Пилип Іллєнко: Якщо українських фільмів немає у прокаті, то свідомість українців формує хтось інший

Пилип Іллєнко вважає, що державі необхідно підтримувати патріотичні фільми (фото РБК-Україна)
Пилип Іллєнко вважає, що державі необхідно підтримувати патріотичні фільми (фото РБК-Україна)

У березні президент Петро Порошенко підписав закон про державну підтримку національного кінематографу. Тому в наступному році на розвиток українських фільмів можуть виділити два мільярди гривень. Крім цього, вперше держава може надати гроші на виробництво серіалів, а також надати істотну підтримку для просування національного кіно в Україні і за кордоном. Разом з тим, у наступному році планується виплатити 17 мільйонів гривень стипендій дев'яти членам Ради за держпідтримку кінематографії.

Детальніше про фінансування українського кінематографу, а також про те, чому кінотеатри неохоче беруть українські фільми в прокат, і як на розвиток кіно впливає Одеський фестиваль РБК-Україна розпитало у голови Державного агентства з питань кіно Пилипа Іллєнка.

- У березні президент нарешті підписав закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні" (Верховна Рада прийняла його ще рік тому, але президент наклав вето і запропонував власні правки, - ред.). Які фільми наша держава має фінансувати, у першу чергу: документальні, авторські чи масове кіно? Чи, можливо, потрібно передусім подбати про режисерів-дебютантів?

- Ці напрямки не є взаємовиключними. Може бути, наприклад, масове кіно, створене дебютантами. Та я хотів би сказати інше: потрібно підтримувати всі види і напрямки кіно, але при цьому правильно розставити акценти. Сьогодні ми підтримуємо, в основному, жанрові фільми, орієнтовані на широку глядацьку аудиторію. Це необхідно робити для того,  щоб задовольнити потребу людей у кінематографі, адже ми витіснили з нашого ринку велику кількість російського кіно, яке Російська Федерація використовує як інструмент пропаганди.

- Чи повинна держава фінансувати передусім патріотичні фільми і чи повинен взагалі кінематограф формувати національну свідомість?

 - Кінематограф формує національну свідомість, і якщо українських фільмів немає у прокаті, то це означає, що національну свідомість українців формує хтось інший, з-поза меж нашої держави. Тому ми маємо підтримувати патріотичні проекти. Однак для мене, патріотичний проект - це не обов'язково проект про війну чи про якогось історичного, героїчного персонажа. Хоча можуть бути й такі приклади, і їх багато. Ми їх підтримуємо. Але крім цього, це може бути фільм, який створить нові архетипи, символи, якісь нові міфи, які можуть об’єднувати українців, сприяти їхній національній самоідентифікації. Це може бути комедія, цитатами з якої почнуть масово жартувати люди. Це може бути екшн, де постане сучасний супергерой, образ якого стане масовим.

- У законі про держпідтримку є пункт про часткове повернення коштів продюсерам, у тому числі, іноземним, якщо вони на території нашої держави створюють свій продукт. Держава буде компенсувати 16% коштів, вкладених продюсерами, і від 5% до 10% від витрат на акторські гонорари. Чи дозволить ця норма залучити до України іноземних інвесторів, кінопродюсерів, і наскільки це швидкий процес?

- Норма на це і спрямована. Для того, щоб вона запрацювала, необхідно відобразити відповідні кошти у державному бюджеті. Необхідно прийняти ще цілий ряд підзаконних актів. Чим, власне кажучи, ми зараз і займаємося.

Насамперед, законом передбачене створення Ради з питань кінематографії, яка буде приймати рішення щодо надання всіх видів державної фінансової підтримки. Необхідно створити підзаконні акти, які б регулювали порядок роботи цієї Ради, прийняття нею рішень щодо кожного з видів державної підтримки. Цю систему так званих cash rebate чи tax shelter, (cash rebate - система готівкового повернення частини вкладених коштів, tax shelter - податкова пільга, коли підприємця звільняють від оплати частини податку, - ред.) зараз може запропонувати практично кожна європейська країна.

Це вже елемент міждержавної конкуренції за залучення іноземних великих продакшенів. Сьогодні багато американських фільмів знімаються у Східній Європі, іноземні продюсери готові привозити свої проекти до України тільки за умови наявності системи бонусів. Зокрема, cash rebate.

- Коли необхідні підзаконні акти будуть прийняті, скільки років знадобиться, щоб привести іноземних продюсерів до України? 

- Перші проекти почнуть реалізовуватися, як тільки запрацює ця система. Ймовірно, вже з наступного року.

- Чи вплине поява іноземних продюсерів в країні на якість української кінопродукції?

- Це абсолютно взаємопов’язані речі, бо, очевидно, вся знімальна група не буде привозитися з-за кордону. Ми розраховуємо, що будуть залучатися українські фахівці, українські студії, сервісні компанії. Таким чином, вони будуть отримувати досвід роботи з великими закордонними продакшенами, доступ до ноу-хау, до практик сучасного кіновиробництва. Потім це буде використовуватися вже у виробництві національних фільмів. Прийдуть інвестори, які будуть створювати великі кіностудії, які, крім того, що будуть обслуговувати іноземне кіно, будуть доступними й для роботи українських кінематографістів.

Пилип Іллєнко: Якщо українських фільмів немає у прокаті, то свідомість українців формує хтось іншийФото: Іллєнко впевнений, що кінематограф формує національну самосвідомість (Віталій Носач, РБК-Україна)

- Держкіно подало до Мінкульту план фінансування на три роки. Згідно із планом, у 2018-му на підтримку кіно із держбюджету пропонується виділити два мільярди гривень. На які саме потреби планується витратити ці гроші?

- Сьогодні за підтримки Держкіно знімається близько 50 повнометражних художніх фільмів. Найближчим часом ми плануємо запускати вже і переможців Десятого конкурсного відбору, це доволі масштабні проекти з великими бюджетами. На це треба щонайменше 700 мільйонів гривень бюджету наступного року. Крім того, з'являються нові форми державної підтримки: створення серіалів, cash rebate, фінансування професійної освіти, тренінгів, збереження і реставрація архівної спадщини. Це проекти з популяризації національного кіно, його повноцінного представлення на міжнародних кіноринках, фестивалях.

- На просування кінопродукції планується виділити 200 мільйонів гривень. Чи вистачить цих грошей, аби представити українські фільми за кордоном і донести їх до українського глядача, який також не дуже добре з ними знайомий?

- Це немало. Можна багато чого зробити за ці гроші. Ми вкладаємо серйозні кошти у виробництво фільмів: цього року 500 мільйонів. Але як глядач дізнається про ці фільми, за рахунок чого? В американському кінематографі співвідношення приблизно таке: третина інвестицій і третина від вартості виробництва фільмів іде на організацію промокампаній. Без нормального промо, без підтримки дистрибуції, рекламної кампанії, люди про них просто не дізнаються. Ми зараз викручуємося якось без грошей, ходимо просимо підтримки у телеканалів, ЗМІ. Десь отримуємо, десь ні. Але все це не може постійно працювати на такому волонтерському принципі, безкоштовно.

Крім промо конкретних фільмів, є ще міжнародні фестивалі, є участь країни у міжнародних кіноринках. Це - престиж країни. Там все дуже дорого. Оренда одного тільки павільйону у Каннах становить орієнтовно 20 тисяч євро. Це просто голий павільйон з меблями, а треба його наповнити дизайном, персоналом, який кваліфіковано володіє інформацією про кіно та іноземними мовами. Цим людям потрібно жити, їсти протягом двох тижнів, потрібно проводити якісь заходи, прийоми, презентації. Зрештою, це все виливається у дуже серйозні бюджети.

В Україні є дуже багато кінофестивалів, найбільші серед них - Одеський та кінофестиваль "Молодість". Ми надаємо їм підтримку, але наші можливості обмежені, хоч їхнє значення для міжнародного іміджу України надзвичайно велике.

- На Одеський фестиваль скільки виділили цього року?

- Один мільйон гривень. Це відносно небагато.

- 500 мільйонів, які виділили цього року на підтримку кіно, на що пішли у першу чергу?

- На виробництво фільмів. Як я вже казав, зараз у виробництві практично півсотні національних повнометражних художніх фільмів. З другого півріччя розпочинається кінопрокатний сезон, у нас дуже багато прем’єр - аж 13. З них 11  - це фільми, створені за підтримки Держкіно. Такого ніколи раніше не було, при чому, це все - гідні фільми. Сподіваюся, що багато з них можуть продемонструвати серйозний результат і у бокс-офісі (отримають високі касові збори, - ред). Багато з них - учасники престижних міжнародних фестивалів, у тому числі, призери.

