Кримські замальовки, серпень-2015: частина перша

Остання декада серпня завжди була гарячою порою для кримського півострова. Із закінченням сезону відпусток та початком навчального року багато хто прагне приїхати сюди відпочити - і поспішають вчасно повернутися. Анексований Крим проводжав своє друге "не українське" літо, все більше віддаляючись від материка. Для когочь кримські будні - все ще свято повернення додому, для когось - життя в окупації.

Кордон по серцю

На нейтральній смузі прийнято зберігати мовчання. Політичне мовчання. Звичайно, прямої заборони на розмови про політику немає, але поспішають швидше пройти перешийок, який з'єднує Крим з материком, розмовляють неохоче.

Прикордонний і митний контроль, серпнева спека, черги поспішають на півострів або назад, сумки та валізи, машини і пішоходи, які знаходяться на одній дорозі - все це забирає бажання спілкуватися. Але породжує інше - швидше пройти на "свій бік".

На якій стороні, кому легше дихається - це знають лише ті, що перетинають адміністративний кордон з анексованим Кримом. Але на нейтральній смузі мовчать: про політику, погляди, патріотизм, війну і про те, чий, все-таки, півострів.

- Як по серцю провели кордон, і відокремили нас від України. Тепер їдемо не додому, а в окупацію, - раптом каже жінка, що йде поруч по нейтральній смузі.

Вона - викладач одного з кримських вищих музичних навчальних закладів, повертається з сином-вступником з Києва додому в Сімферополь.

За дві години поїздки до столиці анексованої республіки Лідія Василівна (ім'я змінено) переконує мене, що не всі кримчани мріяли про Росію.

- Нас, хто вважає себе українцями, в Криму багато, вже точно більше, ніж на материку думають, - каже вона. - За національністю я - росіянка, але я - громадянка України і ніколи не хотіла жити в іншій країні.

Лідія Василівна розповіла, як проукраїнські кримчани потайки через знайомих на материку передають гроші волонтерам для бійців АТО і сім'ям загиблих. Передати з Криму великі суми проблематично - через санкції практично неможливі банківські перекази.

- Знайомі в Києві перераховують на рахунки волонтерських організацій, а ми потім виїжджаємо на материк і віддаємо по частинах. Багато готівки відразу вивозити теж не можемо. Але хоч якось намагаємося підтримати співвітчизників, - каже кримчанка.

І раптом замовкає. Різко розвертається до мене: "Ой! А раптом ви з ФСБ?!".

Забуті українці

Крім відсутності можливості відкрито висловлювати свою позицію, у проукраїнських кримчан чимало проблем у зв'язку з "великою" Україною.

Одна з них - труднощі зі вступом в українські виші, оскільки на материку не визнають атестати, видані кримським школярам після анексії.

- Тепер потрібно закріпитися за якою-небудь українською школою, підтвердити знання по ключових шкільних предметах, потім - здати ЗНО, - розповідає Лідія Василівна, - Чому не хочуть наших дітей брати в українські ВНЗ? Ми не хочемо думати, що від нас відрікаються, ми намагаємося поставитися до цього з розумінням, хоча це складно. Адже туди-сюди через кордон не наїздишся.

Інші бюрократичні труднощі кримчани, для яких важливий зв'язок з Україною, навчилися обходити.

Щоб вклеїти фотографії в українські паспорти при досягненні 25 - і 45-річного віку, знаходять "по блату" посередників, які збирають партію документів, везуть в Херсон або Миколаїв. Повертають вже з фотографією та печаткою. Ця послуга обійдеться в рази дешевше, ніж, наприклад, українська прописка.

Щоб офіційно проживати на материковій частині, кримчани викладають від 1,5 до 3 тис. дол., в залежності від місця реєстрації. А якщо раптом забув українські документи вдома, то на кордоні можна вирішити питання в межах 500 дол.

