Історія з призначенням на пост головного тренера збірної України з футболу Михайла Івановича Фоменко складніша і заплутаніша, ніж будь-який заокеанський детектив. Тут і дивовижні у своїй непослідовності вчинки і пропозиції, і дивні рішення, прийняті, як здалося, з гаряча. Присутня у нашому детективі і справжня драма, хоч і із щасливим кінцем, щоправда, не зрозуміло, для кого саме цей кінець є щасливим.
Історія з призначенням на пост головного тренера збірної України з футболу Михайла Івановича Фоменко (на фото праворуч) складніша і заплутаніша, ніж будь-який заокеанський детектив. Тут і дивовижні у своїй непослідовності вчинки і пропозиції, і дивні рішення, прийняті, як здалося, з гаряча. Присутня у нашому детективі і справжня драма, хоч і із щасливим кінцем, щоправда, не зрозуміло, для кого саме цей кінець є щасливим.
Все почалося з того, що у вересні цього року тодішній головний тренер збірної Олег Блохін, отримав несподівану пропозицію очолити київське "Динамо", а потім не зміг відмовити собі у виконанні давньої мрії і прийняв столичний клуб. Тоді ніхто не замислювався про те, що епопея з виборами нового тренера збірної розтягнеться на три місяці і буде однією з найбільш нелогічних і абсурдних за всю історію українського футболу.
Читайте також: Головним тренером збірної України з футболу став Михайло Фоменко (відео)
На початку пошуку тренерів було слово, яке, вочевидь, було не дуже обдуманим. Молодий Андрій Шевченко, який порвав з футболом в ім'я політики, з легкої руки Анатолія Конькова (на фото ліворуч) став кандидатом на посаду головного тренера збірної. На тлі цієї пропозиції дивним виглядає те, що Харрі Реднапп, якому цю ж посаду запропонували трохи раніше, на той момент ще не встиг дати своєї відповіді. Цікаво, як Федерація вирішила б проблему, якщо Шевченко дав би згоду? Реднапп, як будь-який справжній британець, який має повагу до себе і до своєї роботи, вплутуватися в українську авантюру не став, адже з моментом наполегливої пропозиції поповнити свій штаб українськими фахівцями прийшло розуміння того, що у британця не буде можливості спокійно виконувати свої обов'язки.
Здавалося б, дивацтв достатньо, однак очевидною є ще одна не менш важлива деталь: пропозиція Шевченку і Реднаппу була зроблена без рішення президії ФФУ, при тому, що пропозицію Ерікссону і Фоменко було зроблено вже виходячи з рішення президії. Чи можна сприймати таку послідовність у діях показником рівня організованості роботи Федерації? Нехай відповідь на це питання кожен знайде для себе, адже офіційних відповідей на численні запитання представників преси чекати не доводиться.
На початку цього місяця президія ФФУ зупинився на двох кандидатурах, з якими велися подальші переговори. Першою кандидатурою став шведський фахівець Свен-Йоран Ерікссон, другий - вітчизняний тренер, директор комітету національних збірних при ФФУ, Михайло Фоменко. За бортом переговорного процесу залишилися такі фахівці, як Фелікс Магат і Роберто Ді Матео. З Ді Матео все зрозуміло - молодий італієць, не має досвіду роботи зі збірними і швидше за все, просто не захотів би їхати в Україну. З "Залізним Феліксом" все складніше - німець має непростий характер, проте його команди відрізняються неймовірним рівнем дисципліни. Крім того, Магат кандидатура незручна, адже такий фахівець не тільки не дасть права втручатися в свій тренерський штаб, а ще і матом покриє у разі чого.
Пізніше джерела у ФФУ повідомили, що кандидатура Магата була відхилена через відсутність у німецького фахівця досвіду роботи з національними збірними, проте ніхто не думав про це, коли свою пропозицію стати біля керма збірної отримав Шевченко, який такого стажу тим більше не має. Цікаво те, що рік роботи в збірній Іраку і рік у збірній Гвінеї стали тим достатнім рівнем досвіду роботи з національними командами, завдяки якому місце головного тренера збірної отримав Фоменко. Однак, якщо мірятися часом роботи зі збірними, то в Ерікссона його точно буде побільше. Крім того, не зовсім зрозуміло, якими тренерськими досягненнями може похвалитися Фоменко, адже якщо на посаду головного тренера збірної беруть людину без будь-яких видатних показників, це може говорити як про рівень роботодавця, так і про рівень очікуваних успіхів.
Дивно те, що роботою з двома кандидатами на посаду головного тренера займався Михайло Іванович Фоменко, який був при цьому одним з кандидатів. Другою людиною, яка вела переговори з потенційними тренерами, був Попов, який підтримував Фоменко. Очевидний конфлікт інтересів не збентежив керівництво ФФУ, при тому, що подібне ведення справ, при всій повазі, виглядає легкою формою маразму.
Створюється враження, що весь цей затягнутий процес був не більше, ніж бутафорією для українського вболівальника. І Ерікссон, який є фахівцем світового рівня, і Реднапп, могли б тренувати нашу збірну, якщо б їм не дали зрозуміти, що тут спокійної роботи не буде. Коли поряд є фахівець світового класу, такий як Михайло Фоменко, чий план по роботі зі збірною отримав одноголосне схвалення (що ж там було такого надприродного?), місця для суперечок немає. Удачі нашій збірній і новому тренерові, з щирою надією на те, що його робота дозволить нам забути детективну історію його призначення.