Георгій Зантарая: Україна дала мені найголовніше - дім і життя без війни!

Георгій Зантарая: Україна дала мені найголовніше - дім і життя без війни!
Георгія Зантарая, єдиний український дзюдоїст, який виграв титул чемпіона світу

Георгій Зантарая єдиний український дзюдоїст, якому вдалося завоювати "золото" на чемпіонаті світу з дзюдо. Єдиний не тільки за часів незалежної України, але і тоді, коли вона була частиною СРСР. Про перемоги, сім'ю, кухню, грузинські корені і українське сьогодення Зантарая, який повернувся з черговою перемогою, на цей раз - золотою медаллю чемпіонату Європи, розповів РБК-Україна

- Георгій, вітаємо вас з перемогою на чемпіонаті Європи! Дивлячись на фінальний бій, здалося, що ця золота медаль далася навіть без особливого хвилювання...

- Спасибі! Зазвичай, я хвилююся майже завжди. Однак зараз, дійсно, досить легко це все вийшло, не як зазвичай. Я тренувався у звичному режимі, адже дуже довго роздумував, чи залишатися у великому спорті після Олімпіади або йти. Виходить, не дарма мене вмовили залишитися, тому що ця перемога тепер дає надію надалі продовжувати виступати. Не знаю, чи це добре чи погано - покаже час...

- "Вмовили", це більшою мірою про вашого тренера, Віталія Дуброву?

- Віталій Вікторович має до цього дуже велике відношення, однак, вирішальним була думка моєї дружини, Ольги. Вона мій головний і шанувальник, і мотиватор, і критик. Це вона перед фіналом просто змусила мене сказати, що я виграю золоту медаль, і я виграв (посміхається).

- Змусила? Як?

- За день до фіналу вона мені пише: "Ти завтра зберися, розбуди у собі волю до перемоги і у тебе все вийде!". Ну я собі думаю, завтра вранці прокинуся, там буде видно. Ага. Тільки наше листування тривало. Вже дійшло до того, що сказав - зроблю все можливе, щоб перемогти! Тільки і ця відповідь дружину не влаштувала. У кінці кінців вона зробила все, щоб я сказав конкретно: "Я виграю!".

- Та тут у вас вже варіантів не було?

- І я виграв (посміхається).

- Тепер у серпні в Угорщині чемпіонат Світу...

- Так, це для нас один із найголовніших стартів, адже за медалі звідти надається значна матеріальна компенсація.

- Фінансова складова, виходить, підігріває стимул?

- У професійному спорті необхідно заробляти, щоб міг гідно існувати і ти, і твоя сім'я. Звичайно, потрібно серйозно готуватися до змагань, на яких ти можеш заробити і престиж для країни, і призові для себе.

altГеоргій Зантарая (архівне фото)

- Ви народилися у Сухумі і перші п'ять років прожили у Грузії. Якою вона запам'яталася вам у дитинстві?

- Знаєте, я дивуюся, що пам'ятаю про це... Напевно, це тому, що я кожен рік потім ще туди їздив, до дідуся. Влітку мене не відправляли до таборів, відправляли до дідуся. У нас там був будинок... Пам'ятаю обривками... Це місце завжди залишиться моїм домом...

- Була велика компанія дітей?

- Приїжджали хлопці з України, Росії, Білорусі. Там жили в основному люди похилого віку, і ось до них їздили на літо онуки. Ось так ми збиралися, діти з тоді вже різних країн, привозили з собою велосипеди, грали у футбол, баскетбол...

- А місцеві хлопці?

- Не було там місцевих дітей - тільки ми, ті, хто приїжджали. Ми жили не у квартирах, у приватних будинках. Навіть телевізор не дивилися - вийшов на вулицю, а це 40 будинків, ось всі ці діти виходять і з ранку до вечора пропадають там. Навіть їсти ходили один до одного.

- З тих пір і любите грузинську кухню?

- Дуже! Може, через те, що я грузин (сміється). Грузини взагалі дуже добродушні і до людей ставляться дуже добре. Не можу зрозуміти чому... Якщо ти потребуєш допомоги, то тобі допоможуть! Однак, як і в кожній країні, є і інші представники нації, тільки їх, на щастя, абсолютна меншість. Грузія маленька країна, тому якщо щось не так, це відразу видно...От якось приїжджали наші хлопці і вони у таксиста запитали, де можна придбати домашнього вина...

- І він привіз їх до себе додому?

- Не просто привіз, а подарував їм цього домашнього вина! Хлопці були просто збентежені... Ось така нація. Я ось теж завжди радий бачити і приймати гостей у своєму домі!

- А чим годуєте їх, коли приходять?

- Ну, хінкалі ми не робимо, це важко їх робити (посміхається). Я з такого краю Грузії, де традиційна страва - мамалига з сиром. Вона відрізняється від того, що можна спробувати в Україні, це окрема страва. Ще лобіо і соління. Взагалі, напевно, подібна їжа виникла не від хорошого життя, різні катаклізми, війни... Грузинська їжа, це зовсім недорога їжа, тільки дуже-дуже смачна!

altaltaltaltalt
 

- Дідусь у дитинстві часто розмовляв з вами про щось?

