Є.Бистрицький: “Саме громадянське суспільство не дозволяє владі вибудувати авторитарний режим”
РБК-Україна: За ті 20 років, що працює в Україні фонд «Відродження», які Ви можете назвати досягнення та зриви в його роботі?
Євген Бистрицький: Виходячи з того, що наш фонд є найбільшим донором організацій третього сектору, незалежних громадських організацій, то його успіхи від його ж прорахунків - невід`ємні. Бо саме сьогоднішній стан громадянського суспільства показує, що вдалося зробити «Відродженню» та іншим донорам третього сектору, а що - ні.
РБК-Україна: І як Ви особисто оцінюєте стан громадянського суспільства в Україні наприкінці 2010 р.?
Є.Б.: Спробую відповісти прикладами. До влади прийшла нова команда на чолі з Віктором Януковичем. Перші кроки цієї команди були спрямовані не лише на стабілізацію гілок влади й подолання хаосу, що посів місце за часів «помаранчевої» команди, але йшли далі -- на встановлення контролю над громадянськими інституціями.
По-перше, це спроби встановити контроль над ЗМІ, які мають висловлювати незалежну думку для громадян, які, у свою чергу, мають реагувати на цю інформацію, оцінювати її й, відповідно, формувати власне відношення до керівників держави.
По-друге, йдеться про наміри поставити під контроль активістів організацій, які займаються захистом прав людини чи вимагають відповідальності влади перед громадянами на всіх рівнях. Тобто, нова влада дає зрозуміти, що подібні організації заважають їй і надалі «консолідувати» владу.
Третє, найскладніше. Фонд «Відродження», на відміну від впливових бізнесменів, які створили в Україні свої іменні та корпоративні фонди, підтримує не лише освіту, охорону здоров'я, заходи в сфері культури. Ми підтримуємо організації, які намагаються зробити владу підзвітною та прозорою. І це є одним з наших головних завдань: щоб формулювання владних рішень на будь-яких рівнях - у центрі та на місцевому рівні - погоджувались з громадськістю. Оскільки не секрет, що, обираючи нову владу, ми як громадяни наступні чотири-п'ять років не маємо на неї майже ніякого зворотнього впливу.
РБК-Україна: Це постійна для Україні й пострадянського простору тема відсутності зворотного зв'язку та підконтрольності владних структур громаді. Які форми контролю для нинішнього стану в нашій країні можуть бути найефективнішими?
Є.Б.: Це громадські ради при органах державної влади, комітети самоорганізації населення, ОСББ, організації, які захищають базові права людей, наприклад, право громадян на доступ до інформації, які намагаються отримати її від державних органів. Це такі організації, які, скажімо, організують відкриті бюджетні слухання, моніторять призначення тарифів, проводять різні антикорупційні заходи, намагатися зробити все можливе, аби наші правоохоронці не перевищували своїх повноважень та ін.
Наш фонд спрямовує допомогу не лише, щоб множилася кількість офіційно зареєстрованих таких організацій. Ми працюємо на формування громадської активності, на те, щоб люди також розуміли - не обов'язково створювати громадську організацію шляхом офіційної реєстрації в органах юстиції або в місцевих владах, щоб відстоювати свій колективний інтерес. Цілком можливо шляхом зібрання громади відстоювати спільний інтерес. Одним з прикладів є нинішні протести підприємців. Можна було б вирішувати питання через профспілки, але тут велика складність - в Україні практично немає ефективних незалежних профспілок. Профспілка під керуванням політичної партії чи блоку вже не є незалежною.
Коротше кажучи, фонд розвиває ініціативи, пов'язані з розвитком громадянської гідності. Щоб люди розуміли, що вони обирають владу та дозволяють їй керувати як певним чином найманим менеджерам, а не як вельможам.
Крім того, те, що ми робили и будемо робити - підтримка свідомого вибору громадян. У нас часто обирають емоційно, а не за програмними ознаками. Ми намагаємось допомагати інформуванню громадян, вмінню обирати по заявленим реалістичним планам-платформам, а потім жорстко вимагати виконання цих платформ.
РБК-Україна: По яким платформам и програмам громадяни можуть обирати владні команди, коли, мабуть, окрім КПУ та «Свободи» - вкрай лівих та вкрай правих - ні у кого з вітчизняних політиків немає навіть ознак програм та платформ?
Є.Б.: Це так. Але такий досвід не одразу дається. Втім, минулого року 35 експертами України за ініціативи фонду та за підтримки програми UNITER була створена і оприлюднена «Стратегія модернізації України. Бачення незалежних експертів». Її легко можна знайти в Інтернеті. Вона також публічно обговорювалася в кількох областях. В цій програмі є розділи, присвячені необхідним модернізуючим реформам державної адміністрації, економічний розділ, міжнародний розділ, гуманітарний розділ.
