Одного разу до майстра Дзен прийшов молодий чоловік і став набиватися в учні. Просвітлений погодився, але з умовою, що протягом усього наступного тижня хлопець не буде думати про зелених крокодилів. Адепт пішов задоволений, передчуваючи швидкий успіх - завдання здавалося надзвичайно легким.
Одного разу до майстра Дзен прийшов молодий чоловік і став набиватися в учні. Просвітлений погодився, але з умовою, що протягом усього наступного тижня хлопець не буде думати про зелених крокодилів. Адепт пішов задоволений, передчуваючи швидкий успіх - завдання здавалося надзвичайно легким.
Але вже на наступний день потенційний учень прибіг до майстра "весь в соплях і сльозах" із звинуваченнями в чаклунстві, злякано заявивши, що тепер думки про зелених крокодилів не дають йому спокою ні вдень, ні вночі. У відповідь на вимогу хлопця позбавити його від чар майстер посміхнувся і сказав: "Просто думай про рожевих слоників в піднебессі".
Спостерігаючи за тим, як напередодні місцевих виборів влада намагається переключити увагу суспільства з проблем внутрішньополітичних на зовнішньополітичні, мимоволі згадуєш саме цю буддійську притчу.
Судячи за змістом передвиборної агітації президентської "Солідарності", яка виконує в нинішній Україні роль партії влади, Петро Порошенко і його компанія прекрасно усвідомлюють свій цілковитий провал на внутрішньополітичному терені.
Відсутність яких-небудь серйозних реформ; невиконання вимоги суспільства провести очищення і оновлення влади; очевидна всім "поразка" в боротьбі з корупцією; катастрофічне падіння рівня життя абсолютної більшості українців - ось далеко не повний список претензій потенційних виборців до "реформаторської влади".
Хвалитися особливо нічим. "Крокодил не ловиться, не росте кокос" - і акцент закономірно зміщується в бік риторики про успіхи на зовнішньополітичному терені.
В актив Президенту намагаються записати: підтримку України світовими лідерами у протистоянні з РФ; реструктуризацію зовнішнього боргу і списання його частини; отримання нелетальної зброї; переведення кровопролитного протистояння в ОРДІЛО в русло політико-правового врегулювання.
Саме про цих "рожевих слоників", що літають в хмарах, нам і пропонують подумати "майстри дзен" з Банкової, оцінюючи діяльність нинішньої влади.
До речі, при бажанні, в актив так само можна записати овації, зірвані Президентом України під час виступів у Конгресі США і залі засідань Генеральної Асамблеї ООН.
Тим більше, що судячи зі схильності до театральних жестів, інтонацій і поз, Петро Олексійович дуже любить овації, оточуючи себе тими, хто вміє плескати в долоні будь-якому Президентові України, не виймаючи рук з кишень українців.
Але біда в тому, що думаючи про "рожевих слоників в піднебессі", неминуче згадуєш про голубів... Про голубів, які з легкої руки Пікассо стали символом боротьби за мир.
Справа навіть не в тому, що слухаючи президентську "риторику про боротьбу за мир", починаєш замислюватися про ціну такого "миру". Але просто розумієш, що 10 млрд грн, незрозуміло як "зекономлених" для "відновлення інфраструктури Донбасу"; конституційні зміни з децентралізацією і особливим порядком місцевого самоврядування в ОРДІЛО; реалізація "плану Мореля", що передбачає проведення "виборів" на фактично окупованій території України, та інші "успіхи" української влади на зовнішньополітичній арені - пахнуть не краще, ніж площі міст, населених голубами.
Проблема в тому, що до цього запаху домішується запах розкладання держави - тотальної всепроникної української корупції.
Причому запах настільки сильний, що його почули не тільки в Брюсселі, але навіть за океаном. Про що свідчать досить недвозначні заяви Вікторії Нуланд, Джо Байдена і, врешті-решт, Джеффрі Пайетта, які досить чітко артикулюють, що ставлення до України буде визначатися не геополітичною обстановкою, а успіхами української влади у вирішенні її внутрішніх проблем.
У світі, на відміну від України, добре розуміють взаємозв'язок між внутрішньою та зовнішньою політикою. Рожевими слониками там нікого не здивуєш.
Але замість того, щоб почати саджати корупціонерів, передусім, зі свого найближчого оточення, Президент України віддає перевагу відбуватися черговими заявами про те, що мовляв все під контролем, боротьба з корупцією ведеться по всіх фронтах, а наші відносини з зарубіжними партнерами як ніколи міцні і продуктивні.
Таке відчуття, що Петро Порошенко і його команда, позиціонуючи Україну як форпост цивілізованого світу в його протистоянні параноїдальній політиці Володимира Путіна, мріють повторити успіх кривавого нікарагуанського диктатора Анастасіо Сомоса Гарсія, про який Президент США Франклін Рузвельт висловився фразою, що стала згодом крилатою: "Сомоса, може бути, і сучий син, але це наш сучий син".
На жаль, епоха Пікассо і "боротьби за мир" в двополярному світі давно канула в Лету. Сьогодні ніхто в світі не буде підтримувати "сучих синів" - неефективний, корумпований режим, зациклений на безмежному самозбагаченні клептократів. Крім Росії, природно, яка продовжує збирати навколо себе всіх світових ізгоїв.
Так що, Петру Олексійовичу пора припинити годувати українців байками про успіхи в зовнішній політиці.
Без вирішення внутрішніх проблем і без перемоги над, висловлюючись словами Вікторії Нуланд, "традиційними демонами України", наша держава зовсім скоро може повернутися в орбіту впливу північно-східного сусіда, з яким українську еліту пов'язують давні корупційні зв'язки і прихильність до кримінальної субкультури.
А громадянам України пора зрозуміти, що як би не розвивалася ситуація в Сирії або Арктиці, американці і європейці абсолютно байдуже поставляться до передвиборчих агіток, на яких під загальною фотографією Петра Порошенка, Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького буде розміщене передвиборне гасло: "Єдина країна - Спільні інтереси".
На відміну від нас, їм все одно, що буде з нашою державою. Ніхто не буде насильно тягнути за роги Україну в цивілізований світ.