Незавершенний збройний конфлікт на сході України змушує і політиків, і експертів шукати шляхи вирішення з огляду на міжнародний досвід. Палестино-ізраїльське протистояння - багаторічний конфлікт, який є одним з ключових на Близькому Сході. Деякі аспекти та спроби його мирного врегулювання можуть бути корисними для України.
Незавершенний збройний конфлікт на сході України змушує і політиків, і експертів шукати шляхи вирішення з огляду на міжнародний досвід. Палестино-ізраїльське протистояння - багаторічний конфлікт, який є одним з ключових на Близькому Сході. Деякі аспекти та спроби його мирного врегулювання можуть бути корисними для України.
Землі Палестини та Ізраїлю, особливо Єрусалиму, - священні для арабів, і для євреїв, і саме боротьба за територію лежить в основі багаторічного конфлікту. Ситуація значно ускладнилася з створенням держави Ізраїль, в той час як Палестина досі не отримала визнаний усіма суверенітет.
План створення і єврейського і арабського держав на території географічної області Палестини був передбачений ще резолюцією ООН в 1947 році, але до цих пір повністю не був реалізований з-за багаторічного протистояння. Адже з моменту появи Ізраїлю як суб'єкта міжнародних відносин, її лідери взагалі не сприймали всерйоз ідею створення палестинської держави.
При цьому, значну роль в палестино-ізраїльському конфлікті відіграє фактор зовнішньої підтримки. Так США, Великобританія, Франція завжди позиціонували себе як прихильники Ізраїлю, а за Палестиною відчувалася допомога СРСР (зараз Росії), Єгипту, Сирії, Йорданії.
Фото: в основі багаторічного конфлікту між арабами і євреями лежить боротьба за територію
Незважаючи на істотне зовнішнє вплив і в конфлікті на Сході України, паралелі з арабсько-єврейським протистоянням все ж не зовсім чіткі. Адже на Донбасі зовнішній фактор є ключовим, у той час як у Ізраїлю і Палестини на "передньому фланзі" боротьба за територію. "Конфлікт на Донбасі - це ще й частина гібридної війни України та Росії. А тут вже в положенні слабшого гравця виявляється Україна (оскільки економічні і військові потужності України поступаються російським, - ред.)", - зазначив сходознавець Олександр Мішин.
Разом з тим, не варто забувати, що Ізраїлю на палестинських територіях, також як і Росії на території України, в повну силу не дає розвернутися міжнародне співтовариство, відзначають аналітики. На думку Мішина, у випадку з Ізраїлем, це комплекс стримувань і противаг, створених арабськими країнами на його кордонах і в рамках регіону Близького Сходу, а у випадку з Росією - режим міжнародних санкцій.
Дія зазначених механізмів веде до того, що локальні конфлікти стають тривалими в часі, і більш складними для врегулювання. Під комплексом противаг маються на увазі локальні конфлікти на кордонах Ізраїлю, насамперед чинник проіранського Хізбалли в Південному Лівані. Крім того, Ізраїль врівноважує вісь Туреччина-Катар, яка направлена проти нього.
"Україна, як країна повинна активно використовувати слабкості супротивника, які виникають з протиріч з сусідами, тим же Туреччиною, Китаєм, Іраном, Грузією і т. д. Чим більше конфліктів на кордонах РФ, тим більш безпечно почувати себе Україна", - впевнений Олександр Мішин.
Фото: конфлікт між Ізраїлем і Палестиною сприяв зміцненню воєнного потенціалу обох сторін
Крім геополітичних та територіальних паралелей, експерти бачать і іншу грунт для порівняння українського та ізраїльського конфліктів. Наприклад, ціннісну і релігійно-ідеологічну. "Релігійні мотиви часто піднімаються на щит і на Донбасі, де обидві сторони конфлікту сприймають себе як сили світла, що борються з силами темряви", - зазначив релігієзнавець Руслан Халіков, маючи на увазі, що наприклад, збройні формування ДНР часто використовують фактор Української православної церкви Московського патріархату, як єдино правильною у боротьбі проти української армії
Спочатку однією з причин протистояння на Сході України були вимоги проросійських сил на Донбасі про розширення прав регіону. Пізніше це вилилося вже в більш відкрите неприйняття української влади, а потім і всього українського.
Іншою загальною рисою в порівнюваних конфліктах є фактор території. Для України все територія Донбасу - це її невід'ємна частина, що закріплено і Конституцією України і міжнародним правом.
Згідно з прийнятим Верховною Радою документів, частину Донбасу і Крим - окуповані Російською Федерацією. Для невизнаних ДНР і ЛНР Донбас - це частина так званих "республік", які, на думку сепаратистів, "окупувала Україна". Тому територіальний чинник є одним з визначальних у цьому протистоянні.