І це є важливий приклад позапартійного - для всіх громадян - стратегічного планування, заявки на стратегічне бачення, тому що політики такі платформи поки що самостійно не створюють. Експерти показали, як це можна робити, щоб потім громадськість мала змогу оцінювати діяльність нової влади на цій основі. Навчання цьому - це поступовий процес.
Хочу згадати ще один великий проект, яким наш фонд може особливо пишатися як незаперечним внеском у розвиток української культури й модерної демократії. Цього року ми завершили програму перекладів. Видано 550 найменувань перекладів української мовою кращих книжок світової гуманітаристики - соціології, історії, психології, філософії, менеджменту, дорослої та дитячої художньої класики та сучасної літератури та ін., чого ніколи не було переведено ані українською, й у більшості випадків ані російською мовою. Жодна державна програма, жоден гуманітарний віце-прем'єр нічого подібного не зробили й не ініціювали. Ми сприяли створенню майстерні професійного перекладу, бо від радянських часів залишились першокласні романо-германські, скажімо, філологи, які не були фахівцями з базових гуманітарних наук (хоча була блискуча школа художнього перекладу українською) а також професори-гуманітарії, які не так досконало володіють іноземними мовами.
Фактично створена нова перекладацька школа у фундаментальних гуманітарних дисциплінах, вибудовано місток між Україною та світом. І все це робота задля європеїзації, демократизації України.
Фонд «Відродження» часто звинувачували, що ми допомагали «помаранчевим» під час революції. Хочу підкреслити - ми ніколи не допомагали якійсь політичній силі, ми сприяли демократичним перетворенням в країні. Тому часто ті, хто чинить опір таким перетворенням, намагалися й намагаються у будь-який спосіб принизити значення фонду.
Не можна тут не сказати, що ми також ніколи не загравали з популістами, які гралися у демократію. Річ у тім, що політичний агресивний популіст об'єктивно працює проти громадянського суспільства. Він чи вона обіцяють надати державні блага кожному окремо: підвищити пенсії, зробити додаткові виплати, знизити тарифи тощо. Ці політики чи керівники обіцяють лише на майданах, а потім не зустрічаються з громадськими асоціаціями, організаціями.
РБК-Україна: До речі, про «помаранчевих». Наскільки легше працювалось «Відродженню», коли Григорій Немиря був віце-прем`єром в Кабміні Юлії Тимошенко?
Є.Б.: Це практично жодним чином не впливало на нашу роботу.
РБК-Україна: Незважаючи на те, що Г.Немиря багато років очолював «Відродження»?
Є.Б.: На посаді віце-прем`єра з питань європейської інтеграції та міжнародних відносин Г.Немиря створив ефективно діючу громадську раду, яка допомагала йому розробляти певні питання міжнародної політики, приймати важливі державні рішення. І на рівні власного офісу Кабміну Г.Немиря постійно підтримував активний діалог з громадськістю.
Але оцінюючи в цьому плані загалом діяльність уряду, у якому він працював, можу сказати, що кроки цього уряду не вели до посилення контактів виконавчої влади з громадянським суспільством. Простий факт. Наприкінці 2009 р. Кабмін прийняв положення про участь у громадських радах лише тих громадських організацій, які мають всукраїнській статус, що позбавило права на участь у таких радах багатьох авторитетних для всієї України, втім локально зареєстрованих неурядових структур та поважних аналітичних центрів. Вони були юридично позбавлені доступу до формування державної політики.
РБК-Україна: Тобто, уряд Ю.Тимошенко залишив у складі рад лише всеукраїнські громадські організації. Навіщо?
Є.Б.: Гадаю тому, що це є типова репліка ще радянського досвіду, комсомольського типу навичок політичного використання громадськості - що опертя перед виборами на такі всеукраїнські організації передбачає більший пропагандистський ефект. При цьому береться до уваги, що часто такі організації, як швидко новоутворені «під вибори», так і ті, які залишились після СРСР, є більш керованими.
Практично за п`ять років влади «помаранчевих» діалог не склався, за окремими виключеннями. Фактично, в атмосфері свободи слова та політичних скандалів, активність громадських організацій була, сказати б, паралельною дією, яка слабо перетиналася з діями влади. Так, ми спочатку посприяли Віктору Ющенку організувати президентські слухання з громадськістю, але ця одномоментна зустріч не дала жодних реальних результатів.
Так само Ю.Тимошенко зробила єдину спробу зав'язати діалог з широким спектром громадських організацій, який закінчився після першої ж і досить критичної зустрічі. Не було розуміння, скажу голосно, надзвичайної важливості для розвитку демократії, створювання умов для формування громадянського суспільства.
