Дан Бронштейн: ми обираємо об'єкти, які можемо вивести на новий рівень розвитку

Дан Бронштейн: ми обираємо об'єкти, які можемо вивести на новий рівень розвитку
Дан Бронштейн поділився досвідом побудови феронікелевого бізнесу на міжнародних ринках
Останнім часом навколо Побузького феронікелевого комбінату і його власника, міжнародної інвестиційної групи Solway Investment Group, утворилося безліч чуток і домислів. Виконавчий директор групи компаній Solway Дан Бронштейн погодився розповісти про те, що насправді відбувається навколо Побузького феронікелевого комбінату, а також поділитися досвідом побудови феронікелевого бізнесу на міжнародних ринках.

Останнім часом навколо Побузького феронікелевого комбінату і його власника, міжнародної інвестиційної групи Solway Investment Group, утворилося безліч чуток і домислів. Виконавчий директор групи компаній Solway Дан Бронштейн погодився розповісти про те, що насправді відбувається навколо Побузького феронікелевого комбінату, а також поділитися досвідом побудови феронікелевого бізнесу на міжнародних ринках.

РБК-Україна: Що привабило вас в металургії? Адже на сьогоднішній день це не самий маржинальний бізнес?

Дан Бронштейн: Нашу діяльність складно віднести до "чистої" металургії, скоріше її можна визначити як "індустріальний девелопмент". Ми - приватна гірничорудна компанія, що спеціалізується на перезапуску виробничих потужностей і будівництві нових проектів. Це означає, що ми підбираємо об'єкти, які можемо привнести щось нове, що дозволить вивести їх на новий рівень розвитку. Подібний підхід ми застосовуємо не тільки в ГМК, але й в нерухомості та інших галузях економіки. Так вийшло, що найбільш сильну команду професіоналів нам вдалося сформувати саме в металургійному бізнесі, що зрештою і визначило наш пріоритет. Сьогодні наша компанія входить в десятку найбільших виробників нікелю в світі. А на наших підприємствах зайнято близько 10 тис. осіб. Враховуючи те, що ми одна з найбільш швидкозростаючих компаній в секторі, із запуском виробництва в Індонезії та виходом на проектну потужність підприємства в Гватемалі, ми сподіваємося увійти вже в п'ятірку.

Що стосується мене, то мені завжди було цікаво вникати в якісь нові процеси. Після закінчення університету я працював в трейдинговій та банківській сфері, але зрозумів, що мене найбільше приваблює те, що можна помацати руками, приїхати і поговорити з людьми - загалом, побачити результат своєї роботи. Думаю, що "індустріальний девелопмент" в цьому плані - одна з найбільш вдячних професій. Адже, коли приходиш на об'єкт, який тривалий час не працював, в якому лежить десятирічний пил і місто, яке оточує цей об'єкт, абсолютно зруйноване, а через 5 років ти можеш туди приїхати і побачити, як все видозмінилося - це дуже додає мотивації.

РБК-Україна: останнім часом у ЗМІ вашу компанію часто називають російською. Наскільки виправдані такі звинувачення?

Дан Бронштейн: Чесно кажучи, навіть не знаю, звідки з'явилися ці чутки. Можливо, це пов'язано з тим, що російська мова є однією з робочих мов нашої компанії, так само як і македонський, і український, і іспанська. Але давайте звернемося до фактів - компанія веде свою історію з Естонії, засновник компанії звідти родом, перший капітал був зароблений на посередницькій діяльності між Естонією і Німеччиною. Сьогодні власниками компанії є виключно громадяни Євросоюзу - Німеччини та Естонії. Компанія зареєстрована в Швейцарії, там же знаходяться головний офіс. Компанія вже 15 років фінансується банками, які знаходяться у Швейцарії, в Лондоні, але не в Росії. Найцікавіше, що ні серед банківського співтовариства, з якими ми, як я сказав, працюємо вже 15 років, ні серед наших клієнтів-покупців, а це найбільші світові виробники сталі (заводам групи Outocumpu, Aperam, Posco), ніколи не виникає питань, ми є російською компанією чи ні. Але, безумовно, компанія дуже довгий час працювала в Росії, має досить позитивний досвід саме на російському ринку металургійних підприємств. І основний управлінський кістяк - багато з тих людей, які відповідають за технологію і геологію спілкуються по-російськи, так як народилися в СРСР.

РБК-Україна: Вони також беруть участь у розвитку ваших проектів по всьому світу?

Дан Бронштейн: Так, в тому числі. Навіть сьогодні, коли ми є вже досить великою компанією, та інвестуємо по всьому світу. Наприклад, проект в Гватемалі, напевно, логічно було б набирати туди персонал в Канаді, адже Канада, нарівні з Австралією, є одним з лідерів в гірничорудному секторі, у них дуже розвинена інженерна та геологічна школа. Тим не менш, ми як і раніше робимо наголос на кістяк нашої команди, який був створений приблизно 10 років тому. Це пов'язано з тим, що ці люди вже перевірені, вони пройшли через багато тупикові гілки розвитку, придбали необхідний досвід і володіють вагомими знаннями. Я як і раніше вважаю, що радянська інженерна та геологічна школа - одна з найкращих, нарівні з австралійськими і канадськими.

РБК-Україна: Розкажіть детальніше про те, чим відрізняються ваші активи в різних країнах світу?

Дан Бронштейн: Практично у всьому. Їх об'єднує тільки сфера діяльності - гірничорудне виробництво. Десь це окреме металургійне підприємство, як Побузький Феронікелевий Комбінат в Україні, де немає своєї рудної бази. Десь - вертикально-інтегрований холдинг, як нам вдалося вибудувати в Гватемалі. Десь, навпаки, це верхня частина циклу виробництва гірничорудного бізнесу, як в Македонії. В Індонезії - у  нас кластер нікелевих родовищ, з потенціалом розвитку одного з найбільших у світі феронікелієвих виробництв. В цілому, ці об'єкти всі дуже різні, і по соціально-економічним параметрам і по номенклатурі виробництва. Існують і відмінності за завданнями, які нам доводилося в різний час вирішувати. Кожен актив для нас це можливість вибудувати свою довгострокову стратегію, показати себе, як на якомусь конкретному ринку, так і в якійсь конкретній країні. Станом на 31 серпня, згідно з оцінкою компанії American Appriasal, ринкова вартість активів групи перевищила 2 млрд дол.

РБК-Україна: Як відбувався вибір активів? Виходячи з підходу, в межах "індустріального девелопменту" всі ці активи перебували в критичному стані?

Дан Бронштейн: Там, де спочатку успіх, там, як правило, нас вже не чекають. Коли ми розглядали перспективи входження в наші активи, ми завжди знаходили в них якусь родзинку і можливість включення активу в нашу стратегію розвитку. Причому, ми розуміли, що працююче підприємство вже включено в рамки існуючих виробничих відносин. Там налагоджена розвинена логістика, ринки і збут. У той же час, непрацююче підприємство, навіть перебуває в кризовому стані, легше включити в нову систему виробництва. Чотири з п'яти наших активів до моменту нашого входження в капітал простоювали.

Побузький феронікелевий комбінат - єдиний виробник феронікелю з бідних силікатних руд на території колишнього СРСР. Коли ми прийшли, комбінат був зупинений, ми його відновили за півтора року.

У 2005 році ми зробили першу інвестицію в Македонії - нами був куплений кар'єр САСА, який теж до цього протягом майже 10 років простоював: у минулому на ньому була впроваджена дуже неефективна -- як економічно так і технологічно -- схема переробки руд. При тому, що спочатку саме рудне тіло вкрай багате за содержаниям, а значить конкурентноздатною на міжнародному ринку. Колишній власник не міг залучити потрібні інвестиції для будівництва нових фабрик, актив теж потрапив під банкрутство, і ми купили майно цього комплексу на торгах.

У той же рік у Македонії ми придбали великий кар'єр Бучим. Це єдине підприємство, яке працювало на той момент, коли ми почали у нього інвестувати. Однак, в ньому ми теж багато зробили, наприклад, впровадили виробництво катодної міді, за канадськими технологіями, що до нас на Балканах мало хто робив, завдяки чому, різко підвищили ефективність підприємства, знизивши його собівартість.

Гватемала - теж дуже цікавий актив. Ми купили його в 2011 році, а остаточно він був запущений в 2014 році, з урахуванням того, що перший рік пішов на узгодження робочої документації та отримання дозволу і т. д. До випуску продукції підприємство приступило через два роки після закінчення погоджень. Зараз це завод світового класу, найбільше виробництво нікелю в Центральній Америці.

РБК-Україна: А проект в Індонезії?

Дан Бронштейн: Індонезія - ця наша наступна сходинка. Незважаючи на те, що ми сьогодні є найбільшим приватним виробником нікелю в світі, тим не менш, у десятку світових компаній з виробництва нікелю ми увійшли тільки в цьому році. Відповідно, у нас немає поки що таких великих кредитних можливостей, як у гравців з першої п'ятірки. Так само, як і технологічних можливостей, щоб одночасно реалізовувати два великих проекти. Після того, як підприємство в Гватемалі вийде на планову потужність, ми маємо намір продовжити роботу в Індонезії. Проект в Індонезії дійсно може стати виробництвом світового класу. Цьому сприяють дуже великі запаси сировини і дуже високий вміст нікелю в руді. Взагалі Індонезія для нікелевого ринку - своєрідна житниця. До 2014 року 65% сировини для виробництва нікелю виходило з Індонезії, але в 2014 році індонезійський уряд заборонив експорт необробленої мінеральної сировини, тому Індонезія сьогодні зацікавлена в інвестиціях у виробництво і ми сподіваємося стати одними з перших нових виробників нікелю в цій країні.

Розкажіть детальніше, як розвивався ваш проект на Побужському феронікелієвому комбінаті? Наскільки виявився цінний досвід, отриманий при відновленні Побузького феронікелевого комбінату?

В Україну ми прийшли в 2003 році. До цього з 1994 року ПФК простоював. Він був побудований у 70-ті роки минулого століття і працював на місцевій руді з Капітанівського родовища. У 1994 році родовище вичерпалося, і після цього підприємство кілька разів змінило власників. Перший власник пообіцяв  інвестиції, але нічого не зробив. Другий власник вирішив все зробити дуже економно, і це закінчилося вибухом печей. Наступні 6 років підприємство простоювало. Ми були третіми в ланцюжку тих, хто вирішив відновити завод. Ми відразу визначили, що  на бідних рудах, які все ще є в Україні, в Росії і взагалі Східній Європі, підприємство працювати не буде. Після низки досліджень із залученням профільних інститутів стало зрозуміло, що схема, за якою підприємство працювало спочатку, себе зжила, тому ми вирішили почати переробляти на заводі, здійснено інші руди, які ми знайшли в Південно-східній Азії. Для цього підприємство знадобилося інвестувати близько 100 млн доларів протягом року.

Досвід, набутий у процесі відновлення ПФК, суттєво допоміг і при реалізації проекту в Гватемалі. Як я вже говорив, виробництво, в яке ми прийшли в Україні у 2003 році, було зупинено в 1994 році, і за ці роки було три спроби реанімувати підприємство, було три банкрутства, був вибух печей. Перед нами спочатку постала проблема, вирішення якої вимагало творчого підходу. Це дозволило нам підняти підприємство практично з нуля і в короткі терміни. Приймаючи рішення про інвестування у підприємство в Гватемалі ми розуміли, що ця ситуація нам відома, і ми вже стикалися з подібного роду проблемами в Україні. Гватемальський актив представляв собою підприємство, яке було зупинено за багато років до нашого приходу. Воно змінило кілька власників, але ніхто з завданням перезапуску не впорався. Ми зрозуміли, що ми можемо, по суті, зробити перенесення технологій, використовувати досвід людей, які вже набули досвіду в Україні і домогтися тих же результатів. І, загалом, сьогодні я можу впевнено сказати, що ми цього результату добилися, запустивши цей комбінат.

РБК-Україна: А варіанти перепрофілювання ПФК або повернення його до роботи на місцевих рудах вами не розглядалися?

Дан Бронштейн: Існує певне непорозуміння, що можна повернутися до схеми переробки бідних руд. Як я вже сказав, ми неодноразово цю ситуацію аналізували, в тому числі, і в той момент, коли ми зіткнулися з дефіцитом руди. Зараз ми залучили черговий дослідний інститут, який прорахував можливі економіку і зробив аналіз всіх доступних родовищ. Отримані результати потвердили наші висновки. Кожен раз, коли банкіри або інвестори мене запитують чи впевнені ми в ефективності заводу в Україні переробного руду з противопроложної частини земної кулі, я демонструю результати нашої діяльності. Хоча, це дійсно виглядає дивно, тому що необхідно більше місяця, щоб руда дійшла до України, але вміст нікелю в привізних рудах і відсутність домішок, які збільшують собівартість кінцевого продукту, дозволяє підприємству працювати з прибутком.

РБК-Україна: Чи сильно впливає довге плече доставки на економічні показники підприємства?

Дан Бронштейн: Зрозуміло, що існують певні витрати. Наприклад, зростання тарифів на залізничні перевезення позначається на економіці підприємства, але ситуацій подібних блокаді поставок вугілля у нас не відбувалося, тому що поставки руди проводяться через відносно спокійний порт Іллічівська і там пряма залізнична гілка, тому, в плані логістики в нас труднощів не було.

РБК-Україна: Після заборони на експорт сировини з Індонезії, звідки здійснюються поставки руди на ПФК?

Дан Бронштейн: Ми зуміли налагодити постачання руди з Гватемали. Безумовно, це має свою ціну, тому що ми, по суті, знижуємо тривалість життя нашого Гватемальського проекту, але я вважаю, що в тій ситуації, в якій сьогодні знаходиться наше українське підприємство, що ми повинні допомагати йому. Я думаю, що ми сьогодні, напевно, єдина структура в світі, яка займається феронікелем, і яка може забезпечувати рудою цей комбінат. На жаль, як показали наші дослідження, джерело руди з Гватемали замінити сьогодні нічим не можна. Це обумовлено тим, що руди, які можна купити, наприклад, в Туреччині чи в Росії, по-перше, більш бідні, тобто при сьогоднішній ціні, будь-яка спроба їх переробити разом з транспортними витратами, неминуче призведе до збитку. По-друге, вони містять багато домішок, які в цілому знижують привабливість продукту для споживачів. Відмітна якість нашого продукту в тому, що він дуже чистий, там, по суті, крім заліза і нікелю нічого немає.

РБК-Україна: У цій ситуації, на що розраховували рейдери, які намагалися захопити ПФК і заарештувати руду влітку цього року?

Дан Бронштейн: Зберегти працездатність комбінату не було для них пріоритетом. Навіть якщо просто продати то кількість нікелю, який сьогодні можна отримати завезеної з нами руди - це вже досить пристойні гроші. Я не впевнений, що ті люди в масках, які намагалися в стилі 90-х силою зайти на наше підприємство, дуже добре продумали ситуацію, що ж вони будуть робити далі, коли ця руда закінчиться. На жаль, на даний момент спроби перехопити управління на ПФК тривають, і ми не бачимо з боку державних органів належної підтримки. Відкритий лист президенту України залишилося без відповіді. Іноземний інвестор залишений один на один з повним свавіллям. Звичайно, при такому відношенні до іноземних інвесторів про припливі інвестицій не може бути й мови. Більш того, організаторами рейду, при потуранні влади, відкрито скриньку Пандори - з допомогою таких технологій може бути відчужений будь-який актив в країні. Адже жертвами таких атак стають не тільки міжнародні компанії, але і малий бізнес, тому що не всі можуть про це якось дати знати, що не всі випадки набувають розголосу. А наша пропозиція ввести поправки в законодавство, що державні органи, нотаріуси повинні керуватися тільки тими судовими рішеннями, які були опубліковані і офіційно занесені в судовий реєстр - поки що залишилася без відповіді. Чекаємо.

Розмовляв Павло Круглов

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся