Ель Протесто: як виглядає Майдан в Латинській Америці

Криза влади

Венесуельський "Майдан" - майже ровесник київського. Студенти, невдоволені політикою президента Ніколаса Мадуро, провели перші демонстрації 4 лютого 2014 року. До того часу економіка Венесуели, підкошена різким падінням цін на нафту, яка десятиліттями була основним джерелом наповнення бюджету, вже стрімко котилася в прірву, тягнучи за собою в нікуди національну валюту, соціальні зобов'язання влади і навіть туалетний папір.

"Я шукала її два тижні, мені сказали, де вона продається, і ось я в черзі за туалетним папіром", - ще в 2013 році цитувало американське видання USA Today мешканку Каракаса Христину Рамос, яку журналіст зустрів в одному з супермаркетів венесуельської столиці.

Папір не зник сам по собі. Без цього предмета першої необхідності (а також без кави, пива, макаронів і маси інших потрібних речей) венесуельців залишила прямо-таки більшовицька політика президента Мадуро.

Колишній водій автобуса, любитель бейсболу, метеликів і Че Гевари, Ніколас Мадуро став на чолі країни після смерті від раку свого патрона і близького друга Уго Чавеса. Власне, близькість до покійного і зробила Мадуро першою людиною в державі. Вміло вклавши божевільні нафтові прибутки минулих років у програми допомоги численним у Латинській Америці біднякам, Чавес забезпечив бурхливу підтримку народних мас не тільки собі, але й своєму наступникові, призначеному таким ще за життя.

А ось високі ціни на нафту, як виявилося, у спадок не передаються. І вже у перші дні свого президентства Ніколас Мадуро зіткнувся з усіма "принадами" стагнуючої економіки. До кінця 2103 інфляція досягла 56%, а швидкість, з якою країна набирала гроші в борг, поступалася лише швидкісті, з якою ці гроші витрачалися. Причому, витрачалися на затикання дірок, а не, наприклад, диверсифікацію економіки, яку так підвели вуглеводні.

Країні, яка звикла майже все купувати за кордоном на колись чималі нафтові доходи, вже почали погрожували голодні бунти. І ось тут в Мадуро прокинувся більшовик. Звинувативши в тяжкому економічному становищі місцевий бізнес — як сказав президент, "буржуазних капіталістичних паразитів", до того ж ще і спонсоровані імперіалістами-американцями - Мадуро впровадив державне регулювання цін на все, включно з дитячми іграшкими та електронікою. Зафіксовані у боліварах, який постійно знецінювався,ці ціни були просто грабіжницькими для бізнесу. Магазини по всій країні стали закриватися і тоді президент розпорядився ввести в них війська. Озброєні солдати стежили за тим, щоб бізнесмени не піднімали ціни вище встановлених урядом, і не намагалися сховати товар. І всього через кілька днів країна залишилася без кількох тисяч магазинів, що розорилися.

Церква та опозиція

У Венесуелі шириться протестний рух. Мало не щодня трапляються сутички між прихильниками і супротивниками Мадуро. Та не просто зіткнення, а криваві побоїща, з покаліченими і вбитими. Поліція розганяє  демонстрантів, ті йдуть в інші райони і зводять там нові барикади. І все це, час від часу то затухаючи, то загострюючись, триває роками.

В якийсь момент боротьба, здавалося, перейшла виключно у політичну площину. Парламент, в якому до кінця 2015 року більшість місць відійшла опозиційним кандидатам, скоротив термін перебування президента на посаді з 6 до 4 років, та ще й скасував положення, що дозволяло обиратися на вищий пост необмежену кількість разів. Опозиція навіть намагалася провести процедуру імпічменту Мадуро, але призупинила цей процес після того, як режим випустив з в'язниць декількох політв'язнів, а посередником у вирішенні конфлікту пообіцяв виступити Ватикан.

"Папа пильно стежить за ситуацією в цій країні і сподівається, що у подальшому події будуть розвиватися в мирному руслі", - заявляв тоді папський представник архиєпископ Клаудіо Марія Челлі, відмовляючи при цьому обом сторонам конфлікту в майже виключно католицької Венесуелі.

