Тиждень втрачених надій: Підсумки матчів збірної України
Збірна України розчарувала
Вперше в 2015 році збірна України зібралася, щоб зіграти два матчі - надважливий проти Іспанії в кваліфікації Євро і товариський проти Латвії. І обидва матчі сміливо можна назвати вкрай невдалими.
Природно, більш показовою повинна була стати гра проти іспанців. Так вже склалося, що в менталітеті українського вболівальника завжди є іскорка надії. Домашню гру "Динамо" з "Барселоною" в Лізі Чемпіонів у 2009 році було дуже прикро програти і вилетіти з турніру. Коли "Шахтар" їхав в Барселону в історичному для себе плей-офф, була надія на вдалий розклад. І навіть перед недавньою поїздкою "гірників" у Мюнхен було відчуття, що ймовірність проходу донецького клубу мала, але реальна.
Коли в 2013 році стало відомо, що ми будемо боротися з Францією за потрапляння на ЧС-2014, такого відчуття надії не було. Але неймовірна гра української збірної в київському матчі зробила так, що вболівальники повірили в позитивний результат протистояння. Чим це закінчилося, пам'ятають усі.
Але головне, що показала гра проти Франції - ми вміємо грати проти команд, що перевершують нас в класі. Принаймні, один матч можемо зіграти вище свого рівня. Але для цього треба намагатися, бути впевненим і не боятися грати проти іменитого опонента. І перед матчем з Іспанією було відчуття, що ми можемо собі дозволити створити "ще одну Францію". Адже для цього було все - перебудова іспанської команди, хороша форма наших лідерів, проблеми в атаці суперника.
І навіть гра виходила спочатку. Іспанці природно більше володіли м'ячем, ми сиділи на своїй половині поля і рідко йшли в контратаки. А якщо вдавалося заробити штрафний, який міг виконати Ротань, руки самі тяглися потерти одна об одну в приємному передчутті. Але Федецький так і не зміг переправити м'яч у ворота. Ну добре, пропустили від іспанців. Таке буває з усіма. Але далі наші продовжили грати дуже невпевнено. Так, у другому таймі почали більше пресингувати на чужій половині поля. Але елементарно не вистачало сміливості. Адже якщо б захотіли, не злякалися, змогли б притиснути грізного суперника. Це було видно по грі. Але якщо Ярмоленко і Коноплянка отримують м'яч біля центральної лінії і лише за рахунок дриблінгу наближаються до чужих воріт, то про яку гостроту можна говорити? Або чому не почали заробляти штрафні? У Ротаня пішли подачі - треба цим користуватися. Але ні.
За особистим відчуттям, збірна України за своїм класом вийшла на рівень команд другої десятки рейтингу ФІФА. Рівень багатьох гравців дозволяє їм змагатися з топовими футболістами. Будь таких протистоянь більше, можна було б говорити про стабільний рівень. Але планка у наших гравців висока. А гравці з такою планкою, якщо хочуть грати топ-чемпіонатах, повинні показувати класс максимально постійно. Тим більше, проти таких суперників, як іспанці.
У грі проти Латвії, за словами Фоменка, повинні були зіграти молоді гравці. Але в основі вийшли в більшій мірі, перевірені гравці. І в цілому, гра, продемонстрована нашими хлопцями, була на рівні. Тому що суперник дозволяв себе так обігравати. І неймовірна кількість шикарних далеких переводів від Ракицького і Тимощука (чому так проти іспанців не віддавав?) змушувало видавати постійне "Ух!". І якщо б не кульгала реалізація, гру можна було віднести у позитивний досвід. Але ж ще й пропустили наприкінці матчу. А такі голи - це втрата концентрації. Чого з гравцями взагалі не повинно відбуватися.
У підсумку, замість чергової порції радості для українських уболівальників, ми отримали два дуже невиразних матчі. Які навіть їжі для розуму не надали. Ми просто не змогли показати свій футбол у грі проти Іспанії. Ну, з ким не буває? Вони ж ще недавно були кращою командою світу. Ну, вигравали весь матч у скромної Латвії, але втратили перемогу після стандарту. З ким не буває? Будемо сподівається, що це форма виправдання незабаром зникне. Попереду спаринг з Грузією і гра з Люксембургом влітку. І тоді вже будемо дивитися по ситуації. Але все одно, так розчаровувати більше не потрібно.
