"Сексизм – це не sexy": як в Києві пройшов феміністичний марш за права жінок

«Ми – правотрадиційні, вони – ліволіберальні»

За 15 хвилин до початку феміністичного маршу на Софієвській площі – лічені люди, які гуляють у вихідний день. Але вже за п'ять хвилин з різних вулиць до площі підходять учасники акції. Деякі, добираючись на тролейбусах, в цілях безпеки виходять за декілька зупинок до площі. Інші приїжджають на машинах і виймають звідти барабани. Одні з перших - кілька жінок у білих футболках з надписом: «Жінки проти насильства» і червоною парасолькою, на якій написано «Рівні права».

Одна з них – організатор руху секс-працівників "Всеукраїнська ліга "Легалайф" Юлія Дорохова. На її голові – червона каска з наклейкою з позначенням статті 181-1 Кодексу України про адміністративні порушення, в якій прописано покарання за заняття проституцією.

– Я вважаю, що жінка не повинна піддаватися насильству, – каже вона. – Ті види насильства, які були, я ніяк не могла захиститися від домашнього, економічного, фізичного насильства ... Ну, скажімо, зі мною такого не було, але оскільки я юрист, до мене дуже часто звертаються жінки, які були зґвалтовані, але вони не можуть (захистити себе, – ред.). Процедура досить жорстка.

У той же час Юлія вважає 8 березня жіночим святом.

– Я взагалі не розумію чоловіків, які намагаються забрати наше свято. Жінку треба цінувати. Кожна жінка – рідкісна, ніжна квітка, - каже вона.

На феміністичний марш також прийшли представники правозахисних, ЛГБТ-організацій, які відрізняються на тлі всього натовпу барвистими перуками і одягом. Також підходить багато хлопців, багато з них - у масках.

– Ми б вам порекомендували звернутися до якої-небудь жінки, – відповідає один з хлопців на питання про причини його приходу на акцію.

Біля них з відкритим обличчям стоїть Денис. Пізніше з'ясувалося, що хлопець просто забув вдома маску, хоча теж планував взяти її в цілях безпеки. Але спочатку також відмовляється говорити.

– Можна мені як чоловікові сказати? – запитує він дозволу у дівчини, яка проходить повз. Вона не проти.

– Окей, у мене індульгенція, – посміхаючись, каже Денис. – Я прийшов підтримати подруг, жінок. Вважаю, що проблема жіночих прав, гендерної рівності актуальна, як ніколи. Я не згоден, що це застаріла проблема. Це все є і зараз – нерівність в доходах... як відомо, в середньому 30% між жінками і чоловіками... І більший рівень бідності, і так звана культура зґвалтування.

– Є порушення проти чоловіків? – питаю.

– Є загальна рамка гендерної нерівності, яка невигідна і чоловікам, і жінкам, - відповідає Денис. – Але на чоловіків теж здійснюється тиск.

Під час розмови за кілька метрів за спиною Дениса відбувається перша провокація. Хлопець, який проходить повз,  вириває у учасника бузковий прапор і тікає. За хвилину підходить група з десяти молодих хлопців і дівчат, які прикривають свої обличчя. Після бесіди з поліцією вони недалеко відходять і стають за пам'ятником Богданові Хмельницькому. Деякі з них знімають учасників маршу на телефон.

– Ми просто гуляємо, – ухиляється від моїх розпитувань один з них.

– Є культурна традиція, сформована тисячами років. У нас християнська культура. І ось так говорити, що це, вибачте, лайно і демонструвати свої органи публічно або вульгарні гасла..., – відповідає молодий хлопець Ерік з довгим волоссям і прикритим червоною хусткою обличчям. – Ми – праві, вони – ліві. Але ми – правотрадиційні, вони – ліволіберальні.

Після "лекції" Еріка про неправильні ідеї "ліволіберальних", кілька його друзів йдуть у провулок "до своїх". Він же залишається на хвилину. Маска хлопця іноді спадає, але він її одягає назад.

– До речі, щодо феміністичних (ідей, - ред.), - додає Ерік.- Розумієте, чоловік і жінка – вони різні. Жінка – вона прекрасна. Я не проти маскулінності і фемінності. Я вважаю, що такі ось зрівнялівки спотворюють жінок. Знаєте, жінки – вони красиві, у них абсолютно інше світосприйняття. І це нормально.

Феміністки, кефір і зеленка

У цей час кілька сотень учасників маршу шикуються колоною і починають рух по Володимирській вулиці. Уздовж ходи ходять хлопці в медичних масках і приклеєним синім скотчем на руках.

– Віта Заверуха написала заклик до правоналаштованної молоді прийти на цей захід і як-небудь взяти участь у ньому, – пояснює заходи обережності один з добровольців-охоронців Антон. – Поки що ми не бачимо її і її товаришів. Але побоювання були. І в інтернеті було багато розмов про це.

Спочатку марш рухається по тротуару. Біля головної будівлі СБУ люди виходять на проїжджу частину і продовжують рух. На початку маршу – люди в яскравих перуках,вони вибивають ритм на барабанах. Схожих людей можна побачити на маршах рівності. Серед інших – теж багато "яскравих" учасників, деякі з них несуть прапори ЛГБТ-спільноти. Попереду колони – кілька співробітників поліції і люди в червоному одязі з написом: "Червоний хрест".

