Ходіння по маршу: як в Києві відзначили 9 травня

Заблокований ОУН

Про те, що в Києві 9 травня пройде марш "Ніхто не забутий, ніщо не забуте" як альтернатива "Безсмертному полку" (цю акцію придумали троє росіян в Томську в 2011 році – ред.) було відомо заздалегідь. Для того, щоб хода не відбулася, активісти Добровольчого руху ОУН Миколи Коханівського планували провести свою акцію, закликаючи всіх бажаючих приєднатися до них о 9 ранку біля станції метро "Арсенальна". По місту почали з'являтися плакати "Зупинимо! "Смертний" полк" з червоною зіркою і півнем у центрі намальованою мішені. Проте з самого ранку в офіс організації по вул. Мазепи 6а потрапити було неможливо. Кілька десятків поліцейських заблокували вхідні двері до приміщення з офісом ОУН, над якими, з рекламної вивіски "Повітряні кулі. Товари для свята", весело посміхалися Міккі-Мауси. На підвіконнях декількох вікон другого поверху розташувалися  члени ОУН, які потрапили у блокаду, з червоно-чорними та національними прапорами. Самого лідера ОУН Коханівського всередині будівлі не було.

- Поліція, розблокуйте, будь ласка, вхід! – закликала молода дівчина з вікна в мегафон.

- Ну, будь ласка, мені погано, у мене клаустрофобія, - хтось жалібно, але знущальним тоном, благав з глибини офісу.

- Їх там кількох десятків людей всередині, - розповіла РБК-Україна представник прес-служби ОУН, дівчина, яка назвала себе "Пташкою". – Людей не випускають з самого ранку, це порушення Конституції. Підходили спостерігачі і просили поліцейських пред'явити посвідчення. Вони мало не відкритим текстом їх послали і сказали звертатися з усіх питань на Володимирську (Володимирська, 15 – адресу ГУ Нацполіції м. Києва – ред.)

Подібну же відповідь - звертатися в прес-службу і не заважати їм працювати - кореспондент почула і від начальника ГУ Нацполіції м. Києва Андрія Крищенко.

- Хай посидять там, поваряться, - промовив у бік начальник патрульної поліції м. Києва Юрій Зозуля.

Але Оунівці не збиралися спокійно сидіти. Вони періодично скандували у відкриті вікна "Революція!", ввімкнули на повну гучність українські націоналістичні пісні, скидали вниз плакати з написами: "Наша релігія – націоналізм! Наш пророк – Степан Бандера!" і близько 9 ранку кинули в поліцейських першу в цей день димову шашку. Після таких дій всередину будівлі зайшли кілька десятків екіпірованих поліцейських і заблокували сам офіс вже на другому поверсі. Навколо з'явилися в повній амуніції представники Нацгвардії і стали щільним кільцем біля вхідних дверей.

- Я тільки підійшов і не дуже розібрався в ситуації, - розповідав радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк. – Але, наскільки я розумію, комусь просто хочеться проводити нікому не потрібні перформанси. Ще раз підкреслю, що Національна поліція і Національна гвардія, СБУ не допустить жодних антиукраїнських провокацій. Крім того, комуно-фашистська символіка також під забороною. На наше переконання, неприпустимим використання є і символу російського тероризму з 2014 року - так звана "георгіївська стрічка". Тому на появу таких предметів ми будемо жорстко реагувати.

Колона на марші

На початку десятої біля виходу зі станції метро "Арсенальна" почали збиратися перші учасники маршу з квітами і портретами своїх рідних, які брали участь у Другій світовій війні. Однак буквально відразу ж розгорівся конфлікт – одна з учасниць ходи, 78-річна колишня лікарка Емма Олексіївна зав'язала на дерев'яній табличці з фотографією свого батька георгіївську стрічку у вигляді банта. Поліцейські попросили її зняти.

- Зніміть її і одягніть червоний мак! – напирали на пенсіонерку та її рідних натовп, який миттєво іх оточив.

-Українці таке не носять! – кричав їм у відповідь чоловік, що захищав Емму Олексіївну.

- Я зніму її, коли підійду до пам'ятника Слави, вшаную пам'ять батька і тільки тоді її зніму! – уперто повторювала літня жінка, переходячи на крик і ридання. – У мене батько загинув під час війни, дайте мені спокійно пройти!

Але довго не тривали суперечки – хтось спробував зірвати стрічку, і почалася невелика бійка, яку швидко припинили поліцейські.

