Корупція в розподілі агродотацій: де вона насправді ховається

Ми постійно чуємо про корупцію у сфері розподілу дотацій в аграрному секторі. Адже, дійсно, спокусливо "відкусити" шматок корупційної ренти від річного бюджетного потоку в розмірі близько 6 млрд грн. Ми вирішили дослідити, наскільки гостра проблема корупції при розподілі дотацій в агросекторі. Для цього ми проаналізували думки неупереджених експертів, не з чуток знайомих з особливостями розподілу бюджетних потоків у цій галузі.

Міфічна корупція і де її шукати

Перераховуючи проблеми розподілу дотацій в агросекторі, експерти найбільш часто говорять про непередбачуваність державної політики, часті зміни режимів оподаткування та відсутність послідовної державної політики. Простіше кажучи, аграрний виробник не може будувати план розвитку хоча б у середньостроковому горизонті - 3-5 років. Програми і умови отримання дотацій щорічно трансформуються, змінюються критерії визначення одержувачів, змінюються умови держпідтримки. В деякій мірі, агровиробник діє в стані повної невизначеності державної політики. У такій ситуації краще сподіватися тільки на себе, не розраховуючи на державу або її підтримку. Але якщо така підвернеться - заявки на дотації або компенсації потрібно подавати.

Тарас Висоцький, генеральний директор Асоціації "Український клуб аграрного бізнесу", розмірковуючи на прохання журналістів про корупційну складову у розподілі агродотаций, відзначив найбільш прозору і ефективну з програм - часткова компенсація вартості вітчизняної техніки, на яку в 2018 році держава виділила мільярд гривень.

"Фермер купує техніку, платить, потім подає документи (на отримання компенсації) в один з чотирьох державних банків, який верифікує, подає документи в міністерство, банк через казначейство отримує гроші і переводить на рахунок фермера, тобто протягом місяця після покупки гроші приходять на рахунок. Якщо техніка є у встановленому переліку, ти її офіційно купив, то отримав гроші", - пояснив гендиректор УКАБ, зазначивши, що на етапі впровадження цієї програми було дуже багато скепсису: одні не вірили в прозорість механізму розподілу компенсацій, інші не знали про величезну кількість українських виробників сільгосптехніки. Але рік існування цієї програми розвіяв усі сумніви, а сама програма не тільки допомагає аграріям модернізувати парк техніки, але і стимулює вітчизняне аграрне машинобудування.

Нещодавно відкрите невдоволення системою розподілу держдотацій у відкритому листі президенту Порошенку висловили садівники - асоціація "Укрсадпром" просила переглянути механізм розрахунку і виплати компенсацій для виробників плодово-ягідної продукції за державною програмою "Фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників". Але, виявилося, і тут справа не в корупції, а лише в розмірі компенсацій, яку хочуть отримати садівники. Через недосконалість державної методики розрахунку вони отримують лише 20-70% від того, на що могли б розраховувати при коригуванні методології. Тут теж ні про яку корупцію мови немає.

Набагато більша проблема, про яку ми сказали на самому початку - непослідовність і непередбачуваність державної політики з підтримки сільського господарства в цілому і, зокрема, індустрії з вирощування плодово-ягідної продукції. Саме ця галузь передбачає хоча б середньострокове, а краще довгострокове планування - сад не виростає за один-два роки. На цю проблему звертає увагу Олег Нів'євський, викладач Київської школи економіки: "Це мораторій (на торгівлю землею), - вказує на головну з реальних проблем експерт, - щоб інвестувати гроші в переробні заводи, сади, ягоди, культури з ще більшою доданою вартістю, повинна бути впевненість в тому, що орендована земля залишиться у користуванні через 10-15 років. Зараз такої впевненості немає".

Ця проблема актуальна для всіх видів агробізнесу, де горизонт інвестування обчислюється не сезоном-двома, а роками. Особливо це актуально для тваринництва: створення ферм і кормової бази, а для цього потрібне формування передбачуваного і контрольованого земельного банку. Адже без нього в один прекрасний день всі інвестиції в стадо, техніку і ферми підуть прахом.