Але існує і інший погляд. Наприклад, деякі експерти зазначають, що український та ізраїльський конфлікти не підлягають порівнянню. "Нічого спільного насправді немає, різні причини і різні наслідки. У конфлікті в Палестині є спроба політизації релігійного чинника і чинника етнічності. По Донбасу ситуація інша. Немає ні різних релігійних систем, ні фактора етнічності. Я вже не кажу про факторі 1948 року та ідеї двох держав або новому не сіоністському Ізраїлі, як дім для всіх", - упевнений політолог Олексій Якубін.
Незважаючи багаторічний збройний конфлікт між арабами та євреями, 1993 лідери двох країн зробили першу спробу врегулювати протистояння. Підсумком переговорів стала угода в Осло, укладену двома сторонами за посередництва США. Документ, по суті, передбачав місцеве самоврядування в Секторі Газа і на західному березі річки Йордан. Після цього було ще два невдалих мирних угоди: Кемп-Дэвидское в 2000 році і Мирні пропозиції 2008 року.
В цих документах сторони намагалися врегулювати проблему біженців, можливе їх повернення, доступ до святих місць для мусульман на території Ізраїлю, визначити більш чіткі кордони Палестини, домовитися про двосторонньому відвід збройних формувань з театру бойових дій.
Головне, чого вдалося досягти - зменшення кількості радикально налаштованих громадян в обох таборах протистояння і готовність їх до пошуку компромісу. Незважаючи на принциповість сторін, і євреї, і палестинці не перестають робити спроби до мирному вирішенню конфлікту.
Прикладом компромісних рішень може служити мовна політика Ізраїлю щодо арабської мови. Так, арабський мову визнано офіційною мовою держави. Але, при цьому, в ізраїльських школах арабський вивчають як іноземну, а не як друга мова. Крім того, статус офіційної мови не означає паритет між арабською та івритом. Наприклад, щоб ввести написи на арабському на дорожніх покажчиках і в назвах вулиць нерідко вимагали рішення Верховного суду Ізраїлю. Йдуть на поступки і палестинці, частина яких вже визнає Ізраїль як суб'єкта переговорного процесу, і як держава, яка має право на існування.
Втім, сьогодні, незважаючи на протидію ряду ортодоксальних євреїв, Палестина все ж відбулася як держава, хоч досі і не визнана всіма членами ООН. Багато в чому це пов'язано з тим, що інші країни не мають наміру з-за визнання Палестини псувати відносини з Ізраїлем.
Порівнюючи ситуацію в Україні і Палестині, потрібно розуміти, що Ізраїль пішов на компроміс, маючи при цьому значна перевага військової сили. "Ізраїль може буквально години зачистити території, як Сектора Гази, так і західного берега річки Йордан, - уточнив Мішин. - Якщо порівнювати це протистояння з конфліктом на Донбасі, то схожість у тому, що військовий потенціал сил так званих ДНР і ЛНР істотно менше українського. І, якщо прибрати зовнішні фактори військової підтримки цих утворень, то картина буде схожа на ту, що спостерігається на кордоні Сектора Газа і Ізраїлю".
Якщо проводити паралелі мирних переговорів, то Мінські угоди, які покликані вирішити долю Донбасу, за своїм характером скоріше схожі на спробу заморозити конфлікт. У той час як палестино-ізраїльські домовленості - реальний крок у бік дозволу напруженої ситуації. При цьому світ більш сильному супернику, яким є Ізраїль, також дається нелегко і вимагає в деяких випадках зовсім непопулярних заходів.
Так, наприклад, екс прем'єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон у 2005 році - провів примусовий, силовий виведення єврейських поселень і підрозділів Армії оборони Ізраїлю з підконтрольних ізраїльтянам територій, що викликало протести євреїв по всьому світу. В результаті безпрецедентних заходів уряду Ізраїлю, з Сектора Гази були переміщені 21 єврейське поселення з Сектора Гази і 4 з Самарії вглиб країни.
Фото: колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон
Юридичною основою для такої дії Шарона були закони про реалізацію плану розмежування, про порядок проведення евакуації поселень у Секторі Газа і на півночі Самарії, а також про процедуру виплати компенсацій поселенцям, з великим трудом схвалені ізраїльським Кнесетом в 2004 році
Схожі, але не аналогічні, дії робив і український парламент в 2015 році, заклавши в рамках конституційної реформи, юридичні основи для майбутнього "особливого статусу" окремих регіонів Донецької та Луганської областей.
Але на сьогодні цей процес призупинено, оскільки сторони конфлікту на Донбасі все ще не готові до конструктивного діалогу, а українське суспільство неоднозначно в своїй думці про майбутнє цих територій.
Але будь-яка війна, рано чи пізно закінчується і про умови миру в Україні потрібно думати вже зараз. І не тільки українцям, але й міжнародним партнерам, оскільки без їх безпосередньої участі, врегулювання конфлікту на Донбасі неможливо.
Приклад Ізраїлю та Палестини свідчить, що якими б не були діаметрально протилежні думки сторін конфлікту, рано чи пізно доведеться не просто є за стіл переговорів, але і знайти конструктивні рішення.