- Ви квіточку зламали мою, - кричала біля входу в підземний перехід на поліцейського вже інша старенька, яка намагалася захистити Емму Олексіївну. – Він мене схопив за груди, сексуально заклопотаний!

На самій площі, перед виходом зі станції, вже гуртувалися представники конфліктуючих сторін. Учасники маршу "Ніхто не забутий, ніщо не забуте" з фотографіями кучкувалися в центрі площі. Біля них стояли кілька десятків проукраїнськи налаштованих активістів. За цією групою кілька десятків жінок у хустках, біля яких був православний священик, одягали зверху на одяг білі футболки із зображенням вічного вогню і лаврових гілок і написом "Віра і пам'ять". Всі між собою конфліктували, обзивали один одного "ватою", "бандерівцями", сперечалися з приводу війни на Донбасі. Періодично вони намагалися перекричати один одного – на вигуки "Слава Україні! Героям слава!" учасники маршу починали співати пісні воєнних років "Катюшу" або "День Перемоги".

- Безсмертний курник! – кричав на присутніх якийсь чоловік.

- Купуємо конвалії, бузок! – намагалася перекричати шум і крики місцева продавщиця квітів.

- Таке відчуття, що в психлікарні сьогодні день відкритих дверей, - сказав чоловік середніх років, спостерігаючи за тим, що відбувається на площі.

Але маршу була дана команда групуватися в колону і шимкуватися по вулиці Мазепи, перед цим пройшовши рамки з металодетекторами.

- Підходьте всі сюди і починаємо витягувати колону, - командував перший заступник голови Київської міської організації ветеранів Валентин Свидельский. – У минулому році було близько десяти тисяч людей, в цьому році, я думаю, буде більше.

Але присутніх виявилося набагато менше - кілька тисяч осіб. До 11 ранку натовп нудився в очікуванні на початку вулиці Мазепи – далі їх не пропускав кордон правоохоронців і кінна поліція. За цей час організатори маршу на початок колони підводили все більше ветеранів в медалях, які ледве-ледве пересувалися. На піджаках деяких ветеранів був прикріплений червоний мак. Щоб згаяти час, натовп періодично скандувала "Київ - місто-герой!", "Фашизм не пройде", "Спасибі дідові за перемогу!".

З часом серед учасників почалися улюблені розмови про державний переворот в 2014 році, про те, що українців зробили рабами американці і спогади, що за президентства Віктора Януковича долар був по 5 гривень. Перед поліцейськими і телекамерами періодично походжала літня жінка з намальованим плакатом "Європа підла, одужуй і за перемогу над фашизмом радянському солдатові вклонися!" Попереду разом з ветеранами ставили маленьки діти, які несли фотографії своїх предків і їх нагороди.

- Навіть не буду говорити, як мене звуть, - притишуючи голос, говорила журналістам мати одного з дітей. – Подивіться, вони зірвали стрічку з плакату! А це ж була гвардійська стрічка! Довелося ордена сховати. Мені навіть так і сказали, що мене знайдуть і покарають, тому не буду називати свого імені.

Під час стояння кілька людей спробували розгорнути великий банер з георгіївськими стрічками. Але їх відразу ж зупинили поліцейські і чоловіки були затримані.

З настанням 11 години колона розпочала рух. До цього їх не бачили заблоковані в офісі активісти ОУН і тільки просили присутніх внизу журналістів викликати поліцію, щоб ті їх звільнили. Але буквально через кілька хвилин, як тільки маршируючи почали проходити під вікнами націоналістів, ОУНівці почали закидати їх з вікна кульками з червоною фарбою, димовими шашками, яйцями і навіть бульбами пророслої картоплі.

- Фашизм не пройде! – кричали маршируючи їм у відповідь, закидаючи їм назад картоплю, яку вони піднімали з землі.

– Варвари! – істерично кричали жінки, які йшли в колоні. - Перемога! Перемога! Перемога!

Після цього поліція вломилася все-таки в офіс ОУН і затримала 24 присутніх там людини та повезла їх до Печерського райвідділу.

До площі Слави марш колони пройшов без особливих інцидентів. Але попереду неї перед поліцейським кордоном утворилася невелика група з декількох десятків чоловіків міцної спортивної статури з гвоздиками в руках. Вони уважно за всім слідкували і не відповідали на запитання журналістів, хто вони і що вони тут роблять. Відзнакою цієї групи був прапор громадського руху "Український вибір" Віктора Медведчука.

- Свято у нас, - нахабно відповів один з них.

