Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"
Генерал Грунтковський вважає, що українську армію згуртувала війна (Віталій Носач, РБК-Україна)

Про випадки самогубства українських військовослужбовців, про боротьбу з наркотиками і пияцтвом в армії, про усвідомлення ворога і про те, як ЗСУ змінила війна - в інтерв'ю РБК-Україна.

З начальником управління морально-психологічного забезпечення Генштабу ЗСУ, генерал-майором Олегом Грунтковським РБК-Україна вирішило зустрітися після того, як в пресі з'явилися дані військової прокуратури про постійне зростання кількості самогубств в українській армії. Головний військовий прокурор Анатолій Матіос нещодавно назвав шокуючі цифри - по два суїциду на тиждень. У Генштабі критичність ситуації заперечують, заявляючи, що постійно працюють з особовим складом. Перепалка Генштабу і військового прокурора вже перейшла в публічну площину - Матіос і Грунтковський звинуватили один одного у брехні. Редакція має намір звернутися до військового прокурора з проханням прокоментувати ситуацію.

З генералом Грунтковським, який відповідає за морально-психологічне забезпечення армії, кореспонденти видання розмовляли 15 лютого. Саме в цей день стало відомо, що в 36-ій бригаді морської піхоти ВМС в зоні АТО два бійця розстріляли чотирьох своїх товаришів по службі. За день до цього в Полтавському військовому шпиталі знайшли повішеним солдата, який перебував там на лікуванні. В інтерв'ю РБК-Україна Олег Грунтковський розповів про причини самогубств військовослужбовців, про те, як цьому можна запобігти, про те, як ВСУ допомагають військові капелани та волонтери. Ця розмова - про військове братерство і ворогів. І про те, чи багато українська армія "пиячить", про проблему наркодилерів в рядах ЗСУ, про те, як працюють групи психологічної підтримки і чи існує в сучасній армії "дідівщина". І про головне - про те, що бійці на передовій знають, що за їх спинами - вся Україна.

Про психологічний стан армії

- Часто доводиться чути, що за чотири роки проведення АТО ми збудували армію "з нуля", вона стала потужнішою, здобула бойовий досвід. Як змінювався морально-психологічний стан української армії? Які зараз настрої у військових, і у тих, хто на передовій та тих, хто в тилу?

- Я ніколи не погоджуся з тим, що до початку військового конфлікту на Донбасі у нас в країні не було армії. Армія, звісно, була. Але питання в тому, на що вона була реально спроможна, чи могла вона захистити країну зовнішньої агресії? Відповідь буде негативною, тому що, як показали виклики 2014-го року, у армії було багато проблем, починаючи з системи управління, закінчуючи матеріальним, медичним, технічним, навіть, морально-психологічним забезпеченням Збройних сил. Важливо розуміти, що Україна завжди була ментально мирною країною, і всі реформи раніше були націлені на скорочення як озброєння, так і особового складу. Зараз армія виросла – ми "з нуля" створили більше десяти нових бригад. І це не просто цифри. Новостворені бригади спроможні воювати з зовнішнім ворогом, яким є Росія. Крім того, зараз у Збройних силах служать вже зовсім інші люди. У них інша психологія. Вони чітко усвідомлюють свою місію. У них ґрунтовна мотивація захищати свою країну, не на словах, а на ділі. Ну і ще, звісно, змінилося ставлення держави до армії. Як наслідок, матеріально-технічне і соціальне забезпечення значно покращилось, найголовніше - зросла повага та довіра українського суспільства до наших військових. Люди зараз добре розуміють, навіщо в країні Збройні сили, яку функцію вони виконують. Тобто сьогодні вже можна впевнено говорити, що в соціумі є стійке розуміння того, що ЗСУ відіграли основну роль у збереженні держави.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "Зараз у Збройних силах служать вже зовсім інші люди. У них інша психологія" (Віталій Носач, РБК-Україна).

- У травні 2016 року ви публічно назвали дані проведеного ЗСУ соціального дослідження, згідно з яким 64% військовослужбовців довіряють своїм командирам. Вже в жовтні 2017 року, за вашими даними, ця цифра збільшилася до 80%. Також ви казали, що 74% військових усвідомлюють, що "воюють з гібридними військами РФ". Хто проводить для ЗСУ такі опитування та чим вам допомагає ця інформація? І які настрої у тих 20% та 26%, що не увійшли в ці дані - з ким вони воюють і кому довіряють?

- Левову частку соціально-психологічних досліджень проводять військові фахівці Центру морально-психологічного забезпечення Збройних сил. Вони працюють у складі високомобільних груп внутрішніх комунікацій, в безпосередньому контакті з військовослужбовцями, зазвичай на передовій. Їхнє завдання - досліджувати рівень морально-психологічного стану військовослужбовців всіх категорій, який динамічно змінюється залежно від умов обстановки та різноманітних чинників. Також ми звертаємося за допомогою в Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних сил України. Так, наприклад, Центр проводить зараз опитування стосовно того, як тривалість перебування в АТО впливає на морально-психологічний стан бійців. Також раз на в півтора роки ми звертаємося за допомогою до Київського міжнародного інституту соціології. Тобто це - комплексний підхід. На підставі результатів досліджень ми вже можемо робити висновки. Що стосується більш актуальних цифр, то вони не сильно відрізняються від показників 2017 року. Якщо говорити про тих військових, які безпосередньо виконують бойові завдання, то результати досліджень залежать від багатьох чинників, наприклад, від умови входу в АТО, терміну перебування в районі бойових дій, виходу з АТО, повернення до дому, відновлення боєздатності. З урахуванням всіх цих моментів, результати опитувань можуть коливатися, але я можу впевнено сказати, що довіра особового складу до своїх безпосередніх командирів - дуже висока.