- Їздили до друзів в Запоріжжі, - розповідає кримчанин Олексій. - З нами їхала знайома, яка випадково забула український паспорт на материку, але це з'ясувалося тільки на українському кордоні. По російському документу, який їй видали в Криму, вона не могла проїхати. Нас спочатку не хотіли пропускати. Потім назвали суму в 500 доларів. Ми зійшлися на 200 доларах і нас пропустили.

Нелегальні взаємини кримчан з материком тарифікуються в основному в іноземній валюті. Рублі українці беруть не охоче, а гривні в Криму - не затребувані.

Для деяких - це привід для бізнесу. Перед українським адміністративним кордоном на в'їзді в Крим стоять з десяток перекупників, що пропонують конвертувати рублі на гривні і навпаки, за дещо завищеною ціною.

Ті, що стоять в черзі на кордоні підходять, цікавляться, але гроші міняти не хочуть.

Ворота Криму

Громадяни, які зібралися відвідати Крим, скаржаться на відсутність елементарних умов на українській стороні кордону.

Стояти в черзі для проходження паспортного контролю доводиться на жарі - невеликі навіси є тільки безпосередньо біля самих віконець. Їх всього три, і при великому скупченні людей, охочих перетнути адміністративну кордон, в зону контролю пропускають 3-5 чоловік.

Решта - чекають.

Прикордонна доріжка - так назвали узбіччя траси, обгороджене відбійником. По ній йдуть всі, хто проходить кордон пішки.

Люди під'їжджають на автобусах, минибусах з Херсона або Новоолексіївки, куди вони добираються на поїзді, або користуються послугами приватних перевізників.

Іти до вікна паспортного контролю з української сторони разом з речами доводиться по пилу. Особлива велика валіза може викликати у прикордонників питання - розкрити і показати його вміст доводиться прямо на узбіччі.

Якщо такі побутові потреби, як угамування спраги, ще можна задовольнити в придорожньому кафе-наметі біля українського блокпоста, то про туалет мріяти не доводиться. Він є тільки на "російській стороні".

Далі - 1,5 кілометри пішки серед під'їжджаючих до окупованого півострову автомобілів. Це 1,5 нейтральних кілометра мовчання, спеки, пластикових пляшок та іншого сміття на узбіччях.

- Коли у вас тут вже нормальний тротуар і туалет з'явиться? - часті питання до українських прикордонників.

Ті зітхають, посміхаються, привітно відповідають, що їм "грошей на це не дають".

- Нічого-нічого. Зараз дійдемо до нашої, російської, сторони і там все буде добре, - моя попутниця тихенько втішає своїх дітей, яким не терпиться скоріше потрапити додому.

Після цілого дня в дорозі, тригодинне очікування на кордоні не витримують не тільки діти.

- Літні люди часто втрачають свідомість від спеки. У нас поки повноцінного медпункту немає, але аптечка є. Відкачуємо, а що робити? - говорить український прикордонник, намагаючись заспокоїти людей, і як би виправдовуючись за незручності. - Ми самі по 12 годин стоїмо на спеці, і теж страждаємо, ну, що поробиш.

Блокпости росіян неприємно вражають тих, що вважають себе українцями, і є предметом гордості проросійських кримчан.

Узбіччя - чисте. Прикордонна доріжка - бетонний тротуар на узбіччі траси, розділений загороджувальними сітками, щоб не плуталися потоки людей, що йдуть у двох напрямках.

Документи та міграційні картки перевіряють в новозбудованому будинку, на виході з якого - туалети та навіс з лавочками. Тут зазвичай порушують мовчання, що зберігається на нейтральній території, ті, хто вважає себе росіянами.

- От бачите, як у нас тут все чистенько, добре, не те, що там у цих, - каже чоловік середніх років літній жінці, яку зустрічає на в'їзді в Крим.

Там, за блокпостом починається незнайомий мені Крим - який мовчить багато про що, говорить про Україну, на щось сподівається, чимось розчарований. Але поки все ще Крим, який не хоче назад.

Закінчення колонки читайте завтра, 2 вересня