Коли розмір має значення

Окреме гостре питання - отримання бюджетних дотацій найбільшими агропідприємствами, серед яких часто згадуються "Укрлендфармінг" Олега Бахматюка, група VITAGRO депутата Сергія Лабазюка, МХП Юрія Косюка та інші великі одержувачі бюджетних дотацій, перелік яких легко найти в мережі. У той же час, критики навмисне упускають з поля зору, куди йдуть ці гроші: як правило, це будівництво тваринницьких комплексів, розвиток інфраструктури у вигляді елеваторів, доступних для використання іншими агровиробниками, не пов'язаними з великими холдингами. Фактично, великі холдинги розвивають аграрну інфраструктуру в регіонах і локаціях своєї присутності. Ні держава, ні дрібні фермерські господарства протягом багатьох років не могли інвестувати потрібні кошти в ці напрями.

Крім того, якщо подивитися на звіти великих холдингів - там фігурують величезні суми, витрачені ними на будівництво доріг у регіонах присутності, а також на розвиток локальної транспортної та соціальної інфраструктури - школи, лікарні, дитячі садки тощо. Ці кошти не мають відношення до дотацій, але, зокрема, великі холдинги отримують можливість здійснювати ці "соціально-інфраструктурні" інвестиції, які помітно ефективніше того, як ці кошти поділили б чиновники: на "місцях" завжди краще видно потреби регіону, ніж з далекого Києва.

Чому ж така пильна увага до сум, які отримують великі агрохолдинги? Система дотування влаштована так, що великі господарства, виробники і холдинги можуть отримувати більше - це закономірно. Наприклад, Алекс Ліссітса, Гендиректор одного з найбільших агрохолдингів України ІМК, раніше також очолював УКАБ, пояснює ситуацію так: "Йти, наприклад, шляхом європейським, де дотації сплачуються на гектар землі всім тотально, напевно, неправильно. Адже грошейнебагато і ефекту від субсидування не буде. Якщо роздати їх всім, це нічого не дасть, ми просто втратимо гроші".

Навряд чи Алекса Ліссітсу можна запідозрити в особистих симпатіях до найбільших агрохолдингів - часто він вступає з ними у відкриту полеміку, але простий здоровий глузд підказує, що мізерну державну підтримку краще все-таки консолідувати в тих напрямках, де вона дасть найбільший ефект. А якщо роздати мільйонам бажаючих по копійці - багатшими від цього ніхто не стане, аграрна інфраструктура не стане якіснішою: на копійки не побудувати елеватор, не прокласти десятки кілометрів місцевих доріг.

Питання в іншому: тим, хто хотів би отримувати державні дотації в тих масштабах, в яких їх отримують найбільші агрохолдинги, краще не рахувати гроші в чужих кишенях, а працювати над власною стратегією росту, розвитку та інвестування, щоб досягти тих же масштабів. Адже будь-який великий виробник може претендувати на більш значні дотації, яким би не було прізвище власника цієї компанії. Це лише питання масштабів.

Аналогічної думки дотримується Сергій Карпенко, генеральний директор "Союзу птахівників України": він вважає цілком закономірним, що великі виробники отримують більш значні обсяги дотацій - їх внесок до держбюджету більше, у них більші масштаби виробництва, вони мають істотний вплив на зайнятість - створюють десятки тисяч робочих місць - в агросекторі і по країні в цілому, вони мають безпосередній вплив на розвиток і прогрес галузі в цілому. Фактично, мова йде про те, що держава підтримує і передові технології великотоварного виробництва, а не консервує технології на рівні натурального господарства. Як би спокусливо не виглядала ідея "роздати держпідтримку всім", але це і не реально, і не доцільно.

"Білі починають і виграють

Роздати бюджетну підтримку всім держава і не може в принципі навіть при бажанні. Адже понад 70% з майже 2 мільйонів фермерів працюють в тіні з "чорним налом" або за "сірими схемами". Це означає, що понад 70% господарств, навіть маючи бажання отримати дотації, не зможуть обґрунтувати ні суми, ні цільове призначення.

