На кордоні з війною: як живеться в прифронтовому Маріуполі
Маріуполь, нехай пробачать нас городяни, на тлі Донецька завжди виглядав таким собі "замурзаним молодшим братиком", граючим на звалищі металобрухту. Після окупації Донецька, прифронтовій Маріуполь змінився. Він - Україна, і всіляко це підкреслює. Як живуть в місті переселенці і городяни - у матеріалі РБК-Україна.
Маріуполь, нехай пробачать нас городяни, на тлі Донецька завжди виглядав таким собі "замурзаним молодшим братиком", граючим на звалищі металобрухту. Після окупації Донецька, прифронтовій Маріуполь змінився. Він - Україна, і всіляко це підкреслює. Як живуть в місті переселенці і городяни - у матеріалі РБК-Україна.
В Маріуполі живуть і місцеві жителі, і переселенці, які намагаються налагодити нормальне життя далеко від дому. В Маріуполі є те, чого немає у Донецьку: пробки на дорогах, суєта в базарних рядах, банкомати і хоч якась визначеність в майбутньому.
Місто виправляє стару помилку, і активно займається садово-паркової інфраструктурою. І якщо ще років 30 тому Маріуполь буквально горів під палючим сонцем, то зараз потопають в зелені кінотеатри, бульвари і численні кафе, в яких до вечора не знайти вільного місця.
Мабуть, самим модним місцем в Маріуполі можна вважати кафе "Хата-читальня". Колись це було модне місце, відоме всій донецькій молоді, і хорошим тоном вважалося засісти в закладі не тільки з коктейлем в руках, але і з книжкою. Господаря "Хати" - юного донеччанина Богдана Чабана – всі знали як енергійного хлопця, веселого і просунутого.
Коли почалася війна (використовувати термін АТО в Маріуполі не люблять навіть військові), власник кафе пішов у партизани.
Історія з загоном "Равлики", який займався своїм тихим партизанським справою, допомагав СБУ і міліції збирати необхідну інформацію, прогриміла на всю Україну в минулому році: держава почала полювання на партизанів, і декільком "равликам" довелося провести місяці за ґратами. Деякі з них досі там, їх звинувачують у незаконному носінні зброї.
Богдан вийшов з СІЗО, і за допомогою друзів повернув до життя "Хату-читальню" – міська влада виділила їм приміщення, яке давним-давно займало НКВС, потім – гестапо. Високі стелі, полиці з книг, і власне книги, книги, книги. Тут можна читати, сидячи на підвіконні, входить на тиху вулицю. В "Хаті" тихо буває рідко – це знову модне і затишне місце.
Маріуполь різний. У центрі він неспокійний і галасливий, що лякає донеччан, поступово які відвикають від міської метушні в захопленому бойовикам Донецьку в 20.00 життя завмирає. На околицях все такий же сонний, як і був, змінюватися тут нічому.
Хіба що розмови місцевих бабусь вплітається поступово суто донецький питання: "Ну як у вас, тихо?"
Біля Маріуполя зовсім не тихо. Зрідка натреновані вуха донеччан вихоплюють звуки далеких артилерійських пострілів. Можливо, це шумить біля селища Широкіно, а може – біля Комінтернове. Головне, кажуть маріупольці, щоб "в місто не прилетіло": трагічний обстріл мікрорайону Східний в січні минулого року не забув ніхто. 31 загиблий, 117 поранених...
Надивившись на жителів Донецька, які штурмують то управління праці та соціального захисту, то пенсійні фонди, мешканці маріуполя, навіть ті, хто вірить у життєздатність "народних республік" не горять бажанням повернути у своє місто дні квітня-червня 2014-го.
Про вкрай неприємні наслідки досі нагадують обгорелое і зруйновану будівлю міського управління міліції, таке ж будівля колишньої мерії, втім, затягнуте нещодавно якимось рекламним банером.
