Денис Берінчик: Навчу дочку швидко реагувати на агресію - лівий боковий, по печінці і стусан під зад!

 

- Денис, по таких заторах, як сьогодні, на мотоциклі зручніше пересуватися?

- Коли ти їдеш на мотоциклі крізь затор, виразно розумієш, що втрачаєш час даремно. Це так само, як коли я стою у заторі і бачу мотоцикліста - теж розумію, що він ефективніше організував свій час. Ти набагато більше за все встигаєш зробити за день. Ось наприклад, моя дорога на тренування туди-назад на авто може зайняти до 2 годин. А на мотоциклі це 40 хвилин.

- Тільки це не найбезпечніша затія...

- Ось ти береш цю відповідальність за себе і за "того хлопця". Їдеш і повинен передбачити на кілька маневрів наперед, що може статися. Не гірше якоїсь "Ванги". Завжди їдеш, як кажуть на "натягнутих гальмах" і готовий рятувати ситуацію або передніми гальмами, або задніми. Адже тут ціла технологія - вміння правильно загальмувати може у прямому сенсі коштувати життя. Ну і мотоцикл повинен бути відповідний. Ось у мене "стріт-байк", він ідеальний для міських умов, не дуже потужний, проте відмінно керований - BMW F800R.

- Звідки пішло твоє захоплення мотоциклами?

- Із раннього дитинства. Батько з початку 90-х років завжди купував мотоцикли, перебирав їх, переробляв заново. Мототехніка у будинку була завжди, і я катався на всьому радянському мотопромі, який тільки може бути!

- Якої марки був твій перший примірник?

- Це був мопед "Карпати" ще на педалях! Я ще навіть не міг тримати рівновагу, залітав на ньому у канави і просто штовхав його! Ось звідки у мене такі сильні ноги (сміється). А далі були і "Тули", і "Чізетти", і "Яви", і "ІЖ", і важкі мотоцикли...

- Ти ж не тільки їздив на них...

- Вірно. Займався дуже багато підготовкою деталей до продажу. Я ще з дитинства на "ти" зі всякими щітками, наждачками, солідолом, фарбою і всіма супутніми ремонту речами.

- У вас у родині був великий мотогараж?

- Більш ніж! Було дуже багато різних комплектуючих, деталей тощо. Батько свого часу сам розібрав близько 500 старих мотоциклів військового часу. Це ті, що були на озброєнні Радянської Армії.

- Де ж вдалося роздобути стільки техніки?

- Скрізь по селах Луганської області їздив і купував. У ті часи, мені здається, там у кожному дворі був мотоцикл. Не тільки важкий, а й усілякі "ІЖі", чехословацькі "Чізетти" і т. д. Деякі реставрували і продавали, деякі розбирали, доводили до ладу запчастини і продавали вже їх окремо.

- Коли ти став дорослішим, і твій мопед "подорослішав"?

- Так, це були теж "Карпати", тільки інша модель. Пам'ятаю, я вивів там позаду лампочку і вона горіла удвічі яскравіше за стокову фару.

- А перший мотоцикл?

- Ще навіть коли мені не було покладено керувати транспортним засобом, я брав у батька "ІЖ Юпітер 5", з візком, червоний! От крадькома і катався на ньому (сміється). Вже настільки вмів керувати, що спокійно піднімав візок. Катався із друзями...

Що ми тільки на ньому не робили... І по сім осіб залазили, і переверталися... Стільки всього було... Це був мій домашній транспорт з 16 по 18 років.

- Ти, напевно, був дуже популярний в окрузі - свій мотоцикл у такому віці це вам не "фунт ізюму"!

- Звичайно! Більше того - якщо один ламався, у мене завжди під рукою був запасний варіант! До речі, у дядька завжди була "Ява" 12-вольтова, червона, об'ємом З50 кубів. Там було відмінне запалювання, вона заводилася з півоберта, і я теж катався на ній дуже часто.

- Яке відчуття тебе, дитину, найбільше тягнуло тоді до цього мотоциклетного світу?

- Мобільність. Напевно, це. Ти можеш їздити скрізь! Можеш проїжджати будь-які закутки. А особливо влітку, пацани, можна з'їздити за водою, за їжею, покупатися, порибалити... У такий період, коли є "залізний кінь" під ногами - це вирішує багато питань!

- А що змінилося, коли ти зовсім подорослішав, і з'явилися інші можливості?

- Це вже коли я приїхав до Києва і почав заробляти перші гроші. Керівництво федерації боксу мене підтримував матеріально, і тоді я вже міг дозволити собі розкішний мотоцикл. Однак попереду були Олімпійські Ігри і мені всі казали "не думай! ". І батьки, і мій тренер, Юрій Ткаченко в один голос твердили: "Зачекай!". І це було зрозуміло, адже я поставив собі за мету завоювати олімпійську медаль. Так і сталося. Я "зачекав", і привіз срібло Ігор у Лондоні, а у 2013 році купив собі "БМВ"...

До речі... У мене до цього був власноруч зібраний домашній мотоцикл! Ух... на ньому теж і падав, і травми були, і опіки... Це "ІЖ Планета Спорт", 350 кінських сил. Один з моїх найсильніших мотоциклів. Раму для нього, пам'ятаю, виміняв десь, щось тут купив, щось там... Дуже багато запчастин доводилося реставрувати, чистити... Він дуже довго стояв у гаражі, припадав пилом. А буквально рік тому я його остаточно доробив! Він тепер відмінно пофарбований, гарний, 1979 року народження, мотоцикл "ІЖ Планета Спорт" - мрія всіх хлопців часів нашого двору!

- Скільки часу ти можеш проводити у гаражі?

- Довгі години. Один знайомий, дивлячись на мій червоний "ІЖ" говорив, що він, напевно, ніколи не поїде, і що даремно я витрачаю на нього стільки часу, намагаючись вдихнути у це залізо нове життя... У результаті пройшло одне літо і він їде! Гарно їде, гарно виглядає, гарно звучить! Так що, говорити можна що завгодно і скільки завгодно, сумніватися, а я вже катав по лісі на відмінному мотоциклі!

- У місто на такому виїжджати можна?

- Якщо обережно (сміється). Він розганяється швидко, а гальмує дуже повільно і якщо хтось порушить правила дорожнього руху, на жаль, наслідки можуть бути сумними.

Фото - Михайло Кириленко, Ольга Іващенко (з особистого архіву Дениса Берінчика)

- Повертаючись до твого сьогоднішнього "БМВ". Чому саме цей мотоцикл ти собі вибрав, чим він привернув увагу?

- Знайти його мені допомогли друзі-борці. Мотоцикл стояв у гаражі, був у відмінному стані, практично не експлуатувався. Ціна-якість, плюс емблема на баку - рішення прийняв досить швидко.

 

- Скільки він коштував?

- 3 тисячі 100 доларів.

- Ти удосконалював його після купівлі?

- Ні. Нічого не робив з ним. Лише лив хороше масло. Для цього теж мінімум 100 доларів потрібно. Плюс якісна гума на кожен сезон, щоб він добре вигальмовувався і було якісне зчеплення з дорогою. До речі, костюм теж необхідний дорогий - мені такий подарували гарні люди - костюм "черепаха" з мотоботами. Вже встиг впасти у ньому...

- Ти ж і мотоцикліст, і автомобіліст теж. Чому і ті, і інші не завжди ведуть себе адекватно за кермом? От як з цим бути?

- Мабуть, треба бути максимально уважними. Мото літають дуже швидко і, навіть якщо ти дивишся у дзеркало, часто можеш не встигнути зреагувати. Це все підвішене на такій тонкій волосині, що у випадку події звинуватити можна з кожного.

- Коли ти, досвідчений водій, виїжджаєш до Києва на мотоциклі, що для тебе у транспортному потоці найскладніше?

- Те, що люди часто не думають перед тим, як здійснюють маневр. Він вважає, можна, дивлячись у ліве дзеркало, повертати направо, ніби ти прикритий ззаду величезним самоскидом і нічого не станеться. Ось за такі авто мотоцикли часто "чіпляються" і це закінчується плачевно. Таких "автомобілістів" іноді хочеться залишити без дзеркал - вони однаково їм не потрібні (посміхається).

- У тебе був такий досвід?

- Я роблю інтелігентніше. Просто проїжджаючи, обережно складаю дзеркало, якщо такий "горе-водій" все одно їм не користується. Агресивно діяти по відношенню до подібних людей безглуздо - навіть такі методи їм, на жаль, не допомагають. Тому, потрібно відпускати і прощати. Життя навчить самостійно їх правилам.

- Наскільки ти близький до мототусовки?

- У мене є товариші-мотоциклісти. Є спортсмени... Ось, до речі, Костя Писарєв, він дуже серйозний майстер у кільцевих гонках, чемпіон України. Є знайомі хлопці, які ремонтують мотоцикли. Нещодавно познайомився з Ашотом Арушановим, організатором мотофестивалю "Тарасова Гора".

- До речі, вони їздять на "чоперах". І ці величезні мотоцикли-круїзери, виглядають набагато безпечніше у порівнянні зі спортивними, хіба ні?

- "Чопери" вони гучні. Їх чути. Вони не настільки швидкі і маневрені у потоці між машинами. Він виходить на свою крейсерську швидкість, стає у ряд і стоїть у заторі, як і всі автомобілі. А ті хлопці, які "літають"... Не знаю, куди вони поспішають... Проте тут не вгадаєш що, коли і з ким може статися. Це, мені здається, питання набагато більш глибоке і не пов'язане тільки з одними мотоциклами... А взагалі, приємно те, що між усіма "мото" - хоч ти мопед, хоч найкрутіший байк - є культура взаємодопомоги і дружби на дорозі. Ну а що стосується тусовок, то я просто не маю часу відвідувати ці заходи - підготовка до бою, тренування, відновлення - є що відвідувати. Так що використовую мотоцикл я як засіб пересування, а не спосіб тусуватися.

 

- Ще трохи про "чопери"... Тебе приваблює цей вид мотоциклів? Може і такий придбаєш у колекцію?

- У мене був такий "ІЖ" 1956 року. Дуже гарно перероблений! З підніжками попереду під двигуном, вивернуте кермо, покажчики поворотів... Він тримав швидкість 100 км/год і звучав, як істинний "чопер". Роки три я проїздив на ньому.

- Який він - мотоцикл твоєї мрії?

- Це давній і такий, яке дуже круто звучить - "Іж-49" 1953 року випуску...

- А де ж його знайти?

- У гаражі (Сміється)! Він вже там стоїть! Його залишилося лише довести до ладу - колеса, лампочки, бак... Я вже все вичистив, використовуючи передові технології відновлення мотопрому... Тепер це все буде фарбуватися, придбаю якісну гуму, нову проводку. Позаду вже більша половина шляху, але потрібен іще час - залізти у двигун, відреставрувати колінвал, підшипники, відрегулювати все і буде ракета!

У мене є ще "МТ" 1994 року. Він, природно, був з візком. Його довелося віддати, занадто багато місця займав у гаражі, і є радянський спортивний мотоцикл "К16", він на ходовій чехословатській "Чізетті". На ньому можна стрибати і їхати дуже швидко. Він теж у мене модернізований, у ньому один амортизатор, який я повністю переварював сам! Взяв від автомобіля ВАЗ-2101, і зварив його один, поставив пружину, приварював сидіння... Це я до того, що у мене до всього іншого, є зварювальний апарат, яким чудово вмію користуватися. Ще хочу навчитися фарбувати, щоб не просити товаришів, а самому "задувати" у такий колір, який мені подобається...

Денис Берінчик (з особистого архіву)

- Ти так захоплено це розповідаєш, а не замислювався над тим, щоб зробити своє мото-ательє?

- Не виключено...У мене великий двоповерховий гараж з усіма зручностями!

У мене дуже багато літератури. Зараз взагалі добре - інтернет на допомогу всім починанням! Так що,  можливо, на пенсії, коли буде натхнення, буду їздити на рибалку, ходити на полювання і займатися мотоциклами! А поки що потрібно продовжувати завойовувати авторитет у боксі, щоб потім він і дав можливість втілити у життя ці мрії.

- Ти провів дитинство у гаражі зі своїм батьком. Сьогодні ти сам батько. У тебе нещодавно народилася дочка...

- Знаєш, я вже одного разу приходив із гаража увесь пропахлий паливом і розмовляв з нею на цю тему (сміється). Запитував, коли ми підемо робити "врум-врум" (зображує звук мотоцикла, - ред.), брав на руки, кажу: "ось, відчуваєш, як я пахну? Це паливо!" (сміється). Вже уявляю, як вона мені буде подавати ключі які-небудь, як будемо разом що-небудь фарбувати, як мама нас буде чекати, а ми прийдемо всі у мазуті... Я їй все це розповідаю, а вона дивиться на мене величезними очима і "агукає" у відповідь. Це так мило.

Зараз, щоправда, я готуюся до наступного свого бою, тому дні летять дуже швидко, як у калейдоскопі,  і коли у тебе два-три тренування на день, ти просто фізично не встигаєш приділити необхідний час малятку. Я приходжу, навіть не маючи сил говорити, просто лягаю поруч втомлений... Звичайно, вона хоче пограти з тобою, і ти знаходиш сили, береш на руки, вона тебе відновлює, але...

- Нелегко у підготовчий період приділяти увагу дитині?

- Я розумію, що зараз це все лягає на плечі моєї дружини і розумію, як їй важко... На щастя, є хороші приклади тих хлопців, які все це вже пройшли і ми їх добре знаємо: Олександр Усик, Василь Ломаченко, Олександр Гвоздик. Їх дружини теж впоралися із цим, на жаль, самостійно, оскільки хлопці перебували по вісім місяців на рік на зборах. Це дуже важко, такий строк не бачити дитину, однак, я їх чудово розумію - вони намагалися дати максимум своїм дітям. Ось і я перші місяці провів з дочкою, а зараз мене забирає підготовка, але таке професійне спортивне життя.

- Ти щасливий у ролі батька?

- Авжеж! Ця посмішка, коли приходжу додому, дружина бере доньку на руки і вона мені посміхається... Або коли проходиш повз, вона тебе помічає і починає махати ручками і "агукати"... Я відразу підходжу, цілую її, а вона бере мене за обличчя і уважно розглядає, за ніс покрутить, вивчає... Це дуже зворушливо...

- Мадіна, очевидно, єдина людина, хто може без наслідків взяти за обличчя і покрутити за ніс Дениса Берінчіка. До речі, хто придумав назвати дівчинку таким незвичним ім'ям?

- Дружина була ініціатором, а я погодився. Тим більше, коли дізнався, що це грецьке ім'я, яке означає "Надає сили", мені сподобалося. А ще, воно непогано поєднується з Денисівна (сміється). І у дружини теж ім'я, яке я зустрів вперше - Ліана. От і вирішив, нехай так і буде, два незвичайних імені у моєму житті.

- Ти б хотів для дочки спортивної долі?

- Знаєш, судячи з того, як вона себе вела у животі, вибиваючи мамі ребра, мені здається, що Мадіна не зможе спокійно сидіти на одному місці і, наприклад, писати картини... Гени... Думаю, вона все-таки стане спортсменкою. Тим більше, це важливо для країни, коли спортсмени піднімають прапор держави скрізь по світу.

- Але, напевно, це буде не бокс?

- Ні, звичайно, я навчу її пару прийомчиків...У цей неспокійний час, коли можуть зустрічатися люди, які несуть агресію, я навчу її швидко розгортати такі спроби у інше русло - лівий бічний, або печінці, або хороший стусан під зад!

- Денис, а раптом, коли виросте твоя дочка, у нас таких агресивно налаштованих людей практично не залишиться? Може, ми, нарешті, станемо ще усвідомленішим, ще культурнішими і ще добрішими...

- Це золоті слова! Тільки мені здається, що нас теж потрібно 40 років по пустелі для цього поводити...Хоча, у нашому випадку, може і 40 років буде не достатньо... Але будемо прагнути до цього і будемо розвиватися!

- І наостанок - щоб б ти сказав нашим мотоциклістам і нашим автомобілістам?

- І тим, і іншим - бути уважними і не поспішати! Мотоцикл примножує твій час у три рази! Не треба поспішати! Краще бути о сьомій годині вдома, ніж о восьмій у лікарні з переломом! Дивіться у всі дзеркала, обганяйте плавно, перебудовуйтесь плавно і нікуди не поспішайте - більше встигнете!