На жаль, українці не хочуть зрозуміти, що, насамперед, їх небажання заглядати на політичну кухню, де для виборців готують "вишукані делікатеси", призводить до харчових отруєнь та розповсюдження інфекційних захворювань. Тим більше, що шеф-кухарі політичної кухні України не відрізняються охайністю, а рецепти, використовувані ними, примітивніше технології приготування пиріжків з горохом в перегорілій соняшниковій олії. Але"піпл хаває".
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Спостереження за електоральною поведінкою українського виборця мимоволі викликає в пам'яті сцену з роману Гаррієт Бічер-Стоу "Хатина Дядька Тома", де один рабовласник-гурман дає іншому дружню пораду: ніколи не заходити на кухню під час приготування їжі, бо процес приготування вишуканих страв може виявитися настільки огидним, що відіб'є будь-яке бажання їсти їх.
На жаль, українці не хочуть зрозуміти, що, насамперед, їх небажання заглядати на політичну кухню, де для виборців готують "вишукані делікатеси", призводить до харчових отруєнь та розповсюдження інфекційних захворювань. Тим більше, що шеф-кухарі політичної кухні України не відрізняються охайністю, а рецепти, використовувані ними, примітивніше технології приготування пиріжків з горохом в перегорілій соняшниковій олії. Але"піпл хаває".
У цьому плані більшість політичних делікатесів, пропонованих виборцям на майбутніх парламентських виборах, зроблено за простеньким рецептом: беремо падаль і додаємо спецій. Винятком є лише страви "Сильної України", "Опозиційного блоку", Комуністичної партії і "Самопомочі". Перші три з названих вище за звичкою обмежилися падлом, а Андрій Садовий вирішив використовувати тільки спеції. Причому спеції грубого помелу.
Як млини для помелу використовувалися всілякі політичні ток-шоу, що дали змогу за півроку перетворити Ганну Гопко, яка при старому режимі засвітилася завдяки антитабачній кампанії, на лідера найбільшого "експертного об'єднання" - Реанімаційний пакет реформ, - що розробив цілий пакет антикризових реформ. Велика кількість реклами цього співтовариства вражає і виникає цілком риторичне запитання: невже медіапростір більше не контролюється олігархами?
За наявною інформацією, Ганну Гопко схилили до участі в кампанії її американські патрони - мільярдери Блумберг і Сорос. Їх, зрозуміло, не збентежило, що Гопко не є ані юристом, ані економістом, ані соціологом. Вона, по суті, боєць інформаційного фронту. І в умінні з розумним обличчям проголошувати настільки ж правильні, наскільки самоочевидні речі, їй не відмовиш.
Піпл хаває.
Ще більш сумно і убого в цьому відношенні виглядає самопроголошений український Торквемада - великий і жахливий люстратор Єгор Соболєв. Щоб довести до абсурду ідею очищення і оновлення влади, кращого кандидата було просто не знайти. Пафосні заяви "люстратора", підкріплені дивною посмішкою Будди, напевно, позитивно сприймаються класово і інтелектуально близьким Єгору Соболєву електоратом, але викликають справжнє здивування у людей, схильних до раціонально-дискурсивному мислення, а не емоційно-лозунгового.
До речі, "експерт в питаннях люстрації", як і Ганна Гопко, - журналіст. Щоправда, не за освітою, яке, судячи з опублікованої в ЗМІ інформації, Єгор Соболєв так і не зміг отримати, а за покликанням.
Не менш цікаво в цій когорті професіоналів, здатних реформувати суспільство, виглядає і легендарний комбат Семен Семенченко. В жодному разі не ставлячи під сумнів його патріотизм, ані героїзм, ані його самовідданість, проявлені при захисті Батьківщини, тим не менш, варто себе запитати: чому ми, власне, знаємо переважно лише тих комбатів, які, зрештою, опинилися в списках партій? Тільки вони проявляють героїзм, захищаючи Батьківщину? З яких пір депутатський мандат став "нагородою за хоробрість"?
До речі, дуже забавно і підозріло також те, що комбат за освітою - кінорежисер, який більшу частину свого життя пропрацював у сфері медіа...
Мимоволі виникає відчуття, що шеф-кухарі політичної кухні вирішили втілити в життя пораду Платона, замінивши філософів, які, на думку античного мислителя, повинні правити державою, на медійників.
Спостерігаючи та аналізуючи політичний процес, відчуваєш, що перед твоїми очима створюється грандіозний симулякр, точніше фейк, який починає підміняти собою дійсність. Людина повертається з шопінгу в Мілані і надягає на себе вишиванку - цього досить, щоб стати об'єктом обожнювання мас, які тут же забувають про відкати, тіньові схеми виділення землі, махінації з комунальною власністю т.д. і т.п. Все це стає неважливим. Головне - вишиванка. Інтелігентне вираз обличчя і окуляри. Головне - приправа. Більше прянощів.
Список "Самодопомоги" настільки пряний, що виборці, одурманені "новими обличчями і правильними речами, які ті так переконливо кажуть", не встигають задуматися над багатьма важливими питаннями. Зокрема поцікавитися, звідки у "нової незалежної політичної сили стільки коштів на передвиборчу кампанію? Чому серед приймаючих участь у виборах 29 партій, медіа зосередилися на проекті Андрія Садового, а не будь-який інший "постмайданної партії", навперебій називаючи його чи не фаворитом кампанії?
Адже, як казав класик, "якщо запалюються зірки, то це комусь потрібно".
Кому потрібно, щоб на політичному небосхилі засяяла зірка Андрія Садового, виборці дізнаються вже після виборів. Як, власне, і те, що прянощами ситий не будеш. А поки українцям варто зрозуміти просту істину: доти, доки за страви, приготовані виборцям, платять олігархи, на політичній кухні України буде антисанітарія.