Жодна країна не перейшла "із третього світу в перший" завдяки сільському господарству. Але Україна вперто вірить у свій успіх як "аграрної держави". Найбільший внесок в економіку і приплив валюти від експорту Україні зараз дають сільське господарство, металургія, машинобудування і IT. З них краще за всіх справи у аграрного сектора, який формує 27% ВВП і забезпечує більше 40% експортних надходжень.
Жодна країна не перейшла "із третього світу в перший" завдяки сільському господарству. Але Україна вперто вірить у свій успіх як "аграрної держави". Найбільший внесок в економіку і приплив валюти від експорту Україні зараз дають сільське господарство, металургія, машинобудування і IT. З них краще за всіх справи у аграрного сектора, який формує 27% ВВП і забезпечує більше 40% експортних надходжень.
Уряд прогнозує, що Україна в 2016 році вже перевершить за обсягами експорту сільгосппродукції всі країни Євросоюзу, разом узяті. А значить, рукою подати до статусу "аграрної супердержави", який напророкував Україні посол США Джеффрі Пайєтт. Південна Корея (що займає за площею приблизно територію Житомирської, Київської та Чернігівської областей) - 28-а економіка світу за ВВП на душу населення.
Україна, з найкращими чорноземами, без п'яти хвилин "аграрна супердержава" - 115-а в світі. І родючість чорноземів не бездонна свердловина, звідки, як нафту, можна черпати врожаї і валюту. За підрахунками експертів, аграрному сектору вже сьогодні необхідні мінімум 70 млрд доларів інвестицій. А ще, Україні - "аграрній державі" буде досить і економічно обгрунтовано 10 млн людей.
Analytic Group Da Vinci AG в своєму звіті про тренди розвитку економіки в першому півріччі 2016 року прогнозує, що ставка на експорт аграрної сировини і продуктів з низьким рівнем доданої вартості - пряма дорога до зростання безробіття і залежності економіки України від тих факторів, на які ми не впливаємо (погодних умов та цінової кон'юнктури на ринку продовольства).
За кліматичними умовами, Україна вважається "країною ризикованого землеробства". Туреччина, де набагато м'якший клімат і можна вирощувати кілька врожаїв за рік, ще з 1980-х почала скорочувати в економіці частку сільського господарства. Щоб менше залежати від експорту, Туреччина зробила ставку на туризм і сферу послуг, які зараз формують 58% турецького ВВП і не в останню чергу забезпечують їй місце у великій двадцятці. Україна теж мріє потрапити у велику двадцятку і багато говорить про туризм.
Але "аграрна супердержава" Україна – п'ята у світі серед найбільш розвинених країн в аерокосмічній галузі. Попереду нас тільки США, Росія, Франція і Китай. Правда, українці про це майже не знають, і кожен, хто назве Україну космічною державою, зараз виглядає повним "космонавтом".
Місце в п'ятірці космічних держав Україні забезпечила вдала спадщина Радянського Союзу, від якого нам дісталася майже третина ракетно-космічного потенціалу. З допомогою українських пускових систем запускалися космічні кораблі у всьому світі, починаючи з польоту Білки і Стрілки і Юрія Гагаріна. Навіть без свого космодрому, Україна запустила за роки Незалежності понад 140 ракет-носіїв своєї розробки і виробництва, вивела на орбіту понад 300 супутників і 29 виготовлених в Україні космічних апаратів. Українські ракети-носії, космічні апарати, системи керування, прилади і системи купували у понад 25-ти країнах світу. У найближчий місяць відбудеться запуск ракети-носія Antares, перший щабель якої був спроектований КБ "Південне" і виготовлена на заводі "Південмаш".
Проте рік за роком, Україна здавала позиції в космічній сфері. Рух вниз почалався задовго до 2015 року. Ще в 2011 році колишній керівник Державного космічного агентства Юрій Алексєєв наголосив, що з чотирьох запущених у 2010 році ракет українського виробництва, три були "made in USSR". І це були пуски за програмою "Дніпро", в рамках якої на зняті з бойового чергування міжконтинентальні балістичні ракети РС-20 замість боєголовок встановлювали комерційні супутники і відправляли їх у космос. Всі пуски виконувалися в рамках зарубіжних комерційних проектів: адже свого космодрому держава не має, а нових розробок не фінансує.
Тоді ще жила надія на започаткований у 2003 році українсько-бразильський проект "Циклон-4", який повинен був дати Україні незалежний доступ до космосу. За умовами проекту, Бразилія зобов'язувалася побудувати космодром Алкантара, а Україна – розробити і виготовити до кінця 2006 року ракетоносій "Циклон-4".