- Пожили при ДНР, вистачить! - каже дівчина, яка торгує на Центральному ринку кросівками. – Перетворили місто в шалман якийсь брудний. Ми дивимося на донецьких, так хрестимося – не приведи боже! Вони ж тут як божевільні бігають по магазинах, ринках, собезам. Ми, місцеві, вже вивчили всі адреси управлінь всяких і як туди проїхати автобусом, щоб можна було підказати людям.
З нею згоден і продавець чоловічих курток. "Нам тут розповідають, що скільки в Донецьку стоїть – ми фигеем. Якщо у мене куртка коштує, припустимо, 800 гривень, то в Донецьку схожа буде коштувати близько 4000 рублів. На продукти там ціни нереальні взагалі! Нещодавно одна тітонька сгребала полуницю по 30 гривень, кілограм десять, напевно, взяла. Каже – довезу, чого б це не коштувало. Тому що в Донецьку вона по 180 рубликів, ця полуниця", - обурюється чоловік. Нагадаємо, у Донецьку за 1 гривню дають 2,5 рубля.
Переселенці в Маріуполі кажуть, що в перші дні їх втечі з воюючого Донецька їм було вкрай важко.
- коли Ми приїхали влітку 2015 року, оренда "однушки" в Маріуполі доходила до 5 тисяч гривень! Люди благали господарів скинути хоч трохи, адже не можна ж так нахабно користуватися чужим горем. Хтось поступався, а хтось вимагав за справжню халупу скажені гроші. До речі, для багатьох переселенців ця жадібність маріупольців стала причиною повернення в окупований Донецьк, там хоч своє житло. Тут ми віддавали мою зарплату тільки за оренду і жили на зарплату чоловіка. Цієї зими ми змогли дивом продати квартиру в Донецьку і купили житло тут. Назад ми не плануємо повертатися, - поділилася переселенка Олена Коробкова.
В Маріуполі багато військових, і ставлення до них у місцевого населення різне. Хтось лякає історіями про те, як ночами пропадають "ні в чому не винні люди . "Ну постояв хлопець на блокпосту бойовиків з автоматом – це що, злочин? "- дивується чоловік в черзі до банкомату. Чергу дивиться на нього як на душевнохворого.
У день визволення Маріуполя, 13 червня, військові пройшли струнким парадом головною вулицею. З ними фотографуються діти і дівчата. Над ними височить статуя князя Святослава – це через неї "Азов" ледь не посварився з городянами, які не розуміють, чому саме язичницький князь повинен стояти замість Леніна. Святослава залишили у спокої, він нікому не заважає і не позбавлений певної культурної привабливості, нехай і витесаний досить грубувато.
Дивне було помічено в центрі міста – випускні бали, на яких багато дівчат прийшли не тільки в коктейльних сукнях, але й у вишиванках. Вишиванки в тренді – їх носять під джинси, спідниці та в офіс. Тисячі фасонів і забарвлень, все це контрастує з заводськими ландшафтами.
Заводи справно димлять в небо, громадські діячі вимагають посилити фільтри на трубах, працівники, відповідно, працюють. Чутки про звільнення майже 20 тисяч робітників з двох металургійних заводів виявилися лише чутками, але нерви мариупольчанам попсували добряче.
Але пізніше стало зрозуміло, що цей інформаційний викид стався якраз у передвиборну кампанію мерів. Новий мер Маріуполя Вадим Бойченко, якого називають креатурою олігарха Ріната Ахметова, поки ще не розвернувся на повну силу. Втім, жителі приморського міста і не чекають поки від нього активності – майже 20-річне правління колишнього міського голови Юрія Хотлубея привчило їх до того, що всі їхні сподівання і бажання якщо і будуть виконуватися, то дуже повільно і довго. Якщо взагалі будуть.
У цілому, можна визнати, що Маріуполь разом з Краматорському приміряє звання "майже столиці регіону". От якби ще дороги відремонтували, тоді взагалі не відрізнити.