Утім, якщо ми говоримо про керівництво військових бригад, то показники довіри коливаються залежно від того, скільки часу командир виконує обов’язки, який в нього бойовий досвід. Новопризначеному керівнику потрібен час, щоб заслужити авторитет та довіру серед бійців і командирів. Крім того, значно впливає на рівень поваги і довіри до командира – його ставлення до людей, комунікація з ними. Також надзвичайно впливають на морально-психологічні показники дії керівництва ЗСУ та держави в цілому. Наприклад, коли покращуємо соціальну та правову захищеність на рівні законодавчих ініціатив - одразу їх мотивація, довіра до керівництва зростає. Проходить певний час, відбуваються якісь соціальні навантаження в суспільстві, звісно, армія також на них реагує, показники знижуються.

Що стосується запитання про ті 20%, які не продемонстрували повної довіри командирам. Під час опитування запитання до бійців ставляться таким чином: Ви повністю довіряєте командирам? Маєте якісь запитання або сумніви? Або ви відчуваєте повну недовіру до керівництва? Позитивних відповідей на останнє питання - дуже незначний відсоток. Всі інші, які не відповіли "так" на перше запитання, бо мають якісь питання до командирів, це і є ті майже 20%. Функція офіцерів структур морально-психологічного забезпечення якраз і полягає в тому, щоб надати пропозиції командуванню про існуючі проблеми і запропонувати шляхи їх вирішення.

Про ворогів та психологію бою

- Що стосується усвідомлення ворога?

- Говорити про те, що сто відсотків військових розуміють, що вони воюють з армією Російської Федерації, було б неправильно. За результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології, проведеного в кінці 2017 року, 77% військовослужбовців вважають, що воюють з регулярними частинами російської армії і додатково 38% - з найманцями інших країн. Розуміння ворога є різне. Важливо усвідомлювати, що ЗСУ - це не закритий соціальний інститут. Ми живемо в українському суспільстві, і, звісно, той інформаційний вплив, якій є в суспільстві, розмаїття  думок, все це є і серед військових.

Ми проводили опитування стосовно того, якій інформації довіряють бійці. Звісно, перш за все - телебаченню та іншим ЗМІ, Інтернету тощо. Але левова частка інформації, якій довіряє військовослужбовець, це - інформація від рідних, від друзів, та від своїх командирів. Якщо взагалі довіра до командира висока, то звісно, бійці довіряють тому, як він оцінює ту чи іншу ситуацію, як він інтерпретує ті чи інші події. Тому, відповідним наказом Генштаба ЗСУ на початку 2017 року була введена така форма внутрішньої комунікації командирів і начальників з особовим складом як "Командирське інформування". Вона має різновиди "Цільового інформування" і "Бойового інформування". Однак  саме командири подають інформацію своїм людям, а не хтось інший. Якщо вони цього не робитимуть - це зробить ворог. Як це було у 2014 році.

Ми також досліджуємо, як самі бійці оцінюють події, що відбуваються. Їх питали, наприклад: Це війна з іншою країною чи це конфлікт з місцевим населенням? Хто з нами воює – інша армія, чи це сепаратисти, чи хто вони взагалі? Менше 9% вважають, що на сході України воюють з місцевим населенням. Безумовно, така думка не є поширеною, але вона є. Але, звісно, переважна більшість особового складу ЗСУ вважає, що іде війна з РФ. Однак сказати, що у особового складу є досконале розуміння того, що ця війна - гібридна, не можна. Адже люди звикли розуміти війну як пряме бойове протистояння, а що є гібридні її форми донести до кожного воїна буває дуже важко.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "77% військовослужбовців вважають, що воюють з регулярними частинами російської армії" (Віталій Носач, РБК-Україна)

- На передовій бійці розуміють що "на тій стороні" також є громадяни України, мешканці Донеччини та Луганщини, які воюють проти них. В людину дуже важко вистрелити, а в такого ж як ти сам - тим більше. Чи готуєте ви психологічно бійців до того, що їм доведеться воювати також і з співгромадянами, які поводять себе як їхні вороги?

- Взагалі знищити фізично собі подібного - це найважче в житті. Не всі практично здатні психологічно здолати бар’єр "не шкодити людині". І ще до війни, мене теж вчили та пояснювали, що найскладніше – вбити першим під час бойових дій. З точки зору психології, людині дуже не просто переступити через це. Далі, після долання негативних психологічних чинників бою, наприклад, втрат товаришів - відбувається переключення психіки на "режим бою", і вже подальші події військовий сприймає більш стійко, ніж в перший раз. Найважче вистрелити, коли ти до кінця ще не усвідомив, що той, хто тебе хоче знищити - це твій ворог.

Слід також враховувати той факт, що в державі завжди панувала думка, що всі конфлікти ми будемо вирішувати на дипломатичному рівні. Ніхто ніколи не думав, що треба буде в когось реально стріляти, захищати зі зброєю свою країну. Час показав, що ми глибоко помилялися. Однак факт залишається фактом. До 2014 року відповідних фахівців, які знають, що таке бій, психологія бою, практично не готували. Крім того, постійно скорочувалась чисельність офіцерів структур морально-психологічного забезпечення. Як тільки вони не називалися: офіцери соціально-психологічної служби, з виховної роботи, з гуманітарних питань, по роботі з особовим складом…. Нарешті, з 2016 року вони відповідають назві такого важливого виду всебічного забезпечення діяльності військ як морально-психологічне.

Однак, ще досі у військах недолугі начальники називають офіцерів структур морально-психологічного забезпечення "замполітами", "політруками", "комісарами". Кожне слово має значення. І ці назви, на жаль, асоціюються з політикою партії в армії, якимись "органами", сексотами, "масовиками-затєйниками", зі всім тим негативним (а не позитивним), що привнесли свого часу "комісари" в армію. Якраз такі військові начальники, з уявленням про тих "замполітів" і тягнуть назад у "совок" наші сучасні Збройні сили. У даному випадку, це яскравий приклад того, як гальмуються зміни в оновленні армії, її структур. "Замполіти" вимерли як "мамонти" з розвалом Радянського Союзу. Дехто з цим не може змиритися до цього часу. Цим пояснюється і нерозуміння багатьма командирами ролі і місця сучасного офіцера морально-психологічного забезпечення. Їх завдання і функції відкоригувала російсько-українська війна. І водночас вона довела необхідність мати таких військових фахівців в нашій сучасній армії.

