Економіку України очікують великі випробування у зв’язку з глобальними світовими економічними процесами. Але ці процеси дають і шанс для розвитку, якщо грамотно використати власний потенціал і не втратити можливості, які відкриваються для нашої країни.
Власник одного з найбільших аграрних холдингів Олег Бахматюк розповідає про нові реалії, в яких житиме світова економіка найближчі 5 років, і про можливості, які відкриваються для України у зв’язку з глобальними змінами на світових ринках.
Понад 40 трильйонів доларів було емісовано у світову економіку з початку пандемії, прямими і непрямими інструментами. Зокрема перший транш в 3 трильйони доларів від США, потім ще 2 трильйони. Європейський союз "влив" 1 трильйон шляхом викупу облігацій, 1 трильйон – через програми підтримки, 800 млрд – на довготермінове кредитування.
Економіку "заливають" грошима, щоб загасити пожежу світової економічної кризи
Великі економіки таким чином захищають в першу чергу себе. При цьому протекціонізм, захист своїх виробників, для цих країн є пріоритетом. Ці 40 трильйонів емісували країни, які займають 45 процентів світової економіки. Тобто вони фактично подвоїли своє ВВП коштом усіх інших, слабших.
Що зробила Україна, щоб підготуватись до такого сценарію? – Нічого.
Нам не дають можливості прийняти закон про локалізацію, що є абсурдом. Більшої протекціоністської програми, ніж діє зараз у Сполучених штатах Америки, у Європейському союзі, годі й шукати. Будучи членами спільних торгових союзів, вони не соромляться ухвалювати дискримінаційні норми один проти одного, підтримуючи свого виробника. І все це розуміють – в критичних умовах національні інтереси є вищими за союзи. При цьому Україні навіть не дають можливості підтримки власних виробників. Можливо, тому, що ми самі на цьому не наполягаємо?
Ми і досі живемо за старими правилами, але маємо змінитись, поки ми в тренді. Наступні п’ять років буде знецінюватися вартість активів. Те, що вчора коштувало долар, буде коштувати три. Перш за все це буде стосуватися сировинних ринків.
Нерухомість не подорожчає через кризу, викликану в цьому сегменті пандемією: перельоти, готелі, ресторани і курорти – все це буде падати, і відновиться не скоро.
Зрозуміло, що в тренді 10-ти років в це можна вкладати, але зараз в трендах буде сировина. Україна зараз буде в тренді. Але ми себе, по-перше, не "продаємо" на перспективних ринках, а по-друге, живемо якимись старими правилами, самі себе утискаємо в можливостях. Так звані "реформатори" чомусь нам розказують, що ми повинні жити за правилами, які були актуальні 10 років тому, коли був доступ до фінансових ресурсів, коли була зовсім інша економіка. Час змінюватись, ми або стаємо сучасними, або наша економіка падає ще глибше.
Емісія, або пресловутий “друк грошей”, пересічним українцем сприймається як абсолютне зло. Проте, великі країни використовують цей інструмент для спасіння своїх економік. Цього не варто боятись, адже вартість грошей – це певним чином умовність.
Що таке курс валюти? Це баланс між внутрішнім і зовнішнім попитом з елементами кон’юнктури. Китай чи Європейський союз цього не боїться. Американцям можна друкувати гроші, Японії можна друкувати гроші, Німеччині можна друкувати гроші, - а Україні чомусь не можна. Чому? Так, це може призвести до викривлення балансу.
Щоб цього не сталося, ми маємо з вами завести в економіку еквівалент. Де його взяти? Фонд, яким управляє Саудівська Аравія, – 800 мільярдів, фонд, яким управляє Китай, – 3.7 трильйони, Японія – 800 мільярдів, Корея – 500. Тобто ми говоримо про якісь несусвітні гроші.
