Прощання з Михайлом Горинем, українським дисидентом, правозахисником і політв'язнем, відбулося у вівторок 15 січня 2013 року у Львові.
Прощання з Михайлом Горинем, українським дисидентом, правозахисником і політв'язнем, відбулося у вівторок 15 січня 2013 року у Львові, передає "Радіо Свобода".
Читайте також: Помер український дисидент Михайло Горинь
Як повідомлялось, Михайло Горинь помер вночі 13 січня 2013 року на 83-му році життя після тяжкої хвороби.
Відзначимо, Президент України Віктор Янукович висловив співчуття у зв'язку зі смертю Михайла Гориня.
Також свої співчуття висловила екс-премєр-міністр Юлія Тимошенко.
Михайло Горинь народився 17 червня 1930 р. у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Батько хлопця керував сільською "Просвітою" та районною нелегальною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. Михайло разом із матір'ю був депортований радянською владою до Сибіру, та по дорозі на заслання їм вдалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там у 1949 р. Михайло Горинь закінчив школу.
Читайте також: Втрати 2012 р. (фото)
З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логістики і філософії Львівського університету. Однак, 1953 р. був виключений із університету за відмову вступити в комсомол. Пізніше, коли ректором став академік Євген Лазаренко, Горинь прийшов до нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився прийняти в нього іспити і зарахувати до університету.
Після закінчення вищої школи працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Він автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці.
Читайте також: Юлія Тимошенко висловила співчуття з приводу смерті Михайла Гориня
Активний шістдесятник, в 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву.
Читайте також: Янукович висловив співчуття у зв'язку зі смертю Михайла Гориня
У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений на шість років в таборах суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Там Михайло Горинь також не покинув агітаційну роботу - у результаті за пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в'язнів мордовських таборів у липні 1967 р. Гориня відправляють у Володимирський Централ. Звільнився Михайло Горинь аж у 1971 р.
А вже у серпні 1978 р. разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис "Український вісник", який Чорновіл, Михайло Косовий та Ярослав Кендзьор почали видавати в 1970 р.
Крім того, Михайло Горинь брав активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи, створеної 1976 р. Разом із В'ячеславом Чорноволом та братом Богданом Горинем він розробив "Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки", оприлюднену 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові. У вересні цього ж року Михайло організував і очолив робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла до міжнародного комітету захисту політв'язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.
3 грудня 1981 р. Горинь був знову заарештований, а 25 червня цього ж року засуджений за "антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби" на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Помилуваний в 1987 р., реабілітований у 1990 р.
В 1989 р. працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову у Києві. На установчому з'їзді НРУ, що відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії. 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.
Із здобуттям Україною незалежності Михайло Миколайович Горинь активно включився у політичне життя.
З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. він голова Української Республіканської партії. Після розпаду УРП 1997 р. стає одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 р. очолює Конгрес національно-демократичних сил.
19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Відтоді опікувався проблемами української діаспори.
2000 р. Михайла Гориня "за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність" нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Михайла Гориня також нагороджено Орденом Свободи (16 січня 2009 р.), Орденом "За заслуги" II ст. (26 листопада 2005 р.) та III ст. (19 серпня 1998) р., Орденом "За мужність" I ст. (8 листопада 2006 р.), а також Горинь отримав Відзнаку Президента України (19 серпня 2011 р.).