Перед школою усі рівні: як навчатимуться діти з особливими потребами з нового навчального року

Перші кроки

Як повідомляють у Міністерстві освіти і науки, кожна 10-а дитина в Україні має інвалідність або інші особливі потреби у навчанні. Минулого навчального року (2016-2017) більше 28 тис. таких дітей ходили до спецшкіл. 8 тис. дітей з важкими порушеннями навчалися у реабілітаційних центрах. При звичайних школах працювало 490 спеціальних класів, де понад 4,5 тис. дітей з особливими потребами навчалися окремо від інших учнів. Крім того, відкрили при них 2,7 тис. інклюзивних класів, де понад 4 тис. дітей з особливими потребами займалися разом з іншими учнями.

Минулого навчального року у школах почало вчитися на 50% більше дітей з особливими потребами. У МОН припускають, що у вересні ще сотня таких дітей піде до звичайних шкіл. Це станеться, у тому числі, через те, що не братимуть дітей із затримкою психічного розвитку до спецшкіл. Вони вже вчитимуться у загальноосвітніх установах.

У вінницькій загальноосвітній школі № 10 інклюзивні класи працюють вже два роки. В одному з них вчиться 12-річний Ігор, у якого аутизм. Як розповіла РБК-Україна його мати Леся, завдяки створенню такого класу, хлопчик в 11 років нарешті зміг піти до звичайної школи. До цього сім'я кілька років безуспішно намагалася влаштувати дитину на навчання. "Ігор проходив психолого-медико-педагогічну консультацію, і там, подивившись на нього 10 хвилин, фахівці виносили "вирок", як я це називаю", - поскаржилася Леся. Співробітники консультації вмовляли її, що Ігор не зможе вчитися з іншими дітьми. За словами Лесі, навіть до спеціалізованої школи дитину було важко влаштувати, багато установ не хотіли його брати. Тому Ігор кілька років навчався то у спецшколах, то індивідуально. Тільки коли кілька батьків спільно створили громадську організацію, їм вдалося переконати школу і місцеву владу, що діти з нетиповим розвитком можуть вчитися разом з усіма іншими. Леся зазначила, що звичайна школа дала хлопчикові набагато більше, адже у спеціалізованих установах діти перебувають на одному рівні, і у них немає стимулу для розвитку. Але найголовніше, що дають інклюзивні класи, - це нове ставлення суспільства до дітей з аутизмом та іншими особливостями розвитку. Поки такі учні не прийдуть до загальноосвітньої школи, до них не буде толерантного ставлення. "Ігор не розмовляє, він використовує для навчання альтернативні методи комунікації. І я думаю, не дай бог з нами, батьками, щось трапиться, ніхто не буде з ним "гратися". Таких дітей іноді просто до психіатричних клінік відправляють, де вони гинуть", - розповіла Леся. Жінка зазначила, що інші діти в класі стали добрішими, спостерігаючи за Ігорем і хлопцями з особливостями розвитку. "Одного разу до мене після батьківських зборів підійшла мама звичайної дитини. Вона подякувала мені, що Ігор вчиться у класі з її сином, оскільки він навчився співчувати і допомагати іншим людям", - поділилася жінка.

У 2017-му з держбюджету виділили додаткову субвенцію у розмірі 209 млн гривень на дітей з особливими потребами. Вони пішли на реабілітацію, закупівлю спеціального обладнання і оплату праці сурдопедагогів, логопедів, психологів. Ще частину грошей виділяють з місцевих бюджетів.

Класи за законом

Наприкінці травня Верховна Рада прийняла президентський закон про розвиток інклюзивної освіти. Зараз він знаходиться на підписі у президента. Згідно із документом, для дітей з особливими потребами при звичайних школах будуть створювати інклюзивні та спеціальні класи. Крім того, вони зможуть навчатися дистанційно і індивідуально. Ці класи будуть відкривати за заявою особи з особливими потребами або його батьків. Таким чином, в Україні діти з інвалідністю та особливими освітніми потребами зможуть навчатися за місцем проживання.

