Справа честі: або ми станемо Ізраїлем східної Європи, або загинемо

Справа честі: або ми станемо Ізраїлем східної Європи, або загинемо

Про "справи честі" і про причини, чому найчастіше в нашій країні ці слова пишуться в лапках - в авторській колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.

Безліч раз нам доводилося чути, як можновладці оголошували розслідування вбивства "справою честі". Серед злочинів, які на поверхні - вбивство Георгія Гонгадзе і Павла Шеремета. Першого я не знав в силу малолітства, з другим - довелося навіть працювати разом.

Переконаний, що і в першому, і в другому випадках слідству варто шукати "російський слід". Російський - в широкому розумінні цього слова. Придумане Борисом Єльциним визначення добре відображає сусідню багатонаціональну дійсність.

Але зараз - про інше.

Я не хочу розбиратися, хто повинен був запобігти вбивству Аркадія Бабченко, Павла Шеремета, Аміни Окуевой або Дениса Вороненкова. Не хочу розбиратися в тому, хто винен у вибухах під телеканалом "Еспрессо" або на вулиці Донецькій на моїй рідній Чоколівці в місті Києві. В останньому випадку, наприклад, підірвали людину, з м'яко кажучи, складною біографією.

Я небезпідставно переконаний в тому, що нерозкритим вбивствам у всіх регіонах України будь-якого ступеня "кримінальності" несть числа. Я знаю одне. Такого роду справи - не провина конкретного посадовця, путінського режиму і не збіг обставин.

Двічі перед перетином кордону держави Ізраїль в режимі "В'їзд" на спеціальному пункті прикордонної служби мене тримали 3-4 години. У режимі "Виїзд" - одного разу, до години, але допитували дуже докладно і обшукали аж до нижньої білизни.

Я злився, лаявся, вони зіпсували мені два дні перебування на морі, в красивому місті Тель-Авів.

Але я розумію одне - ізраїльська влада мала для цього підстави. В умовах вічної війни, яка триває з 1948 року, у неї просто немає іншого вибору.

Або ізраїльтяни будуть "скинуті в море", або вони навіть публічних людей будуть допитувати за всіма правилами, і на в'їзді, і на виїзді з їхньї держави.

Я б дуже хотів, щоб ми все-таки стали Ізраїлем східної Європи. Щоб у нас був свій Моссад, і своє "МВС Ізраїлю", які б усіх, без розбору тримали на кордоні, не пускаючи в Країну, поки не переконаються в доброчесності прибулого. Доки не переконаються в тому, що він не візьме стовбур і не піде вбивати.

Сьогодні цього немає. Сумніваюся в тому, що такий день настане. З однієї простої причини.

Такий status quo вводять не президент своїм указом, і не парламент своєю постановою. Його вводить суспільство, "знизу" і консенсусом. Поки не буде загального розуміння тих проблем, які стоять перед Країною, і людей, готових взяти на себе відповідальність за їх рішення - на вулицях українських міст будуть вбивати.

Вбивати з різних мотивів, але з однаковим результатом. Вбивати, культивуючи свавілля і вседозволеність.

Або ми породимо свою Державу, або загинемо. Не так яскраво, як міг загинути Ізраїль, наприклад, в Війну Судного Дня, але дуже показово. Показово для тих, хто має вуха та чує.

Ми повинні стати безжалісними. В першу чергу, до самих себе.

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся