Бюджетна децентралізація по-дніпровськи: якими можливостями користуються політичні групи

Висока ліквідність "Самопомочі"

Великий український бізнес завжди сприймав державний бюджет як запасний гаманець. Багато в чому саме це стало причиною жорсткої зчіпки українського бізнесу і політики — політичного режиму, широко відомого як олігархія. Всеукраїнські політичні проекти завжди мали потужну бізнес-складову.

Місцеві бюджети зазвичай привертали увагу бізнес-груп рангом нижчим. Головним ресурсом з тих, якими розпоряджалися, наприклад, міські ради, завжди вважалася земля. Розпорядження бюджетними коштами політпроекти місцевого рівня розглядали, швидше, як приємне доповнення до повноважень щодо землевідведення.

Що змінилося за останні роки? Хотілося б написати, що в Україні поступово відбувається відділення бізнесу від політики, але, як говорилося в дитячому анекдоті, "фантастика у нас на іншому поверсі". Тим не менш, ситуація дійсно змінилася. Дві причини — економічна криза і бюджетна децентралізація.

Криза підвищила і без того нездорову увагу фінансово-політичних угруповань до бюджетних грошей. Децентралізація частково змістила цю увагу з центру на периферію. Виявилося, що не такими вже й смішними сумами розпоряджаються градоначальники і депутати місцевих рад.

В грудні 2014 року разом з бюджетом на наступний рік Рада прийняла закон про реформу міжбюджетних відносин. Він кардинально змінив фінансові потоки між державним та місцевими бюджетами на користь останніх. На 26 мільярдів гривень зросли місцеві бюджети в 2015 році порівняно з 2014-м. Ще на 21 мільярд — тільки за перше півріччя 2016-го. Так, наприклад, в Дніпрі, про що мова буде йти нижче, бюджет зріс у 2016 році до 8,4 мільярда гривень порівняно з 5,3 мільярдами роком раніше.

На тлі загального економічного спаду це утворило нішу, в яку встигли "вклинитися" не тільки визнані метри бізнесу на політиці, але і "нові обличчя", які пройшли у місцеві ради і влада під брендами постреволюційних політичних сил.

Про те, як робити успішний бізнес на міському бюджеті, можуть розповісти у багатьох містах України: у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпрі.

Столиця – це місто з особливим статусом. Структура його доходів відрізняється від інших міст. Про давно "приватизовані" Львів та Харков, які контролюються Садовим і Кернесом, у ЗМІ сказано вже так багато, що зайвий раз повторювати давно відомі істини сенсу немає. А ось міста, де в 2015 році до влади прийшли абсолютно нові люди – тема набагато більш цікава.

Візьмемо хоча б згаданий уже Дніпро. На останніх виборах тут доволі яскраво проявила себе партія "Самопоміч". Хоча Дніпро і не був у числі основних ставок Садового у 2015-му, саме тут його представники змогли досить успішно увійти у владу, отримавши на виборах рівно стільки голосів виборців, скільки треба було, щоб досить скромні вкладення дали багатомільйонні дивіденди.

Минулі вибори мера Дніпра багато хто вважає політичним тріумфом Бориса Філатова, однак це лише видима частина великої дніпропетровської історії. Філатов за результатами виборів отримав вкрай строкату і неоднорідну міську раду, де у маленької фракції "Самопомочі" виявилася вирішальна роль у питанні формування більшості.

Тому реальними тріумфаторами місцевих виборів в Дніпрі став зовсім не Філатов, який отримав в управління досить проблемне і напівзруйноване міське господарство, а не сама примітна в Дніпрі сім'я В'ячеслава і Дмитра Мішалових. Молодший Мішалов – В'ячеслав, починаючи з березня 2016 року, є секретарем міської ради, а його батько – Дмитро – власником будівельних компаній.

Напередодні місцевих виборів Мішаловим пощастило зробити вдале вкладення в політичну партію "Самопоміч", яку В'ячеслав Мішалов почав представляти в Дніпрі з літа 2015 року. Провівши на виборах до міської ради групу з п'яти депутатів, Мішалов примудрився виторгувати собі крісло секретаря міської ради, а своєму соратнику – Артему Хмельникову, який очолював виборчий список "Самопомочі" - позицію голови бюджетної комісії.

Такою виявилася ціна "золотої акції" у міській раді. Третім значенням в бізнесі сім'ї Мішалових стали, власне, будівельні компанії, пов'язані з батьком В'ячеслава – Дмитра Мішалова, такі як ТОВ "Завод Майстер-Профі", ТОВ "Завод Майстер-Профі Україна", ТОВ "Майстер-Буд" та інші.