Начальник відділу освіти дітей з особливими потребами МОН Тетяна Симоненко зазначила, що прийнятий документ вносить правки до основного закону "Про освіту". Справа у тому, що і раніше,  згідно із законом, була можливість створювати інклюзивні та спеціальні класи. Але після прописування цієї норми в Основному Законі для шкіл, жоден загальноосвітній заклад не зможе відмовити батькам у прийомі дитини з особливими потребами. Це також дозволить таким дітям залишатися у сім'ях. Поки, на жаль, багатьом з них доводиться вчитися у школах-інтернатах, тому що не у всіх містах і селищах є кваліфіковані педагоги та необхідне обладнання.

Симоненко підкреслила, що у батьків повинен бути вибір, куди віддавати дитину. Тому при школах повинні працювати як інклюзивні класи, де діти з інвалідністю або затримкою розвитку вчаться з іншими учнями, так і окремі спеціальні класи. "Наприклад, дітям з аутизмом важко адаптуватися до школи, тому для них створюють окремі класи", - розповіла РБК-Україна чиновник. Вона зазначає, що у багатьох країнах такі діти у початковій школі навчаються у спецкласах, щоб адаптуватися. Пізніше їх вже можна переводити до звичайних класів.

Симоненко уточнила, що для дітей з важкими порушеннями більше підходять спецшколи, адже там весь навчальних процес побудований з урахуванням їх потреб. У таких закладах навчаються на один рік довше, тим самим зменшується навантаження. Спеціальні школи існують у всьому світі і важливо, щоб вони продовжували працювати в Україні.

Відзначимо, що, за даними за вересень 2016-го, у 77% українських шкіл є доступ для дітей з інвалідністю до першого поверху: розширені двері, обладнані пандуси. У березні 2017-го на засіданні Ради реформ органам місцевої влади доручили зробити доступ до першого поверху у всіх загальноосвітніх закладах. Але другі, треті і наступні поверхи для таких дітей доступні у менш ніж 1% шкіл.

Якщо говорити про кадри, то минулого року у звичайних школах працювало 1800 асистентів вчителів, які допомагали працювати з дітьми із особливими потребами. За словами Симоненко, більшість шкільних педагогів має підготовку для того, щоб навчати таких дітей. З 2010 року кожні п'ять років педагоги повинні підвищувати кваліфікацію, і у рамках навчання вивчають досвід роботи з дітьми з інвалідністю. З 2014 року курси по роботі з особливими дітьми були введені як обов'язкові.

У прийнятому законі зазначено, що для кожної дитини з особливими освітніми потребами фахівці разом із батьками будуть створювати індивідуальні програми. Наприклад, навчання може проходити за допомогою шрифту Брайля, жестової мови та інших, доступних для таких дітей способів спілкування.

Уповноважена уряду з питань прав людей з інвалідністю Раїса Панасюк зазначила, що поки існує ряд труднощів зі створенням індивідуальних програм і ресурсів в українських школах. "Вчителі та методологи поки не розуміють, як створювати програми для деяких груп учнів, наприклад, для дітей з аутизмом. До того ж, при навчанні таких дітей потрібен не тільки асистент вчителя, але також їх особистий асистент. У школах обов'язково повинні створюватися кімнати для психологічного розвантаження, де дитина може побути одна", - зазначає Панасюк. Вона навела як приклад досвід Шотландії. Батьки з дітьми з особливими потребами приходять до школи за два роки до початку навчання, щоб педагоги могли заздалегідь зрозуміти, що потрібно дитині. Протягом цього часу школа закуповує все необхідне обладнання, а методисти розробляють індивідуальну програму. "Необхідно готуватися до створення інклюзивних класів заздалегідь, а не так, що дитина з інвалідністю приходить навчатися, і в школі паніка ", - підкреслила Панасюк.

За словами уповноваженої з питань прав людей з інвалідністю, до інклюзивної освіти в Україні потрібно підходити комплексно. Щоб у дітей з особливими потребами була можливість вчитися, потрібні і професійні кадри, і відповідне обладнання, і транспорт для їх розвезення. "Важливо, щоб були всі ці компоненти. Це як годинник: якщо прибрати хоча б одну деталь, він не буде працювати", - підкреслює Панасюк. Особливо важливо, щоб у педагогів були навички спілкування із дітьми з особливими потребами. Для цього всі вчителі повинні відвідати поглиблений курс в інституті перепідготовки та періодично підвищувати кваліфікацію. "Якщо вчитель не переборе у собі страх перед інвалідністю, він не зможе дати якісні знання, навіть за наявності кращого технічного оснащення", - зазначила вона.

