"Не можу повірити, що формула миру і процвітання для України може бути написана на папірці, під яким стоять підписи двох кремлівських найманців – російського посла і Кучми", – саме з цих слів починався перший у моїй особистій фейсбучній історії пост, що з'явився в лютому 2015 -го після ганебної змови в Мінську.
На п'ятий рік "врегулювання збройного конфлікту на сході України" під акомпанемент безвідповідального європейського словоблудства продовжують гинути люди, все частіше на вулицях наших міст зустрічаються скалічені солдати, як і раніше поневіряються по всій країні вимушені переселенці, на окупованих територіях живуть в постійному стресі мільйони заручників агресора.
Коли-небудь студентам на лекціях з міжнародного права "Мінські угоди" наводитимуть в якості безальтернативного еталону цинізму.
В нашій історії ця змова залишиться прикладом того, як малодушний "лідер країни" спробував забути про Крим і погодився на євро-ідею умиротворення агресора за рахунок України, за рахунок нашої території та нашої незалежності.
Зараз на дипломатичному фронті назріває черговий "котел" – злегка змінений склад сановних євро-миротворців намагається нав'язати зрадницький мінський сценарій новому президенту нашої країни. Розповідями про безальтернативність "Мінська" і небезпеку скасування санкцій, у разі відмови від нього, Путін і його/наші європейські партнери безсоромно шантажують Україну.
Кучма в якості нового-старого представника України активно намагається здійснити в Мінську "великий прорив" – зняти економічну блокаду Донбасу в обмін на повернення власникам, читай українським олігархам, контролю над їхніми активами на окупованих територіях. Йому вторить представник Кремля Борис Гризлов: "У цьому питанні Донецьк і Луганськ запропонували конкретні ініціативи. Сподіваємося, що прямий діалог Донецька, Луганська і Києва дозволить знайти взаємоприйнятні рішення в межах роботи економічної підгрупи".
Ініціативи Кучми повністю вписуються в путінську концепцію "врегулювання внутрішнього конфлікту в Україні" і дозволяють агресору істотно заощадити на утриманні окупованого Донбасу, а вивільнені ресурси спрямувати на продовження війни. За цими ідеями не проглядається навіть натяку на стратегію відновлення миру і територіальної цілісності нашої країни.
Саме тому важливо на старті озброїти президента країни чітким розумінням наслідків реалізації всіх складових "мінської формули" і додатків до неї, озвучених Кучмою.
Перша з них – амністія.
У пункті 5 незаконно підписаного в Мінську документу зазначено: "Забезпечити помилування та амністію шляхом прийняття закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України".
Результатом такого кроку, за задумом Кремля, стане не лише звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто вбивав і катував, а й "перемішування" злочинців з мільйонами мешканців Донбасу, які є беззахисними жертвами окупації.
Розрахунок агресора на те, що після такої амністії країну розділить не лінія фронту, а тріщина ненависті до кожного "донецького" без розбору.
Друга складова підривного плану Кремля (п.п. 9 і 11) – проведення під диктовку агресора конституційної реформи і прийняття Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", що передбачає фактичну федералізацію країни з договірним входженням ОРДЛО до складу України, правом місцевої влади призначати прокурорів і суддів, а також можливістю створювати "загони народної міліції". Іншими словами, йдеться про легалізацію в правоохоронній та судовій системі осіб, які скоювали в період окупації тяжкі злочини і були амністовані відповідно до "мінських домовленостей".
Третя складова, покликана покінчити з українською незалежністю (п.п. 4, 9, 10 і 12), – проведення місцевих виборів до передачі Україні контролю над власним кордоном і до виведення іноземних збройних формувань, військової техніки та найманців. Іншими словами, йдеться про "вибори" під контролем окупантів, покликані легалізувати колаборантів в місцевих органах влади, наділених небувалими повноваженнями.
І ані слова про Крим і про компенсацію шкоди, заподіяної агресором українським громадянам, українському бізнесу та українській державі!
По суті, нав'язана нам "безальтернативність" Мінська стала головним досягненням Путіна у війні проти України. Ціна цієї багаторічної "безальтернативності" – тисячі загиблих, десятки тисяч поранених і скалічених, мільйони біженців і заручників окупантів.
