Французький дотепник Ларошфуко одного разу з жалем констатував, що немає нічого більш сумного, ніж спостерігати за старінням колишніх красунь. Майстер афоризму помилявся, насправді, є речі як мінімум не менш сумні. Наприклад, політичне в'янення колишніх національних лідерів. Подвійно прикро, коли в'янення краси і політичного впливу відбуваються синхронно.
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Французький дотепник Ларошфуко одного разу з жалем констатував, що немає нічого більш сумного, ніж спостерігати за старінням колишніх красунь. Майстер афоризму помилявся, насправді, є речі як мінімум не менш сумні. Наприклад, політичне в'янення колишніх національних лідерів. Подвійно прикро, коли в'янення краси і політичного впливу відбуваються синхронно.
Як не прикро, але у випадку з "Батьківщиною" ми маємо справу саме з в'яненням. І точно так само, як різноманітні косметичні процедури, на жаль, не здатні повернути ані молодість, ані красу, популістська демагогія, яка до того ж вже неабияк набридла, не здатна повернути Юлії Тимошенко її колишній політичний вплив.
Після нищівної і вельми болючої поразки на дострокових президентських виборах табір Тимошенко поспішили залишити чимало щурів. Зрештою, з "Батьківщини" не побігли тільки ті, кому бігати не дозволяє поважний вік і стан здоров'я. Насамперед багаторічні, і в прямому, і в переносному сенсі цього слова, соратники "української Жанни д'Арк" - Ярослав Федорчук, Іван Кириленко та Володимир Яворівський.
Залишилися також ті, кому, власне, нема було куди бігти: Борис Тарасюк, Григорій Немиря, Олександра Кужель, Андрій Шевченко, Василь Деревляний, Валерій Сушкевич і багато інших - тих, кому "щури" не запропонували "прохідне" місце у своїх політичних шлюпках. Вельми примітним в цьому відношенні є Олександр Чубатенко, якому "чомусь" не знайшлося місця у списку "Громадянської позиції".
Не залишили в'янучого лідера та "люди, особисто віддані фюреру" - Андрій Кожем'якін, Михайло Лівінський, Сергій Власенко. За що, власне, і були винагороджені місцями в прохідній частині списку, куди також, швидше за все, без особливих проблем потрапили і "грошові мішки партії" - Олександр Абдулін, Олександр Каменяш.
Але все ж таки потрібно зазначити, що певним чином поразки на президентських виборах зіграли на руку Тимошенко і допомогли очиститися "Батьківщині" від "тимчасових попутників". Політичні пройдисвіти і кон'юнктурники, для яких можливість бути в парламенті або уряді важливіша за колір партійних прапорів і прізвищ політичних лідерів, фактично самоусунулися, віддавши перевагу участі в інших, на їх погляд "перспективних" політичних проектах. Саме тому від кандидатів, висунутих "Батьківщиною" як в загальнодержавному багатомандатному окрузі, так і в мажоритарних округах, значно менше тхне кумівством і політичною корупцією - просто носії цієї зарази опинилися в інших політичних організмах.
Але з іншого боку, від списку Тимошенко і її риторики, безумовно, віє нафталіном. На відміну від інших "передвиборних проектів", які, відчувши вимога часу і мас, спробували створити хоча б ілюзію "оновлення", Юлія Тимошенко вирішила спиратися на старі, перевірені кадри.
У цьому сенсі мало що змінює включення в першу п'ятірку "Батьківщини" громадських активістів Олени Шкрум та Ігоря Луценка, який примудряється не гірше "сотника Парасюка" та Семена Семенченка успішно поєднувати "героїчну" "участь в АТО" з постійними ефірами на телебаченні. Умовно "новими обличчями" можна також вважати керівника молодіжного крила "Батьківщина молода" Івана Крулька, економіста Олексія Рябчина і політичного аналітика Ігоря Жданова.
Але все ж головною фішкою "Батьківщини" на майбутніх виборах стало включення в партійний список української льотчиці Надії Савченко. До речі, її сестра Віра боротиметься за депутатський мандат в одному з мажоритарних округів на Київщині. Залишається загадкою, чому "Батьківщина" не запропонувала балотуватися ще й матері Надії.
У будь-якому разі вже зараз передвиборча кампанія "Батьківщини" починає нагадувати фільм Стівена Спілберга "Врятувати рядового Раяна".
В жодному разі не применшуючи героїзму і стійкості Надії Савченко, доводиться все ж сказати, що відзначення державними посадами і титулами за проявлену мужність і героїзм характерно для феодальних суспільств, а не для демократичних. На жаль, "нова, проєвропейська влада" принципово не хоче це усвідомити і, створивши прецедент призначенням в нагороду за виявлену мужність" міністрами Дмитра Булатова, Євгена Нищука, продовжує вищезгадану феодальну практику. Щоправда, необхідно також зазначити, що за рівнем "феодальності" ця практика все ж більш "прогресивна", ніж практика надання державних посад і виборчих округів "нащадкам шляхетних родин" а-ля Ярема, Литвин, Порошенко, Балога.
Як би там не було, але політична сила Юлії Тимошенко впевнено подолає прохідний бар'єр і в новообраному парламенті, швидше за все, посяде звичну для себе останнім часом роль "конструктивної" опозиції.
Більше того, у разі збільшення розриву між декларативними заявами "нової влади" про готовності "жити по-новому" та її відвертим небажанням що-небудь кардинально змінювати, крім табличок з прізвищами на дверях кабінетів, саме Юлія Володимирівна може очолити наступний етап "української антиолігархічної революції".