Кому потрібні газові мережі

Абсурдність і несвоєчасність ідеї введення в Україні в нинішніх умовах, плати за користування державними газорозподільними мережами очевидна для всіх фахівців газової галузі. По-перше, введення плати за державні мережі неминуче призведе до зростання роздрібних цін на газ, так як інших джерел забезпечення платності не існує. По-друге, це спричинить ланцюгову реакцію і бажання інших власників (близько 50 тис. приватних і комунальних суб'єктів господарювання і багато тисяч фізичних осіб) отримати плату за мережі, які їм належать, що призведе до численних конфліктів і судових позовів, здатних паралізувати нормальну роботу операторів газорозподільчих систем. По-третє, ігнорується очевидна абсурдність самої ідеї платежів за користування мережами, так як оператори газорозподільних мереж по суті є виконавцями робіт з підтримки систем у працездатному стані за рахунок тарифів, які встановлює державний регулятор, і в інтересах всіх споживачів. Хіба ви вимагаєте плату за використання вашого будинку (квартири) у будівельників, які здійснюють ремонт, на тій підставі, що вони тимчасово користуються вашим будинком: ходять по кімнатах, штукатурять стіни, латають дах, миють руки у вашому санвузлі? Ні, ви, звичайно, маєте право вимагати компенсацію, але повинні усвідомлювати, що самі і оплатите своє законне бажання з накруткою на адміністративні витрати і норму прибутку підрядника. По-четверте, як це не парадоксально, держава ніколи не була і не є власником газорозподільних систем у трактуванні сучасного законодавства. Держава є власником окремих газопроводів, окремих споруд та окремого обладнання, які не є системою. Газорозподільна система - це всі газорозподільні мережі, включаючи будинкові вводи, що перебувають на певній території, разом з обладнанням та спорудами, що забезпечують облік і доставку газу - від магістральних мереж до кінцевих споживачів. Весь цей складний технологічний комплекс має десятки тисяч власників і зібраний на балансах операторів ГРС - виключно в цілях більш якісного їх обслуговування, забезпечення безпеки, оптимального керування режимами газопостачання. І, в кінцевому рахунку, оптимізації витрат. Штучне дроблення цього комплексу за критерієм форми власності призведе до втрати керованості і надійності газопостачання країни, і тільки збільшить витрати споживачів України на утримання газової інфраструктури. Всі ці аргументи неодноразово наводилися у високих кабінетах різних органах державного управління. Однак, ці ж аргументи повністю ігнорувалися всупереч здоровому глузду. Очевидно, відповідь криється не в здоровому глузді і відсутність професіоналізму, а у спробах банально отримати матеріальну вигоду, переклавши всі витрати цієї чергової реформи на споживача. Саме тому, за задумом реформаторів, платежі за мережі повинні перераховуватися не в державний бюджет, а на рахунки певного державного підприємства створеного то Міністерством енергетики, НАК Нафтогаз України. Яка буде подальша доля цих грошей - нам невідомо. Очевидно, на них будуть міститися офіси, легкові автомобілі, оплачуватися послуги консультантів (природно дорогих, зарубіжних), виплачуватися ринкові зарплати в сотні тисяч доларів. І все це для реалізації загадкової функції операційного контролю за державними мережами. А в цей час працівники облгазів (майстри, обхідники, диспетчера, аварійники, інженери), які багато років, власне, і забезпечували цей самий операційний контроль, підтримуючи життєздатність і збереження державного майна, будуть продовжувати отримувати жебрацьку зарплату і нести відповідальність за всі неполадки, аварії і нещасні випадки. На користь цієї версії говорить і те, що практично протягом всієї історії незалежної України утримання та модернізація мереж хронічно недофінансовані за рахунок тарифів. Зате зараз гроші в тарифах обіцяють передбачити. Але вони не підуть на відновлення повністю замортизованих мереж і навіть не на поліпшення якості обслуговування споживачів, а розчиняться в лабіринтах державних фінансів. Реформатори чомусь вважають, що облгази нікуди не подінуться, заради збереження на балансі мереж і свого бізнесу, підуть на будь-які умови з боку держави. А якщо вони помиляються? Давайте уявимо, як говориться чисто гіпотетично, наступний сценарій. Облгази, або якась їх частина відмовляються від утримання на балансі державного майна і буквально виконують постанову Кабміну N796 від 30 вересня 2015 року, передавши частину газорозподільних мереж на баланс Нафтогазу, відмовившись брати їх назад на платній основі. І тоді з усією очевидністю постає проблема, причому не в облгазів, а у НАКу. І не одна. Раптом виявиться, що у посадових осіб НАКу відразу ж виникне повна відповідальність за стан і належне функціонування переданого їм майна, включаючи кримінальну, - об'єкти трубопровідного транспорту, як це не дивно і неочевидно для державних діячів, - об'єкти підвищеної небезпеки, з усіма що випливають наслідками та ризиками для споживчої громадськості. Щоб уникнути цієї відповідальності, НАКу доведеться або підписати договори з діючими операторами ГРС на надання ними послуг з утримання та обслуговування мереж та споруд. І платити їм за обслуговування мереж зі свого бюджету. Або створити свого власного оператора. Але щоб цей державний оператор отримав ліцензію на здійснення цієї діяльності на всій території України і зміг належним чином виконувати свої обов'язки, НАКу доведеться: - створити з нуля експлуатаційну інфраструктуру у регіонах, містах і районних центрах, включаючи ремонтні бази, офіси, склади, інформаційно-комунікаційні системи, і т. д.; - організувати аварійно-диспетчерські служби, оснащені сучасним обладнанням, транспортом, системами оперативного зв'язку; - набрати, залучити, навчити досвідчений інженерно-технічний персонал, якому можна довірити експлуатацію газопроводів; - забезпечити вузлами обліку весь периметр державної інфраструктури від інших власників вузлами обліку (по так званій межі балансової належності), а це сотні тисяч сучасних і дорогих вузлів обліку та довгі роки роботи. тобто, для початку повноцінної діяльності чергового державного монстра знадобляться роки, мільярди і мільярди. А потім, з часом, прийде усвідомлення неефективності державного власника (хто б сумнівався). І постане питання або ліквідації, або про приватизацію всього цього майна, як це вже сталося з ДП Нафтогазмережа (правда продати нічого не змогли у зв'язку з балансовою вартістю майна цього чудового підприємства, що відрізняється від ринкових цін в кілька разів). Воно нам треба? Набагато чесніше і прозоріше відразу ж оголосити приватизацію газорозподільних мереж, як це було зроблено з електромережами ще в 1990-і роки. Та на чесному прозорому аукціоні з продажу мереж відразу стане зрозуміло, скільки вони коштують і кому вони насправді потрібні. І припиниться, нарешті істерика на тему стратегічної безпеки держави. Майже не сумніваюся в тому, що покупців на цей стратегічний актив не знайдеться зовсім, а ремонтувати і утримувати ці мережі все одно доведеться. Але це вже буде розглядатися суспільством не як джерело доходів, а як спеціальна обов'язок, що покладається державою на приватних операторів газорозподільчих систем.