Українська влада за шість років війни на Донбасі не змогла запустити ефективний механізм пошуку зниклих безвісти громадян. Що заважає процесу і хто цим займається – в матеріалі РБК-Україна.
Роки затяжної війни на Сході України перетворили цей регіон в "сіру зону", де за різними оцінками безслідно зникли від півтори до п'яти тисяч людей. Більшість з них – військові, які загинули в ході кровопролитних боїв за Іловайськ та Дебальцеве в 2014-2015 роках. Процес ідентифікації їхніх тіл триває і досі.
Але серед зниклих безвісти великий відсоток і цивільних осіб, Переважно пошуками займаються громадські організації, що об'єднують їх родичів. Вони стверджують, що допомога держави в цьому процесі мінімальна.
Напередодні Міжнародного дня жертв насильницьких зникнень 30 серпня президент України Володимир Зеленський зібрав у себе в Офісі родичів зниклих і загиблих осіб. Він пообіцяв їм, що зробить все необхідне для пошуків їх рідних і збереження пам'яті про померлих.
Подібні заяви лунали і два роки тому. Тоді був прийнятий спеціальний закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Він передбачав створення Єдиного реєстру зниклих на Донбасі осіб та комісії, яка повинна координувати пошуки.
Незважаючи на те, що склад комісії вже двічі змінювався, вона так і не змогла запрацювати і, відповідно, запустити реєстр в роботу. У зв'язку з цим в країні фактично немає єдиного обліку зниклих безвісти осіб, а дані державних органів і громадських організацій про їх кількість відрізняються в рази.
Так, Офіс омбудсмена посилається на дані про п'ять тисяч зниклих безвісти на Донбасі і 45 – у Криму, за весь час конфлікту. При цьому прес-служба уповноваженого Верховної ради з прав людини уточнює, що тільки за останні два місяці до них надійшло 40 заяв про розшук зниклих військових у зоні ООС.
У свою чергу, в Міжнародному Комітеті Червоного Хреста, який також займається цією проблемою, кажуть, що зареєстрували близько 1500 випадків зникнення людей у зв'язку з конфліктом на Донбасі. При цьому понад 750 осіб до цих пір не знайдені. Близько половини від загальної кількості – це цивільні особи.
У Міністерстві оборони РБК-Україна розповіли, що не ведуть облік зниклих цивільних, і назвали цифру зниклих військових – близько 70 осіб. У відомстві пояснили, що їх кількість не зростає, а поступово зменшується. По мірі ідентифікації невпізнаних тіл зниклі військові переходять в категорію загиблих.
Джерело в силових структурах каже, що пару років тому пошук зниклих і загиблих в зоні АТО/ОНС змінився. Так, громадянська місія "Чорний тюльпан" відійшла від цього процесу і зараз ним займається тільки проект Збройних сил України "Евакуація 200".
У громадській організації "Мирний берег", яка займається обліком зниклих і загиблих, а також допомогою їх родичам, зазначили РБК-Україна, що зниклими на даний момент вважаються близько 1300 осіб. Голова організації Геннадій Щербак стверджує, що питання пошуку й обліку зниклих у влади не в пріоритеті.
"Я вважаю, що якщо вони почнуть активно займатися безвісти зниклими, то вийдуть на самих себе. Тому що, на жаль, чимало цивільних зникли з вини наших правоохоронних органів і військових, які, наприклад, обстрілювали цивільні машини", – заявив волонтер.
Факти розстрілів цивільних автомобілів фіксували і українські правоохоронці. Так, у листопаді 2016 року суд у Маріуполі засудив до 13 років в'язниці українського військового Сергія Колмогорова, що обстріляв машину з пасажирами біля свого блокпоста. Пізніше Верховний суд скасував вирок і відправив справу на новий розгляд.
Голова Харківської правозахисної групи (ХПГ) Євген Захаров каже, що в більшості випадків викрадення осіб на Донбасі винні бойовики, але є дані про такі дії і з боку українських силовиків. За його словами, кілька разів співробітники СБУ "силоміць захоплювали й утримували" громадян для їх участі в обмінах полоненими.
СБУ неодноразово заперечувала всі звинувачення у незаконних затриманнях, арештах і "таємних в'язницях" на сході країни. Ще раз повторив цей меседж і голова відомства Іван Баканов на координаційній нараді всіх правоохоронних органів в Офісі генпрокурора на початку червня.
"Ще раз підкреслюю – в СБУ немає ніяких "таємних в'язниць", де нібито катують людей. Це фантазії російських пропагандистів", – заявив він і зазначив, що "відверто здивований" тим, що цю інформацію іноді поширюють міжнародні правозахисні організації.
У серпні цього року близько 70 сімей вирішили об'єднатися, щоб зрушити з мертвої точки процес пошуку своїх родичів. Їх асоціація отримала назву "Едельвейс". Очолює її мати Євгена Колесова з Покровська – Ліліана. Хлопець зник на українському блокпосту при виїзді з Донецької до Дніпропетровської області в липні 2014 року. Тоді йому було 17 років. Де зараз знаходиться її син і що з ним сталося жінка не знає.
На даний момент, за словами Колесової, активно пошуком зниклих на Донбасі осіб ніхто з держорганів не займається. "Наші сім'ї ніхто не чує. Нам же найголовніше – знайти і дізнатися, де наші рідні. Нам не важливо куди їхати: на Західну Україну або в Донецьк і Луганськ, нас вже нічого не зупиняє", – додала вона.
Керівник "Едельвейса" вважає, що створення комісії та реєстру зниклих безвісти допомогло б у пошуках. Крім того, вона переконана: в "мінські перемовини" повинні бути включені представників родин як військових, так і цивільних осіб, які зникли на Донбасі.
Правозахисники та волонтери звертають увагу на ще одну проблему, яка суттєво гальмує процес розшуку та ідентифікації зниклих безвісти. За словами голови ХПГ Захарова, родичі зниклих громадян перестали довіряти державним органам після випадків недбалості з ДНК-тестами при ідентифікації невпізнаних тіл.
"Часто помилялися, плутали тіла загиблих. Це не спеціально, це була просто недбалість. Була історія, що в одній військовій частині просто всіх (загиблих, – ред.) переплутали. І була велика проблема: що з цим робити? Одні родичі просто хочуть поховати тіла своїх дітей, а інші – вже поховали того, кого вважали своїм сином, і пам'ятник поставили і вже нічого не хочуть", – пояснив він.
У Міноборони ці звинувачення категорично заперечують і називають наклепом. Більш того, в Управлінні цивільно-військового співробітництва Збройних сил України вважають, що такі заяви родичів можуть мати під собою "меркантильні підстави".
"Це наклеп. Вони просто не хочуть визнавати тіла загиблих своїми родичами. Це маніпуляції з їх боку і меркантильний підхід", – заявив РБК-Україна представник Міноборони, підполковник Михайло Котелевський. Він є координатором пошукового проекту "Евакуація 200", який якраз і займається пошуком і ідентифікацією зниклих і загиблих військових.
За його словами, ситуація виглядає так: з моменту зникнення військовослужбовця в зоні бойових дій і до його знаходження родичі отримують замість нього щомісячно грошове забезпечення з надбавками в сумі 27-30 тисяч гривень. Якщо ж боєць був визнаний загиблим, то родичі отримують лише одноразову допомогу близько 12,7 тисячі гривень.
Однак виплати можуть бути виключно сім'ям військових. Родичі цивільних осіб, за словами Ліліани Колесовой, не отримують від держави нічого. Вони можуть розраховувати тільки на тимчасову матеріальну допомогу від Червоного Хреста на суму близько тисячі гривень.
"Сім'ї просто кинуті напризволяще. У нас іноді навіть просто немає грошей, щоб поїхати і зустрітися з кимось (з чиновників, – ред.)", – додала вона.
Тим часом законодавство про правовий статус зниклих без вести хоч і запрацювало формально, але застосувати його на практиці по суті неможливо. Запустити цей процес може тільки створена Кабміном комісія.
Перша комісія, в яку входили як представники держорганів, так і громадськості, була сформована ще в квітні 2019 року. Правозахисник Захаров пояснює, що у цього складу нічого не вийшло, тому що у нього апріорі не було необхідних повноважень і фінансових можливостей виконувати свою роботу.
"Цей Закон прийняли, а він з самого початку був неробочий. У всіх була ейфорія, а я з самого початку говорив, що він не буде працювати", – резюмує керівник ХПГ.
У липні поточного року Кабмін змінив комісію. Тепер в неї входить більше представників компетентних державних органів. Але підполковник Котелевський, який також включений в комісію, каже, що її нинішній склад поки не може почати роботу.
"Де-юре для початку роботи комісії потрібне рішення прем'єр-міністра, щоб він визначив одного з віце-прем'єрів, який своїм розпорядженням зможе зібрати цю комісію. На першому засіданні буде обрано голову комісії, який отримає юридичні повноваження", – пояснив представник Міноборони.
За його словами, члени комісії самі по собі не можуть зібратися на засідання, адже тоді це буде "просто збіговисько", рішення якого не будуть мати юридичної сили. Також підполковник прогнозує, що, враховуючи технічні та організаційні складнощі, процес створення Єдиного реєстру зниклих безвісти займе не менше року.
У Міністерстві юстиції, якому Кабмін доручив створити й адмініструвати Єдиний реєстр, бачать інші проблеми в цьому напрямку.
"По-перше, ми не маємо ніякого відношення до здійснення функцій цієї комісії (з питань зниклих безвісти, – ред.). По-друге, Міністерству юстиції за всі ці роки навіть не виділили коштів для створення і ведення цього реєстру", – пояснила РБК-Україна профільний заступник міністра Валерія Коломієць.
Вона каже, що в результаті Мін'юст вирішив передати цей реєстр Міністерству внутрішніх справ, але для цього необхідні законодавчі зміни. Зараз цей проект закону проходить процес узгодження у відомствах.
Коломієць зазначила, що орієнтовна вартість створення реєстру – це близько 200 тисяч гривень, але у МВС вже є схожий реєстр і його просто необхідно трохи вдосконалити та доповнити.
Голова Харківської правозахисної групи Захаров впевнений, що держава не вживає належних зусиль, щоб розблокувати процес. "Чому не запрацювала комісія та реєстр? Тому що немає в державі людей, кому це потрібно було б. Я кажу прямо і відверто", – вважає Захаров.
Підполковник Котелевський зазначає, що основний масив зниклих військових – це учасники боїв під Иловайском та Дебальцевим в серпні 2014 і лютому 2015 років. Даних про те, що вони могли вижити і знаходяться в полоні бойовиків такий тривалий термін, немає.
У той же час у Міноборони наголошують, що роботи по їх пошуку не зупиняють і не мають наміру. "Робота з пошуків зниклих безвісти з 2014 року не припинялася і не припиниться. І її, на жаль, ще дуже багато", – сказав координатор "Евакуації 200".