ru ua

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину Дмитро Кулеба (Фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Автор: Мілан Лєліч

Про відкриття кордонів, закупівлю вакцини, перемовини щодо Донбасу та стосунки України зі США, Євросоюзом, Угорщиною, Білоруссю та Молдовою – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Міністерства закордонних справ Дмитро Кулеба. 

Перемовини щодо деокупації Донбасу, в яких МЗС апріорі займає помітне місце, проводяться регулярно, однак не приносять значних політичних результатів. Втім, як каже Дмитро Кулеба, коли настане час для України перейти до "плану Б" щодо Донбасу, поки невідомо.

"Якщо хтось думає, що учасники ТКГ або переговорів у нормандському форматі регулярно не відчувають ефект театру абсурду, стикаючись з позиціями і аргументами тієї сторони, то ці люди глибоко помиляються", – зазначає Кулеба.

Паралельно у зовнішній політиці Україні треба одночасно давати раду і з багатьма іншими процесами. У США до влади невдовзі приходять демократи, а Україна збирається змінити посла у Вашингтоні. Вкотре загострився україно-угорський конфлікт, дедалі прохолоднішими стають відносини з владою Білорусі, а у Молдові нова президент Майя Санду налаштована все ж вирішити "придністровське питання".

Але розмову з головою МЗС РБК-Україна все ж почало з іншої нагальної теми – пандемії коронавірусу та можливих карантинних обмежень.

Чимало українців запланували провести новорічний відпочинок десь за кордоном, багато вже взяли квитки. В контексті розмов про майбутній локдаун, скажіть: ви як міністр порекомендуєте цим людям залишатися вдома? Чи хай спокійно планують свої поїздки і ні про що не переймаються?

Було би з мого боку некоректно по відношенню до колег по уряду, які безпосередньо відповідають за питання локдауну, лізти поперед батька в пекло, коментувати колегіальне рішення, яке ще не ухвалене.

Питання локдауну вперше ми обговорили буквально минулого понеділка. Є різні сценарії. Але моя позиція як міністра закордонних справ полягає в тому, що у разі запровадження локдауну я вважаю недоцільним запроваджувати заборону на в'їзд іноземців до України та закривати аеропорти, як ми робили це навесні.

Поясню логіку. Навесні вірусу в країні ще не було, і задача була в тому, щоб перекрити канали його можливого потрапляння на територію України. Тоді мало сенс закриття аеропортів і заборона на в'їзд іноземців. Нині ситуація відрізняється. Вірус вже є всередині країни, як і у всіх інших країнах. Встановлювати заборону на в'їзд вважаю недоречним, і під час дискусій про локдаун буду відстоювати цю позицію.

Тобто в будь-якому разі локдаун не зачепить закордонний відпочинок?

Моя позиція як міністра закордонних справ — закривати кордони чи обмежувати авіасполучення зараз недоцільно. І наразі локдаун закордонному відпочинку не загрожує. Локдаун – це те рішення, яке уряд має ухвалювати колегіально, тому, безумовно, будемо шукати максимально збалансоване рішення.

А для українців виїзд в інші країни коли відкриється, зокрема в ЄС? Чи це питання вже щодо загальної перемоги над пандемією як такою, всезагальної вакцинації тощо?

Це не питання загальної вакцинації, але це питання безумовно суттєвого зменшення цифр в Україні і країнах ЄС. Але не треба все зводити до ЄС. Насправді в світі є куди поїхати, і ми постійно працюємо з різними країнами світу, щоб розблоковувати можливість для українців туди поїхати. Нині, навіть попри пандемію та карантинні обмеження, у нас 63 країни, куди можна поїхати, з них 10 у Європі.

Тобто це питання не лише арифметики – у кого більше хворих в країні і в кого менше – а й питання дипломатичних перемовин?

Це і арифметика, і дипломатія. Ми працюємо з усіма країнами засобами дипломатії, щоб відкривати додаткові можливості подорожей для громадян України. Наприклад, ще минулого року була укладена угода про безвіз з Північною Македонією. А вже на цих вихідних полетів перший в історії прямий авіарейс Київ-Скоп’є. Вперше за історію дипломатичних відносин України та Північної Македонії, наші дві столиці будуть віднині з’єднані регулярним прямим авіасполученням. До речі, Північна Македонія зараз відкрита для українців, попри пандемію.

Минулого тижня також полетів перший прямий авіарейс з України в Чорногорію. Прямі рейси – це не лише про туризм. Це також нові можливості пожвавлення бізнес-контактів, розвитку економіки, пов’язаної з туризмом. Це лише за минулий тиждень два приклади кропіткої роботи, яку дипломатична система веде регулярно, аби збільшувати для громадян України свободу руху у світі. Адже настане час, коли коронавірус зникне, ми знову будемо вільно подорожувати, і ми хочемо підійти до цього моменту максимально підготовленими.

Туристичні подорожі до ЄС під час пандемії – це окрема історія, бо ЄС централізовано визначив певні керівні принципи, якими керуються держави-члени. Тут вже у справу втручається арифметика, і тут можливості дипломатії обмежені цифрами захворюваності.

Як відбувається процес закупки вакцин по різних треках: є міжнародний механізм COVAX, є, наскільки я розумію, прямі перемовини з окремими виробниками вакцин. На якому етапі усе це? І можете дати якісь конкретні дати і цифри?

Тема вакцини присутня на порядку денному і в тезах до розмови у всіх – президента, моїх, міністра охорони здоров'я, послів у окремих країнах – всі над цим працюємо, шукаємо, домовляємося. Ми допомогли МОЗу на початку пандемії приєднатися і до європейського комітету охорони здоров'я, потім до COVAX, ми працюємо на двосторонньому рівні з урядами США, Німеччини, щоб це питання було вирішено позитивно. І щоб ми не залишилися десь в кінці черги на вакцину. Але поки дещо рано говорити про конкретику, бо лише пару тижнів тому почали говорити про конкретні цифри ефективності певних вакцин.

Тобто Україна, яка не належить до числа найбагатших країн світу, попри це у другій половині світової черги не залишиться?

Не залишимося і плануємо досягти цього завдяки двом елементам: активній участі в COVAX, і завдяки дружнім відносинам з тими країнами, які отримають доступ до вакцини першими.

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину

Дуже загальне питання про одного з наших ключових союзників: що зміниться у наших стосунках з США після приходу в Білий дім нової адміністрації? І чи зміниться взагалі щось?

Насправді це питання складніше, ніж може здатися на перший погляд. З позитиву – безумовно, добре, що Джо Байден є першим в історії президентом США, якому в перший рік роботи не треба пояснювати, що таке Україна.

І які у нас проблеми.

Які проблеми і які можливості. Я не хочу, щоб ми дивилися лише через призму проблем. Він дуже добре знає файл, і люди довкола нього теж. Не можна при цьому ігнорувати той факт, що останній рік-півтора тема України у внутрішній політиці США була болісною. До речі, Україна пройшла цей період гідно, і це треба теж зафіксувати. І сподіваємося, що це буде належно оцінено.

Ви маєте на увазі, що ми не втручалися туди, куди нам втручатись не треба було?

Не втручалися і не підігравали. І, по суті, сиділи і з попкорном трохи напружено спостерігали за тим, як намагалися втягнути Україну і використати Україну у внутрішньоамериканській історії. І за цей процес зав'язалося багато різних вузликів, які нині треба обережно розплутувати.

Ще один важливий елемент – безумовно, ми будемо чути надалі набагато менше нереалістичних ідей щодо "побудови мостів" з Росією, що треба щось “перезавантажувати” з РФ попри відсутність жодних конструктивних кроків з її боку. Тобто у цієї адміністрації інший в цьому плані підхід, вони пройшли певний шлях у відносинах з Росією, і Росія була теж однією з тем виборчої кампанії в США. Ми чули, що казав з цього приводу Джо Байден. Тому розраховуємо і на більшу підтримку в протидії російській агресії.

І останній блок – це реформи в Україні. Я думаю, що США більш інтенсивно залучатимуться до тем боротьби з корупцією, судової реформи. Але тут наш порядок денний збігається, і ми готові розвивати активну взаємодію зі США на цих треках.

Чи варто напружитися окремим політикам і бізнесменам в Україні, які були дотичні до активної антибайденівської кампанії кількох останніх місяців, або ж просто мають неоднозначну історію стосунків з новою американською адміністрацією?

Це треба запитати американську адміністрацію. Але хочу привернути вашу увагу до того факту, що на дії одного українського політика, який був найактивніше помічений у цій історії, адміністрація США відповіла ще за президентства Дональда Трампа і запровадила проти нього санкції. І в цьому краса Америки, що незалежно від прізвища президента, тих, хто намагається якось втручатися в американські процеси, б’ють по руках.

З української сторони ж не було якихось протестів щодо цього, вірно?

Народний депутат свідомо брав участь у певному процесі, напевно, усвідомлював наслідки своїх дій, тому тут складно висловлювати занепокоєння.

Будуть інші подібні приклади?

Знову ж таки, це питання до адміністрації США. Але держава Україна в усьому цьому надзвичайно складному, слизькому і делікатному процесі поводила себе гідно і не скомпрометувала себе як держава. І це наша принципова позиція, з якою ми будемо входити у відносини з новою адміністрацією США.

Нещодавно ви озвучили кандидатуру Оксани Маркарової як майбутнього посла України в США. Ви можете зараз назвати приблизний термін, коли ротація посла може статися?

Я вважаю, що вірчі грамоти посол Маркарова має вручати вже новому президенту США.

Тобто десь невдовзі після інавгурації?

Зараз все в руках США. Вони розглядають наш запит на її агреман. Поки ми його не отримали, говорити про якісь часові рамки немає сенсу.

Маркарова відома як фахова фінансистка з великим досвідом. Але чи не зведуться тоді україно-американські відносини фактично до одного аспекту: будь ласка, допоможіть нам фінансово?

Ні. Це абсолютно надумана проблема. В нашій країні постійно намагаються знайти, що не так.

І погодьтеся, часто мають для цього підстави.

Я абсолютно переконаний, що Оксана Маркарова буде ефективним послом в США. І на політичному треку, і на військово-технічному треку, і в питаннях торгівлі та інвестицій, і в питанні взаємодії з МВФ, який за іронією долі теж розташований у Вашингтоні. Але аргумент, що її…

Що її заслали в США, щоб вона там просила грошей – це якщо вже зовсім прямо сказати.

Взагалі-то, ми всіх послів засилаємо, зокрема для того, щоб вони шукали гроші – не просили, а шукали. Що таке пошук грошей? Це і залучення інвестицій, і збільшення обсягів торгівлі, відкриття нових ринків для українських компаній, і взаємодія з фондами та міжнародними фінансовими інституціями. Скоро вийде одне українське соцопитування, і ви побачите, що одним з найбільших очікувань українських громадян від української дипломатії є торгівля, інвестиції та залучення грошей в Україну.

Я ставлю зараз всім нашим послам завдання рівноцінно займатись чотирма пріоритетами. По-перше, безпека країни, підвищення обороноздатності, інтеграція в НАТО, протидія російській агресії, забезпечення санкційного тиску на державу-агресора, повернення наших тимчасово окупованих територій на Сході, наближення дня деокупації Криму.

По-друге, залучення грошей в країну, або через просування українського експорту, або через залучення іноземних інвестицій, або через взаємодію з міжнародними фінансовими інституціями.

По-третє – це консульський захист українських громадян за кордоном. По-четверте, нарощування м’язів "м’якої сили" України в світі, вплив на уявлення про Україну за кордоном засобами публічної та культурної дипломатії, формування мереж прихильників і друзів. Це чотири рівнозначні функції. І послом, який не приділятиме достатньо уваги торговельно-фінансовому блоку, я буду категорично незадоволений.

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину

До речі, якісь конкретні успіхи на торгово-економічному напрямку дипломатії вже є?

Ми вже докорінно переформатували всю систему, ввели систему конкретних КРІ для посольств на цьому напрямку і контролюємо їх виконання на щотижневій основі.

Нова система дає успіхи. Ось, наприклад, історія. У нас був випадок, коли бізнесмен з Кувейту перебував в Україні у справах і на вильоті в аеропорту купив баночку меду. Прилетів в Кувейт, а мед йому страшенно сподобався. Він розповів про це у розмові з посольством України в Кувейті, а посольство оперативно зв'язало його з виробниками цього меду і налагодило між ними контакт.

Результат: перша пробна партія в одну тонну експортного українського меду вже невдовзі відпливає у Кувейт. Це конкретні гроші для українського виробника на розвиток свого бізнесу, і зрештою, внесок в розвиток української економіки. Це лише один конкретний приклад з багатьох.

Посольство України якраз має виконувати роль зв'язківця між ринком країни, в якій воно працює, і українським бізнесом. А виконувати її воно може двома шляхами. Або представник ринку країни звертається до посольства, як в цьому випадку. Або український бізнес звертається до посольства, і ми допомагаємо вийти на новий ринок чи зміцнити позиції на ринку, де він вже працює.

І ми вже змінили налаштування в дипломатичній ментальності, щоб посли працювали не реактивно, і просто чекали, поки до них хтось звернеться. Ми створили новий формат, діалог посла в країні Х з бізнесом, який зацікавлений у цій країні.

Ми їх збираємо онлайн, бізнес озвучує свої прохання, посол записує, і потім вже далі на двосторонньому рівні вони працюють. Ми запропонували цей формат, і його країна за країною робимо, і це буде регулярна практика, коли бізнес і дипломати навчаться говорити один з одним і чути один одного.

Повернемось до відносин зі США. Коли стало зрозуміло, що влада в Білому домі зміниться, у нас почали згадувати і про те, що США за часів віцепрезидентства Байдена не надали нам зброю. І сам Трамп не забував про це нагадати. Ми можемо розраховувати, що Байден на посаді президента у військовому аспекті буде активніше нам допомагати, ніж в часи, коли він був віце-президентом?

Ми вдячні адміністрації Барака Обами за те, що вони багато зробили для України в один з найскладніших періодів нашої історії. Але ніхто не ідеальний, і я вважаю, що однією з помилок тієї адміністрації в політиці щодо України було ненадання нам зброї. Зараз ці двері вже відкриті. Всупереч тодішнім залякуванням РФ та лояльних до неї спікерів, війна не запалала з новою силою, а зброя, яку ми отримуємо з США, використовується для зміцнення нашої обороноздатності. І я не очікую, що ці двері можуть зачинитися за нової адміністрації.

Доводилося читати, що Кіт Дейтон, вже давно висунутий на посаду посла США в Україні, і при Байдені зберігатиме великі шанси зайняти цю посаду, це так?

Рішення ухвалюватиме нова адміністрація. Але я особисто симпатизую пану Дейтону, перетинався з ним, і якщо він буде послом, мене це цілком влаштує. Якщо буде якась інша людина, будемо працювати з іншою людиною.

Вже скоро буде рік після саміту Нормандської четвірки в Парижі. За цей час були якісь окремі успіхи, але в питанні повернення контролю над окупованою територією Донбасу відчутного поступу так і немає. В перспективі найближчих тижнів чи місяців нам варто чекати якихось новин в питанні політичного врегулювання?

Нормандія і Мінськ – це як горизонтальний ескалатор в аеропорту. Якщо на нього не з того боку зайти, то щоб не викинуло назад, треба швидко рухатися вперед. Нормандія і Мінськ якраз про це. Треба постійно рухатися вперед. Розслабився - викинуло зі стрічки. І увесь цей рік ми були дуже активними, ми тиснули, ми нагадували, ми пропонували.

Зверніть увагу, що за цей рік нам ніхто не нав'язував деструктивних пропозицій, на які ми були би змушені реагувати, як це часто раніше відбувалося. Навпаки, це ми виступали з ініціативами і пропозиціями, виносячи їх на обговорення інших учасників.

Коли ви питаєте про те, чи варто чекати новин, то я відповім, що в моїй дипломатичній практиці Нормандія і Мінськ – одні з найменш прогнозованих процесів. Ми дуже важко підходили до питання припинення вогню. Якщо чесно, я мав дуже великі сумніви, що зрештою росіяни підуть на цю історію, але вони пішли, і припинення вогню було оголошене.

Зброя не замовкла повністю. На жаль, є обстріли, і втрати є. Але ніхто не сперечатиметься, що інтенсивність бойових дій вперше за майже сім років війни настільки довго тримається на рівні майже повного припинення вогню.

Ми працюємо за програмою-максимум, і вимагаємо якнайбільше, але чи будуть якісь яскраві результати, залежить і від готовності російської сторони. Іноді прогнозуєш результати, а вони не відбуваються, іноді – все навпаки.

Протягом цього року час від часу з'являлася інформація про те, що новий нормандський саміт може відбутися через якийсь час. В останні місяці навіть такої інформації немає, навіть з посиланнями на якісь джерела.

Зараз ведеться робота на рівні радників лідерів нормандського формату, і ще буде одне чергове засідання ТКГ в цьому році. Формати, в яких можна домовитись про щось велике, функціонують і засідають, але чи вдасться – згодом побачимо.

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину

Історія з "планом Кравчука" по Донбасу – це частина зусиль, про які ви казали: треба щось робити і пропонувати, щоб нас не викинули за борт? Чи це реальна історія, яка може реалізуватися, і вибори в ОРДЛО можуть відбутися в березні тощо?

Цей план не з'явився нізвідки, його готували, обговорювали, пропрацьовували. Але коли ситуація нагадує глухий кут, коли Росія продовжує декламувати монотонний і давно відомий всім монолог замість включення до реалістичного діалогу, і справа нікуди не рухається... Потрібно робити кроки, які розблокують цей процес. Або принаймні намагатися його розблокувати. Тоді й вийшли з ідеєю цього плану.

План Кравчука жодним чином не підміняє ту роботу, яку роблять радники лідерів на рівні нормандського формату. Про ключові рішення і алгоритми дій домовляються в нормандському форматі, потім це спускається в Мінськ на ТКГ, де ці речі відпрацьовуються. Жодні ідеї і плани не з'являються нізвідки, вони завжди спрямовані на те, щоб дати поштовх переговорному процесу, створити таку комбінацію, за якої Росія буде вмотивована йти на конструктивні кроки.

Росія і бойовики поки відповіли власним "планом", який наповнений апріорі невиконуваними вимогами. Це означає, що зближення поки немає? Що ми просто стоїмо на своїй скелі, вони на своїй, і кричимо один на одного через прірву?

В такій ситуації у вас є два вибори: перший – залишимо все як є, кричимо собі й кричимо. Або придумати щось нове, що не перетинає наші червоні лінії, покласти його на стіл і втягувати іншу сторону в обговорення. Я завжди за другий сценарій.

Бо якщо ми скажемо: "Окей, вони нічого не хочуть, давайте і ми сядемо і нічого не будемо хотіти", - тоді все заглохне. А нагадаю, йдеться про територіальну цілісність нашої держави, життя наших людей сьомий рік під обстрілами, життя і здоров’я наших військовослужбовців, повернення наших територій. Це все не жарти. І ми маємо бути кревно зацікавлені в тому, щоб в ТКГ і Нормандії щось відбувалося.

Якщо хтось думає, що учасники ТКГ або переговорів у нормандському форматі регулярно не відчувають ефект театру абсурду, стикаючись з позиціями і аргументами тієї сторони, то ці люди глибоко помиляються. Такі відчуття перманентні. Але у нас немає вибору, ми маємо рухатися вперед, ми маємо штовхати, тому що йдеться про нашу країну і нашу територіальну цілісність.

Тобто поки про дати можливих виборів взагалі немає сенсу поки говорити?

Якби російська сторона прийняла план Кравчука і ми почали динамічно покроково рухатися за ним, можна було би говорити про якісь дати. Але поки Російська Федерація не проявляє конструктиву, будь-які дати обговорювати складно.

З міжнародного досвіду війн і конфліктів, скільки часу проходить від того, як сторони домовились про деокупацію якоїсь території і проведення виборів – і до самих виборів? Якщо проводити їх за демократичними стандартами, звісно.

Від ухвалення рішення до його імплементації завжди лежить широке мінне поле, і в будь-який момент домовленості можуть зруйнуватися. Рухатися цим полем треба дуже обережно, зважуючи кожен крок. Лише за стандартами ОБСЄ, на підготовку нормальних цивілізованих виборів потрібно, здається, три місяці.

Це виключно для того, щоб ОБСЄ могла нормально розгорнути свою місію. А якщо у нас йдеться про відновлення роботи ЦВК, реєстрів виборців, функціонування політичних партій, медіа, то це дуже трудоємкий процес, який потребуватиме часу.

Коли ми заходимо в дискусію: так що, якого там числа будуть вибори, ми перевертаємо ситуацію догори дригом. В чому позитив плану Кравчука? Він показує алгоритм від точки А то точки Я. І тоді можна розраховувати дати, але графік може поплисти в будь-який момент. А перевертати графік і казати, ось, давайте такого числа проведемо вибори, і під це все підлаштуємо – так не спрацює.

Наскільки той самий план Кравчука і подібні ініціативи детально опрацьовуються разом з МЗС? Бо не в усіх сферах, як бачимо, влада дотримується політики одного голосу.

Нормандський формат і Мінський процес – це унікальний для України простір міжвідомчої взаємодії. Кожен знає свою роль і свій функціонал. Справді, іноді виникають робочі моменти, але вони врегульовуються. І я радий, що завдяки позиції Офісу президента і Андрія Єрмака вдалося побудувати цю модель, в якій кожен знає, що він робить. Не має бути міжвидової внутрішньої конкуренції і бажання першим добігти до мікрофона чи фейсбука і щось розказати.

Бували у нас випадки з "добіганням до мікрофона" – можемо згадати резонансні інтерв'ю Вітольда Фокіна.

Я ж казав, що бувають робочі моменти, але вони вирішуються. І ваш приклад яскраво доводить, що вони вирішуються.

У нас є програма-мінімум, яку треба виконати: так званий закон про особливий статус, який добігає кінця 31 грудня, треба буде знову продовжувати. Раніше наші співрозмовники в "Слузі народу" казали, що можливо цього разу це буде не лише механічне продовження на рік, а буде ухвалена ще якась нормативна база по Донбасу. Якщо ви всі так працюєте злагоджено, то без участі МЗС така нормативна база нікуди не мала б піти.

Щодо Верховної ради, я хочу чітко наголосити: говорячи про єдність позицій, я мав на увазі Офіс Президента і Уряд. Я з великою повагою ставлюся до законодавців, і представники уряду не мають диктувати умови представникам парламенту, бо парламент призначає уряд, а не навпаки.

Коли настане той момент, коли Україна дістане з шухляди план Б, В чи Г щодо Донбасу? Ще через рік, через три, через п'ять?

Відповім максимально корректно: я не знаю, коли настане цей момент.

Від чого це залежить? Від успіхів по нинішньому треку, по плану А?

Безумовно.

Наскільки глибоко Україна зіпсувала свої стосунки чи свій імідж в очах європейців, після скандальних рішень Конституційного суду, наслідки яких досі не виправлені?

Не Україна зіпсувала стосунки, а Конституційний суд. Те, що Конституційний суд здобув вкрай, м'яко кажучи, суперечливу репутацію серед наших партнерів в Євросоюзі, це очевидно. Президент, якраз навпаки, першими кроками, коли було скликане засідання РНБО, проявив себе як людина рішуча і готова до чітких кроків, щоб захистити реформи в Україні. Далі м'яч перейшов на поле Верховної Ради.

І там депутати займалися перепасовкою.

Була перепасовка, і ті хто хотів чути Євросоюз, ті чули від них очікування, що проблема, створена Конституційним судом, буде вирішена швидко. Але при цьому рішення повинно бути якісне, і в межах принципу верховенства права.

Але ще треба чітко розуміти, що наші європейські колеги очікують на відновлення дії того, що було зруйновано, а не на створення якоїсь нової креативної моделі. Тому що наші друзі в Євросоюзі дуже високо оцінюють, так би мовити, креативність України, коли йдеться про створення якихось альтернативних моделей.

Дмитро Кулеба: Ми не залишимося у кінці світової черги на вакцину

Впродовж останніх місяців трьох, з подачі окремих депутатів Європарламенту, в медіапросторі з'явилося страшне словосполучення "втрата безвізу". Нам варто у зв'язку з цим непокоїтись?

При всій повазі до кожного депутата Європарламенту, думка одного чи двох із них не повинна сприйматися як рівнозначна до думки Європарламенту загалом. І коли ми читаємо заголовки із серії "В Європарламенті сказали, що…", треба про це завжди пам'ятати.

В день проголошення рішення Конституційного суду, КСУ справді поставив Україну своїм рішенням на край прірви, внизу якої було написано "втрата безвізу". І пальці вже висіли над прірвою. Потім, завдяки рішенням президента, РНБО і Кабміну, Україна відійшла від краю цієї прірви. Але якщо ситуація не буде виправлена, і негативні наслідки рішення КСУ не будуть систематично подолані, всі ці проблеми можуть бути констатовані у наступному звіті Єврокомісії про функціонування безвізу.

Коли це буде?

Ми ще раніше передали нашу національну доповідь щодо виконання умов з лібералізації візового режиму і наразі чекаємо на реакцію партнерів. Але навіть їхня можлива констатація, якої, я переконаний, вдасться уникнути, не була би втратою безвізу, бо рішення про позбавлення безвізу – це політичне рішення. У всякому разі, можу запевнити, що президент України абсолютно налаштований не допустити такого сценарію. Не заради задоволення вимог Євросоюзу, а заради України та її розвитку.

Критичні зауваження на адресу України, зокрема від Делегації ЄС, базувалися не лише на рішенні КСУ, а й на підставі історії з формуванням конкурсної комісії по вибору антикорупційного прокуратура. Якось складається враження, що не все гладко в нашій антикорупційній системі, надходять сигнали, обтічні, дипломатичні, але вони надходять. Тобто не лише КСУ своїми рішеннями щось поламав, а й інші державні механізми почали давати підстави для критики?

Знаєте, можна взяти зубочистку і штрикнути її в руку – так відчувалося рішення про комісію з відбору антикорупційного прокурора. А можна взяти ніж і штрикнути його в живіт – оце було рішення Конституційного суду.

Коли будуть наступні новини щодо перегляду Угоди про асоціацію з ЄС?

Моя колега по Уряду, віце-прем’єрка Ольга Стефанишина активно цим займається, на мою думку, успішно, в торговельній частині взаємодіючи з Мінекономіки і торговельним представником України Тарасом Качкою. І там будуть новини.

Але формально можливість перегляду Угоди лише відкривається у 2021 році. Все що було зараз, до цього, що ще я починав як віце-прем'єр, – це була моральна підготовка Європейського союзу, що Україна піде в цю історію і пропонує ЄС піти разом з нами.

А по-друге, це було формування переговорної позиції, з якою ми вийдемо на ці перемовини. З обома цими завданнями ми впоралися: і Євросоюз погодився з тим, що Угоду треба привести у відповідність до реалій сьогоднішнього дня, і мої колеги сформували позицію, з якою вже можна виходити. Я думаю, що цей процес буде динамічно розвиватися наступного року.

У політичних колах Закарпаття останню ескалацію в україно-угорських відносинах пов'язують з боротьбою довкола формування коаліції в закарпатській обласній раді – а не з питаннями ідентичності, сепаратизму, мови, "Великої Угорщини" тощо. Чи не бачите ви ризику того, що зусилля, які ви як МЗС впродовж цього року докладали до відновлення відносин з Угорщиною, будуть зруйновані через наші містечкові політичні розбірки?

Я як міністр намагаюся вирішити проблеми з Угорщиною з трьох причин. По-перше, це важлива країна-сусід у Центральній Європі, і ми теж частина цього простору, з сусідами треба мати добрі стосунки. По-друге, це держава-член НАТО, і ми хотіли б нормально взаємодіяти з Угорщиною в питанні євроатлантичної інтеграції. По-третє, це держава-член Євросоюзу, позиція якої нам теж важлива.

Але вирішувати ці питання, наявні проблеми і будувати амбітне майбутнє можна за двох умов: коли обидві сторони поважають законодавство і національні інтереси одна одної. Повага до інтересів один одного – це простір, де відбуваються дуже багато інтерпретацій, щоб зрозуміти, які інтереси і в якій мірі треба враховувати. Ніхто не налаштований політично воювати з Угорщиною. Але і Угорщина має поважати наше національне законодавство і національні інтереси.

І останнє, не можна дивитися на відносини з Угорщиною виключно через призму діяльності того чи іншого громадянина України, який симпатизує угорським інтересам. Питання набагато комплексніше.

Чому з усіх наших західних сусідів найбільше конфліктів саме з угорцями, а не наприклад, зі словаками чи румунами?

Тому що і Україна, і Угорщина дуже травмовані своєю історією. І тому дуже болісно ставляться до будь-яких питань, коли історія проривається в сучасне, або ще й намагається диктувати майбутнє. І ось ці приховані травми, вони і викликають зіткнення інтересів. І плюс Угорщина взагалі в останні роки дуже амбітно себе поводить не лише у відносинах з Україною, але і з низкою інших країн, і з Європейським Союзом загалом.

Марно витрачати час, натхнення і ресурси, щоб якось розкрутити тему “сепаратизму” в Закарпатті, бо за жодним об'єктивним показником немає жодних передумов для того, щоб політичний статус кво в Закарпатській області якось змінився.

Наскільки Україна готова до певних змін статусу кво в Придністров'ї, анонсованих новим президентом Молдови Майєю Санду, яка заявила, що треба щось робити з так званими російськими "миротворцями", у Кремлі на це вже відреагували. Ми пропрацювали вже якісь варіанти розвитку подій?

Я невдовзі планую відвідати Молдову, і ми будемо говорити про всі ці речі, тому що це питання не лише безпеки і територіальної цілісності Молдови, а й питання безпеки України. І я виходжу з того, що події в Молдові та довкола неї завжди нерозривно пов’язані з питаннями національної безпеки України.

Ми будемо говорити і про врегулювання якихось спірних питань у двосторонніх відносинах, і про стратегію врегулювання придністровського конфлікту, і про якісь нові амбітні спільні проекти, які ми можемо разом втілити.

Президент Молдови широкими мазками озвучила своє бачення. Питання, яка ще буде позиція уряду, парламенту, чи будуть там дострокові вибори парламенту тощо. Де б не відбулися вибори, у країні, за якою стежать українці, всі зразу поробили швидкі висновки і побудували 150 тисяч планів.

Я за спокійний, виважений підхід: поїдемо, послухаємо, поговоримо, розкажемо наше бачення, побачимо, який баланс сил складеться в Молдові, і вже після цього будемо вирішувати, робити якісь конкретні кроки.

Чи варто очікувати якихось економічних санкцій проти Білорусі? І як далеко загалом може зайти нинішнє охолодження україно-білоруських стосунків, викликане подіями останніх місяців в Білорусі і українською реакцією на ці події?

Якщо брати за стартову точку нинішню ситуацію в Білорусі, то я наразі проти будь-яких економічних санкцій проти білоруських компаній чи секторів економіки. У нас з Білоруссю є принципові політичні розбіжності, але я не бачу станом на зараз – підкреслюю, станом на зараз – фундаментальної необхідності для економічних санкцій.

Торгівля однаково важлива для обох країн. Будемо рухатися за цією логікою. Ми, нагадаю, одразу зайняли чітку позицію, і йдемо синхронізовано з Євросоюзом, і в плані захисту прав людини, і засудження насильства, і вимог демократичних перетворень в Білорусі. І для зміни цієї позиції я не бачу нині жодних передумов.

Я так розумію, що на відміну від окремих сусідів Білорусі, зокрема Литви та Польщі, українська влада не почала і не почне прямої співпраці з білоруською опозицією, зокрема зустрічей на топ-рівні зі Світланою Тихановською?

Україна однозначно на стороні білоруського народу. І ми віримо в те, що на вільних виборах, які колись відбудуться, народ обере своїх легітимних представників. Зараз пані Тихановську наші партнери бачать ключовою лідеркою опозиції. Я не заперечую цього факту, і готовий до розмови з нею.