Сьогодні структура, яку я очолюю, проводить фахову інформаційно-пропагандистську і психологічну роботу з особовим складом, щоб людина могла психологічно і фізично витримати бойові навантаження, подолати негативні подразники, які виникають під час війни. Тому питаннями свідомості військовослужбовців, їх психологічної готовності ми опікуємося перш за все. Бойовий досвід показав, якщо людина добре розуміє і переконана, що і кого вона захищає, хто за нею стоїть, що вона має робити, виконання завдання буде максимально ефективним. Морально-психологічне забезпечення, також, це не тільки питання підготовки, це і діагностика - вивчення людини, соціальних процесів в підрозділі і психологічна підтримка з подальшим коригуванням поведінки. Всі моменти, пов’язані з підготовкою, починаються від окремої людини до керівного складу - відпрацьовуються комплексно в системі психологічної підготовки. І наші військовослужбовці сьогодні мають набагато вищий рівень психологічної готовності захищати від ворога свою країну, тому що її основою є носії того бойового досвіду, який здобули в боях 2014-2015 років.

- Чи вистачає зараз армії фахівців, які можуть працювати в сфері морально-психологічного забезпечення? Де шукаєте такі кадри?

- У нас більше 550 офіцерів-психологів, укомплектованість штату - 55% від потреби. Звісно, цього замало. Проблема в тому, що військові навчальні заклади зараз не мають можливості одночасно доукомплектувати штат військових психологів. Але ми проводимо комплексну роботу щодо покращення ситуації. До того ж, заступники командирів рот, батальйонів, бригад та полків постійно підвищують свою психологічну кваліфікацію у навчальних закладах і на тренінгах. Крім того, ми залучаємо після відповідних курсів до такої роботи сержантів, які отримують або вже мають вищу гуманітарну освіту. При цьому намагаємось, щоб майбутній офіцер був вихідцем з підрозділу, де він служить, щоб він вже знав людей, мав з ними налагоджену комунікацію. І ще один напрямок, який ми не відкидаємо - це випускники цивільних вишів з психологічною освітою, які пройшли кафедру військової підготовки за фахом "соціальна психологія" або "психологія".

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "Найскладніше - вбити першим під час бойових дій" (Віталій Носач, РБК-Україна).

Про суїциди в армії

- Нещодавно в пресі з'явилися начебто дані Міноборони, за якими в січні цього року небойові втрати армії склали 22 людини. З них одинадцять - вчинили самогубство, п'ять з них - в АТО. Згодом з військової прокуратури неодноразово надходила інформація, що за весь час проведення АТО небойові втрати склали майже три тисячі чоловік, з них більше 500 загинули в наслідок суїциду. Чи відповідають ці данні дійсності, та чи можна казати, що самогубство стало серйозною проблемою в нашій армії?

- По-перше, немає такої класифікації у Збройних силах, як "небойові втрати". Втрати особового складу поділяються на бойові та інші, які не пов’язані з участю військовослужбовців у бойових діях. Це і смерть від хвороб, самогубства, загибель в ДТП тощо. Про які конкретно втрати йде мова? Всі вони обліковуються окремо, а не загалом. По-друге, щодо суїцидів в армії – такі випадки дійсно мають місце. Це є і було завжди фокусом уваги командирів і начальників всіх рівнів військового управління. Конкретні цифри не підлягають відкритому розголошенню в пресі, адже це є конфіденційною інформацією, для службового користування. Проблеми існують і вони вирішуються. Якщо проводити порівняльний аналіз з 2015 року, то вбачається чітка тенденція до зниження суїцидів в армії на 20%. Наприклад, з початку цього року завдяки оперативному втручанню та наданню психологічної допомоги командирами підрозділів, офіцерами структур морально-психологічного забезпечення, капеланами вдалося уникнути 9 випадків скоєння самогубства військовослужбовцями.

- Це стандартна практика Міноборони не розкривати кількість випадків суїцидів в армії. Чому?

- Дивіться, той кількість випадків самогубств, яка є в армії, зазвичай корелює зі середньостатистичним рівнем кількості суїцидів, який є в державі. Ми порівнювали. Коментувати дані, які називають ті, хто не займаються профілактикою самогубств в ЗСУ, м’яко кажучи, некоректно. Але я хочу підкреслити, що з усіх сумних випадків, близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО, всі інші – в тилу. І ще є така психологічна практика у війську і не тільки в нашому, а й за кордоном: якщо багато розповідати про самогубства і наголошувати на цьому – їх кількість не зменшується, а зростає. Це дуже тонка професійна робота фахівців-психологів, і тут головне: "Не нашкодити".

- В чому причини самогубств військових? І як виявити ознаки певного психологічного стану, в якому людина може скоїти суїцид?

- Так стається, коли людина залишається з проблемою сам-на-сам. Багато тих, хто не витримує психологічного тиску від соціальних і побутових проблем, які відбуваються в нього в сім'ї, правової незахищеності. Особливо, коли сімейні проблеми пов’язані з довгою відсутністю військовослужбовця вдома, від якого рідні чекають їх вирішення, а людина служить в цей час, не може приділити близьким достатньо уваги. Левова частка причин самогубств – це проблеми в сім'ї військовослужбовця, та його морально-психологічна здатність переносити психологічні навантаження. З цим пов’язана ще одна проблема – професійно-психологічного відбору до армії. І зараз ми налагодили систему, яка дозволяє максимально охопити питання діагностики та виявлення психологічних проблем на етапі відбору. Певні фільтри при відборі, звісно, були завжди – дивилися, чи є у люди психічні розлади чи душевні хвороби з медичної точки зору. Однак, ці фільтри посилилися: від особистісного спілкування, вивчення людини за допомогою певних методик, робимо запити до правоохоронних органів по кожному конкретному кандидату. Весь цей арсенал методів вивчення психологічного стану відбувається як на рівні військкоматів (в майбутньому Центрів комплектування і соціальної підтримки), так і у військових частинах та навчальних центрах.

Також є таке поняття як "психологічна пружність". Це - здатність людини відновлювати себе від тих негативів та стресів, які на неї впливають. Завдання фахівців морально-психологічного забезпечення навчити бійців розвивати власну "психологічну пружність" та бути здатними відновлюватися після стресових ситуацій. Але, навіть не дивлячись на налагоджену систему психологічної роботи з особовим складом, звісно є помилки, наслідком яких, на превеликий жаль, є те, що людина йде з життя. Однією з таких помилок командирів підрозділів може бути незнання своїх людей і байдуже ставлення до вирішення їхніх проблем.

- Вчора (інтерв'ю записано 15 лютого, - ред.) в Полтавському військовому шпиталі військовий вчинив самогубство. Що наразі відомо про цю ситуацію? Що стало причиною суїциду?

- Ми одразу відправили на місце мобільну групу. В групі, зокрема працювали психологи Головного управління морально-психологічного забезпечення. Вивчається усе коло питань, які були пов’язані з особистістю загиблого, а також люди, з якими він спілкувався. Ми маємо знати, що відбулося, щоб розуміти, як далі вплинути на ситуацію в колективі, де він служив. Наше завдання також допомогти підрозділу пережити цю ситуацію, виявити умови і обставини, які спонукали до самогубства.

Стосовно випадку у Полтаві, ми розглядали декілька версій: медичні показники бійця, стосунки в колективі, фінансові проблеми, знаходження в певних групах соцмереж, родинні стосунки, також стосунки з дівчиною або з близькою людиною. На сьогодні, результати перевірки показали, що з грошима - ніяких зобов’язань чи боргів у хлопця не було. По здоров'ю - фахівці кажуть, що він спочатку лежав в інфекційному відділені через "вітрянку", потім перевели у інше відділення, але його медичні показники у нормі. Це теж не могло стати причиною суїциду. В колективі він не так довго знаходився, щоб налагодити якісь стосунки, навіть негативні, а на тілі нема ознак побиття чи якогось фізичного насильства. Що стосується соцмереж - теж нічого надзвичайного не знайшли. Залишаються сімейні питання. Це не остаточна версія, але поки ми працюємо над нею. Хлопчина з багатодітної сім'ї. Інші військові кажуть, що він весь час згадував своїх молодших братів, чомусь дуже сильно співчував їм, батька в сім'ї не було, а його стосунки з матір'ю та братами ми зараз також вивчаємо.

- В таких випадках родичі часто звинувачують армію. Якось працюєте з людьми, у яких рідні скоїли самогубство під час служіння в армії?

- Ми навіть з міркувань людяності не можемо приховувати щось від родичів, коли з їх рідною людиною стається така трагедія. Ми даємо батькам повний доступ до частини, де служив загиблий, щоб вони могли вільно поспілкуватися з командирами, з колективом, бо родичі мають право знати всю інформацію та зрозуміти, чому так сталося. Щось приховати не можливо також і тому, що одночасно працює Нацполіція, прокуратура. Вони за кожним випадком порушують кримінальні провадження. Підозри у рідних у тому, що армія винна, кожний раз є, це зрозуміло. Ми намагаємося надати повну інформацію їм про те, що сталося та чому.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "З усіх сумних випадків, близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО, всі інші - в тилу" (Віталій Носач, РБК-Україна)

Про пияцтво та наркотики

- А що стосовно такої проблеми як алкоголізм в армії? Часто пияцтво стає причиною якихось конфліктних ситуації, ДТП, необережного поводження зі зброєю. Наскільки ця проблема гостра для ЗСУ?

- Пияцтво – це і соціальна, і психологічна проблема. Я не кажу, що пияцтва в армії не існує. Безумовно, є випадки. Однією з найбільших проблем, на яку вказують військовослужбовці в ЗСУ, поряд з корупцією, є вживання спиртних напоїв. Армія ж не відірвана від суспільства. Вона є його дзеркалом.

На жаль, в нашій ментальності відновлення від стресу, зняття психологічного навантаження за допомогою алкоголю - це один із виходів. Звісно, що вживання алкоголю не знімає стрес і не усуває його причини, а, навпаки, тільки їх загострює. На перших етапах мобілізації було важко розгледіти, чи страждає та чи інша людина від алкогольної залежності. Тому такі люди часто потрапляли до лав ЗСУ. Зараз ми більш прискіпливо дивимося на такі випадки. По-перше, під час відбору до армії не потрапить людина без довідки від нарколога. По-друге, питання ставлення людини до алкоголю вивчається під час первинних опитувань, та тестувань. Але й довідку можна підробити, і тести обійти. По-третє, є досвід роботи командирів, їх заступників з морально-психологічного забезпечення з особовим складом. Вони роз’яснюють бійцям, як правильно вийти зі стресу без алкоголю, пояснюють, що алкоголь не знімає психологічну напругу, а навпаки посилює, наводимо приклади. Роз’яснюємо, що зловживання алкоголем може привести навіть до втрати життя, особливо в бойовий обстановці. Там, де командири управляють процесами дозвілля і відпочинку в своїх підрозділах, проблеми пияцтва не існує. Яскравий приклад - 46-ий окремий батальйон спеціального призначення "Донбас-Україна". Таких позитивних прикладів насправді у військах багато.

- Ви можете сказати, що пияцтво - це масова проблема для української армії?