У цих країн зараз стратегія вкладання в сировинні ресурси. А ми якраз і є серйозним і надійним джерелом таких ресурсів. Ми маємо об’їхати ці країни, запропонувати їм входження в спільні проєкти, показати їм надійність і вигідність їх інвестицій. Вони завтра за ці гроші куплять у два рази менше у інших. А ми дамо їм можливість інвестувати в гарантовані й вигідні поставки критичного ресурсу - продовольства. Це взаємовигідний процес. Пора сідати в літаки і везти свої пропозиції, від яких, повірте, не відмовляться.
Україна в тренді. Ринки Близького Сходу і Азії є перспективними для українських експортерів – за умови представництва інтересів своїх виробників з боку України, про що я вже говорив.
Хто найбільші споживачі, де ринки, які нас цікавлять? Перш за все це Близький Схід. Це Азія – Китай, Індонезія, Японія, Корея. Під це можна спокійно 20-30 мільярдів доларів завести в Україну: через купівлю бондів нашої держави під стабільні поставки сировини. Для цих країн дуже важлива не ціна товару, а своєчасність і наявність ресурсів. І ми це можемо їм запропонувати.
Україна себе посадила на голку зовнішніх запозичень, а це не просто нерозумно, коли нам є де заробити ці гроші
В результаті, "голка" зовнішніх запозичень призводить до втрати економічних можливостей. Але ми маємо величезний зовнішній потенціал – співпраця з Близьким Сходом, Азією. Це близько 10-12 країн, де я можу і готовий брати участь у процесі лобіювання інтересів України.
При всьому тому значенні експорту сировини для економіки України, перетворюватись на суто сировинну країну – хибний шлях. Ми маємо створювати продукцію з доданою вартістю, і для цього не обійтися без актуальних технологій, інновацій. Власне, це бізнес-модель, за якою я будував свій агрохолдинг.
Ти конкурентний, коли ти сучасний
Якщо взяти залізну руду і весь спектр аграрної продукції, яку ми експортуємо - соняшникову олію, кукурудзу, пшеницю, скоро все це буде займати понад 80% ВВП. А це катастрофа. Тому що усі інші напрямки будуть скорочуватись. Сировина – це добре, сировина – це те, що у нас завжди куплять. Але глобально Україна не генерує додану вартість.
Чому? Бо ми не залучали інновації у виробничі процеси років 20. Пора тверезо подивитись на дійсність: ми майже не брали участі у другій технологічній революції, а зараз актуальною є вже третя. Йдеться про використання нанотехнологій, ІТ-технологій, ресурсних технологій, нових підходів в управлінні людськими ресурсами. Нас в цьому процесі немає. І тому ми не конкурентні.
З хороших новин: в часи, коли багатомільярдні стартапи народжуються в гаражах, кав’ярнях, коворкінгах і чатах, наздогнати інших вже не видається аж такою нездійсненною задачею.
Держава має виконувати регулятивні функції, і представницькі функції – для просування українських підприємств на світових ринках. Приклад – Грузія часів Саакашвілі, коли представники влади виконували роль емісарів грузинської економіки й налагоджували торгові та політичні зв’язки з ключовими гравцями на світових ринках.
Держава має хоча б не заважати бізнесу. А в ідеалі – допомагати йому. Це стосується здорового протекціонізму, лобізму своїх виробників і дотримання принципу "однакові правила гри для всіх". Це ідеальна влада. Це Сінгапур, до прикладу.
І ще один важливий момент: має бути відповідальність чиновників за знищення національного бізнесу. Має бути повна відповідальність за наслідки таких дій. Я через це проходив, як і тисячі інших українських виробників. Я втратив, держава втратила. А чиновник безнаказаний.
Кожен чиновник, кожен "силовик", який спричинив неправомірні збитки компанії чи бюджету, має отримати рахунок і сплатити його – у вигляді адміністративного чи кримінального покарання. Тоді ні у нього, ні у його наступників не буде спокуси "покошмарити" бізнес.