Кадрове питання

Батьки дітей з особливими потребами відзначають певний прогрес в інклюзивній освіті в Україні. Матір 9-річного Тимофія з аутизмом розповіла РБК-Україна, що ще два роки тому не готова була віддати сина до загальноосвітньої школи. Вона бачила, що у педагогів не було відповідної підготовки. Весь цей час хлопчик вчився у київській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей з вадами мовлення. Але вже наступного навчального року Тимофій піде до звичайної школи. За словами жінки, вона побачила, що вчителі, незважаючи на відсутність досвіду, готові навчатися. "У педагогів вже немає внутрішніх бар'єрів, для мене це важливий показник. Нам вдалося знайти у Києві школу з адекватним директором і відкритим персоналом", - зазначила Ольга.

Жінка вважає, що спецшколи і спецкласи теж повинні існувати, тому що дітям з важкими порушеннями спочатку може бути складно у звичайному класі. Вони повинні бути проміжним етапом для адаптації дитини, щоб вона могла потім йти в інклюзію. Ольга підкреслила, що не можна ділити людей на категорії, і це головна причина, чому вона хоче, щоб син пішов до інклюзивного класу. "Інтернат - це якраз приклад поділу на категорії. Мені здається, можна кожну дитину пристосувати, вивести у суспільство. Але їй потрібна певна допомога", - зазначила жінка.

Готовність шкіл приймати дітей з особливими потребами багато в чому залежить від регіону. Чим більше і багатше місто, тим більше можливостей. Про це говорять директори шкіл і працівники сфери освіти. Однак всі відзначають, що найбільша проблема - відсутність кваліфікованих кадрів.

За словами директора київської школи №148 Сергія Горбачова, в Україні освіта вчителів знаходиться не на високому рівні, а тим більше це стосується корекційних педагогів. У коментарі РБК-Україна він також зазначив, що в більшості шкіл немає пандусів між поверхами і відсутні ліфти. Щоб переобладнати ці навчальні заклади, потрібні серйозні вкладення. З корекційним обладнанням у столичних школах не повинно бути проблем, зазначає Горбачов. "Місцевий бюджет Києва буде фінансувати ці потреби. Якщо школа грамотно побудує запит, проблем не виникне", - вважає директор.

Думку про те, що найбільші труднощі - з кадрами, розділяє і директор однієї зі шкіл міста Миколаївка Донецької області Ольга В'ячеславівна. У коментарі РБК-Україна вона зазначила, що у Миколаївці немає корекційних педагогів за деякими необхідними напрямками. Як розповіла Ольга В'ячеславівна, два роки у їхній школі у загальному класі з іншими дітьми навчався хлопчик з порушеннями мови та слуху, а також із затримкою інтелектуального розвитку. Все закінчилося тим, що батьки вирішили віддати його до інтернату. "Цей учень не міг засвоїти матеріал так само швидко, як інші діти, одного уроку йому не вистачало. До того ж, у нього була розсіяна увага, дитина була дуже непосидючою", - поділилася Ольга В'ячеславівна. Школа запросила на роботу дефектолога для його супроводу. Однак згодом педагог зізнався, що у нього немає необхідних навичок для роботи з такими порушеннями і потрібен інший фахівець.

Директор розповіла, що у школі є кілька дітей з особливими потребами, які проходять індивідуальне навчання. Тому пандус на першому поверсі є. У той же час, для дітей з інвалідністю потрібно хоча б обладнати туалети, не кажучи вже про спеціальне корекційне оснащення. "Тут уже питання в тому, чи буде готова місцева влада виділити на це кошти", - підкреслила Ольга В'ячеславівна.

Начальник відділу освіти Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області Світлана Дворкіна також підтвердила наявність кадрової проблеми. "Учителю молодших класів буде важко навчати дітей з вадами зору. У вузі такий педагог не проходив курс по роботі з дітьми з особливими потребами. Особливо нестача спеціалізованих кадрів відчувається у невеликих населених пунктах", - зазначила вона у коментарі РБК-Україна. За її словами, з оснащенням шкіл куди менше проблем. Ізюмській РДА підпорядковується 16 шкіл, і якщо в одній з них зроблять інклюзивні класи, то їх буде логічно розмістити на першому поверсі, щоб дітям не потрібно було підніматися вище. Дворкіна уточнила, що обладнати пандуси до першого поверху і туалети для дітей з інвалідністю місцевій владі цілком під силу.