Але якщо держава почне вкладати бюджетні гроші у цей чорно-сірий сегмент - якраз така практика і породить небачену корупцію, засновану на повній безконтрольності та непрозорості одержувачів бюджетних коштів, їх цільового призначення. Це призведе до формування нового класу тіньових мільйонерів, які виросли на бюджетних грошах. Чи захоче цього платник податків? Дуже сумнівно.

Напевно, краще все ж надавати державні гроші - це наші з вами гроші платників податків - тим, хто веде звітність "в білу", а великі виробники ще і за міжнародними стандартами і проходять щорічний аудит в компанії міжнародного рівня.

Тарас Висоцький з УКАБ також додає, що розподіл дотацій відбувається на підставі відкритих прозорих реєстрів колегіальними комісіями - це не просто знижує корупційні ризики. У ці комісії входять представники профільних аграрних об'єднань - вони можуть контролювати справедливість і прозорість розподілу коштів.

У той же час абстрактні міркування "диванних експертів" про корупцію лише відлякують агровиробників від отримання державної підтримки. За 2018 рік з мільярда гривень на підтримку фермерських господарств було освоєно лише 12 мільйонів гривень станом на листопад - за грошима просто навіть не звернулися. Тим не менше, всі з величезним інтересом перерахували гроші в кишенях великих агрохолдингів - адже вони і документи зібрали, і за дотаціями прийшли, а потім публічно і прозвітували про одержані держдотації. Той випадок, коли відкритість і публічність зіграла з великими одержувачами дотацій злий жарт.

Voxpopuli: чи доводилося фермерам давати хабарі за дотації і компенсації?

Покинемо Київ і столичних експертів. Один з ЗМІ провів велике опитування, що називається "в полях" - серед фермерів: як вони отримували дотації та чи стикалися з фактами корупції.

Борис Кукунин, фермер з Черкаської області подав заявку на безвідсотковий кредит для купівлі техніки: "Все пройшло дуже швидко, я реально був в шоці. Проблем зовсім не було. Оформили заставне майно і на наступному тижні гроші вже на рахунку", - поділився фермер особистим досвідом. Не все було гладко, визнав фермер: були різночитання в оцінці вартості застави, але це звичайна практика. Хоча аграрій задоволений отриманою підтримкою держави.

До інших програм у фермера теж немає претензій у частині корупції. Хоча є нарікання на бюрократичні складнощі та тривалість процедури, але все ж Кукунин має намір в майбутньому оформляти документи на отримання підтримки з бюджету.

Фермер Олександр Скрипчинський звернув увагу, що процедури отримання дотацій навіть спростилися, стали прозорішими - механізми отримання грошей детально розписані на сайти держструктур. А якщо вникнути, то отримання потрібних грошей і дотацій цілком реально і доступно. "Мало хто скористався цими дотаціями. Люди не вірили, що це можливо, - розповідає про свій особистий досвід Скрипчинський. - А я отримав, і раджу знайомим теж звертатися, щоб отримати фінансування з бюджету. Думаю, люди побачать, що це працює, і піде друга хвиля".

Примітно, до речі, що фермери, які отримують дотації, самі виступають за те, щоб бюджетні кошти отримували тільки "білі" виробники. Тут логіка проста: хто чесно декларує доходи перед державою і платить йому податки - той може розраховувати на держпідтримку. Але держава не має підтримувати "сірих" або тих, хто працює з "кешем" і "вчорну".

Чорні кішки в темних кімнатах

Як бачимо, ні за допомогою незалежних експертів, ні з допомогою фермерів-практиків не вдалося знайти ту саму корупцію у сфері розподілу держдотацій, про яку так багато говорять. Цілком очевидно, що цю тему мусують ті, хто намагаються знайти чорну кішку в темній кімнаті. В той час як її насправді там просто немає.

А міфи про корупцію у сфері агродотацій, швидше за все, створюють ті, хто продовжує працювати "вчорну" у тіні, але кому поки лячно вийти на світ і випробувати на власному досвіді - як отримують дотації.

Адже хто хоче зробити - отримати дотації - шукає спосіб, а хто не хоче - намагається вигадувати причини.