Камені спотикання Бабиного Яру: чи потрібен Україні меморіал однієї з найвідоміших трагедій в світі

Сьогодні українське суспільство є свідком гучної дискусії навколо майбутнього Меморіалу жертвам розстрілів у Бабиному Яру – першого повноцінного меморіального комплексу, присвяченого Голокосту, який повинен з'явитися в столиці України, де за майже 30 років незалежності не було створено жодного об'єкту, який би відповідав значущості трагедії масових знищень євреїв у часи Другої світової війни.

Це при тому, що на території нашої країни було все: і зони осілості, і погроми, і вбивства, а найстрашніше – трагедія Бабиного Яру. Нинішня ситуація, де на місці урочища – пустир, футбольне поле, ряд занедбаних будівель, а також житлова забудова, що наближається до місць масових розстрілів, явно відрізняє нас від все тих же Японії, Австралії та Південної Африки. На території останньої, до речі, розташовано цілих три спеціальних комплекси, присвячених темі Голокосту. Мешканці цієї африканської країни – які пережили апартеїд – вважають, що вшанування пам'яті жертв геноциду для них також важливе, як і для народів і країн, на території яких розгорталися ці страшні події.

Заради справедливості важливо відзначити, що в Дніпрі вісім років тому за кошти приватних донорів був побудований комплекс "Менора", в якому розташований музей "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні". Спроби побудувати музей і меморіал Голокосту робилися і в Києві. Але врешті-решт цілий ряд приватних ініціатив зазнав невдачу, а спонсори втратили великі суми грошей через саботаж місцевих чиновників і війни, які проти них розгортали окремі громадські діячі та організації.

Зараз, коли міжнародна група бізнесменів вирішила вкласти понад 100 млн доларів у створення сучасного меморіалу, навколо проекту знову виникають суперечки. Найбільш голосно в них звучить теза про те, що майбутня концепція буде недостатньо проукраїнською, а серед спонсорів проекту є російські олігархи, нехай і єврейського походження.

Опоненти Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" називають проект російським через те, що в складі наглядової ради значиться Михайло Фрідман – фігура, що дійсно належить до російського клубу мільярдерів Forbes, яка, втім, давно і глибоко вбудована в український політичний контекст. Фрідман, який останні роки живе в Лондоні, вільно веде в Україні бізнес, фінансує культурні заходи, дружить і спілкується з величезною кількістю представників української політичної і бізнес еліти. При цьому, Фрідман ніколи не був фігурантом українських санкцій або розслідувань, пов'язаних з посяганням на суверенітет і територіальну цілісність України.

Слід зазначити, що в 2016 році, коли ініціатива Меморіального центру була лише презентована, наявність уродженця Львова Михайла Фрідмана серед донорів проекту не збентежила ані минулу українську владу, ані особисто Петра Порошенка, який був ледь не промоутером цього великого починання. Сьогодні ж озвучуються звинувачення, що Фрідман – спонсор і провідник "кремлівських смислів" у проекті меморіалу в Бабиному Яру.

"Пересічному глядачеві" складно зрозуміти, наскільки правдиві звинувачення. Особливо це стосується заяв, що проект нібито розроблявся в Кремлі. При цьому, в аргументації ігнорується той факт, що в проекті Меморіального центру беруть участь різні донори, включаючи українського мільярдера Віктора Пінчука та американського бізнесмена Рональда Лаудера.

Конкуренція проектів

Наскільки можна судити з раніше зроблених заяв, команда проекту Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" планує презентувати офіційну художню концепцію музею в кінці поточного року. Поки що представлений тільки історичний наратив, який викладений на офіційному сайті центру. Серед авторів – міжнародні та українські експерти, серед яких і визнаний авторитет у вивченні трагедії Бабиного Яру, український історик Владислав Гриневич. Ознайомитися з цією історичною концепцією може будь-хто, і самостійно зробити висновок, чи просуваються через неї ті чи інші "кремлівські тези".

Існує також альтернативна концепція комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розроблена істориком Віталієм Нахмановичем, яка в попередні роки отримала від українського міністерства культури статус офіційного проекту. Сам Віталій Нахманович неодноразово заявляв, що ключовим спонсором даного проекту має виступити держава, яка зобов'язана виділити на реалізацію проекту чималі бюджетні кошти.

Прихильники концепції Нахмановича вважають, що тільки цей проект має право називатися українським. Ініціативу ж Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" вони називають суто російською. Те, що в роботі над ним задіяна велика група міжнародних і українських істориків, часто ігнорується і не береться до уваги.

Обидві сторони поки що надали занадто мало деталей, на підставі яких можна судити про те, хто з них правий. Ніхто з людей, навіть, ті, хто уважно стежать за розвитком подій, не можуть з упевненістю сказати, що в підсумку пропонує збудувати у Бабиному Яру як одна, так і інша сторона. Обговорення відбувається у вкрай політизованій і часом навіть істеричній атмосфері.

Лейтмотив критиків Меморіального центру – російські гроші і "путінський наратив". Сам же Центр, реагуючи на ці випади, стверджує, що їхній проект має статус міжнародної ініціативи, а наглядова рада проекту, очолювана колишнім радянським дисидентом, а нині ізраїльським політиком Натаном Щаранським, є колективним органом прийняття рішень, де у жодної зі сторін немає визначального і остаточного права голосу.

Радянський дисидент, відомий ізраїльський політик Натан Щаранський, є головою наглядової ради Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр"

Куди розвивається ситуація?