Проте до 2011 року термін завершення проекту було продовжено вже вчетверо, а його вартість зросла втричі (з 150 млн дол. до 488 млн дол.). Розробником проекту "Циклон-4" було КБ "Південне". У 2015 році Бразилія в односторонньому порядку вийшла з проекту. А прямі втрати України перевищили 0,8 млрд доларів бюджетних коштів, з яких 0,3 млрд доларів – витрати не на сам проект, а на обслуговування кредитів, що залучалися під держгарантії для його фінансування.
"На сьогодні ракетоносій розроблений на 84%, а сама льотна машина виготовлена на 63%. Затримка трохи відбулась, так як Бразилія вийшла з проекту", − пояснює Олександр Нестеров, головний конструктор "Циклон-4" від КБ "Південне".
"Виконаний проект – це коли він готовий на 100%. Ні 63%, 84%, ні навіть 99,9% - це все одно невиконаний проект!, − каже Любомир Сабадош, який очолював Державне космічне агентство в 2015-16 рр.− Неприпустимо, коли беруть роботу, отримують на неї величезні кошти, але результату немає. Коли я почав вимагати результат, то зустрів шалений опір на всіх рівнях".
Космічне агентство вважає, що зрив розробки – "заслуга" КБ "Південне", яке як головний підрядник, не впоралось в необхідні терміни з роботою. Так само вважає і екс-голова Держкосмосу Юрій Алексєєв. "Наша помилка, що ми надто довірилися колишній могутності деяких керівників і підприємств галузі, - констатує екс-голова Держкосмосу. − А вони бачили в цьому проекті тільки спосіб виживання колективу і бажання вичавити побільше грошей".
Тим не менш, КБ "Південне" стверджує, що конструкторська документація до "Циклону-4" була готова ще у 2006 році. Але повного комплекту документів так ніхто і не побачив. Завод "Південмаш", який вів підготовку до виробництва, сумно дивиться на отримані від КБ "Південне" після 2006 року майже десять тисяч змін до тієї частини конструкторської документації, яка у них вже є.
"Циклон-4" – єдиний в історії незалежної України великий космічний проект, який був профінансований державою повністю і своєчасно. У тій же Бразилії відповідальних за провал посадових осіб компаній-підрядників притягнули до відповідальності і посадили у в'язницю. В Україні ж, головний підрядник – чи не герой, а підняв у 2015 році питання про відповідальність за провал проекту і неефективність використання бюджетних коштів голова Держкосмосу був звільнений.
У проекті "Циклон-4" ставити крапку рано, і він ще може бути реалізований, впевнений Юрій Алексєєв. Але для цього потрібна чітка державна позиція і відповідальність тих, хто привів до його провалу.
Ще один проект КБ "Південне" - це супутник "Січ-2", застарілий на думку експертів, ще на етапі розробки технічного завдання. "Січ-2" пропрацював на орбіті менше року, і зв'язок з ним було втрачено, а Україна з тих пір взагалі без свого телекомунікаційного супутника. Розпочатий під Євро-2012 супутник "Либідь", який виготовляв зарубіжний підрядник, зараз на складі в Красноярську (Росія). Для завершення цього проекту вартістю третину мільярда доларів, не вистачає всього лише якихось 8 млн доларів.
Через хитру систему "прокладок" сплачені гроші до виконавця пуску не дійшли, а у супутника вже закінчується дворічний гарантійний термін зберігання. При цьому держава, заплативши сповна, за умовами проекту зможе користуватися лише частиною ресурсу супутника, що повністю нівелює цінність системи зв'язку "Либідь" з точки зору національної безпеки, оскільки виключає її незалежність від зовнішніх факторів. І гроші витрачені, і своєї супутникової системи так і немає. Чи не простіше і дешевше було б придбати необхідний ресурс на існуючих або планованих до запуску зарубіжних супутниках зв'язку?
За перше півріччя 2016 року, українські підприємства космічної галузі збільшили виробництво на 47% до 1,7 млрд гривень порівняно з січнем-червнем 2015 року. З одного боку, майже 50%-е зростання виробництва у галузі на тлі загального падіння промислового виробництва в Україні на 3,4% за перше півріччя − привід пишатися. Але це швидше показник, що українському космосу, 60% продукції якого йде на експорт, поки вдалося закрити пролом після розриву зв'язків з Росією і знайти інші ринки збуту. Без чіткої стратегії розвитку і звичка жити за державний рахунок, функція підприємств космосу зведеться до виготовлення клепок обшивки космічних апаратів інших країн, вважає колишній голова Держкосмосу Любомир Сабадош.
