Електоральний потенціал: чому партійним лідерам треба вийти з бюрократичних стереотипів

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, фаворитами президентських перегонів можуть стати Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко, Петро Порошенко та Олег Ляшко. При цьому всі ці політики, швидше за все, будуть змагатися між собою за вихід у другий тур, де їх чекатиме кандидат, який представляє, умовно кажучи, виборців півдня і сходу України. 

Криза на фланзі

Вперше з 1999 року Україна входить в президентський виборчий цикл без чітко вираженої пари фаворитів. У 1991 році основними претендентами були Леонід Кравчук і В'ячеслав Чорновіл, в 1994-му – Леонід Кравчук і Леонід Кучма, в 2004-му – 2004 – Віктор Ющенко і Віктор Янукович, у 2010-му – 2010 Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, в 2014 – 2014 Петро Порошенко і Юлія Тимошенко.

Тільки в 1999 році на старті кампанії відразу п'ять кандидатів мали співмірні рейтинги – Леонід Кучма, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Наталя Вітренко і Євген Марчук.

Щось подібне ми спостерігаємо і зараз: п'ять-шість кандидатів йдуть, як кажуть, "ніздря в ніздрю". І більшість з них – втрачають довіру "лідери Майдану", що скупчуються електоральній ниві, яка звужується.

За різними оцінками, сукупний розмір умовного електорату півдня і сходу України коливається в межах 30-45%. Мова йде тут може йти не тільки про регіональну складову, скільки про сукупність колишніх виборців Партії регіонів і КПУ, а також тих, хто розчарувався в політиках, які прийшли до влади після Майдану. Це також найбільш соціально незахищені верстви населення, а також ті, хто не згоден з гуманітарною політикою імені Володимира В'ятровича.

Після подій 2013-2014 років виборці південних і східних регіонів позбулись не тільки традиційних своїх політичних лідерів, але й політичного вибору: адже за майже п'ять років, що минули з часу Євромайдану, нова політична пропозиція, яка консолідує цей фланг, поки, на жаль, не з'явилася.

Умовними правонаступниками Партії регіонів прийнято вважати, перш за все, "Опозиційний блок" і партію "За життя". Також на цьому фланзі з'явився проект Банкової "Наш край" та проект екс-регіонала Віталія Хомутинніка партія "Відродження". Оскільки результати двох останніх в масштабі країни не перевищують 1%, їх впливом на загальну ситуацію можна знехтувати.

"Опозиційний блок" і "За життя" в рейтингах сумарно ледве дотягують до 10-12%, сумарний рейтинг потенційних кандидатів в президенти на цьому полі – Юрія Бойка та Вадима Рабіновича - не перевищує 15%. Якщо порівняти це з електоральним потенціалом 35%-40%, то виходить, що "правонаступники регіоналів" на сьогодні займають менше третини цього поля. Це означає одне: електорат півдня і сходу в більшості своїй не бачить серед пропонованих йому кандидатів адекватної політичної пропозиції.

Очевидною є криза в "Опоблоці" і партії "За життя", криза позиціонування, партійної роботи, криза лідерів. І показники їх рейтингів, які вже багато місяців не демонструють позитивної динаміки, це підтверджують.

Враховуючи такі тенденції, на електорат півдня і сходу починають зазіхати – і небезуспішно – інші гравці, перш за все, Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський і навіть Анатолій Гриценко.

Бойко – не варіант?

Що в цій ситуації робити політичним лідерам зазначених регіонів? Сергій Льовочкін, один з лідерів "Опоблоку", просуває проект об'єднання під єдиного кандидата Юрія Бойка. Мовляв, всі інші повинні підтримати нібито самого рейтингового на цьому фланзі кандидата.

Але розрахунок на підсумовування рейтингів лідерів "Опоблоку" і "За життя" на користь єдиного кандидата наївний сам по собі: так як сумарний рейтинг єдиного кандидата (чи блоку) зазвичай значно менший суми рейтингів сторін, що об'єднуються. Але найголовніше, таке об'єднання (навіть якщо повірити в його реальність, чого немає поки що підстав) не змінює ситуації – на виході все ті ж 10-12% замість 35-40%.

Категорично проти такого сценарію вже виступив Вадим Рабінович: "Я відразу хочу заявити, що ніякого об'єднання "під Бойка" не буде ніколи! У мене немає претензій особисто до нього в людському плані. У Бойка є інші проблеми. І не тільки зі знаменитими "вишками Бойка". Він – маріонетка в руках Льовочкіна. А віддавати країну в руки Льовочкіна я не хочу, і ніхто не захоче!".

Без оптимізму до пропозиції згуртуватися навколо Бойка поставилися і в самому "Опоблоці", точніше, тієї його частини, яку асоціюють з Рінатом Ахметовим.

"Для чого нам кандидат Бойко? Він уже ходив на президентські вибори в 2014-му. Скільки набрав? 30 тисяч голосів? Рабінович без фінансових вливань взяв в чотири рази більше, – заявив "Українській правді" один з головних членів ахметівського крила "Опоблоку". – У нас є інші кандидати – Вілкул, наприклад, Колесніков. Зрозумійте, що рейтинг Бойка – це насправді рейтинг ОП, а це заслуга всіх, хто працює з людьми, хто вкладає ресурси, в тому числі фінансові. І Льовочкін, можливо, хоче каналізувати це все на Юру, але це не його власність, щоб нею розпоряджатися".