Серед учасників рідко можна зустріти когось без плакату. Написи на них відображають як феміністичні, так і в цілому правозахисні ідеї. Люди вигукують гасла "Права жінок – права людини", "Вистачить промивати мізки від повістки до повістки", "До біса ваш патріотизм – всім нам потрібен фемінізм". По ходу маршу роззяви знімають на свої телефони що відбувається. Деякі сміються і роблять селфі. Колона зупиняється біля оперного театру. Біля пам'ятника композитору Миколі Лисенку учасники влаштували невеликий мітинг.

– Ми виходимо за трудові права жінок. За те, щоб жінкам платили також, як і чоловікам, – вигукує в мегафон лідер організації «Інсайт» по захисту прав ЛГБТ Олена Шевченко. На її спині – веселковий прапор, а на мегафоні – різні наклейки, серед яких - перекреслена свастика. – Щоб не було 30% різниці в зарплаті. Щоб були садочки, щоб були школи, соціальне забезпечення. В цьому немає нічого поганого, щоб сказати, що так – ми за те, щоб залишалося 8 березня, щоб залишався День міжнародної жіночої солідарності. І так, можливо, ми хочемо, щоб він залишався вихідним днем, тому що в цей день ми можемо вийти на вулиці і не бути звільненими.

Після виступу натовп починає скандувати "Бунтуй! Люби! Права не віддавай!". Речівку "Ратифікуй!" (Конвенцію Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок та домашнього насильства, – ред.), яку вигукує одна з дівчат, підтримують набагато менше людей.

В цей час ззаду мітингу відбувається бійка – кілька невідомих молодиків намагаються прорватися до маршу. Але їх перехоплюють поліцейські і укладають на землю. На сходах залишилась пляшка з-під кефіру, а також розбита пляшка, біля якої багато зелених плям.

Затриманих ведуть до поліцейських машин. Одного з хлопців, якого схопили правоохоронці, одразу оточують камери і журналісти.

– Це – протест проти таких акцій, які наше суспільство розкладає, які намагаються відчужувати українську жінку від українського чоловіка, – викрикує свої мотиви в напівзігнутому положенні і з руками за спиною затриманий. Але після тихо просить поліцейських: – Трохи ліву руку відпустіть, будь ласка. У мене травма.

Хоча хлопці не встигли облити всіх учасників маршу, але один з охоронців-волонтерів прийняв "удар" на себе. Його ліва щока облита зеленкою, але він і далі продовжує охороняти колону.

– Запитайте у цих нацистів, що вони зробили, – відмовляється від будь-яких коментарів хлопець.

На перехресті вулиці Володимирської і Богдана Хмельницького колона звертає в бік Хрещатика. На тротуарі на колінах стоїть бабуся, опустивши голову, з табличкою "Допоможіть на хліб". Один з охоронців маршу на секунду відволікається, щось кидає в її скарбничку і знову встає в колону. Охоронці йдуть на кілька десятків метрів попереду колони – встигають зазирнути у підземний перехід, щоб упевнитися у відсутності небезпеки. Колона знову виходить на проїжджу частину і зупиняється біля переходу. Але коли активісти продовжують рух, кілька хлопців зі сторони вулиці Пушкінської жбурляють зеленку в натовп і тікають.

– Заходьте на тротуар, – каже з мегафону організатори після перетину "небезпечної" зони.

Практично вже біля Хрещатика по вулиці Хмельницького на зустріч йдуть три дівчини з тюльпанами в руках. Побачивши марш, на їхніх обличчях виникає здивування.

– Сьогодні квіти – завтра станеш біля плити, – гукають дівчатам деякі учасники, сміючись.

Марш знову робить поворот в бік Майдану Незалежності. Але частина Хрещатика від будівлі київської мерії перекрита. Там – змагання з авторалі для жінок «Велике жіноче ралі». Навпроти КМДА вже встановлена сцена. Марш зупиняється за сценою на тротуарі і на сходах до мерії. Це – остання точка маршу.

– Командуй, командуй, щоб чули, – говорить поліцейський одній з організаторів Ксенії.

За словами Ксенії, маршрут маршу був повністю узгоджений з поліцією.

– Наше спілкування з поліцією було досить продуктивним. Ми погодили наш рух і те, які заходи вони прийматимуть. Власне пройшло все досить безпечно, не рахуючи однієї провокації, – каже вона і запевняє, що прохід колони біля "Великого жіночого ралі" - це лише випадковість. – Для нас було принципово важливо в цьому році вийти на центральну вулицю Києва і пройти під КМДА. Це досить яскрава крапка.

У різних частинах натовпу проходять виступи активістів. На їх фоні з колонок на "Жіночому ралі" звучить гімн України та "гарчать" мотори машин. Одна з учасниць феміністичного маршу бере мегафон

– Я тут, щоб нагадати, що все ще актуальний указ №256 від 1993 року, згідно з яким для жінок все ще закритий доступ майже до 500 професій. Ці професії більшою мірою - робітничі і високооплачувані.

Наостанок організатори попереджають всіх – в цілях безпеки потрібно розходитися групами по кілька чоловік, не спускатися в метро. Однією з останніх йде дівчина Руслана – вона ще стоїть і спілкується з іноземкою, яка спостерігала за ходою практично з самого початку. Руслана показує райдужний прапор, у центрі якого велика зелена пляма. Прапор і рюкзак, які висіли на спині дівчини, були забруднені на перехресті вулиці Хмельницького і Пушкінської, коли учасників маршу закидали зеленкою невідомі.

– З вами все гаразд? – запитує іноземка.

– Так, – коротко запевняє Руслана.