Нескінченними розмовами про необхідність виконання "мінських угод" українська влада і наші західні партнери маскують відсутність реальної стратегії деокупації та реінтеграції Криму та Донбасу і зусиль з її розробки.
Насправді, очевидно, що "мінський формат" є лише безвідповідальною проекцією "нормандського формату", спотвореної путінською ідеєю участі кремлівських маріонеток в прямих переговорах з Україною.
Для того щоб знайти вихід з глухого кута, в який завела "мінська колія", необхідно визнати, що ані "мінський", ані "нормандський" формат не мають енергетики, достатньої для завершення російської агресії без територіальних і політичних поступок з боку України.
Формулу миру для України треба шукати в площині реалізації Будапештських гарантій, оскільки лише в цьому унікальному для нашої країни форматі нам хтось щось винен.
Що ж стосується "Мінська", то списати його вже неможливо. Широко розрекламований, але фактично не працездатний формат необхідно докорінно змінити, як за складом учасників, так і з точки зору порядку денного.
Очевидно, що після примусу агресора до миру і повного повернення наших територій, настане непростий етап їх реінтеграції. Від того, наскільки успішно він пройде, залежить спокій на Європейському континенті. Крім того, ми розраховуємо на реалізацію обіцянок наших європейських партнерів в питанні післявоєнного відродження країни.
Саме тому в стратегії, запропонованій командою політичної партії та правозахисного руху "Сила права", "нормандсько-мінському" формату відводиться роль важливого переговорного майданчика для міжнародної експертизи українського плану реінтеграції Криму та Донбасу.
Такий підхід, поряд з докорінною зміною цілей переговорів, вимагає участі в них офіційних осіб держав Нормандської групи. При цьому статус Російської Федерації, як держави-агресора, повинен обмежувати її можливості обговоренням графіка, а не умов виходу з Криму і Донбасу. Участь представників окупаційних адміністрацій виключено зовсім. Будь-яка слабина української позиції в цьому питанні – прямий шлях до повномасштабної поразки у війні за незалежність України.
Деокупація і реінтеграція тимчасово окупованих територій України – паралельні взаємопов'язані процеси, якими необхідно займатися вже сьогодні.
Команда "Сили права" в якості альтернативи неприйнятної "мінської формули" запропонувала український план реінтеграції Криму та Донбасу, в основу якого покладено два законопроекти.
Перший – проект Закону України "Про відповідальність", який регулює відповідальність громадян України за злочини, вчинені на окупованих територіях в інтересах агресора. Він опублікований і вже протягом кількох місяців проходить громадське обговорення і правову експертизу.
У Криму та на окупованих територіях Донбасу мешкають мільйони наших співгромадян, абсолютна більшість з яких не скоювали жодних злочинів проти своєї країни. Вони – жертви збройної агресії та окупації. Цей закон дає кожному з них чіткий сигнал – ви нам не вороги.
Основне завдання цього закону – зруйнувати стіну страху, нерозуміння і ненависті, яку Кремль наполегливо зводить між вільною і окупованими територіями нашої країни.
Водночас пропонується встановити спеціальну систему покарання за злочини проти своєї країни, вчинені на окупованих територіях, і привести тяжкість покарання у відповідність до тяжкості злочину.
Другий підготовлений законопроект – "Про перехідний період" – покликаний відповісти на численні запитання щодо того, як, ким і в які терміни на територіях, що звільняються, відновлюватиметься українська влада і порушені права наших громадян.
Головне завдання перехідного періоду – вивести мільйони людей зі стану стресу, забезпечити безпечне повноцінне життя, дати роботу, повернути впевненість у майбутньому.
В сумі запропоновані законопроекти дають повне уявлення про правила, за якими ми, всі разом, збираємося налагоджувати мирне життя на звільнених територіях.
План українського наступу в Мінську, так само, як і план дій в Будапештському форматі, є невід'ємними складовими Стратегії перемоги, підготовленої командою "Сили права" для нашої країни.
Продовження безглуздих маневрів в "мінській колії" – прямий шлях до історичної поразки в боротьбі за незалежність України.