Травнева фаза терору
Порошенко вимагає якнайшвидшого розслідування вбивств
Чим ближче річниця трагедії в Будинку Профспілок в Одесі і 9 травня, тим більша кількість гучних вбивств стрясає український інформаційний простір. Можливо, що це - просто збіг. Але заяви Володимира Путіна "про серії політичних вбивств" і лідера самопроголошеної ДНР Олександра Захарченка про початок "полювання на відьом" дають серйозні підстави для того, щоб узгодити останні вбивства в Києві з умовним "фактором травня".
Особливо показовим виглядає розстріл письменника і публіциста Олеся Бузини - днем, в упор, у дворі власного будинку. Це вбивство виглядає як виклик чинній владі. Адже якщо раніше мова йшла про самогубства або доведення до самогубств, побутових вбивствах, то тепер ми маємо справу з відвертим бандитизмом. Як і у випадку з убивством головного редактора "Нєтєшинського вісника" Ольги Мороз.
І цей виклик крутіший, ніж вбивство вельми одіозного екс-нардепа Олега Калашнікова. Адже розстріл відомої медійної особи, яка відкрито демонструвала своє критичне ставлення до діючої влади - це навіть не подвійний, а потрійний удар.
Перший удар - привід звинуватити владу чи співчуваючих їй у відритому терорі проти опонентів. Якщо спокійно подивитися, всі разом узяті публікації Бузини були набагато менш небезпечні для влади, ніж його розстріл. Особливо на тлі його останніх інтерв'ю, в яких він називає перемогу Євромайдану державним переворотом, обіляє Путіна, говорить "про свою неугодність чинній владі" і звинувачує Президента Петра Порошенка "у прагненні відібрати телеканал (Інтер, - авт.) у Дмитра Фірташа".
Другий удар - різке зниження загального фону безпеки. Якщо серед білого дня в Києві так легко застрелити публічну людину, як може почувати себе в безпеці звичайний громадянин? Такі історії змушують нас жити за принципом "кожен сам за себе", не звертаючи уваги на пристойності, закони і державні органи. Що зможе цьому заперечити міністр внутрішніх справ Арсен Аваков?
І третій удар - перезапуск вірусу страху, який наше суспільство з таким трудом зживає останній рік. Страх вбиває довіру, роз'єднує людей, знижує ефективність будь-яких процесів - від виховання дітей до проведення державних реформ (з якими і так, м'яко кажучи, справи йдуть не дуже добре).
Крім того, вбивства останніх днів - це екзамен перед Заходом який, безумовно, буде найуважнішим чином стежити за їх розслідуванням. Як не крути, журналісти - особлива каста. І коли гинуть журналісти, що займають відносно влади жорстку критичну позицію, - це кидає тінь на саму владу.
Чи зможуть Аваков, Наливайченко та інші силовики зупинити цей "парад вбивств"? Або ми станемо свідками нових розстрілів? Чи будуть спіймані реальні вбивці або, як частіше буває, їх місце займуть досить випадкові бідолахи? Від відповіді на ці питання залежить майбутнє нового міфу "про полювання на відьом" в Україні.
Для суспільства ж ці події - новий тест на людяність і здоровий глузд. Вважаю, що ким би не були вбиті, сарказм у їх відношенні зараз недоречний. Тому що смерть - поганий привід для зубоскальства. Тому що цей сарказм дає поживу "кремлівським тролям", що кричать про "нацистську суть" постмайданної України.
Тому не можна виключати, що хвиля вбивств, що накриває Київ і Україну, - це підготовка до більш системного розгойдування ситуації. І, бути може, до нового наступу повстанців на сході країни.