- Не можу. На жаль, поодинокі випадки, які стають відомими у соціальних мережах, у ЗМІ часто подаються як ті, що носять масовий і системний характер. На таких підігрітих інформаційних приводах, на жаль, робляться узагальнюючі висновки, які не відповідають дійсності. Оце дійсно проблема для української армії. Але ми визнаємо, що це є проблема і випадків загибелі. Завданням структур морально-психологічного забезпечення є забезпечувати дозвілля і відпочинок військовослужбовців та членів їх сімей у формах, що прийняті в арміях цивілізованих країн. Пияцтво не є нашою національною традицією. Це, скоріше, притаманне нашим ворогам.

- Які ще є причини для пияцтва у військових, окрім бажання зняти стрес?

- Як я вже казав - соціальні. Крім того, культура відпочинку і дозвілля. Ще раз наголошу, що армія ж не відірвана від суспільства, у військового є родичі, сім'я, друзі, він все одно з ними спілкується і бачиться. І багато залежить від того, як його оточення відноситься до вживання алкоголю чи наркотичних засобів. Окрім того, є величезна проблема з "ділерами", які мають намір заробити на Збройних силах. Всі чудово розуміють, що військові мають гарантоване грошове забезпечення. І розуміють це також і нелегальні розповсюджувачі наркотиків або алкоголю. Для них армія - це об’єкт для реалізації свого "товару". Ми навіть стикалися з випадками, коли люди йдуть служити в армію з метою розповсюдження наркотиків та алкогольних напоїв. Причому вчиняють доволі хитро. Потрапляють до армії, рекомендують себе добре, дисципліновано служать, свідомо намагаються не привертати до себе уваги командирів, а потім починається - від горілки до наркотиків, втягують в це коло інших бійців.

- А що ви робите в таких випадках, коли виявляєте "ділера"?

- По-перше, ми всі громадяни України, на яких розповсюджується дія Кримінального кодексу. Спільно з Військовою службою правопорядку ми залучаємо Національну поліцію та інші правоохоронні органи. За рішенням суду звільняємо людину з армії. Це якщо казати про важкі випадки, де ми бачимо, що людина прийшла до ЗСУ з метою незаконного розповсюдження, наприклад, наркотиків. А якщо ми розуміємо, що військовий випадково потрапив до такої нелегальної мережі, то максимально ізолюємо цю людину від особового складу, командири проводять профілактичні бесіди, працюють психологи. До того ж, в нас вже розвинута душпастирська система опіки, тому на бійців, що випадково оступилися, також впливають і військові капелани. Не відкидаємо в таких випадках і волонтерську допомогу, а також медичне втручання за необхідності. У нас є спеціальні відділення, де людина може отримати цільову медичну допомогу і потім знову повернутися до служби.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "Я не кажу, що пияцтва в армії не існує, безумовно, є випадки" (Віталій Носач, РБК-Україна)

Про нестатутні відносини

- Варто відмітити ще одну проблему, про яку керівництво ЗСУ впродовж чотирьох років впевнено каже, що її не існує. Це, якщо згадати радянське слово, так звана "дідівщина", або зловживання статутними відносинами. Можливо зараз випадки знущань або приниження не носять масового характеру, але чи можете ви сказати, що ця проблема повністю ліквідована?

- Ми кажемо не "дідівщина", а психологічне, моральне, або фізичне знущання над підлеглим, або рівним по званню, та навіть старшим. Крім того, є кримінальне визначення цього злочину. Звичайно такої масової проблеми, яка була раніше, особливо на початку становлення Збройних сил України після розвалу Радянського Союзу, вже не існує. Однак, існують окремі випадки.

Тут треба розуміти таку річ. В армії військовий, який вже підготовлений до служби, та навчає служити свого підлеглого, змушує його щось робити під час того навчання. Ця форма впливу і навчання називається "наставництво". Командиру доводиться віддавати наказ і змушувати людину вчитися в певних обставинах діяти так, як це необхідно, виконувати його. Ми це розуміємо. Але ми також розуміємо, що іноді є випадки морального та фізичного знущання та приниження, коли людина, навчаючи, керуючи, починає зловживати своїм службовим становищем. Я не можу цього заперечити. Крім того, є така проблема, коли командир підрозділу, сержант чи офіцер не володіє методикою психолого-педагогічного впливу на підлеглих. Це можуть бути і об’єктивні причини, такі як, наприклад, зменшення часу для вивчення цих методик у вишах під час навчання. Можуть бути і суб’єктивні причини, наприклад, небажання розвиватися і бути лідером. Тому деякі командири компенсують свою непідготовленість, застосовуючи способи приниження, які ґрунтуються на несправедливому ставленні до людей. Тим самим, вважаючи, що це і є застосування владних повноважень.

- Як реагує система на такі випадки? Як може захиститися військовий, над яким знущаються, до кого він може звернутися?

- По-перше, в кожному підрозділі, на сторінках військових частин в соціальних мережах розміщені номери телефонів посадових осіб військової частини та вищих органів військового управління, за якими бійці можуть зателефонувати та повідомити про ситуацію, в якій вони опинилися. Наприклад, до оперативного чергового Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил щоденно надходить більше 50 дзвінків з приводу будь-яких питань проходження військової служби. Телефони "гарячої лінії" функціонують і в інших структурних підрозділах Міністерства оборони та Генерального штабу за напрямками діяльності. Крім того, у разі скоєння по відношенню до військовослужбовців протиправних дій, вони мають можливість поінформувати про це Військову службу правопорядку чи військову прокуратуру. Тобто у бійця є багато можливостей повідомити про правопорушення.

- Що ви робите, коли отримуєте такі дзвінки? Як реагуєте?

- Отримавши дзвінок, починаємо вивчати ситуацію з різних джерел. Після узагальнення інформації спілкуємося з заступником командира з морально-психологічного забезпечення або командиром підрозділу, дізнаємося їхню думку безпосередньо. Іноді ми відсилаємо групу внутрішніх комунікацій на місце події. Сьогодні ніхто не намагається приховати випадки побиття, приниження, бо потім воно все одно випливе в найбільш критичний момент. Більше того, ви ж знаєте, у нас тільки десь щось сталося, воно одразу з'являється на сторінках Facebook або в Інтернеті (посміхається). Але ми розуміємо, що випадки приниження та побиття дуже негативно впливають на моральний стан і тих військових, які бачать, що хтось принижує бійця в їхній частині. Якщо ми виявляємо таку ситуацію, і вона може бути вирішена на рівні командира бригади ізолюванням порушників та постраждалих, вона буде вирішена. Також наші фахівці працюють, якщо проблема знаходиться у площині внутрішніх комунікацій. А якщо випадок важкий, і є ознаки злочину, ми проводимо спочатку службове розслідування, готуємо документи та передаємо їх у військову прокуратуру.

Ви маєте ще зрозуміти, що зараз вже не та ситуація, щоб хтось когось принижував, і про це не стане відомо. Війна гуртує людей. Ми є свідками такого феномену як "бойове братерство". Переважна більшість командирів підрозділів усвідомлюють, що неможливо сьогодні когось принижувати, а завтра з ним виконувати спільне бойове завдання зі зброєю в руках та чекати, щоб він тебе захистив, або допоміг. Це стримуючий фактор, по-перше. По-друге, в бойовій обстановці формуються дружні, товариські стосунки, бо люди об'єднані екстремальною ситуацією під час виконання бойового завдання і зосереджені на збереженні свого життя та побратимів. Вони роблять одну справу, це єдина бойова команда, там не до знущань, там треба захищати себе, своїх товаришів і країну.   

- Що сталося в 36-тій бригаді морської піхоти, яка перебуває в зоні АТО? В чому причини трагедії, в результаті якої двоє піхотинців розстріляли чотирьох? Однією з причин називалися "позастатутні відносини"? Ви можете це спростувати або підтвердити? Яка подальша робота буде проводитися в 36-ій бригаді?

- Кожна смерть - це трагедія. Не зважаючи на те, що чотири роки фактично йде війна, і наші хлопці у надскладних умовах виконують бойові завдання в АТО, ми не можемо допустити, щоб аналіз випадків загибелі перетворився на суху статистику. Випадок в 36-ій бригаді також потребує ретельного вивчення всіх обставин і передумов. Зараз правоохоронними органами проводиться досудове розслідування. Воно передбачає, і оцінку стану психіки, в якому перебували солдати. Тому, я б застеріг на цей час від передчасних тверджень щодо наявності мотивів, пов’язаних з нестатутними взаємовідносинами чи іншими міжособистісними конфліктами між військовослужбовцями. Однак, один висновок ми вже зробили, посадовим особам ВМС, необхідно відповідати за якість організації професійно-психологічного відбору військовослужбовців, систему психологічної підготовки особового складу, налагодження внутрішніх комунікацій, вивчення людей і їх контролю. До того, як були організовані ці процеси в бригаді морської піхоти, є питання. Будуть і рішення.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"

Олег Грунтковський: "Війна гуртує людей. Ми є свідками такого феномену як "бойове братерство"" (Віталій Носач, РБК-Україна)

Про служіння капеланів

- В минулому році ви казали, що військові священики будуть в кожній частині. Як бійці сприймають капеланів, отже не всі є віруючими? Як їх відбирають?

- Не всі є віруючими, однак практика показала, що, коли виконуєш бойові задачі, починаєш у щось вірити, звертаєшся до того, хто може тобі допомогти. В перші роки АТО капелани співпрацювали з нами на волонтерських засадах, але пізніше було прийнято рішення ввести в армії інститут капеланства на загальних засадах. Капелани, звісно, не можуть замінити роботу військових психологів, але частину їхніх функцій беруть на себе. Людина, яка до них звертається, потребує, щоб її вислухали та очікує поради. У такій ситуації капелан може використати свій авторитет, щоб вплинути на поведінку людини, заспокоїти її. Але, створюючи душпастирську систему, ми стикнулися з проблемою - у нас багатоконфесійне суспільство. Тому при Міноборони створена спеціальна Рада душпастирської опіки, з якою ми взаємодіємо з цих питань, і наразі у частинах служать капелани різних християнських конфесій. На першому етапі ми ввели по одному капелану в бойові бригади, але оскільки це замало, ми співпрацювали з церквами, які були готові продовжувати надати допомогу також на волонтерських засадах.

Взагалі, підбір капеланів в ЗСУ - теж дуже цікавий процес. Церкви подають своїх кандидатів для певної військової частини і у Раду з питань душпастирства при Міноборони. Одночасно ці кандидатури капеланів вивчає командир частини чи підрозділу, проводиться опитування особового складу і враховується думка колективу. Потім особистість капелана перевіряється, бо це - питання безпеки. Тільки після всіх процедур перевірки та вивчення священик може призначатися на посаду капелана у військову частину. Це посада працівника ЗСУ, остаточне рішення приймає командир військової частини, заключаючи трудовий договір з обраним кандидатом. Насправді, у капелана невелика заробітна платня. На цих посадах дійсно працюють віддані служінню Богу і людям священики. І ми дуже цінуємо їхню роботу і подвижництво. Вони завжди поруч. Така в них місія.

Якщо є необхідність в посиленні капеланського служіння, військові звертаються в штаб АТО або до нас, ми робимо запит у відповідну конфесію. Що стосується підрозділів, які розташовані в АТО, то всі вони їдуть в зону бойових дій вже зі своїми капеланами. Багато капеланів вже мають досвід служіння в бойових умовах. Але обмінятися досвідом у спокійній обстановці в них не завжди була можливість, адже капелани одразу відбували в зону АТО. З червня минулого року у Львівський області ми започаткували військові тренінги для капеланів за програмою, яку запропонували військові священики з Канади. Тобто всі кандидати будуть проходити загальновійськову, психологічну і спеціальну підготовку.