Втім, зараз з новою владною командою ситуація далеко не краща. Перспектива налагодження більш-менш реального діалогу громадських організацій з владою залишається неясною. Скажімо, громадська рада при МВС, яка працювала дуже ефективно, захищаючи права людини, у тому числі проти свавілля міліції, не працює. Вже сформовані громадські ради при найвищих органах влади, які заповнили не найбільш незалежні експерти.
Зараз ми очікуємо як саме буде реалізована на словах демократична постанова Кабміну про переформатування інших громадських рад на установчих зборах представників громадськості. Є відчуття, що влада знову таки піде найпростішим шляхом заповнення місць у таких публічних утвореннях, потрібних для налагодження постійного діалогу з владою на всіх рівнях, переважно близькими до себе, до влади, громадськими «активістами».
Ще про негативний приклад дій нової влади, що не бачить потреби рахуватися з громадськістю. Наприклад, саме наш фонд розвинув и передав у користування Міносвіти та науки систему національного зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), яке слугує, перш за все, громадському контролю над чесним вступом та оцінюванням якості навчання у вузах. Зараз її намагаються перетворити у малозначущий інструмент, запровадивши, крім всього іншого, наприклад, суттєвий за кількісним показником бал самого університету при вступі, який визначатиметься не на основі ЗНО. Тобто, знову ректори з деканами будуть за власними списками корегувати прийом у студенти. Не кажу, що всі вищі учбові заклади корумповані, але туга за так званими «літніми жнивами» вічно жива.
РБК-Україна: То може варто навчити владу взаємодії з суспільством? Бо вона цього не вміє і навіть не розуміє.
Є.Б.: І це ще одне наше завдання, яким ми займаємось 20 років. Зазначу, що влада все ж прислуховується до думки громади. І поки що, я вже казав, саме громадянське суспільство не дозволяє створити владі цілком авторитарний режим.
РБК-Україна: Згоден, є деякі механізми контролю та стримування зазіхань влади з боку громадян. Але їх недостатньо. В цьому контексті, як Ви оцінюєте звинувачення з боку деяких представників чинної влади - Олени Бондаренко та Валерія Хорошковського, зокрема - на адресу фондів, в тому числі й вашого, що фонди працюють проти укріплення вертикалі влади?
Є.Б.: Тут є два моменти. Олена Бондаренко поділяє типовий острах «постсовєтської» людини щодо прозахідного впливу. Це є неподоланою спадщиною радянської пропаганди, яка формувала недовіру до всього «західно-буржуазного». Але при цьому ніхто аргументовано не може сказати, а чому західний вплив, особливо формування європейських стандартів демократії, є таким поганим. Очевидно, що західні стандарти вимагають від виконавчої влади, політиків та, не в останню чергу від олігархів, набагато більшої прозорості та підзвітності про власні дії та справи. Й це сприймається як головна загроза їхньому буттю при владі, що в кінцевому рахунку й мотивує їх виступати проти будь-яких дій громадськості, спрямованих на відкритість суспільства, отже проти західних стандартів, впливу. Водночас, дуже часто своїх дітей політична еліта надсилає на навчання до західних університетів, самі подібні політики одягаються та лікуються у західних країнах.
Друге, і це стосується позиції Валерія Хорошковського. Демократизація суспільства ускладнює ручне керування суспільством, вона робить чиновника відповідальним перед цим суспільством. А закритість - це звичайний стан чиновника. І наші гілки влади, закриті для суспільства, сприймають будь-яке втручання суспільства у свою роботу, як дуже сильний дискомфорт: «Вони нам заважають створювати сильну владу; їх треба притиснути, якщо взагалі не заборонити». Тому є такі критичні висловлювання.
Проте, повторюсь, спроба з наскоку підкорити громадянське суспільство не вийшла. Виник рух «Стоп цензурі!», пов'язаний, до речі, з питанням великого конфлікту інтересів у медіа-сфері у В.Хорошковського. Підняли голос інші громадські мережі. Україна отримала резонанс від громадськості Європи, який якраз і сприймається як «втручання Заходу». Наскок не вийшов. І не вийде. Або влада спробує хоча б зрозуміти цю систему ще далеко чужих їй демократичних цінностей, або раніше чи пізніше програє, зійде зі сцени. Це торкається й тієї частково відстороненої влади, яка зараз в опозиції.
РБК-Україна: Що ж такого особливого в українському суспільстві, що не дозволяє підкорити його?
Є.Б.: Мій досвід каже наступне. За останні п`ять років через боротьбу між собою декількох олігархічно-політичних кланів відбувався, назвемо так, умовно демократичний хаос у керуванні. Ці угрупування, борячись між собою, створювали простір для демократії, у тому числі для вільного обговорення політичних скандалів тощо, перш за все - у вигляді політичних шоу, в яких політики викривали один одного, абсолютно не боячись, й навіть не очікуючи, правових наслідків. Створювався своєрідний доступ до інколи важливої, але переважно скандальної інформації. А в реальному житті все йшло, як воно йшло завжди, жодних спроб необхідних реформ не робилося. Втім, все це інтерпретувалося як демократичне надбання.
Після приходу нової влади проявив себе ще один фактор - культурно-етнічна різниця регіональних спільнот в Україні. По різному направлені культурні вектори у нас приблизно рівновеликі. На відміну, наприклад, від багатонаціональної Росії, де ці протиріччя існують десь на локальних рівнях, але на загальнонаціональному вони нівелюються. Саме ця наша різниця не дає владі консолідуватися в одну потужну авторитарну політичну силу. Це протиріччя створює простір для свободи. І це виявилось щастям для України, що ми не є від початку однорідними.
В той же час, досі ніхто в Україні не запропонував єдиної гуманітарної політики, яка б охоплювала і захід, і схід, і північ, і південь країни. Фактично гуманітарна сфера не має ніякої продуманої стратегії. Ця сфера відпущена напризволяще, хоча саме вона визначає базові системи цінностей, отже - моральні засади суспільних груп, без яких саме по собі право не спрацьовує.
І третій фактор - це громадські організації. В нас є певна кількість, до 3 тис. з 45 тис. зареєстрованих організацій, представники яких реально працюють на захист фундаментальних та громадянських свобод, у тому числі свободи слова, права на мирні демонстрації, на доступ до суспільно значимої інформації, на прозорість влади. І це досить велика кількість.
Але гуманітарна політика в нашому розумінні - багатогранна і має оперативно реагувати на те, що відбувається у суспільстві. Так, завдяки пропозиції Джорджа Сороса, фонд «Відродження» розвинув антикризову гуманітарну програму з допомоги тим верствам населення, які найбільш постраждали від фінансово-економічної кризи останніх двох років - дітям, інвалідам, малозабезпеченим сім`ям, безробітним.
РБК-Україна: Що це за програма, який її розмір?
Є.Б.: Як ви знаєте, під час останньої кризи витрати з держбюджету на такі цілі допомоги соціально незахищеним та малозабезпеченим верствам населення значно скоротилися. Субвенції з центрального бюджету до місцевих на соціальні цілі суттєво зменшились. Допомагаючи громадськості та владі підтримати людей, які відносяться до таких верств населення, під час кризи фонд «Відродження» лише за 2009-2010 рр. витратив біля 25 млн грн на різноманітні соціальні проекти - класи продовженого дня в школах, реанімацію будинків культури у селах та райцентрах, допомогу дитячим дошкільним закладам там само, центри працевлаштування для молоді, підтримку видання гуманітарних журналів тощо.
РБК-Україна: Але ж це краплина в морі.
Є.Б.: Можливо. Але зазвичай ми надаємо ці гранти через громадські організації, які вже мають досвід чесної громадської активності. Такі організації добре розвинуті в Україні.
По-друге. Якщо говорити про соціальні послуги малозахищеним верствам населення, то вже з трьома обласними державними адміністраціями та облрадами - на Волині, у Донецьку та Вінниці - підписано угоди про паритетне фінансування таких програм. Ми додаємо до коштів, які виділяються місцевою владою, стільки ж, скільки дають й вони. Це подвоює можливості соціальної допомоги у регіонах. Зазначу - це не стосується всеукраїнських проектів, які ми фінансуємо окремо. Це вигідно місцевим владам і це посилює програми, завдяки співфінансуванню проекти можна реалізовувати ефективніше.
РБК-Україна: До речі, щодо солідарності між неурядовими фондами. Якою була ваша реакція, коли в аеропорту Бориспіль співробітники СБУ затримали представника Фонду Конрада Аденауера Нікола Ланге?
Є.Б.: Негативною. Цей інцидент означає, що в СБУ дуже слабко поставлена аналітична робота, бо її співробітники, як виглядає, взагалі не розуміли, що вони роблять і навіщо вони це роблять. І я робив відповідні заяви.
РБК-Україна: Як ведеться співпраця з російськими фондами?
Є.Б.: Здебільшого - на рівні Українського форуму благодійників - на рівні теоретичного та експертного обміну досвідом: з фондом некомерційних програм «Династія» Дмитра Зіміна, а також з російським Форумом донорів.
РБК-Україна: Чи не буває у фонду «Відродження» чи інших західних фондів конфліктів з російськими колегами? Бо не секрет, що низка російських фондів працює на посилення в Україна проросійських настроїв.
Є.Б.: Ви маєте на увазі ті фонди, що працюють в Криму?
РБК-Україна: Перш за все - так. Ті, що працюють в Криму та Одесі.
Є.Б.: Сфери нашої діяльності, майданчики, на яких ми працюємо, досі не перетинались, тому конфліктів не було.
Спілкувався Антон Подлуцький