Пилип Іллєнко: Якщо українських фільмів немає у прокаті, то свідомість українців формує хтось інший

Фото: Іллєнко уточнив, що на Одеський кінофестиваль виділили мільйон гривень (Віталій Носач, РБК-Україна)

- Чи можна очікувати, що українське кіно почне конкурувати у прокаті?

- Ми на це дуже  сподіваємося.

- Чому кінотеатри до цього часу неохоче брали українські фільми?

- І зараз не з ажіотажем у них це відбувається. Тому що українські фільми, і це не дивно, не завжди виглядають так, як голлівудські. А саме голлівудські фільми збирають основну касу і годують кінотеатри. Голлівудське кіно, у першу чергу, і розписується великими дистриб’юторами, які продають фільми пакетами. Тому дуже часто для українського кіно просто не залишається місця на хороших сеансах. Зараз ми активно працюємо з кінотеатрами, переконуємо їх у необхідності більш активного показу українського кіно. Є встановлена законом квота на демонстрування національних фільмів. На жаль, там не настільки великі штрафи, але, думаю, ми ініціюємо їхнє збільшення.   

- Цього року для участі у першому етапі пітчингу Держкіно (це конкурсний відбір кінопроектів, який агентство проводить, аби вибрати найкращі і потім виділити державне фінансування на створення цих фільмів, - ред.) була рекордна кількість заявок - майже 300. З чим ви пов'язуєте таку активність?

- Насамперед, з тим, що ми продемонстрували доступність, реальність отримання державної підтримки. Це все працює відкрито, прозоро, чесно. Тому й подається така велика кількість проектів. До речі, за результатами Десятого конкурсу, у нас безпрецедентна кількість переможців - 78. Це дуже круто!

- Фільми-переможці були рекомендовані для включення до Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2017-2018 роки, але у разі істотного зменшення бюджету. З чим пов’язана така умова?

- На думку Експертної комісії, деяким проектам можна було б скоротити бюджет. Комісія вважає, що продюсери трошки помилилися, визначаючи запитуваний бюджет, і просить їх ще раз критично переглянути кошториси та повторно аргументувати розмір бюджету, вже зменшений. Це буде розглядатися у кожному конкретному випадку. Дуже часто можна оптимізувати якісь речі у кіновиробництві, щось зробити більш скромно, менш масштабно, і без втрати якості.

- Наступного року пітчинг Держкіно буде проходити за новими правилами. У чому буде принципова різниця?

- Тепер фінальне рішення буде приймати Рада з питань кінематографії.  Буде збережено відкритість і прозорість проведення пітчингів. Можливо, вони будуть проводитися частіше. Будуть існувати окремі експертні комісії з окремих видів фільмів і це, мабуть, буде відбуватися не все одразу. Бо, якщо чесно, розглянути за тиждень 162 проекти, які пройшли до другого туру, - це титанічна робота.

- 24 липня Громадська рада при Держкіно підтримала проект постанови, згідно з яким члени Ради із держпідтримки кінематографії мають отримувати стипендію у 160 тисяч гривень (50 мінімальних зарплат, - ред.). У чому необхідність такої високої оплати для експертів, які вирішуватимуть, на які проекти виділяти державні гроші (розмір стипендій ще має затвердити профільний департамент Міністерства фінансів, - ред.)?  

- Це поки що ідея, яка обговорюється, жодного фінального рішення, навіть на рівні проекту, ще немає. Але треба виходити з того, що ми хочемо, аби люди, які приймають рішення щодо мільярдів гривень, отримували гідну оплату у вигляді щомісячної стипендії. Вона унеможливить корупційні ризики, більше того - це мають бути професіонали, авторитетні люди, які зараз працюють в індустрії. На час роботи цієї Ради вони не зможуть займатися у кіноіндустрії будь-якими проектами, яким надається держпідтримка, та навіть здійснювати незалежні проекти, що створюються у співпраці з тими, хто отримує державну підтримку. А сьогодні практично всі провідні кіновиробничі компанії України таку підтримку отримують. Очевидно, що у майбутньому підтримку на створення серіалів та кеш-рібейти будуть отримувати більшість телеканалів і гравців ринку. У Раді мають бути успішні люди, які у реальному професійному житті отримують серйозний дохід. Вони мають від нього відмовитися і піти працювати на державу впродовж двох років. Питання розміру стипендії є поки що предметом дискусії.

Між іншим, в Україні є державні службовці та чиновники, які отримують й більші гроші за свою роботу. Тут немає нічого фантастичного і нереального.  Але я хочу навести інший приклад. У нас от є вакансія у Держкіно. Я як керівник не можу знайти співробітника, тому що там є вимога - вільне володіння англійською мовою, але за ту зарплату, яку ми можемо запропонувати, ми не можемо знайти людину. Навіть без досвіду роботи, людина, яка вільно володіє англійською, у приватному секторі отримує мінімум удвічі більшу зарплату за аналогічну роботу. Нам взагалі треба звикати до того, що державні службовці мають отримувати таку зарплату, яка дозволяє їм хоча би зберігати людську гідність, особливо це стосується фахівців нижчої ланки.    

-У Facebook вже почали обговорювати цю стипендію для членів Ради з держпідтримки кіно. Інтернет-спільнота здивована такими великими сумами, люди наводять аргументи, що представники Ради будуть працювати два рази на рік, коли будуть проходити пітчинги, але отримувати гроші щомісяця. Можливо, ви мене поправите?

- Засідання цієї Ради будуть відбуватися щомісяця, а іноді й частіше. Крім того, для підготовки до засідання ці люди будуть опрацьовувати великий об’єм документів. Тому що форм держпідтримки стане багато і всі витрати, які буде здійснювати Держкіно, вони будуть затверджувати. Відповідно, вони мають все це вивчати.

По-друге, вони затверджуватимуть всі істотні зміни у проектах, які вже реалізуються, це доволі велике навантаження. І це для них буде основним видом діяльності. Ми згодні, що їм не можна займатися у цей момент нічим іншим: ні у комерційному плані, ні отримуючи якісь гроші від держави. Згодні, бо це одразу веде до конфлікту інтересів.

В іншому випадку, ми маємо знайти дев'ять волонтерів, які протягом двох років будуть робити це безкоштовно (членів Ради буде дев'ять, - ред.). Безкоштовний сир є лише у мишоловці, як відомо. Це означає, що працюватимуть люди, які будуть жити за рахунок чогось іншого. У цьому полягає велика кількість корупційних ризиків.

Пилип Іллєнко: Якщо українських фільмів немає у прокаті, то свідомість українців формує хтось інший

 

Фото: Іллєнко впевнений, що члени Ради державної підтримки кінематографії повинні отримувати гідну зарплату (Віталій Носач, РБК-Україна)

- Кілька днів тому з`явилася новина, що у списку держпідприємств, які Мінекономрозвитку планує до приватизації, є кіностудія імені О. Довженка. Також подають на приватизацію Українську кіностудію анімаційних фільмів та студію хронікально-документальних фільмів. Ви підтримуєте приватизацію? Які наслідки вона матиме для кінематографа?

- Я точно не підтримую попередньо непродуманих радикальних рішень у питанні приватизації. Є певні ризики у цьому процесі, які треба обговорити. Це, наприклад, ризик того, що ці об’єкти перестануть бути об’єктами кінематографії. Поки немає реального інвестора, реального проекту розвитку цих підприємств, говорити про приватизацію зарано. Тим більше, що розвиток цих підприємств можливий і без приватизації.

Треба фахово розглянути кожне з цих підприємств, подивитися, що треба зробити для їхнього розвитку. Можливо, дійсно треба говорити про часткову приватизацію, де контрольна частина буде належати державі, а частина - приватному інвестору. Я наведу такий приклад: величезна і знаменита "Кіностудія Бабельсберг", що під Берліном, колишня студія ДЕФА, була придбана сучасними її власниками, двома людьми, за одне євро.

Але чому велике підприємство було продане за одне євро? Умовою для інвесторів було збереження цієї установи саме як кіностудії, щоб там не з'явився житловий масив чи якесь інше підприємство. Ці інвестори були людьми, які своїм бізнес-досвідом показали, що вони можуть це підприємство розвинути, вивести на новий рівень. Що в принципі там зараз і відбувається.

Я вважаю, що без дискусії, не можна просто взяти і прийняти рішення, що завтра невідомо хто приватизує ці наші студії, які ще й розташовані у центрі Києва. Крім того, що там сама земля і територія коштує надзвичайно дорого, це ще й об’єкти культурної спадщини. Наприклад, Довженківський сад. Ми готові його завтра віддати у приватні руки? Що там буде після цього? Скільки часу треба, щоб спиляти ці дерева? Ми навіть не встигнемо з вами зібратися на пікет, щоб це зупинити.

З Держкіно щодо цього рішення ніхто не радився, бо студії не належать до нашої сфери управління, але на разі я не підтримую приватизацію цих студій.

