Державний трейдер зупинив експорт зерна: чим це загрожує Україні на світовому ринку

З кінця минулого року Державна продовольчо-зернова корпорація україни (ДПЗКУ) не продала за кордон жодної тонни сільгосппродукції. Чим компанія збирається компенсувати провал в трейдингу? З листопада 2016 року Державна продовольчо-зернова корпорація україни (ДПЗКУ), яка представляє інтереси держави Україна на міжнародному аграрному ринку, фактично заморозила основний і найбільш прибутковий напрямок своєї діяльності - трейдинг. 

За останні три місяці ДПЗКУ, згідно з даними митної статистики, не продала за кордон жодної тонни зерна. Причина - тупікові відносини з основним торговельним партнером - Національною китайською корпорацією машинобудування промислових підрядів ССЕС і посилені дестабілізуючі процеси всередині самої ДПЗКУ.

Довідка про компанію

ДПЗКУ створено урядом України в серпні 2010 року на базі найбільш привабливих активів збанкрутілого ДАК "Хліб України" - лінійних і портових елеваторів, млинів, комбікормових та круп'яних заводів. Сумарно 53 філії ДПЗКУ можуть зберігати 3,75 млн тонн зернових, що робить корпорацію найбільшим оператором аграрної інфраструктури в країні.

Сумарні потужності з перевалки на експорт Одеського та Миколаївського портів складають близько 2,5 млн тонн зернових вантажів на рік. У 2012 році ДПЗКУ уклала контракт з китайським "Ексімбанком", що передбачав поставку до 2027 року 80 млн тонн зерна. Для порівняння максимальний урожай, зібраний досі в Україні, становить 68 млн тонн.

Одним з ключових чинників, що дозволили укласти такий великий, навіть за мірками необмежених ресурсів КНР контракт, був статус ДПЗКУ як єдиного державного гравця на зерновому ринку України, яка до того часу вже міцно влаштувалося в рейтингу топ-3 найбільших світових постачальників зерна.

За сім років роботи ЦПЗКУ стрімко пройшла шлях від провідного гравця на аграрному ринку, що мав власну експортну інфраструктуру і адміністративні можливості, фактично до банкрута. Різке просідання всіх показників відбулося за останній рік, що прийняло, схоже, незворотний характер в кінці 2016 року.

Частина проблем ДПЗКУ виникла через зовнішні, об'єктивні причини. За останні сезони на світовому ринку встановилися рекордно низькі ціни, що зменшило маржу трейдингу у всіх експортерів. Але у випадку з ДПЗКУ зовнішні негативні фактори були мультипліцировані неефективним менеджментом. З жовтня 2016 року на чолі ДПЗКУ став Олександр Григорович (на фото) - 7-й за рахунком керівник корпорації.

Міністр АПК Тарас Кутовий, приймаючи це кадрове рішення, мабуть, керувався досвідом Григоровича в АПК, але не врахував, що специфіка його діяльності не мала нічого спільного з компетентним управлінням. Олександр Григорович в період каденції міністра АПК часів Януковича Миколи Присяжнюка, за даними ЗМІ, був фігурантом найбільш масштабних корупційних схем на агроринку, в тому числі в рамках "роботи" Держсільгоспінспекції, яка володіла монопольним правом узгодження всіх експортних партій зерна. Будучи поставленим на необхідність працювати "в білу" у статусі глави ДПЗКУ Григорович, схоже, за лічені місяці поставив державний зерновий бізнес на межу краху.

Причиною різкого погіршення справ у корпорації, що завершилися зупинкою експорту, послужили переговори, самовпевнено проведені новим топ-менеджером з керівництвом ССЕС. "Китайці традиційно вважаються самими складними спаринг-партнерами у світі дипломатії. І тут людина без року тиждень працює на керівній посаді вважає, що може їх перехитрити. Результат був вирішений наперед", - коментує ситуацію один з колишніх топ-менеджреров ДПЗКУ, щільно співпрацювала з ССЕС і знайомий з ситуацією всередині компанії.

За його словами, в результаті коригування контракту українська сторона виявилася в кабальних умовах. Ціни, закупівлі, які зафіксували представники ССЕС, були на 7 доларів на тонні нижче середньоринкових. "А ДПЗКУ необхідно експортувати 4 млн тонн зерна з маржею 13 доларів на тонні просто для того, щоб піти в точку беззбитковості", - говорить інсайдер. При цьому ССЕС закріпив за собою статус ексклюзивного партнера, тобто ДПЗКУ не може продавати сільгосппродукцію, не погодивши з Китаєм всі умови контракту - аж до комерційних умов і статусу покупця.

