Великий обмін: на які поступки можна йти, щоб повертати українських полонених

Розмови про те, що незабаром має відбутися масштабним обмін, почастішали наприкінці серпня з посиланнями на різні джерела в Україні і РФ, а також анонімні телеграм-канали. Новопризначений генпрокурор Руслан Рябошапка в ніч на 30 серпня навіть перепостив повідомлення про те, що обмін відбувся і що Олег Сенцов, Микола Карпюк та інші українці вже летять додому. Як незабаром з'ясувалося, інформація виявилася помилковою.

Але активна підготовка до обміну в останні тижні об'єктивно велася. Навіть президент РФ Володимир Путін, який зазвичай уникає будь-якої конкретики в подібних темах, 5 вересня заявив про "фіналізації переговорів".

За кілька годин до цього сталася інша подія, яка, очевидно, наблизила "фіналізацію" – з-під варти був випущений екс-бойовик т.з. "ДНР" Володимир Цемах, звільнення та передачі якого нібито вимагала Москва. Влітку цього року українські спецслужби змогли затримати його на окупованій території і перевезти в Україну.

Цемах, який керував "протиповітряною обороною" окупованого Сніжного у 2014 році, вважається важливим свідком у справі про збитий малайзійський "Боїнг". Він, судячи з усього, причетний як мінімум до приховування слідів злочину. Всі інші встановлені фігуранти на даний момент недоступні для українського та світового правосуддя, що додатково підкреслює важливість Цемаха.

Напередодні з проханням не відпускати його до Володимира Зеленського звернулася група депутатів Європарламенту, аналогічне прохання висловили і у Міжнародній слідчій групі, що розслідує катастрофу "Боїнга". Тому рішення суду відпустити його під "особисте зобов'язання" викликало вибух емоцій в Україні та критичні коментарі за кордоном.

Головний аргумент – Україна всупереч наполегливим побажанням Заходу віддає людину, чиї свідчення важливі для встановлення істини в одному з найгучніших військових злочинів останніх років. Тобто Україна, яка вже більше п'яти років на всіх можливих майданчиках закликає притягти Росію до відповідальності за агресію, тепер своїми руками зриває можливість такого покарання.

Останнім часом втома Заходу від нескінченного "україно-російського конфлікту" і необхідності підтримувати санкції проти РФ здається все більш явною. Розмови про можливе повернення Росії у "Велику вісімку", регулярні зустрічі з Путіним європейських лідерів і топ-чиновників, нарешті, повернення делегації РФ в ПАРЄ всупереч тому, що Москва не виконала жодної з вимог по Україні, – тому хороші докази.

Тепер для послаблення санкцій і "повернення до діалогу" з'явився конкретний привід. Тим більше, що основний масив санкцій проти РФ як раз і був введений після катастрофи "Боїнга". Можливість відіграти ситуацію назад, як мінімум, частина європейського політикуму сприйме з полегшенням. А російська пропаганда, можна не сумніватися, зробить все, щоб перевести всі стрілки на Київ. Зі стурбованими заявами вже виступили і нідерландський МЗС, і нідерландські слідчі, і нідерландські ЗМІ.

Українські критики Зеленського сприйняли звільнення Цемаха як знак того, що президент готовий піддаватися на шантаж свого російського візаві. Отже, на їхню думку, варто чекати і подальших поступок української влади з питань Донбасу. Багато хто апелює і до Конституції, згідно з якою українського громадянина, яким є Цемах, не можна видавати іншій державі.

Тут варто звернути увагу на важливий нюанс, який відрізняє майбутній обмін від більшості попередніх. Раніше іншою стороною обміну виступали т.з. "ДНР" і "ЛНР", а в обмін на українських полонених їм передавали, як правило, українських громадян, які воювали за бойовиків або співробітничали з ними. Зараз же іншою стороною виступила безпосередньо Росія, тому цю ситуацію варто порівняти з обміном полонених російських ГРУшников Єрофєєва і Александрова Надію Савченко в 2016 році.

У прихильників прийнятого владою рішення (а ні в кого немає сумнівів, що відпустити Цемаха вирішили на Банковій, а не в Київському апеляційному суді) є свої контраргументи.

Перший – недоведена цінність затриманого бойовика в якості свідка. Цемах поки не дав жодної інформації про події липня 2014-го, принаймні, про це нічого не відомо. Не факт, що таку інформацію він би надав в майбутньому українським або нідерландським слідчим. Та й навряд чи доля судового процесу у Нідерландах повністю може бути зав'язана на свідченнях однієї людини. Інших доказів того, що саме Росія, а не Україна збила "Боїнг" має бути досить. Такі аргументи висловив і Хрісто Грозєв, учасник розслідувального проекту Bellingcat, який системно аналізував історію з "Боїнгом" і довів провину РФ.

Другий і головний контраргумент – якщо на кону стоїть повернення українських моряків, Сенцова, Карпюка та інших в'язнів російських в'язниць, то одним бойовиком, нехай навіть і важливим, заради цієї мети можна пожертвувати.

Які мотиви у цій історії рухали українською владою, можна тільки здогадуватися. Пояснювати свої рішення вони, як і попередники, то чи не вміють, чи не вважають за потрібне. Мотив "не нашкодити" зрозуміти можна, але відсутність офіційної чи напівофіційної комунікації зі стурбованим суспільством дає чудову грунт для конспірології і "зрадних" настроїв.

Можна припустити, що Банковою рухає звична для нинішньої владної команди електоральна логіка. Адже для громадян гаазький трибунал, західні розслідувачі, стурбованість європейців і покарання Кремля – це щось далеке і полуефемерне. А повернення українських полонених з багаторічного ув'язнення і сльози радості з рідні – зрозуміле і відчутне.

За весь час агресії проти України Кремль вибудовує свою політику так, щоб одночасно досягати декількох цілей. В даному випадку – не тільки повернути собі потенційно небезпечного свідка, але і зайвий раз вбити клин між українською владою і військово-волонтерськими патріотичними колами.

Країна-агресор залишає українській владі мало місця для рішень, які могли влаштувати всіх. А таких рішень у близькій перспективі, судячи з усього, буде ще дуже багато.