Кажуть, що у відповідь на запитання любителів про те, на скільки ходів вперед він продумує шахову партію, видатний гросмейстер сучасності Гаррі Каспаров, зазвичай з поблажливою посмішкою заявляв: "Не так важливо на скільки ходів вперед ти будуєш стратегію. Набагато важливіше те, наскільки правильно ти аналізуєш поточну ситуацію".
Кажуть, що у відповідь на запитання любителів про те, на скільки ходів вперед він продумує шахову партію, видатний гросмейстер сучасності Гаррі Каспаров, зазвичай з поблажливою посмішкою заявляв: "Не так важливо на скільки ходів вперед ти будуєш стратегію. Набагато важливіше те, наскільки правильно ти аналізуєш поточну ситуацію".
Незважаючи на те, що чимало українців в різний час удостоювалися честі носити шахову корону, в більшості своїй, наші співгромадяни, на жаль, не надто "заморочуються" над аналізом ситуації, що склалася, вважаючи за краще сперечатися про те, що було, або міркувати про те, що буде.
Особливо часто цим грішать вінценосні особи української політики, риторика яких на шкалою брехні зазвичай розташовується між звинуваченнями у всіх провалах "папєрєдніків" і "пророцтвами Нострадамуса" про те, як буде.
Загалом, про те, що було вчора, і про те, що буде завтра, нам із задоволенням розкажуть політики і журналісти. І в цих оповіданнях про вчора і завтра знову загубиться наше сьогодні.
Так от, на сьогодні маємо політичну ситуацію, яка, якщо відокремити факти від домислів, буде виглядати досить прозаїчно. Гра, яку ведуть українські політики, не має нічого спільного з шахами.
Насамперед, очевидне існування легітимно і легально обраного парламенту, в якому сформована коаліційна більшість з сил, що позиціонують себе як "постреволюційні, проєвропейські, реформаторські" - Блок Петра Порошенка, "Народний Фронт", "Самопоміч", "Батьківщина" та Радикальна партія Олега Ляшка.
Крім цього, маємо дві депутатські групи "Воля народу" і "Відродження", які стійко асоціюються у суспільній свідомості зі "злочинним режимом Януковича", а також депутатську фракцію "Опозиційний блок", що відкрито заявляє про своє успадкування "Партії Регіонів".
Також у парламенті є 53 народних депутати, які не входять до складу депутатських об'єднань.
Маємо підписану коаліційну угоду і коаліційний уряд, сформований парламентською більшістю. У той же час, систематично спостерігаємо ситуацію, коли фракції, що входять в коаліцію, діаметрально розходяться в поглядах і голосують по-різному, що дає підставу стверджувати: насправді в парламенті разом з коаліцією де-юре існує ситуативна більшість, зібрана під кожне конкретне голосування.
Причому лінія розлому проходить не завжди строго між фракціями, що свідчить про наявність всередині фракцій різних груп інтересів та центрів прийняття рішень. З великою часткою ймовірності можна припустити, що ці групи і центри ухвалення рішень підконтрольні різним ФПГ.
Розбіжність у поглядах і позиціях робить парламентську коаліцію виключно "номінальної", оскільки кожна з політичних сил грає свою власну партію, мало піклуючись про те, як звучить коаліційний оркестр в цілому.
Кожна з партійних фракцій, а іноді й окремі політики, куди більше піклуються про те, як саме вони будуть виглядати в очах виборців, ніж про те, як в очах українців виглядає коаліція і уряд.
Не дивно, що замість симфонії звучить огидна какофонія, яка давно дратує не тільки українців, але і наших західних партнерів.
І ситуація з урядом Арсенія Яценюка це лише підтверджує. У коаліції немає голосів для того, щоб відправити свій власний коаліційний уряд у відставку.
Сьогодні всі стверджують, що уряд Арсенія Яценюка зберінся завдяки голосам "осколків злочинного режиму Януковича". Але мало хто замислюється над тим, що відправити цей уряд у відставку без згоди "Народного Фронту" було б можливо лише завдяки сприянню депутатів, що не входять у більшість.
Якби це сталося і ЗМІ рясніли б заголовками а-ля "В парламенті оформилася "ширка", як відправила у відставку реформаторський уряд, що наступив на хвіст олігархам!"
Мимоволі виникає відчуття, що лідери фракцій, що входять у коаліцію, грають в гру Баше, сенс якої полягає в тому, щоб змусити противника забрати останній камінчик з купи.
Тільки у випадку з коаліцією сенс гри полягає в тому, щоб змусити противника "оформити" відносини з "посібниками колишнього режиму Януковича".
Пародокс ситуації в тому, що бути разом з "колишніми регіоналами" "постреволюційним лідерам" не комільфо як в коаліції, так і опозиції.
А головне, що результатом цієї гри в будь-якому випадку стануть дострокові парламентські вибори. Тому що в нинішніх умовах-питання більшості - не арифметичне.