Війна двох концепцій, в якій, за спостереженнями, основні дрова у багаття підкидають саме прихильники проекту Нахмановича, в нинішніх українських реаліях радше віддаляє реалізацію будь-якого проекту Меморіалу в Бабиному Яру, ніж наближає столицю України до створення на території Яру сучасного меморіалу і музею. Якщо уявити, що обурені представники громадськості таки доб'ються свого, і виженуть з України приватну ініціативу, як це вже сталося одного разу з американським фондом "Джойнт", то плани на створення великого центру на території Бабиного Яру доведеться відкласти у кращому випадку ще на десяток років.

Виділення таких масштабних коштів з державного бюджету на втілення альтернативної концепції, на тлі критичного недофінансування ключових сфер життєдіяльності держави, ризикує перетворитися в чергову скандальну дискусію. З великим ступенем імовірності, верх у ній отримає вже навіть не позиція громадянського суспільства, а врахування думки масового електорату, традиційно скептично налаштованого до будь-яких багатомільйонних бюджетних витрат на історико-гуманітарні проекти. Та й у цілому з фінансуванням подібних ініціатив у держави в останні роки не складається. Поінформовані люди підтвердять, що хронічно недофінансовано музей Голодомору, а музей-меморіал героям Небесної сотні, створення якого мало б стати справою честі для будь-якої влади, судячи з усього, в найближчі роки так і не з'явиться.

Що ж стосується позиції влади щодо перспектив території Бабиного Яру, то помітно зріс інформаційний тиск на Володимира Зеленського, який два місяці тому заявив про свою підтримку проекту Меморіального центру міжнародних донорів. Президент моментально опинився адресатом численних звернень, відкритих листів і заяв тих представників громадянського суспільства і єврейських організацій, на думку яких приватна ініціатива євреїв-мільярдерів несе в собі приховані загрози, а значить і не має права на існування.

З реакції Офісу президента можна судити, що в ОПУ тиску не піддаються. Проектом, в якому є план, зрозумілі джерела фінансування та міжнародна підтримка, вирішено надати максимальну увагу і необхідну допомогу. Значимість подібної ініціативи не викликає сумнівів, але схоже, що зелений коридор від президента проект остаточно отримає тоді, коли комплексне бачення команди центру буде представлено офіційно.

Виправдані побоювання?

Повертаючись до головного питання про російських бізнесменів серед донорів проекту Меморіального центру, важко заперечувати, що для сучасної України цей аспект має важливе політичне і навіть морально-етичне підґрунтя. Але в той же час варто поставити питання наскільки обґрунтованими є звинувачення на адресу приватних донорів в просуванні кремлівських інтересів і планів у майбутньому меморіалі у Бабиному Яру.

Як це не парадоксально, але своєрідною відповіддю на це питання може служити позиція, висловлена одним з найбільш активних опонентів Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", президентом Асоціації єврейських організацій і громад України (Ваад) Йосипом Зісельсом.

В одному зі своїх програмних інтерв'ю по темі майбутньої долі Бабиного Яру Зісельс наголосив: "Моя позиція проста: якщо музей за проектом російських олігархів буде побудований, і нічого українофобського там не виявиться, я вибачусь. Причому, публічно вибачусь за те, що підозрював спонсорів у недобрих намірах. А якщо побудують музей, і найгірші побоювання справдяться, кому будуть потрібні вибачення тих, хто підтримував проект?"

Важко не погодитися з цією позицією Йосипа Зісельса, який сам пропонує дочекатися конкретики для того, щоб зробити остаточні висновки. Команда проекту Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" повідомляла, що незабаром буде офіційно представлена художня концепція, на базі якої в подальшому буде розроблено архітектурний проект. Якщо у представників громадянського суспільства, української влади, істориків та інших шанованих людей, чия думка важлива, не виникне приводів для звинувачень, чи зможе тоді політичний аспект, пов'язаний з наявністю донорів з РФ, піти на другий план?

Один з найактивніших критиків проекту Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Йосип Зісельс не виключає, що виключає вибачення перед командою і донорами центру

Про морально-етичний аспект в цій ситуації говорити також складно. Російська агресія і гібридна війна останніх шести років накладає свій відбиток на сприйняття будь-яких донорських ініціатив, пов'язаних з російським бізнесом. Ще складніше розмірковувати на тему, чи має право Михайло Фрідман або його партнер, уродженець Києва Герман Хан, тринадцять родичів якого були розстріляні нацистами у Бабиному Яру, пожертвувати свої особисті мільйони на зведення меморіалу та створення великого науково-історичного центру з вивчення цієї трагедії.

Українське суспільство має природне право на свою настороженість, підозрілість і уважність в подібних питаннях. Однак якщо ця настороженість використовується конкуруючими групами в боротьбі проти дійсно важливих справ, це викликає не менше побоювань.

Який прогноз?

У наступному році трагедії Бабиного Яру виповниться рівно 80 років. Україна може зайняти гідне місце одного з головних центрів пам'яті в Східній Європі, а також стати магнітом для мільйонів людей, що цікавляться темою Голокосту. Для яких пам'ять про ці події є дійсно важливою. Яке буде ставлення України до ідеї створення меморіалу? Це на сьогоднішній день ключове питання.

Не виключено, що в підсумку консенсусом навколо спірної території стане рішення залишити все як є. Негласне. Тихе. Мовчазне. Яке, однак, заспокоїть пристрасті та суперечки. Інвестори збережуть свої гроші, нічого не побудувавши. Державний бюджет виділить скромну суму, яка дозволить відзвітувати про реалізацію якоїсь малої частини задуманого з "держпроекту". Кожен залишиться при своєму, і в результаті – ні з чим.

Про які б плани сьогодні не заявляли сторони, саме такий сценарій, як і раніше, залишається найбільш імовірним. А це означає, що слід звернути увагу на проблему з усією відповідальністю, щоб цей прогноз не виправдався.