Досить годувати Мадрид: Каталонія і королівство ризикують дійти до силового протистояння

- Референдуми - улюблена зброя диктаторів. Генерал Франко перед тим, як держава повернулася до демократії, провів цілих два референдуми. Сепаратисти, які закликають до відокремлення від Іспанії, повторюють тактику нацистів, - заявив в інтерв'ю Bloomberg міністр закордонних справ Іспанії Альфонсо Дастіс.

Формально референдум в Каталонії, якщо він відбудеться, не буде мати жодної сили – конституцією Іспанії не передбачено жодних механізмів виходу тієї чи іншої провінції зі складу країни. Більше того, та ж конституція прямо вказує, що королівство єдине і неподільне. Але багатьом каталонцям плювати на будь-які формальності і навіть на конституцію.

Справа дійшла до прямої непокори центральній владі, що межує з саботажем. Так, працівники каталонських портів відмовилися доставляти на берег солдатів Національної гвардії, перекинутих до бунтівної провінції і розквартированих на пасажирських лайнерах.

Іспанський прем'єр Маріано Рахой ледь не щодня виступає по телебаченню, закликаючи жителів Каталонії "не заходити надто далеко" і називаючи ідею незалежності провінції химерою.

Але на ділі Каталонія вже зараз, ще до референдуму, багато в чому діє як незалежний регіон. Так, місцевий міністр внутрішніх справ закликав поліцейських провінції фактично до непокори центральній владі, заявивши, що призначений ними начальник силовиків всієї Іспанії нелегітимний.

Така боротьба йде на всіх рівнях влади, причому, на конституцію все менше уваги звертають обидві сторони. У Мадриді, до речі, діють не тільки батогом на кшталт арешту політиків і знищення віддрукованих до голосування бюлетенів. Є в запасі у центру і пряник: широка не тільки політична, але і фінансова автономія.

Міністр фінансів Іспанії Луїс де Гіндос пообіцяв каталонцям свій окремий бюджет, доходи якого не будуть направлятися ні в які інші провінції королівства. Правда, він обмовився, що розмова про свій окремий бюджет буде продовжена тільки в разі, якщо каталонці відмовляться від референдуму. Та й обіцянки запросто могли бути сприйняті як знущання, бо пролунали на наступний день після того, як Мадрид взяв під свій повний контроль всі каталонські фінанси в спробі запобігти фінансування референдуму.

Проте хід думок іспанських чиновників вірний: сепаратистські настрої нині найчастіше живляться економічними міркуваннями. І донецьких любителів Володимира Путіна, які стрибали під українські танки, і шотландських ревнителів традицій, що ініціювали свій референдум про незалежність у 2014 році, і каталонських прихильників ідеї виходу зі складу Іспанії об'єднує одне: всі вони впевнені, що вирвавшись з-під контролю центру, вони тут же отримають незвичайне зростання зарплат, пенсій і допомог.

Улюблене "регіоналами" і підхоплене ідеологами окупантів на початковому етапі російського вторгнення гасло "Донбас годує всю Україну" має свого західноєвропейського брата-близнюка: "Каталонія годує всю Іспанію".

Нинішні каталонські сепаратисти навіть ставлять економічні обгрунтування своїх ідей над історичними або культурними.

- Уряд Іспанії відбирає у Каталонії до 10% нашого ВВП, що складає близько 20 мільярдів євро щорічно. Ці гроші ніколи не повертаються в регіон у вигляді інвестицій або для оплати соціальних послуг... Але шкода не обмежується 20 мільярдами євро. Іспанський уряд навмисно обмежує інвестиції в нашу економіку так як не хоче, щоб каталонська економіка обігнала економіку Мадрида, - йдеться в одному сепаратистських закликів.

Подібна аргументація використовувалася і шотландськими сепаратистами напередодні (до речі, дозволеного владою Великобританії) референдуму про незалежність цієї частини Сполученого королівства. Багато в чому вона справедлива: Каталонія і Шотландія — дійсно економічно одні з найбільш розвинених частин своїх держав. Теоретично, вихід зі складу "материнських" країн може стати причиною зростання доходів жителів сепаратистких регіонів: з центром ж більше ділитися не треба.

Але на ділі все набагато складніше. Економічний успіх багато в чому будується на сталих зв'язках між компаніями та інституціями як всередині того чи іншого регіону так і за його межами. І будь-яка зміна статус-кво, особливо таке серйозне, як перепідпорядкування іншому центру або здобуття власної державності неминуче ці зв'язки рве.

Противники шотландської незалежності змогли донести це до виборців за допомогою дуже простого прикладу: шотландська банківська система стійка і користується довірою клієнтів багато в чому тому, що є частиною глобального британського фінансового світу, століттями що діє за відомим і зрозумілим вкладникам правилами. Вихід з цього світу стане сигналом для клієнтів про те, що такі знайомі правила можуть змінитися, що, швидше за все, викличе відтік капіталу. Замість банківської галузі можна поставити будь-яку іншу: машинобудування, фармакологія, освіта - всі вони існують не самі по собі, а в комплексі усталених зв'язків, які можуть просто не витримати перегляду кордонів.

Іспанська влада швидше діють не переконанням, а силою, всерйоз вважаючи, що більшість каталонців висловиться за незалежність провінції на нелегітимною, але такому важливому референдумі. Тоді ніякі посилання на і без того забуту конституцію, яка забороняє відділення провінцій, вже можу не спрацювати. І тоді Мадриду залишиться або прийняти позицію каталонців, нехай і з якимись застереженнями, або силовими методами підпорядкувати собі скачується чи не до заколоту провінцію.