Криза в Казахстані. Які наслідки матиме введення військ РФ в країні
Як вчить нас історія, авторитарний режим не може тривати нескінченно. Яскравий приклад – ситуація в Казахстані. Ще кілька тижнів тому ніхто не міг припустити, що на вулицях по всій країні почнуться перестрілки з десятками загиблих, будуть горіти автомобілі та адміністративні будівлі, а в країну увійдуть "солдати-миротворці" ОДКБ, де-факто – російські війська. Про те, хто сьогодні реально править країною, хто виграв від подій останніх днів, і що це означає для України – у матеріалі РБК-Україна.
Стабільна нестабільність
Попри зовнішню благопристойність внутрішньої політичної ситуації в Казахстані до протестів, було очевидно, що інтереси нинішнього президента країни Касим-Жомарт Токаєва і попереднього Нурсултана Назарбаєва – точніше, його родичів і оточення, рано чи пізно прийдуть в стан нерозв'язного протиріччя. Саме так і вийшло. З початком народних протестів у західному Казахстані, пов'язаних з підвищенням цін на скраплений газ, цей потенційний конфлікт перейшов в активну фазу.
В результаті всього за кілька днів влада в Казахстані фактично втратила контроль над країною, а силові структури та збройні сили виявилися неспроможними для наведення порядку і забезпечення безпеки. Як наслідок, президент Токаєв звернувся до місії за участю країн-учасниць Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) з проханням допомогти подолати "терористичну загрозу".
Зараз складно підтвердити, що безпосередньо Росія була причетна до провокування протестів, проте безперечно Володимир Путін спробує максимально використовувати вразливе становище Казахстану для досягнення своєї вигоди, реалізуючи "гібридний сценарій" встановлення контролю над країною. До того ж Токаєв за допомогою Путіна отримав не формальну, як це було до трагічних днів початку січня 2022 року, а реальну владу в Республіці.
При цьому, варто відзначити, що Росією був якщо не грубо порушений, то, як мінімум, невірно витлумачений Статут ОДКБ, що передбачає взаємну допомогу тільки в разі прямого військового вторгнення ззовні, а аж ніяк не для придушення внутрішнього громадянського протесту.
Втім, якщо оцінювати ситуацію з точки зору міжнародного права, то формальність дотримана. Президент Токаєв послав запит, відповідність вимогам він обґрунтував тим, що в Казахстані діють "міжнародні терористи", а інші члени ОДКБ проти такого трактування не заперечували.
Казахстан і український сценарій
За планом організація Договору про колективну безпеку за планом 13 січня вже почала виводити свої війська з Казахстану, де вони знаходяться в рамках "миротворчої" місії. Очікується, що виведення військ ОДКБ з Казахстану завершиться через 10 днів.
Щодо наслідків даного рішення є, як мінімум, дві думки. Перший, що надання допомоги з боку ОДКБ однозначно принесе значні загрози суверенітету Казахстану: ймовірно, Москва висуне ряд вимог за свої послуги.
Другий, що попри потенційну небезпеку, введення сил ОДКБ, в першу чергу російських військ, унеможливило розвиток подій в Казахстані за "українським сценарієм". Це пояснюється тим, що Токаєв таким чином нібито припинив можливість створення самопроголошених народних "республік" на території Північного Казахстану, — де могли волати до Путіна ввести війська.
Тим більше, що в разі подальшого загострення ситуації з погромами в Аламати та інших містах Казахстану (можливо, ініційованими все тією ж агентурою Путіна, як це було в Україні) вторгнення Росії В Казахстан все одно б відбулося. Але вже без будь-якої перспективи їх подальшого виведення.
Втім, про політичну відповідальність ситуації, що склалася в Казахстані і наслідків розміщення сил ОДКБ – можна буде судити пізніше. У всякому разі, Захід точно не зможе пробачити Путіну повторення "українського сценарію" вже в Казахстані.
ОДКБ – російський "аналог" НАТО
Організація договору колективної безпеки – оборонний союз, створений майже відразу після розпаду Радянського Союзу, навесні 1992 року. Але майже 30 років "колективна безпека" ОДКБ існувала тільки на папері.
Формально всі держави-члени ОДКБ рівноправні, а фактично одна з них, а саме Росія – "більш рівноправна", оскільки провідна роль належить саме Кремлю, і всі інші члени так чи інакше залежать від РФ.
Керівництво Росії сприймає ОДКБ як атрибут держави з глобальним впливом. Саме таку думку РФ просуває на регіональних і світових майданчиках, таких як ОБСЄ або ООН. Там Москва давно стверджує, що її ОДКБ може виконувати миротворчі функції в будь-якому куточку світу.
Поки це не мало успіху – організацію у світі не сприймали всерйоз, як цього хотів Кремль. У цьому сенсі історія з Казахстаном здатна дещо змінити.
При створенні в організацію увійшли 6 членів – Росія, Вірменія і 4 середньоазіатських держави (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан). Відтоді склад організації кілька разів змінювався. До неї увійшла Білорусь, а Узбекистан вийшов зі складу.
Варто відзначити, що Україна спочатку відмовилася від участі в цій організації й згодом не розглядала такої можливості. Як покаже історія, це було більш ніж правильне рішення.