Проте краще не ставало. До кінця 2016 року виявилося, що в економічному плані минулі роки були чи не райськими. З грудня 2015-го по січень 2017-го національна валюта Венесуели знецінилася на 800%. "Продразверстка" і військовий комунізм по-мадуровски провалилися. Венесуельці, які почали стрімко бідніти, знову виходять на вулицю, у парламенті говорять про поновлення процедури імпічменту. Нездатний впоратися з першопричинами цих розмов - бідністю і інфляцією - Мадуро береться за парламент. Приручений ще Чавесом Верховний суд оголошує, що бере на себе всі законодавчі функції, а непотрібних більше депутатів позбавляє недоторканності. Депутати у відповідь призначають нових суддів. Різні гілки влади в країні не просто втрачають взаємозв'язок, вони стають ворожими одне одному.

Протести в Венесуелі (фото - twitter.com)

Корінь проблеми в тому, що ядерний електорат Мадуро — мільйони людей, витягнуті контролюючим всю нафтову ренту Чавесом з бідності, а часто і з жахливої убогості. При ньому вони, за кілька ситих років, встигли звикнути до триразового харчування, електрики і того ж туалетного папіру. Тепер вони щиро вірять у те, що проблеми в економіці країни штучно спровоковані керованими з Вашингтона "буржуями" і опозиціонерами. Тим більше, їм про це кожен день твердить телевізор, радіо і урядові газети.

До речі, протестуючих венесуельська влада, як колись чиновники Януковича, люблять називати екстремістами, нацистами і виконавцями західного замовлення. І обходяться з ними так, як вважають за потрібне обходитися з екстремістами.

"Ми вимушені припинити подачу палива в райони, зайняті фашистами. Це робиться заради спільної безпеки", - пояснював припинення поставок газу в ряд регіонів Венесуели міністр енергетики країни Рафаель Рамірес.

Обмін досвідом

Спільної мови у таборах, які вже не довіряють один одному, вже немає. Тисячі людей — і противників, і прихильників президента — залишаються на вулицях. Майже кожен день ллється кров. Опозиція не вірить обіцянкам влади, яка вже неодноразово намагалася обвести її навколо пальця. І в неї є всі підстави не вірити Мадуро, чиї підконтрольні судді у квітні цього року заборонили головному опоненту президента Енріке Каприлесу займати державні посади найближчі 15 років. Цілком очікувано Капрілес оголосив, що опозиція не буде брати участі в роботі над новою Конституцією.

Скликання нової конституційної асамблеї — це одна з недавніх ідей Мадуро. Можливо, він справді вірить у те, що переписування законів пожвавить економіку, але, найімовірніше, просто тягне час і намагається відволікти опозицію від протесту. Виходить, правда, погано. Гірше йдуть справи тільки на зовнішньополітичній арені. Настільки гірше, що навіть найближчі сусіди Венесуели звинувачують у загостренні ситуації і загибелі людей саме уряд Мадуро, а не опозицію. При тому, що у багатьох правителів у Латинській Америці теж не складаються стосунки зі своїми опозиціонерами. В першу чергу, це стосується Бразилії, де минулого тижня пройшли багатотисячні акції протесту, які закінчилися бійками з поліцією і спаленням адміністративних будівель.

Опозиція в Бразилії знає собі ціну. У минулому році незадоволені президентом Ділмою Русеф опозиціонери домоглися її імпічменту і початку розслідування можливих корупційних злочинів з її боку. Але ось змінивший, в результаті імпічменту Русеф, віце-президентське крісло на президентське Мішель Темер (до речі, ліванського маронітського походження, тоді як головний венесуельський революціонер Капрілес — нащадок євреїв з Російської імперії) теж, як вважають, демонстранти, не взірець порядності.

Опозиціонери вважають, що Темер причетний до махінацій своєї попередниці і повинен бути відправлений у відставку. Президент, який автоматично зайняв цей пост після відставки Русеф, у випадку своєї відставки, згідно конституції країни, залишить вищий пост своєму віце — Родріго Майї. Але і щодо Майя теж ведеться розслідування щодо можливих корупційних злочинів. Загалом, бразильцям доведеться чимало попрацювати, перш, ніж обстановка в країні прийде в норму. Але у них хоча б є шанси на політичне врегулювання, багато в чому, до речі, завдячуючи довіри до судової влади.

У венесуельців ж все набагато складніше. Так і не впоравшись з багаторічними економічними проблемами Ніколас Мадуро не збирається відступати, незважаючи навіть на сотні загиблих в ході демонстрацій і готовність мільйонів громадян країни домагатися його відставки. Впевненості у своїх силах йому надає лояльність спецслужб і армії. 50 доларів за барель нафти — ціна, явно не достатня для оплати програм підтримки бідняків, але цілком здатна забезпечити непоганою зарплатою офіцерів і генералів, які у відповідь можуть підтримати режим багнетами.