По продуктивності праці (а це основний показник конкурентоспроможності), підприємства галузі в 40-50 разів програють основним конкурентам з Європи і США. У структурі Держкосмосу 26 підприємств, вони перевантажені непрофільними активами, значна частина виробничих потужностей вже ніколи не буде використана. Міць українського космосу незатребувана, і це причина її слабкості.
"Потужності галузевих підприємств настільки вищі потреби, що їх нераціонально утримувати за державні кошти, - каже екс-голова Держкосмосу Любомир Сабадош.- Треба залишити у державній власності чотири-п'ять основних державних підприємств, які разом формують повний цикл виготовлення ракетоносія і забезпечують Україні статус космічної держави. Це Південний машинобудівний завод", КБ "Південне", Павлоградський хімічний завод "Об'єднання Комунар" в Харкові, СКБ "Арсенал".
Інші підприємства, на думку екс-глави Держкосмосу, необхідно або продати, або корпоратизувати, і залучити інвестора через продаж частини акціонерного капіталу. Це дасть підприємствам замовлення і інвестиції, і збереже їх технологічний і виробничий капітал. А кошти від продажу непрацюючих потужностей можна направити на космічну програму.
У бюджеті-2016 закладено 233 млн гривень на космічні програми. Хоча це захищена стаття бюджету, досі не виділено ні копійки. А адже в прийнятій ще в 2011 році і діє і понині "Концепції реалізації державної політики у сфері космічної діяльності на період до 2032 року" прописані грандіозні плани українського космосу: тут і створення космічних апаратів для польотів на Місяць, і польоти українських космонавтів, і створення надважких ракет-носіїв... Бажання осягнути неосяжне говорить або про повний відрив від реальності, або − про свідомий зрив поставлених завдань. Поки держава не визначилася з пріоритетами космосу, окремо взяті підприємства галузі виживають, хто як зможе.
Харківське "Об'єднання Комунар" за всі роки Незалежності не отримало від України жодного державного замовлення на космічну продукцію. Підприємство працювало завдяки випуску систем управління ракет-носіїв "Зеніт-2М" (програма "Наземний старт") і "Зеніт-3SL" (програма "Морський старт"). Ці проекти реалізовувалися спільно з Російською Федерацією і зараз припинені. А українських замовлень немає.
"Без державної підтримки, підприємство вклало понад 100 млн гривень своїх оборотних коштів у створення нових напрямків виробництва продукції для авіаційної галузі, обладнання для залізничних вагонів метрополітену, приладів для бронетанкової техніки, - говорить в. о. директора "Об'єднання Комунар" Володимир Тарасов. - У нас мобільне приладобудівне підприємство, ми можемо освоювати нові замовлення і запустити їх в серійне виробництво в найкоротші терміни".
Також "Об'єднання Комунар" більше десяти років працює у проекті оновлення рухомого складу "Укрзалізниці" та іншого транспорту соціального значення. З 2004 року підприємство взяло участь у безлічі тендерів по державним цільовим програмам, зокрема, державної цільової програми митниці, Держприкордонслужби та іншими. Програми передбачали закупівлю технічних засобів у вітчизняних виробників за кошти держбюджету. Деякі з цих тендерів були скасовані, деякі виграні, але не акцептовані. Така ситуація унеможливлює планування перспектив. В той час, маючи своє конструкторське бюро і виробничу базу, "Об'єднання Комунар" може брати участь в розробці і створенні нової ракети-носія українського виробництва.
Потрібна чітка програма, яка повинна врахувати позицію України як космічної держави у світі. Для цього потрібно проаналізувати, що відбувається у світовій космічній галузі, які розвиваються технології, і які можуть бути варіанти нашого співробітництва з іншими країнами, з огляду на військовий конфлікт з РФ і обмеженість ресурсів.
"Стратегія – це цілком реальний інструмент досягнення мети в умовах обмеженості ресурсів, − вважає ветеран ракетно-космічної галузі, доктор технічних наук, головний конструктор ракетних двигунів на твердому паливі Володимир Кукушкін. − Всього треба визначити чітку і зрозумілу мету. А якщо мета ні про що, то й шлях – в нікуди. Набагато більш зрозуміло виглядала б така мета, як інтеграція України в міжнародну космічну діяльність на основі спеціалізації в певних її напрямах з урахуванням наявного потенціалу.
Наприклад, враховуючи багатий досвід конструювання ракет і відсутність космодрому, можна обрати розробку і виробництво носіїв легкого класу із забезпеченням можливості їх пуску національними засобами. Строки вирішення цих завдань доступні для огляду, реальна вартість, ринок зрозумілий, говорить Кукушкін. Є ще рідинні двигуни, спеціальна техніка для потреб оборони.
Україна просто таки зобов'язана створити базовий "джентльменський набір" космічних засобів забезпечення національної безпеки – власних угруповань супутників, навігації та зв'язку, високоточні системи зброї та інше. Навіть у Білорусі свій телекомунікаційний супутник є. А воююча Україна не має свого супутника і користується ресурсами інших держав.
Почати слід з реформування самої системи управління космічною галуззю. Зараз немає узгодженої політики космічних підприємств по досягненню загальних стратегічних цілей, а повноваження Держкосмосу, як органу виконавчої влади, зводяться до затвердження та контролю виконання фінансових планів підприємств. Втручатися ж в їх оперативну діяльність Держкосмос не має права, і будь-які його спроби впливати на кадрову політику підприємств галузі зустрічають опір. Як, наприклад, звільнення Олександра Дегтярьова з посади генерального директора-генерального конструктора КБ "Південне" за невиконання поставлених завдань, а в подальшому і відкриття кримінальних справ не увінчалися успіхом. Дегтярьов за рішенням суду поновлений на посаді і знову бере участь в конкурсі на посаду генерального директора КБ "Південне".
"В українського космосу є перспектива, якщо ми будемо системно і цілеспрямовано підходити до стратегії, управління і фінансування. Будь-який проект повинен бути ретельно обґрунтований і прорахований, − говорить Сергій Войт, генеральний директор Південного машинобудівного заводу ім. Макарова " ("Південмаш").− Навіть у радянський час гроші на космос виділяли на жорстко обґрунтовані і гранично конкретні цілі, під відповідальність за результат".
Експерти сходяться в оцінках, що вже зараз для української космічної галузі є багато перспективних і прибуткових ніш: наприклад, технології по боротьбі з так званим "космічним сміттям".
Позначена "Концепцією державної політики в космічній галузі до 2032 року" потреба космічної галузі в коштах − 38,5 млрд гривень вважають позамежною, враховуючи реальний стан економіки. Але як тоді назвати необхідність в 70 мільярдів доларів інвестицій в аграрний сектор, особливо при відсутності ринку землі? Проте ж в Україну-аграрну державу вірять, а от в космічну – чомусь ні.
За підрахунками експертів, 1 долар, вкладений в космічну галузь, приносить Україні 8 доларів прибутку. У той час як віддача аграрної галузі в рази менше - 1,7 долара до 1. Космос – це наука, виробництво, робочі місця, і 6-7 видів доданої вартості продукції. Власний супутник дасть можливість і аграрному сектору перейти у ХХІ століття: дозволить створити необхідний кадастру сільськогосподарських земель з даними про стан ґрунту, її хімічному складі, проводити більш тривале прогнозування кліматичних умов і багато іншого. І це не кажучи вже про реальні дані щодо стану вирубки лісів, розробки надр і несанкціонованого видобутку бурштину. Українці виходять на світовий ринок інтелектуальних послуг, технологій і рішень і конкурують на ньому зі світовими грандами. Про що говорить і перемога української команди на всесвітньому хакатоні Space Apps Challenge з проектом Mars Hopper.
Адекватна і працююча стратегія розвитку космічної галузі дозволить створювати стратегічно потрібні країні засоби захисту, залучати інвесторів в реальні проекти і заробляти – причому, набагато більше, ніж на експорті зерна або продажу металобрухту. Незавершений ракетоносій "Зеніт" за залишковою вартістю металобрухту коштує менше мільйона доларів, а готовий ракетоносій можна продати за 35 млн. доларів.
І є країни, ті ж Арабські Емірати, яким потрібно виводити на орбіту свої супутники і які готові платити за ракетоносій прямо зараз – якщо б Україна вклала гроші в його створення та виготовлення. Але поки Україна не визначилася - до розумних чи до красивих, гроші і можливості пролітають повз.
Держава намагається "не помічати" ні двадцяти шести космічних підприємств, ні винахідників світового рівня, ні висококваліфікованих фахівців, яким в аграрній країні стає все складніше пояснювати і доводити, що Україні в XXI столітті потрібні наука і високі технології.