18 березня виходить в світ книга "Четверта республіка. Чому Європа потрібна Україні, а Україна - Європа". Вона написана головою Адміністрації президента Борисом Ложкіним за участі одного із засновників Центру вільної економіки імені Кахи Бендукідзе, відомого журналіста Володимира Федоріна.
18 березня виходить в світ книга "Четверта республіка. Чому Європа потрібна Україні, а Україна - Європа". Вона написана головою Адміністрації президента Борисом Ложкіним за участі одного із засновників Центру вільної економіки імені Кахи Бендукідзе, відомого журналіста Володимира Федоріна.
Федорін розповів РБК-Україна про мотиви, що спонукали авторів взятися за роботу над книгою, про ідеї та смисли, які читач знайде на сторінках "Четвертої республіки".
Володимире, якщо сформулювати коротко: про що ця книга і кому вона адресована?
Володимир Федорін: Ми написали про те, як український народ, українська політична нація проявляє себе у прагненні стати частиною Заходу. Ми будуємо нову, європейську країну, розуміючи, що будівельний матеріал не найкращий - радянський і пострадянський спадок. І той факт, що в Україні регулярно відбувається різка пертурбація у вигляді Майданів - це добре. Подивіться на Росію: народ мовчить, а значить, влада здатна завести країну в хибному напрямку дуже далеко.
Як виникає нормальна політична система? Вона виникає з боротьби. Люди, групи інтересів, партії борються один з одним, в тому числі і насильницьким шляхом, і врешті-решт приходять до того, що жодна з сил не може повністю домінувати, тому доводиться домовлятися про правила співіснування.
Основний адресат книги - люди, що приймають рішення: політики, економісти, громадські діячі. Важливий мотив - допомогти їм спокійно, без домислів і сенсацій, розглянути картину в цілому. Очікування в суспільстві високі, але глибокого розуміння, як досягти серйозних результатів, мало. На мій погляд, книга створює нормальну основу для осмислення того, що зроблено, і роздумів про те, що робити далі.
Борис з самого початку хотів, щоб книга показала нашим союзникам на Заході, що з Україною можна мати справу. Щоб вона без надриву, спокійно, без політичної метушливості розповідала і про нього, і про новітню історію України. Ми показуємо світові, що тут є адекватні люди, які володіючи унікальним, незрозумілим для багатьох мешканців Заходу досвідом життя дев'яностих і нульових років, досвідом життя в зовсім іншій реальності, яка стадіально відстає на 100 років від Західної Європи, здатні говорити зі світом сучасною мовою. Думаю, до речі, що коли б хоч десята частина українських політиків дивилася на речі таким чином, ми б жили в зовсім іншій країні.
Чому книга називається "Четверта республіка"?
Володимир Федорін: Назва мені подобається тим, що в ній укладено творче начало. Ми історичні оптимісти, і вважаємо, що в наші дні відбувається становлення нової, четвертої за рахунком, української республіки. Першою була Українська народна республіка 1917-1919 років, друга - Українська СРСР, третя - незалежна Україна.
Вододілом став Майдан і, незважаючи на те, що після Майдану моментальної трансформації системи не сталося, все одно його порядок є порядком Четвертої республіки. Ми повинні встановити абсолютно нові відносини між державою і людиною, визначити нову, більш скромну роль держави в суспільстві, повністю і безповоротно демонтувати олігархічну систему. Вже зрозуміло: поки не будуть рівні правила гри для всіх, нічого не вийде. "Четверта республіка" - це оптимістичне оголошення, що ми знаходимося в кінці початку, а не на початку кінця.
Скільки в цій книжці Бориса Ложкіна, а скільки - Володимира Федоріна?
Володимир Федорін: 100% Ложкіна і 100% Федоріна.
Коли Борис запропонував зробити книгу, мені дійсно було цікаво. Я давно вивчав реформи, писав про них, спілкувався з реформаторами, а тут можна було опинитися як "усередині реформ". Ми кілька разів обговорювали задум книги, і вирішили, що гра варта свічок. У минулому у нас був досвід дуже успішної взаємодії. Ми були на одній хвилі, коли робили Forbes, незважаючи на те що в тактичному плані у нас були різні інтереси: у Бориса - мінімізувати складнощі, у мене - зробити якомога більш якісний, чесний журнал.
Відразу було зрозуміло, що якщо я входжу в проект, то не буду відповідати гост-райтингом - це було б негідно ні Бориса, ні мене.
В результаті вийшов спільний проект, в якому у кожного з авторів були свої мотиви та інтереси, при цьому у самої книги виявилася мета, яку ми обидва поділяємо. Ми не претендуємо на унікальність наших ідей, нашим завданням було ввести розмову про Україну у русло великої, тисячолітньої, дорослої розмови про свободу, демократію, ринкову економіку, лібералізм. Ми переконані: немає ніякого третього шляху, є один шлях до звільнення людини від усіх форм деспотизму, і тільки через звільнення людина може бути ефективною, щасливою, успішною. Якщо у цій книзі і є хоч якась унікальність, то вона виключно в її тоні: ми дуже переконано відстоюємо те, що вважаємо правильним.
А можна виділити, які ідеї в книзі виходять від Бориса Ложкіна, а які від вас?
Володимир Федорін: Ми однаково віримо в те, що потрібно діяти радикально і без зволікань. Ми бачимо приблизно один і той же набір реформ, необхідних для переходу до нормальної ринкової економіки. У нас спільне бачення відносин з Європою, Росією. Ключова відмінність в тому, що Ложкін - в силу свого становища і націленості на мирне вирішення конфліктів - дотримується більш компромісної стратегії, я ж вважаю, що реформаторам потрібно не уникати, а прагнути до відкритої сутички з супротивниками реформ. Звичайно, не з усіма відразу. А взагалі, ця книга - найкраще свідчення того, що продуктивна розмова між помірними і радикальними реформаторами цілком можлива.
Книга виходить у розпал тривалої політичної кризи. Це збіг чи ви вважаєте, що вона потрібна саме зараз?
Володимир Федорін: В розпал політичної кризи, тому що політична турбулентність прийшла в Україну всерйоз і надовго. Якщо ми думаємо, що, наприклад, у Польщі трансформація була безхмарною, то це не так. 90-ті були роками страшної війни усіх з усіма (вона, до речі, триває і зараз, чого вартий лише скандал навколо Леха Валенси). "Солідарність" розпалася, і соратники, які сиділи в комуністичних тюрмах, билися один з одним не на життя, а на смерть.
Ми теж вступили в епоху глибокої трансформації, тому про настання так званої стабільності можна навіть і не мріяти. Зміни урядів, перевибори, скандали будуть супроводжувати наше життя довго, якщо не завжди. Тим більше, якщо ми кажемо, що йдемо до конкурентної політичної системи з більш-менш рівноважними силами. В таких умовах багато зусиль витрачатися, щоб сколупнути один одного - навіть між ідеологічно близькими групами. З точки зору європейської демократії, що відбувається в Україні - це не аберація, а норма.
Реформи треба прискорювати, інакше турбулентність виявиться занадто великою. З поступовими реформами, а насправді байдикуванням, ми зайдемо в ситуацію, коли витрати переходу на правильний шлях будуть набагато вищими, ніж зараз.
Можна сказати, що книга підбиває підсумки певного історичного періоду?
Володимир Федорін: Думаю, наша книга виходить в момент, коли всім стає очевидним завершення першого етапу великої української революції - етапу "правління помірних".
Історики вивели цю модель на основі Великої французької, Великої жовтневої, англійської буржуазної революцій. Коли країна йде неправильним шляхом, бюджетна і фінансова криза призводять до революції і початку розпаду старої держави. На цьому етапі до влади приходять помірні - жирондисти, російський тимчасовий уряд, Центральна рада і т. д. Вони досить швидко сходять зі сцени, тому що занадто вкорінені в минулому. Ось і зараз період помірних в сучасній Україні близький до кінця. Або радикалізується влада, або до влади прийдуть радикали, які і завершать революцію.
Що я маю на увазі під радикалізацією влади? В країні є президент, і хоча цей пост в Україні якийсь "зачарований", президент - на відміну від прем'єр-міністра, повинен думати про переобрання. Ми вже знаємо, яка політика не призводить до переобрання - концентрація повноважень, як при Януковичі, не призводить, слабке президентство, як за Ющенка, теж не призводить. На мій погляд, до переобрання може призвести тільки радикальний порядок, коли президент стає лідером реформ. Тим паче, що країна воює, і економічне зростання стає чи не ключовим питанням нацбезпеки. Якщо вдасться забезпечити лідерство на цьому ключовому напрямку, то ми можемо сказати, що відбувається радикалізація нинішньої влади. Щоб зберегтися як влада, президент повинен створити певну цінність для країни. Інакше нічого не вийде.
Розмовляв Павло Круглов