Можна зробити висновок, що не в змозі виконувати оновлені умови контракту, ним же самим узгоджені, Григорович вважав за краще просто залишити експорт.

При цьому на складах ДПЗКУ (своїх власних) знаходиться 550 тис. тонн зерна, ні 340 тонн кукурудза - культура, дорога в зберіганні і до того ж швидко псується і втрачає в ціні разом з якістю. В результаті збиток корпорації може скласти до 2 млн доларів - і все це за неповних 3 місяці роботи.

Щоб виконати план експорту ДПЗКУ на поточний сезон – 5 млн тонн, мінімальний обсяг експорту має становити 300 тонн в місяць. Реальний результат - 0 тонн і 0 гривень.

Недоставка ДПЗКУ експортних партій може означати втрату Україною 0,5-1 млрд доларів експортної виручки в залежності від динаміки світових цін – і це без урахування іміджевих ризиків для держави, як надійного міжнародного партнера.

В операційній діяльності ДПЗКУ за рекордно-короткий термін також було скоєно кілька глобальних помилок, які хоч і меркнуть у порівнянні з зупинкою експорту, але прискорюють крах компанії. Зокрема, в кінці минулого року була оптимізована структура корпорації, в рамках якої були реформовані ряд напрямків - виявилося, що це були найбільш прибуткові з них.

Ще одна реформаторська ідея – прийняте одноосібно Олександром Григоровичем рішення доставляти зерно із західних областей України в порти автотранспортом, відмовившись від послуг "Укрзалізниці". Залізнична адміністрація дійсно в цьому сезоні спрацювала погано – через нестачу зерновозів і черг на під'їзних шляхах до портів на піку експорту стався транспортний колапс.

Однак професійні гравці ринку – міжнародні зернотрейдери вирішували цю проблему, пробиваючись у залізничний графік і коригуючи ритмічність поставок. ДПЗКУ при цьому перебувала в привілейованому становищі завдяки своєму державному статусу і могла розраховувати на преференції з боку іншого держхолдингу, як і було за всі роки її існування. Однак можна зробити висновок, що нинішнє керівництво ДПЗКУ не змогло провести результативні переговори з "Укрзалізницею", після чого було вирішено використовувати для доставки зерна в порт автотранспорт. Це здорожує кожну тонну продукції на 1000 гривень.

Також ДПЗКУ виявилася фігурантом розслідування Держфінінспекції, яка виявила завищення вимог щодо компенсації ПДВ на 200 млн. В результаті бюджетні претензії корпорації були істотно урізані.

Через зупинку експорту корпорація повністю припинила закупівлі зерна, що створило напругу на внутрішньому ринку. Корпорація анонсувала велику форвардну кампанію під весняну посівну і сільгоспвиробники - переважно дрібні фермери залишилися без коштів, на які розраховували в умовах відсутності банківського кредитування.

Не маючи надходжень від операційної діяльності ДПЗКУ не може обслуговувати китайський кредит в 1,5 млрд доларів, кредитна ставка за яким становить 4,5% плюс Libor 6, що генерує зобов'язання за відсотками на рівні 80 млн доларів на рік. Єдине джерело їх погашення проценту по депозиту в "Укрексімбанку", на якому розміщена частина тих же китайських грошей 830 млн доларів під 5,5%.

Виходячи з цих умов, пасивний дохід, що отримується ДПЗКУ, залишає 45 млн доларів. Недостатньо навіть для того, щоб погасити кредиторку. Але топ-менеджер, всупереч фінансової реальності говорить про плани розвитку. Так, Олександр Григорович анонсував початок реалізації ДПЗКУ низки масштабних інфраструктурних проектів. Зокрема, заплановані поставки ЗЗР з плановими інвестиціями в майже 4 млн доларів, закупівля 3000 парку вагонів - зерновозів на 18 млн доларів і реконструкція миколаївського портового елеватора у частині днопоглиблення на 75 млн доларів, що дозволить збільшити перевалку з 0,7 до 3,5 млн.

Основна заявлена мета цих інвестпроектів - зростання прибутковості і збільшення вартості корпорації напередодні приватизації. Вартість компанії повинна збільшитися з нинішньої негативної (-154 млн доларів з урахуванням обсягу розкрадань) до 0,5 млрд доларів.

Сумарні інвестиції 211 млн доларів, за задумом Олександра Григоровича, повинні окупитися за 7-9 років. Але цього часу втім, як і грошей, у корпорації немає. У 2018 році починаються виплати по тілу китайського кредиту і статус ДПЗКУ як банкрута, вже очевидний експертам аграрного ринку, може стати офіційним.