- Він грав у моєму житті дуже велику роль. З цією людиною я проводив дуже багато часу. Своїх бабусь я не застав. А він завжди забирав мене до себе, і хоча ми жили в одному будинку, ночував я саме у нього. До речі, він потім, хоч і був вже дуже старий, завжди приїжджав до Києва. На 1 вересня, на День Народження. Завжди... Він мені багато всяких казок розповідав... Іноді згадую про "Чорного і Білого ведмедя"...

- Що це за казка?

- Про те, що Чорного погано видно вночі, тому краще бути Білим ведмедем (сміється). Згадую завжди з теплотою, адже коли я приїжджав до нього, у мене не було відмови ні в чому. На той час, в Україні нам було досить важко жити, ми тільки приїхали, і у нас нічого не було. А коли я приїжджав до Грузії - у мене було все! Ми його теж хотіли забрати до України, тільки він не розглядав варіант залишити Грузію. Дідусь завжди чекав, що і ми теж скоро повернемося, адже там залишився наш будинок.

- Адже ви всією родиною приїхали в Україну через війну...

- У Грузії у нас було все добре... Мама була завідуючою лікарнею, дідусь з бабусею теж займали не останні посади... Був великий будинок, машина... На той час ми жили дуже добре. Тільки в один день все це змінилося і нам довелося залишити все і поїхати. Тато як раз на цей момент був у відрядженні у Росії. Спочатку ми переїхали до іншого міста на території Грузії, адже думали, що зможемо повернутися, тільки це виявилося нереально...

- А чому саме Київ?

- Мій тато тут навчався, і у нього залишилося багато друзів. Багато приїжджали до нас до Грузії, коли сталася Чорнобильська катастрофа. А тепер вони допомогли нам і в результаті ми залишилися у Києві. У цьому новому житті було стільки й важкого, і цікавого, і веселого. Це зараз про все я згадую з посмішкою. Було дуже непросто. Тільки ми пройшли через все це. Тепер, звичайно, можна і посміхнутися.

- Батьки одразу знайшли роботу?

- Моя Мама закінчувала медичний у Ленінграді, тато у Києві. Але влаштуватися на роботу вони не могли, не було ні прописки, нічого не було... Мамі довелося пекти пиріжки і продавати квіти один час... з тих пір вона не любить зовсім ніякі пиріжки (посміхається). На сьогоднішній день мама у мене працює за фахом, завідує денним стаціонаром у лікарні.

- Проте, шлях був непростим і не таким швидким...

- Знімна однокімнатна квартира, нестача грошей та інші супутні речі... Чудово, що все у результаті закінчилося добре і ми можемо зараз жити гідно - їсти, одягатися і не мати потребу у чомусь особливому. Хоча, яхти, звичайно у нас немає (сміється).

- Ви з тих, про яких кажуть "він зробив себе сам".

- Знаєте, хоч у нас і були більш, ніж скромні можливості, тільки батьки зробили все, щоб я не відчував себе обділеним. Це зіграло дуже велику роль.

- Велику роль, нехай і у невеликій квартирі...

- В однокімнатній. Ми її знімали. Потім у цьому ж будинку ми купили квартиру і жили там дуже довго. Ми знаємо всіх сусідів, у нас двері ніколи не закривалися. Досі дружимо. Деякі з сусідів знали, що саме я люблю їсти і навіть готували мені. Тому що насправді важко було... Ну не було особливо можливості... Тато таксував, мама продавала квіти, хтось нам навіть іноді допомагав з харчуванням... Важко було... Зараз, звичайно, згадуєш з посмішкою...

- А менталітет в Грузії і в Україні, у чому його відмінність?

- Знаєте, ментально я все одно грузин. Незважаючи на те, що виріс я тут, батьки виховали нас у повазі до своїх традицій, до старшого покоління. І іноді, те, як тут поводяться люди, мене дуже засмучує. Я абсолютно не розумію деяких моментів...

- Що це за моменти?

- У першу чергу, неповага до того суспільства і до тієї землі, на якій ти живеш. Де живуть, там не паскудять! Тільки деякі вважаю по-іншому. І ось скільки років я живу тут, все одно не можу і не зможу зрозуміти чому так. Хоча, такий стан речей характерний в принципі для будь-якої нації...

- Для грузинів, наприклад, характерна гостинність...

- Так, ось мої шкільні друзі постійно у мене в гостях були. Ми до сьогодні підтримуємо прекрасні дружні відносини з багатьма однокласниками. Я навіть охрестив онука моїй класній керівниці...

- Де була школа?

- На Троєщині...

- Як думаєте, чому саме про цей район столиці так багато різних жартів?

- Знаєте, я більшу частину свого життя прожив на Троєщині, для мене це найкращий район, де живуть прекрасні люди. А чому про нього так багато жартують, вже не знаю (сміється), адже люди скрізь є хороші, а є не зовсім... Хоч я вже там давно не живу, у мене там залишилися друзі і якщо хочеться весело провести час, із задоволенням їду до них.