Зауважу, що командир підрозділу не керує діяльністю капелана і не втручається в діяльність будь-якої релігійної організації. І - навпаки. Всі принципи і правила взаємодії чітко визначені у відповідній інструкції, яка затверджена Генеральним штабом ЗСУ. Підпорядкування капелана в розумінні системи військового управління не існує. Це обумовлено конституційним принципом між державою та церквою. На сьогодні ми маємо укомплектованими 59 посад капеланів. 23 кандидати підбираються релігійними організаціями, а 19 - розглядаються командирами для призначення на посаду.

- Яка взаємодія між структурами морально-психологічного забезпечення та капеланами? Зрозуміло, що як служителі церкви вони не можуть порушувати тайну сповіді, але чи повідомляють вони армії якусь інформацію про психологічний стан бійців?

- У нас є Центр морально-психологічного забезпечення Збройних сил. Там є відділення, яке займається взаємодією з капеланами у складі трьох офіцерів. Досвід показує, що цього достатньо. Заступник командира підрозділу, частини з морально-психологічного забезпечення координує діяльність капелана у разі потреби.  У свою чергу, в кожній конфесії також є представники відповідних церковних департаментів взаємодії з військовими, які підтримують зв'язок з капеланами.

Звісно, що у нас налагоджений обмін інформацією і дуже ефективна комунікація з церквами. Зрозуміло, що капелани не повідомляють про проблеми конкретної особистості, яка, наприклад, сповідається, але розкривають загальні проблеми, які заважають духовній підтримці особового складу. Можуть бути повідомлення про порушення морально-етичних принципів поведінки військовослужбовцями всіх категорій. Зараз необхідно, щоб статус військового капелана був визначений на законодавчому рівні. Проект такого закону розробляє Рада з питань душпастирської опіки при Міноборони у взаємодії з відповідним комітетом парламенту.

Про групи психологічної підтримки

- Розкажіть, скільки зараз створено високомобільних груп внутрішніх комунікацій? Які у них завдання? Як сприймають їхню роботу військовослужбовці?

- Цей проект реалізується в ЗСУ вже більше року. Потреба виникла в кінці 2015 року. Тоді очільник Генштабу - головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко прийняв рішення покращити внутрішні комунікації між особовим складом і вищими ланками військового управління, тому що були факти спотворення інформації, яка доходила до нього. Під час війни - це критично небезпечно. Був підготовлений відповідний наказ, де були прописані завдання, функції і повноваження. Спочатку були моменти повного несприйняття роботи високомобільних груп командирами різних ланок управління. Було не розуміння їх функцій та призначання, було навіть відторгнення. Було застереження: створили чергові комісії, які контролюють нашу діяльність.

Нам допомогли іноземні партнери (волонтери) забезпечити групи автомобільною, комп’ютерною і мультимедійною технікою. Розпочали з підбору людей, здатних виконувати комунікаційні функції. Певні командири, наприклад, спочатку думали, що приїзд такої групи в частину - це панацея від усього. Що вони зможуть відразу, за декілька днів, вирішити індивідуальні психологічні проблеми, згуртувати підрозділ навколо командира, зробити його лідером, вирішити якісь організаційні питання. Були навіть такі коментарі деяких високопосадовців, що начебто після від’їзду такої групи особовий склад "психологічно збуджується". Дійсно, можливо це було вперше з людьми, коли з ними хтось з "верхніх штабів" нормально поспілкувався. В основному ж контролювали.

Високомобільна група - це не комісія для контролю дій командирів і начальників. В неї входять чотири підготовлені на спеціальних тренінгах фахівців: інспектор (найбільш досвідчений комунікатор), психолог, капелан, фахівець з інформаційних питань (ідеолог). На сьогодні в ЗСУ працюють до 15 таких груп. Зараз вони розрізняються за видами діяльності. Наприклад, завдання групи "Альфа" - налагодження внутрішніх комунікацій між особовим складом і керівництвом, навчити командирів методикам "Аналізу проведених дій", "Командирського інформування", "Ситуаційного лідерства", провести оцінку морально-психологічного стану особового складу, визначити наскільки впливає діяльність конкретного командира на цей стан. Крім того, вони досліджують рівень авторитету і лідерства командирів (начальників) за спеціальними методиками. Їх місія: "Почути. Підтримати. Допомогти". Всі матеріали і пропозиції надаються командирам підрозділів і безпосередньо Генштабом. Групи працюють прозоро і в чітко визначених для них межах.

Крім того, сформовані групи "Чарлі". Їх завдання - психологічний супровід бойової діяльності. Групи "Дельта" забезпечують комунікацію з соціально-правових, фінансових і кадрових питань. Групи "Браво" мають завдання забезпечувати культурологічні заходи. Робота спрямована відновлення морально-психологічного стану військовослужбовців. До неї ми залучаємо і артистів, і художників, і різних діячів мистецтв. Одного разу в "Браво" була запрошена заслужена художниця України Марина Соченко, яка малювала портрети військовослужбовців. Спочатку бійці до неї навіть не підходили, а потім вишиковувалися у чергу, щоб їх портрет намалювали. Чому? Поки вона малює, вона спілкується з бійцями. Така собі "художня терапія". Звісно, портрети презентуються на виставках, а потім відсилаються кожному воїну. Це надзвичайно важливо. По-друге, портрет - це як показник того, що бійця оцінили, він його привезе до дому, покаже рідним, друзям. Це також елемент мотивації. Тут багато моментів спрацьовує, розумієте. Є ще декілька різновидів груп. Коли нам потрібні юристи, або інші фахівці - ми збираємо.

- У групи "Альфа", наприклад, в якій працюють психологи, кожного разу різний склад чи це одна команда?

- "Альфа" - це група, яка пройшла навчання, її робота вже добре налагоджена. Це - одна команда, яка підібрана з урахуванням здібностей кожного її учасника, злагоджена і згуртована. За кожною групою закріплено декілька бригад. Їх вже знають і особовий склад, і командири. Групи психологів "Чарлі" також більш стабільні і взаємосумісні. Склад групи "Дельта" постійно оновлюється. Зазвичай в групах працюють одні військові. Вони повністю автономні, не залежать від командирів військових частин. У них сучасні джипи з високою прохідністю по бездоріжжю, які під цей проект надали іноземні партнери. Це також і бойова група, вона озброєна, екіпірована та готова до дій. Всі групи, перш за все, працюють на передовій.

Генерал-майор ЗСУ Олег Грунтковський: "Близько 30% суїцидів в армії відбувається в АТО"Олег Грунтковський: "Високомобільних група - це не комісія для контролю дій командирів і начальників" (Віталій Носач, РБК-Україна)

Про волонтерів та "талісмани"

- Яка зараз волонтерська допомога вкрай потрібна армії? Бо ЗСУ вже пройшли певний шлях свого становлення і багато питань закривають самостійно. В яких моментах звертаєтеся до волонтерів?

- По-перше, армія, звісно, може багато чим себе забезпечити, але не на сто відсотків. Без волонтерів ми ще не можемо обійтися. Для нас важлива народна підтримка. До того ж, у внутрішній системі забезпечення є своя бюрократія: від подачі заявки командиром - до доставки необхідного проходить певний час. А військовослужбовці звикли, що можна зателефонувати волонтерам, і через тиждень гарантовано отримати те, що необхідно. Навіщо займатися офіційно, якщо можна попросити волонтерів? Намагаємося відслідковувати, щоб не турбували волонтерів, коли можемо самі вирішити проблему. Знаєте в чому важливість волонтерського руху, окрім допомоги і того матеріального, що вони дають? Волонтери дають військовим розуміння того, що вони не одні, що їх підтримують люди, такі ж як вони прості українці, і що вони, бійці, комусь потрібні. А відчуття власної необхідності, воно і мотивацію піднімає. Тому від волонтерів відмовитися - просто грішно було б.

- Окрім допомоги, волонтери часто привозять військовим якісь мотиваційні малюнки, листи від дітей з усієї України. Це щось значить для бійців? Чи в умовах війни не до малюнків та сплетених браслетів?

- Малюнки… це дуже багато значить для бійців. Їх носять з собою. Я розкажу одну історію. Якось я відвідав 79-ту бригаду по одній справі, вони ще базувалися в Краматорську. Коли мені вже треба було їхати, один з командирів зробив мені подарунок - дістав з кишені свій "талісман", як він казав, який з ним пройшов усі бої в Донецькому аеропорті - це був дитячий малюнок. Уявіть, людина носила його в кишені в ДАПі, та вірила, що це дає, якийсь захист. Цей малюнок давав бійцю надію, що його чекають, що він повернеться… Я скажу, що через мене пройшло багато малюнків для військових, але цей я залишив в себе, і нікому не віддаю…

Про жінок в армії та допомогу військовополоненим

- Чи багато в українській армії військовослужбовців - жінок?

- На сьогодні в ЗСУ служать приблизно 24 тисячі жінок. Ще декілька років тому вони в основному займали посади медичних фахівців, зв’язківців, психологів, викладачів та журналістів в прес-службах. Сьогодні спектр їх діяльності став значно більшим. Завдяки програмам Україна-НАТО, а також з урахуванням набутого досвіду АТО, у нас в останні роки посилилась увага до питань гендерної рівності. Ми розширили перелік посад, на які можуть проходити військову службу жінки. Зараз у нас є жінки, які обіймають посади командирів взводів, керують кулеметними відділеннями, мінометними взводами, проходять військову службу на посадах снайперів. Їх роль в бойових військових частинах постійно зростає…

- Як ставляться до жінок в армії їхні колеги-чоловіки?

- Якщо ти - фахівець і патріот, не має різниці, якої ти статі. Більшість чоловіків до жінок-військових відносяться перш за все як до колег, абсолютно тут нема жодних проблем. Головне - з повагою. Звісно, є такі, кому ще бракує вміння спілкуватися з жінкою без огляду на застарілі стереотипи. Але можу сказати, що з іншого боку - жінка в армії дуже дисциплінує. Хочемо ми цього, чи ні, але, якщо в колективі є жінка, чоловіки вже по-іншому себе поводять - менше нецензурних слів, образ, порядок намагаєшся підтримувати та слідкувати за гігієною. Тут питання в іншому: як створити умови для повноцінної діяльності жінки в Збройних силах. Ми не можемо ще до кінця забезпечити певні моменти, починаючи від одягу, взуття, завершуючи належною кількістю різностатевих туалетів та душових, місць проживання. Але жінка-військовослужбовець в наших Збройних силах - це сьогодні вже звично.

- Яка психологічна допомога надається військовим, яких вдалося звільнити з полону?

- Коли звільнили в грудні минулого року заручників, питання психологічної допомоги військовим з посттравматичним синдромом почали вирішувати на державному рівні. Звісно, в шпиталях, де звільненим військовим надавалась медична допомога, з ними працювали кваліфіковані і спеціально підготовлені військові психологи, зокрема, і з нашого Головного управління морально-психологічного забезпечення. І в подальшому цим людям наші фахівці приділятимуть увагу, спостерігатимуть за їх психологічним станом, надавати психологічну допомогу. Дехто з них продовжить службу, ми їх в цьому підтримаємо, хтось захоче звільнитися, і це теж зрозуміло. Безумовно, людина, яка пережила травму, вона її не забуде, але реабілітація при нормальній організації, цілком можлива. Також значна увага приділяється соціальним питанням, допомозі сім’ям. Для цього уряд виділив значні кошти цільового призначення, залучено соціальні служби місцевих органів влади.

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся