Гроші на старість: чи може влада допомогти пенсіонерам без тиску на бізнес

Податкове навантаження на бізнес і найманих працівників може зрости. У Верховної ради і Кабміну є кілька ідей, як зобов'язати громадян та їх роботодавців робити внески на накопичувальні пенсійні рахунки. Ціна питання – майже 80 млрд гривень на рік.

У теорії це дозволить новим поколінням пенсіонерів отримувати більше, ніж платять сьогодні літнім людям за рахунок відрахувань працюючих громадян. На практиці реалізація ідеї без ретельної підготовки може "спалити" пенсійні заощадження і посилити податковий тиск, давши привід бізнесу йти у "тінь". Детальніше – у матеріалі РБК-Україна.

Кожен новий уряд рано чи пізно замислюється про пенсійну реформу. До цього чиновників, з одного боку, штовхає зростаючий дефіцит бюджету Пенсійного фонду, який доводиться перекривати з держскарбниці. З іншого, – злиденна солідарна система, нездатна забезпечити пенсіонерів прийнятним рівнем виплат.

Спроби провести реформу солідарної системи (коли працюючі сплачують внески на пенсії) або змінити її ключові елементи поки приводили лише до розбалансування державних фінансів. До теперішнього часу дотації Пенсійному фонду перевищують 200 млрд гривень в рік. Через демографічні перекоси і "тіньову" економіку проблема буде тільки наростати. А значить – на якомусь етапі стане питання про підвищення пенсійного віку.

Перш ніж навести порядок у солідарній системі, у владі вирішили йти іншим шляхом. Голова комітету з питань соціальної політики Галина Третьякова з колегами зі "Слуги народу" внесла до Ради проект закону про введення обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення (№2683 від 27.12.19).

Всі працюючі громадяни та їхні роботодавці повинні сплачувати додаткові внески на накопичувальні рахунки, випливає з проекту. Це означає, що поряд з солідарною пенсією працівник, вийшовши на заслужений відпочинок, буде отримувати виплати ще з одного джерела – накопичувального фонду.

Яким буде розмір внеску? Для бізнесу – спочатку 2% від окладу працівника, а для самого працівника – 1% з подальшим підвищенням. Верхній ліміт нарахування не обмежений, розмір внесків може бути збільшений, якщо того захоче сам працівник. І у такому випадку роботодавець буде зобов'язаний доповнювати внески свого співробітника платежами до 5% від суми зарплати працівника.

Скажімо, якщо працівник обере ставку 2%, то роботодавець зобов'язаний платити 3%, якщо вибере 3%, то підприємство повинно сплачувати 4%. При ставці внеску 4%, яку працівник вирішить відраховувати зі своєї зарплати, компанія заплатить 5%.

Куди йдуть ці гроші? Якщо солідарні внески обслуговує Пенсійний фонд, то вклади другого рівня може адмініструвати і приватна фінансова компанія – недержавний пенсійний фонд. Завдання останнього – не тільки зберегти кошти, але й примножити їх, вигідно вклавши у цінні папери, акції, валюту та інші активи. Іншими словами, приватний фонд має не дати знецінитися (з урахуванням інфляції і девальвації) накопиченням майбутнього пенсіонера.

У "Слузі народу" пропонують комбіновану модель для особистих рахунків. Їх по вибору майбутнього пенсіонера зможуть обслуговувати як державне Пенсійне казначейство (його планується створити), так і приватні фонди. Подібні моделі працюють і в інших країнах, але частіше в тих, де фінансова інфраструктура більш розвинена, як, власне, і держрегулювання цього ринку.

"Законопроект не містить гарантій збереження пенсійних накопичень від інфляції і шахрайських дій. Тому ми вважає, що внесення цього законопроекту є передчасним", – вважає заступник голови Федерації профспілок Олександр Шубін.

У проекті закону "слуг народу" не передбачено механізмів антиінфляційного і антидевальваційного захисту пенсійних заощаджень у недержавних пенсійних фондах. Немає гарантій, що приватні компанії будуть сумлінно виконувати свою роботу, кажуть критики проекту Третьякової. І хоча ряд фондів вже працює з добровільними пенсійними накопиченнями, поки їх частка вкрай незначна, щоб говорити про успішність цієї моделі для всього працюючого населення в Україні.

Чим викликаний цей скепсис? Одне з побоювань звучить приблизно так: спочатку українці заплатять зі своєї зарплати відсоток на рахунки недержавних пенсійних фондів, урізавши свої витрати в активному віці. А потім – ближче до старості – залишаться без пенсій, або ж отримають значно менше, ніж повинні, якщо фонд не зможе вигідно розпорядитися активами.

"Навіть у корпоративному пенсійному фонді НБУ 12 тисяч банкірів втратили майже 1 млрд гривень. Так це люди з високим рівнем фінансової грамотності. Уявіть, які тоді ризики для простого шахтаря або аграрія", – каже заступник голови Ради Федерації роботодавців України (ФРУ) Сергій Біленький.

У багатьох українців ще свіжі у пам'яті події "банкопаду" в 2014-2017 роках. Через недалекоглядні дії менеджменту банків або відверті махінації у фінустановах багато вкладників безповоротно втратили частину своїх заощаджень (за законом їм відшкодували до 200 тисяч гривень, інші депозити "згоріли"). Це підірвало довіру громадян до фінансових посередників. Рейтинг недовіри до комерційних банків, згідно з опитуванням "Центру Разумкова", у минулому році сягав 72% (це більше, ніж до прокуратури або Верховному суду).

"Нас дуже турбує збереження накопичень та їх захист від інфляційного знецінення. Після недавніх "банкопадів", афер з участю страхових компаній, афер на будівельному ринку, та й з участю безпосередньо недержавних пенсійних фондів, впевненості, що наші регулятори забезпечать надійний захист коштів майбутніх пенсіонерів немає ніякої", – говорить Біленький.

Передати гроші державі – не менший ризик. По-перше, чи зможе урядова структура убезпечити гроші вкладників від інфляційного вигоряння і девальвації гривні? А, по-друге, чи не захоче держава запустити руки у ці фонди? Враховуючи, як часто ПФ змушений звертатися за позиками до Держказначейства, цей сценарій не варто виключати. Якщо, звичайно, не вдасться перестрахуватися від ризиків "експропріації" пенсійних вкладів на рівні закону.

Яскравий приклад подібного негативного досвіду – Угорщина. У цій сусідній з Україною країні уряд у 2010 році буквально відібрав у приватних фондів пенсійні заощадження громадян. Кілька мільярдів євро просто перевели на рахунок місцевого держказначейства, знівелювавши саму суть реформи. Спроби взяти під контроль пенсійні фонди були і у Польщі.

Не на користь цієї ідеї висловлюються і в західних інституціях. Категорично проти ідеї з накопичувальної пенсією МВФ. У Міжнародній організації праці (МОП) також вказують, що Україні варто почекати з переходом на другий рівень пенсійної системи. Це, на думку експертів організації, не вирішить проблем, які стоять перед державною пенсійною системою в країні. І такі висновки у МОП робили ще до пандемії і проблем в економіці, які за нею послідували.

За даними МОП, 18 з 30 країн уже повністю або частково згорнули свої невдалі пенсійні реформи. Не вийшло у них, як вважають експерти організації, тому що всі вони не відповідали початковим критеріям успіху: макроекономічної стабільності, зрілості фінансових ринків, помірної заборгованості і низької корупції.

Ставка за шкідливість

Таким собі тестом або перехідним етапом до накопичувальної пенсії може стати запровадження другого рівня пенсійного забезпечення для працівників підприємств зі шкідливими і важкими умовами праці. Мова про професії за так званим списками 1 і 2.

Кабмін наприкінці листопада вніс до Ради проект закону (№4408 від 20.11.2020), згідно з яким власники таких підприємств мають платити підвищений відсоток ЄСВ: + 15% робочого місця з шкідливими умовами і + 7% робочого місця з важкими умовами.

Це означає, що ставка ЄСВ становитиме 37% і 29% відповідно. З урахуванням ставки податку на доходи фізосіб (18%) і 1,5% військового збору, навантаження на фонд оплати праці для частини бізнесу стане одним з найвищих у Європі, якщо не у світі.

Додаткові внески Кабмін пропонує направити на персональні рахунки працівників у віці до 35 років у недержавних пенсійних фондах, всіх інших – в Пенсійний фонд. Натомість уряд знімає з бізнесу зобов'язання відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам, які працювали у важких і шкідливих умовах. Власне, ця норма і є основною причиною, чому у Кабміні виступили зі своєю ініціативою.

Кожен рік компанії не доплачують близько 25% пільгових пенсій. Що цікаво: з 10 тисяч підприємств, які зобов'язані сплачувати такі внески, понад 8 тисяч мають борги. Понад чверті компаній перебувають у стані банкрутства або не мають коштів для виплат. Іншими словами, навряд чи варто чекати від них грошей.

"Економічна ситуація, фінансовий стан підприємств не дають гарантій людині, яка була зайнята 8-10 років на шкідливих і важких роботах, та можливості використати своє право на призначення заробленої дострокової пенсії. Людина не може знайти ні підприємство, ні документів, що підтверджують виконання працівником робіт, що дають право на пенсію на пільгових умовах. Відповідно порушується право на призначення пільгової дострокової пенсії", – пояснює необхідність змін міністр соцполітики Марина Лазебна.

У Кабміні не приховують, що основне навантаження ляже на "білий" бізнес, який і так виконує свої зобов'язання. У пояснювальній записці до проекту закону зазначено, що борг перед ПФ підприємств по відшкодуваннях за 10 років зріс у 5 разів – до 14 млрд гривень. За інформацією Мінсоцполітики, обсяг боргу вже становить 15,3 млрд гривень.

"Ми провели тестування фінансових наслідків даного законопроекту на кількох десятках підприємств ГМК і ПЕК, де досить багато робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці. За рідкісними винятками виходить зростання витрат в середньому на 20%. Таким чином, за логікою розробників виходить, що платоспроможні підприємства, які не мають заборгованості, будуть надалі платити за себе і за підприємства-боржники", – констатує Сергій Біленький.

У Мінфіні, як випливає з пояснювальної записки, також застерігають, що підвищення ставки ЄСВ може призвести до невдоволення бізнесу і послабити довіру до уряду. До того ж, як вказують у фінансовому відомстві, зараз політика держави спрямована на підтримку бізнесу у період карантину, а не навпаки. Втім, автори проекту – Мінсоцполітики, цей аргумент відхилили.

Щорічні додаткові витрати для бізнесу за проектом Третьякової складуть близько 50 млрд гривень, за урядовим проектом – понад 3 млрд гривень, підрахували у Федерації роботодавців України. Ще близько 25 млрд гривень складуть додаткові витрати громадян.

"Навіть таких значних сум явно недостатньо для того, щоб до моменту досягнення пенсійного віку більшість працівників змогли накопичити на своїх персональних рахунках суми, достатні для більш-менш нормального життя. Необхідно, як мінімум, у п'ять разів більше. Тому у логіці законопроекту №2683 слід очікувати подальшого значного підвищення ставок відрахувань вже у середньостроковій перспективі", – пояснив РБК-Україна експерт ФРУ.

Жодне бізнес-об'єднання, за його словами, не підтримує варіант пенсійної реформи, що передбачає бізнес в якості фінансового джерела для її реалізації.

Не у той час, не у тому місці

Затіваючи реформу, важливо забезпечити рівні правила гри. Не секрет, що багато бізнесів через високе податкове навантаження змушені оптимізувати відрахування на користь держказни, виплачуючи своїм працівникам офіційно мінімальну зарплату або формально співпрацюючи з ними як з фізособами-підприємцями.

Це означає, що при переході на обов'язкові накопичувальні платежі "білий" бізнес буде змушений платити більше. Лише тому, що не приховує реальні зарплати співробітників.

Відхід бізнесу в "тінь" – вельми вірогідний сценарій розвитку подій. На тлі і так непростої ситуації в економіці через карантин подібного роду ідеї будуть сприйматися не інакше як додатковий податковий тягар. Хіба що у Кабміні і Раді погодяться компенсувати суму пенсійних внесків, зменшивши бізнесу інші відрахування із зарплатного фонду – ЄСВ і ПДФО.

До речі, так робили уряди деяких країн, починаючи подібного роду реформи. Але навряд чи на це погодяться у Мінфіні, враховуючи і так непросту ситуацію з наповненням бюджету і колосальними вливаннями у Пенсійний фонд.

Чимало запитань у противників реформи викликають і біографії авторів проекту закону. Наприклад, Галина Третьякова до приходу в Раду була відома як лобіст на фінансовому ринку, очолюючи Українську федерацію убезпечення і в різний час займаючи керівні посади у фінансових і страхових компаніях. Втім, якщо лобізм інтересів фінансових посередників і має місце, це, звичайно, не означає, що реформа не потрібна. Особливо, якщо врахувати, наскільки низькі пенсії отримують українці.

Але, як би там не було, поспішне впровадження накопичувального рівня, у тому числі без роз'яснювальної роботи та масштабної інформаційної кампанії, може лише нашкодити і занапастити правильну ідею. Не кажучи вже про те, що робити це, з ходу переклавши все на плечі бізнесу і громадян, не передбачивши гарантії збереження коштів, як мінімум політично недалекоглядно.