Вже менше ніж через рік, 31 березня 2019 року, в Україні повинні відбутися чергові президентські вибори. Підготовку до них Банкова почала ще в червні 2014 року. Але час єдиний непоправний ресурс. І команда влади, при всьому її бажанні, не встигне здійснити багато вже просто тому, що осмислення і реалізація тих чи інших процесів у суспільстві та економіці вимагає більш тривалої підготовки, ніж рік, що залишився до волевиявлення громадян України.
Припущу, що за час, що за рік, що залишився до виборів, президент точно не встигне реалізувати свою Стратегію сталого розвитку "Україна-2020". Тому індикатор подушного ВВП за ПКС в 16 тис. доларів, про який йдеться в документі, залишиться орієнтиром для наступного глави держави. Як і рівень реального ВВП зразка 2013 року.
Президент не встигне виконати свою частину суспільного договору в трикутнику "суспільство-влада-бізнес", про який написано в Стратегії. Тому що йому, ймовірно, нецікавий новий суспільний договір. Адже в нього неможливо втиснути "договорняки" і "розторговки", що стали повсякденною практикою державного управління в Україні. Тим більше, що сильне громадянське суспільство як сторона суспільного договору – вкрай небажаний для Банкової партнер. Бо має право контролювати дії влади й оприлюднити всі схеми її збагачення. А це для нинішньої влади -- дуже боляче. Може, саме тому зараз, щоб помститися громадянам за їх настирливість, в хід йде навіть абсурдне примус "антикорупціонерів" до здачі е-декларацій?
Сумніваюся, чи зможе нинішній глава держави за рік своєї каденції реально гарантувати права і свободи людини і громадянина, про що йому нагадує ст. 102 нинішньої Конституції. І, впевнений, президент за рік точно не встигне відмовитися від нинішньої Конституції та ініціювати процес всенародного ухвалення на референдумі нового Основного Закону. Тому що в новій Конституції не буде місця нинішньому дуалізму влади та її корупційним клондайкам.
Навряд чи глава держави встигне за рік, що залишився, привчити публіку у своїх виступах до словосполучення "перемога над корупцією". Тому що перемога – це кінцевий результат, а боротьба з корупцією – це процес. Нескінченний і захоплюючий. В якому завжди знайдеться можливість перевірити на міцність новостворені антикорупційні відомства, позіштовхувати їх лобами в надії знайти пролом і взяти під контроль їх діяльність.
Думаю, президент не встигне за рік, що залишився повернути колишню довіру електорату. Навіть з допомогою гречки або нових 144 реформ. Тому що попередні 144 реформи, якими так пишається глава держави, наблизили Україну до ЄС набагато менше, ніж кілька мільйонів українців, фактично вже емігрували в Євросоюз в пошуках роботи, і стали головним джерелом валютної стабільності України. Поки що саме експорт трудових ресурсів, а не ПІІ, забезпечують під 10% української економіки.
Президент не встигне почати пишатися запуском в космос українських супутників, оснащенням залізниць вітчизняними локомотивами і реалізацією великих вертолітних замовлень для ДСНС на авіабудівних підприємствах України.
Президент не встигне приєднати Україну до НАТО. Хоча б тому, що НАТО поки не бачить Україну повноправним членом альянсу.
Президент не встигне звикнути до думки, що їхати у відпустку на Мальдіви – аморально для Головнокомандуючого армією воюючої країни. Навіть якщо це законно.
Тому громадянам, які скоро стануть виборцями, непогано було б проявити недовіру до тих, хто багато і щедро обіцяє. І почати задавати претендентів на президентську булаву прості питання – а як і коли ви маєте намір виконати обіцяне, і чим готові відповісти за свої слова?