- Ви у шкільному дитинстві були душею компанії?

- Ну навколо мене завжди був "рух"! І батьків викликали, і бився... У мене мама, напевно, кожні три дні в школі була...

- Так часто?

- Навіть не тому, що викликали. Вона просто дуже ретельно контролювала моє навчання. До того моменту, поки остаточно не змирилася, що я стану спортсменом. Хоча, я до всіх репетиторів ходив - український, фізика, алгебра... Мама дуже суворо до цього підходила.

- Який з предметів особливо подобався?

- Історія. Ну і ще хімія... Я вчився в історичному класі. А коли спорт став відбирати все більше часу, у 10-11 класі мені вже зробили вільне відвідування і там я вже коли приходив, спочатку обов'язково заходив до їдальні, а потім вже йшов далі (сміється).

- Це саме завдяки школі ви ж прийшли у дзюдо?

- Так! Ніколи не думав, що буду займатися спортом. А в школі була тільки ця одна секція. Туди якось в один день всі пішли, і я пішов разом з усіма.

- І почалася кар'єра...

- Спочатку став третім на чемпіонаті України. Мене взяли на "Європу", там зайняв п'яте місце. Сказали, якщо рік попрацюю ще, стану чемпіоном Європи. Я рік потренувався і став (посміхається).

- І за кар'єру об'їздили дуже багато країн. З якої привезли найбільше вражень?

- Мені дуже подобається у Франції. Перший раз був там у 2003 році на юнацьких Олімпійських іграх. Були там два тижні і мені це дуже запам'яталося. Тепер із задоволенням повертаюся до Парижу.

- Є якась риса що, на вашу думку, особливо притаманна грузинам?

- Грузини дуже добрі люди. І якщо у тебе труднощі, тобі обов'язково у всьому допоможуть. Щоправда, якщо грузин сердиться на когось, це теж надовго (посміхається).

- Ви одружені на українській дівчині. Відмінність у менталітеті якось впливає на сімейні відносини?

- Не можу поки зрозуміти (сміється). До речі, моя теща, золота людина! Я її дуже люблю, і тут мені пощастило!

altГеоргій Зантарая (архівне фото)

- А як починалася ваша власна сім'я, ви були наполегливим кавалером?

- З Олею ми вже дуже давно разом. Вона теж займалася дзюдо. На перше побачення запросив її до боулінгу. Ми прийшли, а там закрито... Тоді перебазувалися до кіно... Ось з цього кінотеатру все і почалося. З 2005 року ми разом. Це людина, яка мене розуміє і у всьому абсолютно мене підтримує. Мене дуже важко зрозуміти і зі мною дуже важко іноді буває спілкуватися, тому я вдячний долі, що я зустрів саме її.

- Кажете, іноді дуже важко буває розуміти вас. Чому?

- Я часто кажу, те, що я думаю. Можливо, цього не варто робити, однак так є. Хоча у родині я все-таки набагато спокійніший і м'якший. Ну, тут, можливо, справа у тому, що у спорті, наприклад, коли ти ганяєш вагу або просто перетринуєшся, ти часто роздратований, стомлений і на найбезневинніші питання можеш реагувати гостро, а ще якщо при цьому ти голодний...

- Може, я і не правий, проте, мені здається, що навіть у цьому стані, коли перед вами з'являється син Давид, миттєво посміхаєтесь...

- Давид - це найкрутіше, що в мене є у житті! Це людина, яка дає тобі мотивацію для абсолютно всього у житті. Не можу передати ці почуття або зрозуміти, чому це саме так відбувається, як тільки ти його бачиш, відразу все стає добре! Хоча він тобі задає мільйон запитань, на які незрозуміло як відповісти, - це справжнє щастя!

- Такого щастя не може бути багато...

- Я б хотів ще кількох таких, як Давид! І ми будемо працювати над цим!

- На кого він більше схожий за характером?

- Не знаю (посміхається). Ось зараз були у Грузії... Це, до речі, про гостинність... І до нас у пізній час приїхали гості. Давид же давай питати, чому вони прийшли так пізно, адже вже ніч (сміється). Ми його намагалися вкласти спати, так він заявив, що не піде, тому що він грузин, а всі грузини лягають спати пізно! Ось так (посміхається).

- Начаєте його грузинській мові?

- Я б взагалі хотів, щоб він більше часу проводив у Грузії і виховувався у цих традиціях. А мова... Дружина нагадує мені розмовляти з ним грузинською, тільки я часто забуваю. До речі, він ходить на грузинські танці, а там вони і мову вчать теж.

- А ви танцюєте?

- От завжди мріяв навчитися танцювати! Але до сих пір не вмію...

- У вашому серці порівну місця для України і Грузії?

- Грузія - це моя батьківщина. Україна - країна, яка мені подарувала будинок і життя без війни. Дала мені все, що я маю. Може бути в ідеалі і непогано було б жити у Грузії, тільки реально це не можливо. Адже у мене все тут, в Україні, і я нікуди звідси їхати не хочу!

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся