Місія провалена: чому українській владі потрібно припинити безглузду боротьбу з офшорами

Слово "офшор" в українців викликає стійкі негативні асоціації. І черговий "новий" факт виведення капіталів в низькоподаткові юрисдикції незмінно провокує бурхливий суспільний осуд і осуд. Мовляв, як можна без сорому і совісті тягнути ресурси з знекровленою національної економіки.

Слово "офшор" в українців викликає стійкі негативні асоціації. І черговий "новий" факт виведення капіталів в низькоподаткові юрисдикції незмінно провокує бурхливий суспільний осуд і осуд. Мовляв, як можна без сорому і совісті тягнути ресурси з знекровленою національної економіки.

Тим не менше, мало хто замислюється про те, що бізнес часто шукає на "кіпрах", "мальтах" та всяких "барбадосах" не тільки кубушку, де можна приховати свої доходи, але і захист. Від драконівських податків, від тиску з боку фіскальних органів, від рейдерів і від інфантильної судової системи. Хоча в цивілізованих країнах всі ці елементи – складові того самого бізнес-клімату, про який так люблять говорити наші чиновники, посилаючись на всілякі рейтинги та обіцяючи, що ось вже завтра ми очолимо Doing Business. Треба просто трохи почекати.

І неспроста розгорнута після скандалу PanamaPapers кампанія по деоффшоризации української економіки зазнала фіаско. "Не вистачило політичної волі", - визнають автори концепції, яка передбачала суттєве звуження можливостей для мінімізації податків і вимивання фінансів за межі України. В реальності ж чиновники все-таки не ризикнули йти проти бізнесу, справедливо побоюючись, що це може дати зворотний ефект, і замість додаткових надходжень до бюджету призвести до панічної втечі капіталу.

Втім, в яром неприйняття до офшорів, яке активно культивується, є ще одне слабке місце. Найчастіше у нас відбувається підміна понять, і навіть ті юрисдикції, які у всьому світі вважаються "респектабельними", потрапляють в число неугодних. З-за цього тим компаніям, які там зареєстровані, але ведуть діяльність в Україні і в Україні ж справно платять податки, фіскальні та інші контролюючі органи значно ускладнюють життя. Причому, такі помилки і розбіжності виявляються безпосередньо на рівні виконавчої та законодавчої влади.

За прикладом далеко ходити не потрібно. У Кабінету міністрів є примітний список "...держав (територій), які відповідають критеріям, встановленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України". Простіше кажучи, це перелік країн, де загальна ставка податку на прибуток на 5 процентних пункту нижче, ніж в Україні (тобто нижче 13%), з якими немає підписаних договорів про обмін інформацією, і які не розкривають дані про власників бізнесу.

Цим списком користуються фіскальні органи, які застосовують до контрагентів спеціальні правила трансфертного ціноутворення та контролю, і періодично переглядається. Деякі юрисдикції в нього включаються, деякі – виключаються. Але далеко не завжди наповнення цього списку піддається логіці і здоровому глузду.

Наприклад, якимось дивним чином до "сірим" юрисдикцій в 2015 році була віднесена Австрія, де ставка податку на прибуток становить 25%. Так, через пару місяців в Кабінеті міністрів вирішили виправити цю помилку і Австрії повернули її "білий" статус. Причому, в Міністерстві фінансів пояснили, що на момент складання списку по відношенню до деяких категорій бізнесу австрійці застосовували ставки 0 або 2,5%. Виправдання начебто логічне, але не зовсім переконливий. Згаданий уже пп. 39.2.1 Податкового кодексу говорить про те, що критерієм для потрапляння в список є саме загальна ставка податку на прибуток. Про пільгові та інших ставках там ні слова.

Аналогічна ситуація сталася і з Швейцарією. У цьому випадку в Кабміні явно спиралися на той факт, що розмір податку на прибуток у цій країні перебуває в дуже широких межах. На федеральному рівні він досягає майже 10%, на рівні округів – коливається від 4 до 25%. Але якщо в одній частині країни одна компанія платить 12-13%, то в іншому кантоні інша компанія перераховує до бюджету вдвічі більше. Проте виходило, що для нашого уряду всі рівні. І виходило, що до будь-якого бізнесу, зареєстрованого у Швейцарії, незалежно від податкового навантаження, яку він несе, будуть застосовуватися однакові підвищені вимоги.

Все це виглядає парадоксально, якщо врахувати, що навіть в самому Євросоюзі ні Австрію, ні Швейцарію не вважають офшорами, а компанії, які мають прописку в цих країнах, проходять щорічний аудит, подають регулярні звіти, що для "чистокровних" офшорних територій взагалі невластиво. Крім того, та ж Швейцарія є діючим членом FATF, і знаходиться в "білому" реєстрі Організації економічного співробітництва і розвитку (України, до речі, в цьому реєстрі немає).

Лише у вересні 2015 року Кабмін зрозумів, що допустив чергову помилку, і знову почав вносити правки у свій перелік. В результаті з нього зникла не тільки Швейцарія, але і Гваделупа, Грузія, Ліван, Люксембург, Мальта, Марокко, ОАЕ, Сінгапур і Ямайка.

Можна говорити, що ситуація з урядовим списком - це випадковість. Але вона дуже добре демонструє, що за спробою створити видимість бурхливої діяльності і боротьби зі злісними неплатниками і ухильниками, насправді, ховається відсутність координації прийняття рішень в уряді, а також банальна некомпетентність.

та й за великим рахунком, вся ця картинна "деоффшоризация", якій влада захворює з періодичністю в 1-2 роки, явно не те, що піде на користь українській економіці. Замість того, щоб перевіряти бізнес на міцність податковими лещатами, розумніше створити внутрішній офшор. У хорошому сенсі цього слова. Головне завдання – дати свободу для розвитку у межах України, від чого країна тільки виграє. Так, ефект проявиться не відразу, але послаблення податкового тиску, пільги, мораторій на перевірки бізнесу та інше – це інвестиція в майбутнє, зростання економіки і її стабільність.

Китай, приміром, у травні нинішнього року повністю звільнив прибуток місцевих підприємств від оподаткування. Прем'єр Держради КНР Лі Кецян пояснив це рішення дуже просто: уряд готовий пожертвувати своїми доходами на користь зростання ВВП.

В Україні настільки нагальних кроків від влади навряд чи варто чекати. Але замість складання різноманітних списків і вишукування нових способів викручування рук платникам податків, нашим реформаторам варто запропонувати альтернативу офшорів. Хоча б в якості експерименту. А раптом спрацює?