Митарства України і українців у році, що минає, незважаючи на всі страхітливі потрясіння і трагедії, найкраще, як не дивно, ілюструє анекдот про відвідування одеситом публічного будинку, де клієнт, вибираючи між блондинками і брюнетками, повненькими і худенькими, кароокими і блакитноокими, високими і низькорослими, з збоченнями і без, в кінці-кінців виявляється на Дерибасівській, де вибирає між просто платними і безкоштовними.
Валентин Гладких, кандидат філософських наук,
політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Митарства України і українців у році, що минає, незважаючи на всі страхітливі потрясіння і трагедії, найкраще, як не дивно, ілюструє анекдот про відвідування одеситом публічного будинку, де клієнт, вибираючи між блондинками і брюнетками, повненькими і худенькими, кароокими і блакитноокими, високими і низькорослими, з збоченнями і без, в кінці-кінців виявляється на Дерибасівській, де вибирає між просто платними і безкоштовними.
Аналізуючи поточну соціально-політичну ситуацію та тенденції її розвитку, доводиться з сумом констатувати: після "Революції гідності", розстрілу Небесної Сотні, втрати Криму, війни на Донбасі, виборів Президента, Іловайського котла, героїчної оборони Донецького аеропорту, надзвичайної мужності українських військових і фантастичної самовідданості волонтерів, парламентських виборів, безпрецедентної підтримки міжнародного співтовариства, формування "реформаторської коаліції" і т.д. - ми знову опинилися на Дерибасівській.
За 2014 рік Україна багато втратила, але нічого не придбала натомість. Саме тому події 2014 року принципово відрізняються від подій 2005 року. Якщо в 2005 році негідниками, що використали плоди "революції", стали шахраї, то в 2014 році - мародери, безпардонно наживаються на крові й смерті. Всі ці пафосні заяви про зростання патріотизму та національної самосвідомості - не більше, ніж спроба зберегти хорошу міну при поганій грі, ширма, за якою ховається жорстока правда життя: в результаті Революції гідності українське суспільство не домоглося нічого, крім відсторонення від влади Віктора Януковича і "Сім'ї".
Якби це було єдиною або хоча б основною метою Євромайдану, можна було б погодитися з виправданістю жертв і втрат, якими такий багатий рік, що минає, для України. Але метою Революції гідності було не усунення "злочинного режиму Віктора Януковича", а демонтаж та усунення злочинних соціальних практик, з якими цей режим асоціювався.
З цим завданням суспільство не впоралося. Всі практики "режиму Януковича" процвітають і зараз: тотальна корупція, непотизм, симонія, правовий нігілізм, відкати, міліцейський, прокурорський і суддівський бєспрєдєл, "кришування", повернення ПДВ, "тендера для своїх", "розпил бюджету" і т.д, і т.п. А головне - безсоромне висмоктування сил суспільства на користь можновладців.
Просто тепер "лідери революції" замість прикметника "злочинні" воліють використовувати для позначення тих же практик слово "реформаторські". До речі, Віктор Янукович теж дуже любив поговорити про майбутні кардинальні реформи, які виведуть Україну в світові лідери.
Багато хто розчарований, але мало хто при цьому бажає зрозуміти просту істину: ситуацію можуть поміняти тільки ті, кого вона не влаштовує. Однак, для зміни ситуації мало одного бажання, необхідні ще й ресурси, які належать виключно тим, кого ситуація повністю влаштовує.
Більш того, як тільки "прогресивні, революційні" сили дориваються до ресурсів, вони автоматично перетворюються на сили реакційні і опортуністичні. Це доведено, "Самопоміччю" і "новими зірками української політики", дії яких відрізняються від дій гірших представників "Сім'ї" і "злочинного режиму" хіба що масштабом.
Тобто, на манежі - все ті ж. Особи та прізвища маріонеток, що кривляються на політичній сцені, не мають ні найменшого значення. Доля "нових облич і політичних проектів" - постити в Facebook, лицедіяти перед камерами і шакали, підбираючи крихти з панського столу сильних світу цього. Хід п'єси визначають ляльководи, що посміхаються з-за куліс звірячим оскалом олігархічного капіталу.
Але проблема навіть не в цьому. Біда в тому, що "ляльководи" абсолютно загралися і абсолютно не реагують ні на овації залу, ні на свист обурення. Тим, хто за лаштунками, взагалі начхати і на гру акторів і на реакцію залу. Адже гнилі помідори, лимони, гранати і лимонки полетять не в ляльководів, а в маріонеток, яких завжди можна легко поміняти на нових. Тих, хто мріє потрапити на сцену за всяку ціну - більш ніж достатньо.
На жаль, але сценаристи, режисери та ляльководи настільки відірвалися від життя, що категорично не відчувають підвищення градуса невдоволення. А між тим, ще трохи і "глядачі" просто спалять весь цей балаган разом з реквізитом.
Іронія в тому, що навіть коли балаган запалає, окремі представники панівного класу будуть не тільки намагатися витягти з вогню все "непосильною працею нажите", але навіть погріти руки або посмажити омлет.
Цим представники панівного класу практично не відрізняються від деяких видів мавп, які потрапляють в елементарну пастку через свою жадібність і дурості. У банку, прикуту ланцюгом до дерева, кладуть апельсин або банан, мавпа простягає лапу, хапає наживку, але витягнути назад кулак з видобутком не може - в горлечко може пройти і приманка, і лапа, але для лапи з фруктом горлечко занадто вузьке. Так і сидить мавпа, не здатна ні витягнути приманку, ні випустити її з лапи, чекаючи мисливців, які прийдуть і без зусиль заб'ють її палицями.
Але чи змінить нинішню мавпу людина, чи на звільнене місце сяде інша мавпа - питання. В Україні досі не сформувалася економічно самодостатня соціальний прошарок, не пов'язаний при цьому з існуючими феодальними практиками.
Але поява цієї соціальної сили неминуча, як неминучий і крах нинішнього панівного класу - джерело його ресурсів вичерпується, красти і перерозподіляти скоро буде нічого, а нічого іншого нинішній панівний клас паразитів і його "шісткок" просто не вміє.
Тому наступаючий рік Кози не обіцяє нічого хорошого мавпам. А всім нам - щасливого Нового року!