- Ми тітушки?! – розсміявся один з керівників цієї групи, полковник Лютий. – Ми тут, щоб радикально налаштовані люди не завадили ветеранам відзначати їх свято.

При цьому він заявив, що охороною всієї колони вони не займалися, а тільки дивилися за безпекою кількох ветеранів. Ця нечисленна група, забарившись біля Вічного вогню, як-то швидко зникла в одному з прилеглих до алеї Слави дворів.

Біля Вічного вогню

Більше тисячі людей з колони почали вливатися у вузьку алею Слави під рідкі оплески тих, хто вже знаходився там. Учасники маршу покладали квіти. У натовпі також з'явилися дві бабусі блаженного виду, з медалями на чорних піджаках. Вони несли до Вічного вогню великий портрет маршала Георгія Жукова, обрамленений червоними штучними квітами. Але без конфліктів не обійшлося і тут почалася невелика бійка через спробу підняти учасниками маршу комуністичний прапор. Його вирвали з рук активісти націоналістичних організацій. Після чого молоді люди оточили стелу і не давали до неї наблизитися учасникам маршу. Серед словесних перепалок навколо стели ходила літня жінка з молитовником в руках і старанно вголос читала молитви.

- Житіє про допомогу читаю, - різко відповіла вона на питання журналіста, що вона робить. - Захист нам, щоб вони (націоналісти – ред.) нас не розтерзали. Ви ж бачите, що це собачі душі! Навіть у цей святий день їм треба щось доводити!

- Ми тут захищаємо прапор України, - говорив Костянтин Новаленко, один з молодиків, що стояли навколо стели. – Ми хочемо показати, що загинули українці під час Другої світової війни. Вони воювали і на боці Червоної Армії, і на боці УПА. Але в першу чергу вони українці!

Але раптом від стели група поліцейських різко рушила до кінця Алеї Слави, звідки прийшла колона. Там вони заблокували активістів, які намагалися підійти до стели з величезним національним прапором. Люди намагалися підійти ближче, минаючи кордон поліції, через щільний чагарник. Але потім їх все-таки заблокували і не пускали до Вічного вогню.

- Ми просто хотіли пронести український прапор! Чому нас не пускають, а тих пропустили?! – обурювався один із молодих хлопців. – В Луганську і Донецьку в 2014 році також блокували проукраїнські сили, і давали сепаратистам центральну площу! Подивіться, чим це закінчилося!

- Зараз вата піде, і ми вас пропустимо, - намагався заспокоїти обурених людей один з поліцейських.

За півгодини, після кількох бійок і спроб молодих людей забрати то червоний прапор, то іншу комуністичну атрибутику в учасників маршу, активістів з національним прапором все-таки пропустили в центр Алеї Слави. Там вони повністю розгорнули величезне жовто-блакитне полотнище, яке зайняло повністю всю територію Алеї. Дві старенькі з практично іконою Жукова сіли перед Вічним вогнем і горою квітів. Поки активісти прапором махали, до стареньких походили учасники маршу, дякували їх, кидали якісь гроші їм в пакет і цілували портрет маршала під крики їхніх соратників "Фашизм не пройде!"

Фото: "Ікона" маршала Георгія Жукова (фото Віталія Носача, РБК-Україна)

Але хвилин за 20 за бабусями вишикувалася шеренга молодих людей із національними прапорами на плечах і почали голосно повторювати "Жуков – кат України!"

- Фашизм не пройде! – намагалися перекричати їх прихильники полководця.

У відповідь хтось з молодих людей ногою різко вдарив у задню частину портрета. Зображення Жукова в штучних квітах відлетіло на кілька метрів зі сходинок вниз на тротуар, що призвело у відчай бабусь. Вони кинулися за портретом, але бійкі знову запобігла поліція, яка відтіснила людей, які намагалися протистояти один одному. Портрету великої шкоди не завдали, і поліція попросила цих стареньких і їх прихильників відійти подалі, щоб не провокувати конфлікт.

Біля Вічного вогню за подіями спостерігав військовий у камуфляжній формі. Під його підошвою стирчав невеликий синтетичний червоний прапорець з георгіївською стрічкою.

- Віддай його мені, ти не маєш права! – казала йому жінка в червоній хустці, намагаючись розчулити його.

Але той був непохитний. На чергову її спробу випросити цей прапорець у нього, він зміряв її таким холодним поглядом, що та вирішила піти без цього злощасного шматка синтетики. Чоловік ще кілька хвилин оглядався навколо, не зрушуючи ноги зі свого "трофея". Потім, недбало копаючи, вибив його в кущі.