На межі змін: як пройшли вибори президента у Білорусі

У Білорусі вчора, 9 серпня, завершилося голосування на президентських виборах. Згідно з даними провладного екзит-полу, Олександр Лукашенко здобув на них впевнену перемогу, набравши майже 80% голосів. Його основна конкурентка Світлана Тихановська - менше 7%.

Мабуть, приблизно такими ж будуть і офіційні підсумки виборів. Принаймні, в 2015 році дані подібного екзит-полу менш ніж на один відсоток відрізнялися від офіційної цифри ЦВК, яка тоді зафіксувала перемогу Лукашенка з результатом у 83,5%.

Лукашенко, судячи з усього, вирішив не знижувати планку, незважаючи на те, що падіння його популярності в білоруському суспільстві очевидне. За відсутності будь-якої незалежної соціології досить поглянути на багатотисячні акції опозиції в білоруській глибинці та довжелезні черги перед виборчими дільницями, в яких люди були налаштовані явно не за Лукашенка. Очевидно, його рейтинг вище 3%, які стали одним з головних мемів виборчої кампанії, але все ж напевно нижче 80%.

"Серйозно занизити, показавши результат менше 80%, Лукашенко не може, щоб номенклатура не зашепотілась, що вождь ослаб, що "Акела промахнувся", він боїться цього", – говорить керівник аналітичних проектів інформаційної компанії "Белапан" Олександр Класковський.

Примітно, білоруські медіа не з провладного табору навіть не допускають думки про якийсь прозорий і чесний підрахунок голосів. Всі сходяться на тому, що Лукашенко сам визначить, скільки білорусів за нього проголосували. Власне, білоруські виборчі процедури і перебіг кампанії інших варіантів і не залишають.

Несподіваний опонент

Нинішня виборча кампанія в Білорусі різко виділялася серед попередніх. У країні дійсно намічалися конкурентні вибори. Втім, в середині літа могло здатися, що влада перехопила ініціативу. Тоді в реєстрації відмовили двом основним конкурентам Лукашенка – Віктору Бабарико і Валерій Цепкало, перший відправився за грати, а другий, через деякий час – в еміграцію.

Ще одному опозиціонеру, Сергію Тихановському, раніше відмовили навіть у реєстрації ініціативної групи зі збору підписів для висунення, оскільки він також перебував під арештом. Але кандидатом стала його дружина Світлана, яка, несподівано для багатьох, і виявилася центральною фігурою всієї передвиборної гонки.

Очевидно, влада просто не сприйняла її всерйоз – звичайну жінку, далеку від політики, яка зізнавалася, що найбільше любить смажити чоловікові котлети. Причому Лукашенко не приховував свого явного презирства до конкурента до самого дня голосування.

"З реєстрацією Тихановської влада прорахувалася, про що пошкодувала. Можлива така версія: ось вони повирубали цих мужиків, Тихановского, Цепкало, Бабарико – і вирішили, що можна зробити широкий жест, зареєструвати її заради плюралізму, заради хохми, щоб потім облити її чорним піаром, познущатися над нею", – сказав РБК-Україна Олександр Класковський.

Світлана Тихановська (Фото: facebook.com)

Тим не менше, сама Тихановская в політичному сенсі зростала від мітингу до мітингу, із звичайної домогосподарки, яка відчуває себе явно не в своїй тарілці, до цілком вмілого політичного трибуна, що заводить натовп на мітингу і вступає в переклички з народом.

Тихановській дуже допомогло і створення об'єднаного опозиційного штабу – до неї приєдналися дружини незареєстрованих кандидатів Цепкало і Бабарико: Марія Колесникова і Вероніка Цепкало разом зі своїми командами. Була створена впізнавана айдентика кампанії: стиснутий кулак, сердечко і знак V (перемога).

"Я не йшла до президентської посади, я була звичайною мамою і дружиною. Я дуже невпевнено ступила на цей шлях, ви пам'ятаєте, якою я була. День за днем я бачу, хто приходить підтримати мене. Мені здається, що я не заслужила цього місця", – заявила Тихановская на одному з мітингів.

Публіка, яка збиралася її послухати була не тільки чисельною – наприклад, більше тисячі людей у 18-тисячному містечку Глибоке в будній день, зовсім космічна для Білорусі цифра, або ж рекордні 63 тисячі в Мінську. Вона ще й дуже різношерстна. Візуально на мітингах Тихановської, звичайно, переважали біло-червоно-білі прапори, але були й помітні люди з георгіївськими стрічками, і навіть з радянською символікою.

Ця деталь дуже добре демонструє саму сутність опозиційної кампанії на цих білоруських виборах. Вона зводиться до одного-єдиного пункту – геть Лукашенка. Саме це об'єднує білорусів різного віку, соціального статусу та політичних поглядів.

Питання геополітичного вибору, національної ідентичності, статусу білоруської та російської мов і тим більше, економічних і соціальних реформ, під час кампанії взагалі не звучать. "Юридично Крим – український, фактично він – російський, і не мучте мене більше", – так відповіла Тихановська на питання про статус окупованої Росією півострова, яке особливо цікавить українців.

Власне, її передвиборча програма зводилася до кількох пунктів: перемогти на виборах, випустити всіх політв'язнів, провести нові, чесні і прозорі вибори. На цьому свою функцію Тихановская називала закінченою.

Але її небажання чітко визначатися з геополітичними поглядами, ставленням до Росії та національної ідентичності білорусів відштовхнуло від Тихановської частину "старої", націонал-демократичної і проєвропейської опозиції та їхніх прихильників.

За Тихановською вони побачили слід Кремля, посилений незрозумілими російськими зв'язками її заарештованого чоловіка. А завданням Тихановської – вибити з крісла Лукашенка, який роками опирається спробам Росії провести "поглиблену інтеграцію", де-факто, приєднання Білорусі.

Парадоксальним чином, Лукашенко, який в очах значної частини білорусів є абсолютно проросійським політиком, за версією деяких, є в той же час останнім запобіжником від втрати країною незалежності.

"У лаптях і без штанів"

Як і у опозиції, порядок денний кампанії Лукашенка теж фактично складалася з одного пункту – залишитися на своєму посту, інакше Білорусі прийде швидкий кінець. Безумовно, чинний президент розповідав про масштабні плани на наступну п'ятирічку (у Білорусі досі використовується такий інструмент планування), на кшталт будівництва нових підприємств, обіцяв зростання зарплати в два рази і так далі. Але все це так чи інакше лунало від президента протягом останньої чверті століття.

Головним чином кампанія Лукашенка будувалася на страху. По-перше, перед економічною кризою. Головним жупелом виступають 90-ті роки, під час яких, за версією Лукашенка, білоруси жили просто в неймовірній бідності.

"Вони (молоді опозиціонери, - ред.) не пам'ятають Білорусь, з якої ми виходили з вами в лаптях і без штанів у середині 90-х", – заявив Лукашенко під час кампанії. Образи лаптів і відсутності штанів взагалі були одними з найпопулярніших страшилок білоруського президента.

Головний акцент робився на зовнішню загрозу, на цей раз вже не з боку Заходу, а зі сторони Росії. Кожен день Лукашенко розповідав про злі сили, які хочуть знищити незалежність Білорусі, більш чи менш прозоро натякаючи на Росію, а іноді і заявляючи про це прямим текстом. Але при цьому президент залишав собі місце для відступу, розмірковуючи про "фактично один народ" і росіян – "старших братів".

Лукашенко розраховує залишитися на 6-й термін і правити країною понад 30 років (Фото: kremlin.ru)

Звісно, в цю канву відмінно укладається і гучна історія із затриманими в Білорусі бойовиками загону ПВК Вагнера.

Білоруські співрозмовники РБК-Україна розповідають, що офіційній версії – "вагнерівці" прибули з метою дестабілізації обстановки в країні під час виборів – вірить мало хто. Крім численних суперечностей, свою роль відіграє і погана "кредитна історія" білоруської влади.

Іноземні бойовики незмінно "з'являлися" в країні під час будь-яких більш-менш помітних політичних подій. Після чого так само несподівано "зникали". І їх поява напередодні найбільш напружених в країні виборів, фактично анонсована самим Лукашенком, викликає обґрунтований скепсис.

Іноді виступи білоруського лідера могли і повністю заплутати аудиторію. "Чесно зізнаюся, і, напевно, ви мені нового не скажете: ми не знаємо, на що вони (вороги, - ред.) здатні. Ми навіть не знаємо, хто вони. Або це американці з натовцями, або з України нас хтось підганяє, або нас східні брати так сильно "люблять" – ми навіть не знаємо. Йде гібридна війна проти Білорусі, і ми повинні чекати підступу з будь-якого боку. Що ми, до речі, і робимо", – заявив Лукашенко на зустрічі з силовиками за кілька днів до голосування.

Загроза "інтеграції"

Білоруські виборчі процедури прописані таким чином, що не залишають опозиції майже жодного шансу на належний контроль за виборами. В цьому році опозиціонери отримали лише кількох членів комісій на всю країну.

Схожа історія і зі спостерігачами. Тут білоруській владі стала дуже в нагоді пандемія коронавіруса. Під цим приводом кількість спостерігачів на дільниці обмежили п'ятьма людьми, при цьому пріоритет мали представники провладних організацій.

Незалежним спостерігачам доводилося заглядати у вікна, щоб бачити, як проходить виборчий процес – у відповідь деякі комісії зашторювали або навіть заклеювали скло.

Незалежний спостерігач на виборах в Білорусі (Фото із соціальних мереж)

Величезну роль у визначенні результатів виборів зіграла і передбачена законодавством процедура дострокового голосування, яке почалося ще 4 серпня. За офіційними даними, явка була безпрецедентно високою - 41,7%, за заявами опозиції, її завищували в декілька, а іноді навіть у десять разів. У підсумку, 9 серпня, в день основного голосування на деяких дільницях у Мінську сумарна явка перевищила 100%.

Білоруська опозиція заздалегідь готувалася до того, що ЦВК оголосить впевнену перемогу Лукашенка. Але прямих закликів виходити на акції протесту з боку Тихановської та її соратників не звучало – за білоруськими законами це могло б закінчитися зняттям з реєстрації.

В соцмережах широко розійшовся план дій, підготовлений білоруськими політичними блогерами. Він передбачає масовий збір громадян біля виборчих дільниць, а потім – у центрах своїх міст. У разі оголошення Лукашенка переможцем людей закликали до загального страйку з 10 серпня і одночасного блокування будівель місцевих адміністрацій.

Білоруські співрозмовники РБК-Україна напередодні дня голосування допускали різні варіанти поведінки влади – зокрема і досить поміркований, без жорстких розгонів і масових затримань, щоб не створювати "картинку" для Заходу.

Але незабаром після закриття дільниць стало очевидно, що був обраний жорсткий сценарій. Мінськ та інші великі міста виявилися фактично заблоковані, почалися серйозні перебої з інтернетом та мобільним зв'язком, перші зіткнення з застосуванням силовиками гумових куль і світлошумових гранат.

Цілком імовірно, що на цей раз, користуючись потужним силовим і адміністративним ресурсом, Лукашенку знову вдасться встояти. Але із закінченням акцій протесту його проблеми навряд чи закінчаться.

"Люди бачать, що це глухий кут, що у Лукашенка немає відповідей на питання, що цікавлять їх, він не знає, що робити з економікою, як розвивати країну. Просунуту молодь ці страшилки про 90-е не влаштовують. Країна переросла свого першого президента, і ця колізія нікуди не дінеться", – сказав Класковський.

Протести в Білорусі (Фото: tut.by)

Тим часом, головним бенефіціаром того, що відбувається, цілком може виявитися Росія, якій для цього навіть не знадобиться нічого робити. У разі жорсткого розгону акцій протесту Лукашенко знову порве стосунки з Заходом, які тільки-тільки почали поліпшуватися. Його легітимність всередині білоруського суспільства в будь-якому випадку буде підірвана.

А ресурси для утримання соціально-економічної стабільності в країні може надати тільки Росія, природно, в обмін на "поглиблену інтеграцію", якій Лукашенко так довго спирався. І у беззмінного білоруського лідера може просто не виявитися інших варіантів.

Хоча щодо питання незалежності країни в білоруському суспільстві, схоже, склався упевнений консенсус. І агресивні дії РФ, навіть узгоджені з офіційним Мінськом, цілком зможуть знову підірвати ситуацію.