі "сміттєвого колапсу" чудово засвоїв необхідність підтримки з Києва, так що предмет для розмови з Банкової знайдеться без особливих проблем.

Запоріжжя

Володимир Буряк - самий "молодий" в обговорюваній сьогодні четвірці. Не в сенсі віку, але в сенсі мерського досвіду: його поточний термін - перший у кріслі міського голови.

Запоріжжя - великий індустріальний центр, де сходяться інтереси багатьох промислових груп. Але Буряк за п'ять років, що пройшли з моменту його обрання, зумів стати на своєму посту практично безальтернативним лідером міста.

Прийшовши у владу як "людина Ахметова" (Буряк був головним інженером на "Запоріжсталі", що входить в холдинг "Метінвест"), він примудрився стати рівновіддаленим від усіх, не зіпсувавши ні з ким відносини. У підсумку, почавши мерство як "міцний господарник", Буряк став ключовим суб'єктом в місті й сформував у міськраді стабільну більшість, куди увійшли представники різних груп впливу.

Сьогодні запорізький мер незалежний від політичних груп і має рейтинг довіри до 50-60%, що вище ніж у його колег-"старожилів" Кернеса і Садового.

До речі, саме "здатність домовлятися" і "аполітичність" цілком можуть стати ключем Буряка до центральної влади.

Одеса

Положення Геннадія Труханова здається, на перший погляд, самим нестійким згаданої четвірки. Але основне узагальнення справедливо і для Одеси: видимих конкурентів нинішньому градоначальнику немає. І, схоже, вже не передбачається.

Крісло під Трухановим грунтовно похитнулось у 2018-му. Труханов не влаштовував ні попередню центральну владу, ні нинішню. Але амбіції Києва по зміні мера Одеси поступово сходять нанівець. У Порошенка два роки тому вистачало власних турбот, не пов'язаних з "перлиною біля моря", а головний ідеолог Зеленського по захопленню місцевої влади у великих містах, Андрій Богдан, позбувся свого впливу задовго до місцевих виборів. І хоч суди проти Труханова тривають, мер Одеси, як свідчать наші джерела, останнім часом почуває себе досить впевнено і не проявляє ознак занепокоєння з цього приводу.

Що стосується конкурентів Труханова на виборах мера (точніше - їх відсутність), то, на відміну від Харкова, Львова і Запоріжжя, справа не в непорушності позицій міського голови і не в тому, що він влаштовує всіх. Так, рівень підтримки мера Одеси досить високий, але й проблем вистачає (крім згаданих "натягнутих" відносинах з Києвом і судових процесів, як пише місцева преса, у 2019 році оформилося "розлучення" з його довгостроковими партнерами по "управлінню Одесою" - Олександром Ангертом і Володимиром Галантерником).

Однак ні "Слуга народу", на ОПЗЖ, яка володіє однаковим з ними рейтингом, досі не знайшли в місті досить відомої й авторитетної фігури, щоб йти на безкомпромісний "бій за Одесу". І шанси, що такі фігури знайдуться, тануть з кожним днем.

З короткого екскурсу в політичну ситуацію чотирьох великих ресурсних центрів випливає висновок, що, з великою ймовірністю, Києву доведеться йти на діалог з сьогоднішніми керівниками, щоб забезпечити собі належний рівень впливу на місцях. При цьому всі перераховані голови міст, здається, цілком здатні до домовленостей. Адже досі всі конфлікти між центральною владою та мерами великих міст були ініційовані саме з Києва.

Предмет для розмови - теж на поверхні. Маючи майже гарантований результат на виборах міського голови, всі четверо виключно зацікавлені у формуванні більшості в міській раді, без якого жодному меру не буде комфортно в його кріслі.

Ще одна риса, яка об'єднує чотирьох згаданих градоначальників - всі вони підуть на місцеві вибори на чолі власних партій, які виключно на їхньому імені збирають значні рейтинги й мають шанси стати засадами для більшості у відповідних міськрадах (навіть партія Володимира Буряка, яка була заявлена півроку тому, на одній лише назві збирала в опитуваннях 15-20% рейтингу)

Але, на відміну від більш-менш гарантованих мерських домагань, за більшість у радах мерам доведеться боротися всерйоз, і це - простір для переговорів зі "слугами народу", які, попри плавний відкат "зеленої хвилі", володіють високим рейтингом і в Харкові, і у Львові, і в Одесі, і в Запоріжжі.

Втім, домовившись з мерами, "слугам" доведеться вирішити: з якою риторикою йти на вибори? Досі в електоральних кампаніях вони не стикалися з ситуацією, коли немає явного "жупела" у вигляді Порошенка та інших системних політиків з неабияким антирейтингом. Швидше за все, ми побачимо варіації на тему "ефективній центральій владі необхідні важелі впливу на місцях". Хоча команда президента вже не раз дивувала креативністю. Можливо, їм вдасться "зробити це знову". Чекати залишилося недовго.