Рейтинг Юрія Бойка дійсно не росте і перспектив для цього немає ніяких. І, як справедливо зазначив процитований вище співрозмовник "Української правди", його особистий рейтинг – відображення партійного. Багато в чому це пов'язано з особистістю самого Юрія Бойка – партійного важкоатлета, але ніяк не харизматичного.

І скандал з "вишками Бойка", про які знає вся країна, і від яких його наполегливо відбілює Генеральна прокуратура на чолі з Луценком, – не найбільша проблема. Сильніше за його рейтингом б'є угодовська позиція щодо чинної влади і, відповідно, надто помітне небажання її критикувати. На тлі риторики Рабіновича, Тимошенко, Гриценка Бойко виглядає "потішним", несправжнім опозиціонером.

Альтернатива є?

Вадим Рабінович, до речі, запропонував свій варіант виходу з кризи: "Я пропоную раціональне рішення, щоб ми разом з Бойком обидва зробили крок назад і поступилися лідерством в новоствореному об'єднанні комусь іншому. Хіба в наших партіях немає гідних людей?".

У партії "За життя" зараз на таку роль може претендувати лише Віктор Медведчук. Впливовий гравець, але відверто невдалий електоральний політик. Зробити ставку на нього означає перекреслити перспективи ще на один виборчий цикл.

Чи розглядають в "Опоблоці" альтернативні варіанти? Безумовно. "Нам ще потрібно буде приймати це рішення", – заявив нещодавно в інтерв'ю РБК-Україна Сергій Льовочкін, відповідаючи на питання, чи є "в "Опозиційному блоці" єдність щодо питання кандидата у президенти. При цьому лідери "Опоблоку" говорять про внутрішньопартійні праймеріз – мовляв, кандидат ще не визначений і з'їзд партії восени вибере того, в кого найбільше шансів перемогти.

"Представників "газової групи", тобто Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна цілком влаштовує давній соратник Юрій Бойко. Зрозуміло, що на президентських виборах до перемоги йому, як до Місяця, – упевнений експерт Кирило Сазонов. – Позиція групи "промисловців", орієнтованих на Ріната Ахметова, більш прагматична. І кандидат для східних та південних областей у них теж є – це Олександр Вілкул, який давно вже працює в медійному просторі і безпосередньо з виборцями ніяк не менше Бойка. Це явно не його особисте рішення, а позиція цілої впливової групи в партії, яка хоче змін".

Вілкул дійсно почав свою кампанію – у форматі виборчого туру: регулярні масові акції в базових для "Опоблоку" регіонах – Дніпропетровській, Запорізькій і Одеській областях, що особливо виграшно виглядає на тлі Бойка, який рідко покидає столицю. Така активність призвела до того, що Вілкула почали включати соціологічні опитування. При цьому, на своєму ідеологічному фланзі він має найкращий баланс довіри-недовіри, і найкращу динаміку зростання довіри.

В очікуванні реваншу

Резюмуючи все вищесказане. Члени "Опоблоку" прекрасно розуміють, що в сьогоднішньому стані об'єднання з партією "За життя" неможливо – в силу зазначених вище причин. Швидше за все, ідея з об'єднанням затіяна, щоб врятувати обличчя і "Опоблоку", і персонально Юрія Бойка, піднявши хоч трохи його результат на майбутніх президентських виборах. Але є одне "але"! Виборці східної і південної України, як і в 2006-2010 роках, хочуть реваншу. Тобто, перемоги. І в разі поразки "їхнього" кандидата, швидше за все, остаточно розчаруються в "системній опозиції".

Відтак, на думку політолога Кирила Сазонова, в кінцевому підсумку групі Фірташа-Льовочкіна доведеться погодитися на участь у президентських виборах саме Олександра Вілкула в якості кандидата від партії:

"В активі "газової групи" телеканал Інтер і залишки колишніх "мисливських угідь" у Луганській області. У "промисловців" – ТРК Україна, ТРК Донбас, звільнені території Донецької області, союзники в Харківській, Миколаївській, Одеській та ряді інших областей. А вплив у Дніпропетровській і Запорізькій області настільки серйозний, що без всяких союзників беруть багато. Плюс, у перших деякий застій в ідеології, що неминуче означає поступове падіння інтересу. А другі схильні активно оновлювати програму і особи. Погодьтеся, в таких умовах газовикам залишається вибирати між дуже скромним шматочком або визнанням Вілкула своїм новим вождем".

Електоральний потенціал півдня і сходу дійсно дуже великий – навіть з урахуванням втрати частини виборців Донбасу і Криму – і можливість перемогти на президентських і парламентських виборах дійсно є. Але для цього партійним лідерам треба вийти з номенклатурних і бюрократичних стереотипів, осучаснитись, і, як не дивно, перестати бути "Партією регіонів", на ностальгію за якою вони так звикли розраховувати. Зробити ставку на молодих і зухвалих політиків, над якими тяжіє тягар укладених з чинною владою "договорняків".