Лідери Дніпровської "Самопомочі" В'ячеслав Мішалов (на першому плані) та Артем Хмельников

Дивлячись на нинішні процеси перерозподілу бюджетних потоків у Дніпрі, ставка В'ячеслава Мішалова на бренд "Самопомочі" виявилася надуспішною. Як повідомляють "Наші гроші" з посиланням на дані "Вісника державних закупівель", з березня по жовтень 2016 року фірма Дмитра Мішалова "Майстер-Буд" отримала підрядів на суму 466,08 млн грн. За даними регіональних ЗМІ, у великому меню міських проектів, до яких компанія Дмитра Мішалова отримала доступ відразу після призначення В'ячеслава Мішалова секретарем міськради – ремонти доріг, реконструкція набережної Дніпра, медустанов і таких складних інженерних об'єктів, як дніпровські мости.

А в листопаді 2016 року, згідно інформацією "Наших грошей", Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпропетровської міської ради за результатами тендеру замовив ТОВ "Завод Майстер-Профі" капітальний ремонт автодорожнього мосту №2 через Дніпро за 177, 79 млн грн. Характерно, що серед всіх тендерних заявок пропозиція фірми Мішалова-старшого була одною з найдорожчих, проте чомусь саме вона виявилася найбільш привабливою для міста.

Крім фірм Дмитра Мішалова, бюджетні гроші активно заходять і на структури самого секретаря міської ради. За даними видань "Наші гроші" та "Бюро.UA", фірми В'ячеслава Мішалова не отримали мільйони гривень за різноманітні послуги, починаючи від проведення інтернету в міські середньоосвітні школи, і закінчуючи розробкою системи, яка повинна була збільшити прозорість міської влади перед городянами.

Тут навіть тендери проводилися не завжди. Видання вказують на випадки, коли підряди вартістю в кілька десятків мільйонів гривень дробилися на сотні дрібних, "допорогових" закупівель. Дані епізоди навіть викликали інтерес у Національній поліції, яка порушила кримінальні справи за даними фактами.

Таким чином, з міського бюджету Дніпра на рахунки компаній Мішалових менш ніж за рік перекочувала сума в понад півмільярда гривень. Про конфлікт інтересів безпрецедентного масштабу в Дніпрі останні місяці не говорить тільки ледачий.

У випадку ж з гучним тендером на реконструкцію Центрального мосту за 177 мільйонів гривень, на обличчя були всі ознаки використання такої популярної технології для створення видимості конкурсу як участь у тендері пов'язаних фірм. Однак схема була моментально описано і проаналізовано в цілому ряді засобів масової інформації. У цьому сенсі кейс з багатомільйонним ремонтом Центрального мосту на Дніпрі, який має відбутися з червня по грудень поточного року – справжній подарунок для НАБУ: все видно, як на долоні.

Лідер партії "Самопоміч" Андрій Садовий, який останнім часом міцно увійшов в образ одного з головних критиків влади, у зв'язку з вкрай небезпечною ситуацією навколо своїх соратників у Дніпрі, схоже, також стикається з серйозним викликом. Історія щодо сміттєвих відходів вже завдала серйозної шкоди його іміджу, тепер же, через трохи більше року з моменту місцевих виборів, з місць приходять сигнали іншого порядку, які можуть зруйнувати імідж "Самопомочі" як ліберального і орієнтованого на середній клас політичного проекту, в який було вкладено чимало часу, грошей і сил.

З іншого боку, а чи є у лідерів "Самопомочі" інструменти впливу на соратників в регіонах? Це – велике питання. З одного боку, керівництво політичної сили не може не знати про ситуацію на місцях. Особливо в таких важливих і великих містах як Дніпро.

З іншого боку, такі кадри як Мішалов – не тільки проблема, але і знахідка. Безумовно, стверджувати, що керівництво "Самопомочі" знаходиться в тісних партнерських відносинах з родиною Мішалових – було б надто самовпевнено. Зрештою, такими доказами навряд чи хтось володіє на сьогоднішній день.

А ось те, що секретар міської ради Дніпра здатний, як мінімум, закривати всі потреби партії на локальному рівні – вже велика перевага. Центральні офіси великих політичних сил, як правило, дуже не люблять, коли з регіонів надходять нав'язливі прохання про виділення фінансових коштів на підтримку оргструктури та інших штанів місцевих лідерів. А от коли регіональні лідери здатні самі наповнювати казну партії хоча б у підпорядкованих їм містах і областях – це вже щось. На рейтинги і репутацію цих кадрів можна поки що не звертати уваги. До найближчих великих виборів в країні ще два роки.

Інша справа, що, навіть надаючи політичну "франшизу" на управління брендом і партією на місцевому рівні, керівництво партії продовжує нести політичну відповідальність за своїх представників на місцях. Але що робити, якщо ліквідність бізнесу, намертво пов'язаного з рішеннями місцевої влади, сьогодні є рекордно високою? Вкладення зроблені, отриманий результат на виборах, а дивіденди можуть бути вищими за всякі очікування.