- Ви щойно повернулися з Одеського кінофестивалю, як цього року українські фільми виглядали на фоні іноземного кіно?

- Цього року дуже гідно, це відзначили всі, навіть Ізабель Юппер (видатна французька актриса, яка цього року відвідала Одеський кінофестиваль, - ред.). Вона сказала, що вже хоча б по роликах, які демонструвалися під час церемонії закриття, стало зрозуміло, що в Україні є кіно. Взагалі,  на фестивалі була безпрецедента кількість українських  фільмів - 48. Ніколи стільки не було. Була велика кількість повнометражних прем’єр, як у Національному конкурсі, так і у головному, а також у інших програмах. Фільми дуже добре сприймалися аудиторією. Вони викликали бурхливі дискусії, які не тільки виплескувалися у соцмережах, а й відбувалися просто у кулуарах, на вулицях, у коридорах кінотеатрів. Люди обмінюються думками: комусь щось сподобалось, комусь не сподобалось, але схвильовані реально всі. Кожен вдалий момент у якомусь фільмі сприймається як спільна перемога. Де люди бачать, що можна було зробити краще - це всіх засмучує.

Дуже круто, що ця дискусія відбувається, вона теж рухає кіно вперед, тому що автори нарешті відчувають від аудиторії фідбек. Українське кіно довгий час було позбавлене глядача, і тому часто режисери та сценаристи уявляли собі взагалі якогось іншого глядача. Потім, коли вони з ним стикалися, у них відбувався шок. Виявлялося, що їхнє кіно може бути нецікавим реальному глядачу. Сьогодні, коли режисери бачать, як їхній фільм дивляться звичайні глядачі в кінотеатрі - це дуже допомагає зрозуміти, що сприймається, а що - ні.

- Зараз в Україні заборонена більшість російських серіалів. Більшість телеглядачів перейшли на українські серіали чи почали дивитися російські в Інтернеті?

- Очевидно, хтось почав дивитися російські серіали в Інтернеті. Хоча, не думаю, що телеперегляди радикально зменшилися саме через заборону серіалів. Загалом, є тенденція до відтоку глядачів до Інтернету, тому що там ти можеш вибирати, що тобі дивитися у конкретний час. Але крім цього всього, заборони привели до бурхливого розвитку власного контенту. Українські актори почали грати у головних ролях, а режисери і сценаристи - брати участь у створенні фільмів. Раніше в Україні багато серіалів знімалося для Росії, але в основному Україна була просто сервісом, тобто місцем виробництва. А весь креативний продюсерський контроль відбувався з-за кордону. Сьогодні телеменеджери, телепродюсери, продюсери серіалів вчаться самі придумувати це все. Це дуже важливо і у деяких випадках відбувається успішно. Враховуючи їхні обмежені можливості щодо бюджетів, є багато речей, за які можна похвалити.

- П'ятсот мільйонів, які, можливо, виділять наступного року на виробництво серіалів із держбюджету, якось змінять ситуацію?

- Звичайно, я думаю, що збільшиться їхня кількість. Всі серіали, які буде підтримувати держава, будуть українськомовними. Вони стануть кращими, оскільки будуть мати більш потужні бюджети. Будуть більш складні зйомки,  більше акторів, більше якихось цікавих сцен, краще освітлення, кращі камери, і так далі.                      

- В одному з інтерв`ю ви говорили, що український кінематограф реально зробити однією з провідних галузей економіки. Чи може закон про держпідтримку пришвидшити цей процес?

- Це дуже важливий крок до цього. Розвинені країни світу експортують інтелектуальний продукт. Рушійними силами їхньої економіки є креативні індустрії. Америка, наприклад, вже давно експортує на цілий світ продукцію - результат креативних індустрій. В Україні поки що розвиток креативних індустрій перебуває на початковому етапі. Саме креативні індустрії можуть тягнути за собою ще інші індустрії, тому що вони підвищують інтерес до країни, покращують імідж, приводять туристів, інвесторів. Я бачу, що кіно зараз принаймні потрапило у фокус підтримки і Президента, і Уряду, і Верховної Ради, це відчувається. Якщо такі зростаючі темпи підтримки будуть зберігатися протягом 5-7 років, зможемо сказати, що у нас є нова хвиля українського кіно. Ми поки що долаємо інерцію спокою, буде момент, коли ми вже будемо мати інерцію руху вперед. Головне зараз - не припиняти рух. Бо якщо зупинити його, то змарнуються всі наші зусилля, які доклалися за останні роки. 

On Top