Кількість біженців у світі зрівнялася з населенням Франції

За даними ООН, число людей, вимушених покинути свої будинки із-за воєн, катаклізмів або переслідувань, досягло 65,6 млн осіб. Це приблизно в півтора рази більше всього населення України і майже дорівнює числу жителів Франції. Більше половини біженців – діти. Особливо багато постраждалих від війни в Сирії та Іраку вимушені були покинути свої будинки. Основні проблеми цих людей пов'язані з відсутністю засобів до існування і складною інтеграцією в новому регіоні проживання. Подробиці - в матеріалі РБК-Україна.

Більшу частину цих людей юридично правильно називати "внутрішньо перемешенными особами", так приблизно 40 млн осіб знайшли притулок на території країн їх постійного перебування. Біженець - це той, хто змушений був перетинати кордон іншої держави в пошуках порятунку. Як би те ні було, але число і біженців, і внутрішньо перемешенных осіб збільшується з лякаючою швидкістю.

- Кожні три секунди, тобто за час, менший, ніж потрібно для прочитання цієї пропозиції, одна людина стає переміщеним особою, - говориться, зокрема, в опублікованому в червні 2017 року звіті Агентства ООН у справах біженців.

За даними чиновників ООН, трохи більше половини біженців - це діти та підлітки до 18 років. Часто ці діти залишаються без допомоги та підтримки старших членів сім'ї і виявляються фактично надані самі собі.

- Ситуація з дітьми-біженцями - найгірша з часів Другої світової війни. Це справжня гуманітарна проблема, яка вимагає негайних дій. Будь це мігранти, біженці або внутрішньо перемішані особи, вони, перш за все діти. Вони не вибирали, де їм народитися, - повідомляє ще одне агентство ООН - ЮНІСЕФ.

З роками ситуація стає тільки погіршується. Так, кількість дітей-біженців з однієї лише Сирії в 2012 році було в рази меншим, ніж до кінця 2016. Всього ж дітей, які залишилися без будинку, без школи або без батьків із-за війни в Сирії та Іраку - майже 14 мільйонів.

Сирія, де вже котрий рік не вщухає громадянська війна, очолює скорботний список країн з найбільшим числом людей, вимушених покинути свої будинки. Близько шести мільйонів сирійців зараз числяться як внутрішньо переміщені особи, трохи менше п'яти мільйонів - біженці, які живуть за межами Сирії.

Також серед країн, жителі яких залишають свої будинки заради порятунку життів, - десятиліттями неспокійний Афганістан, занурена в громадянську війну після виходу з великого Судану Південний Судан, Колумбія, у ряді районів якої не вщухають бої між армією та повстанцями-марксистами і, на жаль, Україна. Більше мільйона чоловік числяться переміщеними особами всередині країни, сотні тисяч опинилися в інших країнах.

Проблеми у всіх цих людей - у сирійців, колумбійців або українців - однакові: брак грошей, відсутність житла та роботи, проблеми з інтеграцією в новому регіоні або новій країні.

Багато роками живуть у таборах для біженців. Часто це вже справжні міста, з населенням у десятки тисяч людей, зі своїми школами, лікарнями і перукарськими. Але навіть найкращий табір не замінить будинку. Якщо, звичайно, цей будинок залишився. У таборах по всьому світу живуть мільйони людей, які втратили взагалі все в цьому житті. Особливо це стосується Іраку і Сирії, де навіть звільнені від "Ісламської держави" території часто являють собою квадратні кілометри руїн. Знищується все: житлові і офісні будівлі, об'єкти енергетики і транспорту, навіть орні землі джихадисти мінують при відступі.

тобто, проблема біженців не вирішується одним лише припиненням бойових дій на тих територіях, які люди покинули, рятуючи свої життя. Необхідно відновлювати (а частіше - будувати заново) цілі квартали і навіть міста, потрібно створювати робочі місця взамін давно зниклих, заманювати тому втік від війни бізнес. А це мільярди доларів, які країни, що не порушені війнами, поки не готові вкладати ні в Іраку, ні в Колумбії, ні в Україну. Проблема, вирішення якої відкладається на потім, має тенденцію загострюватися. І всі ці бунти в місцях тимчасового утримання біженців, всі роздмухувані в ЗМІ історії з нападами прибулих звідки-небудь з Лівії або Сомалі людей на жителів спокійних європейських міст, незабаром можуть видатись зовсім незначними непорозуміннями.

По-перше, під виглядом біженців та в країнах охоплених війною, і в мирній Європі перебуває чимало радикалів усіх мастей: від прихильників бандитських «республік Донбасу» до досвідчених бійців "Ісламської держави". По-друге, люди, які роками живуть в таборах або тиняються по чужих кутках, без надії на виправлення ситуації, стають орієнтуються на будь-які, навіть, здавалося б, свідомо нездійсненні обіцянки.

І коли які-небудь "мотороллы" і "аль-каїди" другого і третього ешелонів знайдуть спосіб переконати зневірених біженцями в тому, що порятунок прийде тільки разом із самопроголошеними халифатами або республіками, мало не здасться вже нікому. Адже саме в таборах, - нехай і не для біженців, а для підозрюваних в екстремізмі, але це вже, швидше, деталі - створених американською окупаційною адміністрацією в пост-хуссейновском Іраку, склався кістяк того, що тепер відоме як "Ісламська держава".

Одна з найбільших і успішних в історії терористичних угруповань народилася тоді, коли американці зібрали в одному місці радикалів, давши їм можливість обмінюватися ідеями та планами. Тоді - на початку двотисячних - через ці табори пройшли тисячі людей. Зараз у них живуть десятки мільйонів. Десятки мільйонів безпритульних і зневірених безробітних. Просто приманка для радикалів.