У бойових умовах. Як змінилася українська армія за роки війни з Росією

У 2014 році українська армія виявилася фактично неготовою до масштабної агресії з боку Росії. Це не дивно, адже фактично всі довоєнні роки Збройні сили України планомірно деградували, і в цілому армія вважалася швидше тягарем, ніж опорою держави.

Проблеми виявилися на всіх можливих напрямках: від мотивації особового складу до системи управління військами, від непрацюючої і застарілої військової техніки до розваленої логістики і убогого речового забезпечення.

В умовах перших місяців російської агресії величезну роль щодо стримування противника звалили на себе добровольці і волонтери. Паралельно в екстреному порядку, буквально на ходу, відбувалося і реформування регулярної армії. ВСУ швидко зміцніли, регулярно демонструючи свої зростаючі можливості безпосередньо на полі бою.

Частина українського політикуму почала впадати в іншу крайність, перебільшуючи досягнуті за останні кілька років успіхи в реформуванні військ і списуючи будь-яку критику на інформаційні підступи ворога.

Українську армію часто називали чи не найбільш потужною на всьому континенті і однією з найпотужніших у всьому світі, спираючись при цьому на досить сумнівні міжнародні рейтинги, на кшталт Global Firepower. Насправді, всупереч абсолютно очевидним і масштабним досягненням, в розвитку Збройних сил України залишилося вирішити ще багато завдань.

Безцінний досвід

Найголовніше з усіх досягнень останніх шести з половиною років – відродження ВСУ як таких, багаторічний тренд на їх занепад змінився на протилежний. І, безумовно, це досвід реальних бойових дій, за який довелося заплатити дорогою ціною – тільки безповоротні втрати серед українських військових перевищили 4 тисячі осіб.

"Ми отримали колосальний досвід ведення повномасштабних бойових дій проти більш сильного противника, із застосуванням усього спектру озброєнь. Цей досвід не тільки на рівні піхотинця, командира відділення чи роти, але і на стратегічному: полковники і генерали також отримали досвід ведення повномасштабних дій, на рівні бригад, секторів (як у 2014 році) і т. д.", – сказав РБК-Україна голова правління Українського мілітарного центру Тарас Чмут.

Досвід української армії незмінно відзначають і представники країн НАТО, з якими українці регулярно проводять спільні навчання. Та й у цілому, інтенсивне співробітництво з Альянсом, в якому Україна нещодавно отримала статус партнера розширених можливостей (ЕОР), однозначно варто занести до досягнення останніх років.

Адже навчання – це не тільки безпосередній обмін досвідом між військовослужбовцями різних країн, нові бойові навички та створення горизонтальних зв'язків на міжнародному рівні, але і явний сигнал країні-агресору про те, що НАТО є союзником України.

Яскравий приклад - масштабні вересневі навчання "Об'єднані зусилля", які виглядали повноцінною відповіддю російським навчанням "Кавказ-2020", що проходили неподалік від українських кордонів.

Україна також поступово переходить на НАТОвські системи обліку, імплементує сотні технічних стандартів Альянсу. Зокрема, в 2018 році міністр оборони став суто політичною фігурою.

Серед усіх родів військ за останні роки найбільш помітний прогрес у сухопутних силах, чисельність яких зросла в рази порівняно з довоєнним часом. Як відзначають опитані РБК-Україна військові експерти, почалося кількісне і якісне переозброєння, знову-таки вперше за час незалежності.

Український танк на Донбасі (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

За перші місяці цього року підприємства "Укроборонпрому" передали армії понад 300 одиниць нової, відновленої та модернізованої техніки. Були розроблені реактивні системи залпового вогню "Вільха", протитанкові ракетні комплекси "Стугна-П", самохідні артилерійські установки "Богдана" і т. д. Частина потреб закривається за рахунок поставок від західних партнерів України, найбільш медійно відомі з них – протитанкові комплекси "Джавелін" від американців.

Вдалося і більш-менш відновити мобілізаційну систему, поліпшити харчування і речове забезпечення, українські солдати вже давно не "голі й босі", як було прийнято говорити в 2014 році. Хоча тут процес йде з великими труднощами, зокрема корупційного і бюрократичного характеру. В результаті чого, наприклад, десь половина війська вже перейшла на новий каталог продуктів, а перехід другої половини завис через судові процеси, розборки між постачальниками і т. д.

Однозначним досягненням стало і створення в 2016 році нового роду військ – Сил спеціальних операцій (ССО), з більш сучасною технікою та оснащенням.

За радянськими шаблонами

А от з іншими родами військ – авіацією і флотом – ситуація йде набагато гірше, ніж з сухопутними силами. Безумовно, це можна пояснити тим, що саме наземні війська відігравали та продовжують відігравати визначальну роль у війні на Донбасі, отже, їх розвиток був пріоритетом в умовах хронічної нестачі бюджетних коштів.

З іншого боку, відставання на цих напрямках не дає можливості говорити про ЗСУ як про справді потужну повноцінну силу, готову відбивати численні погрози з боку РФ, зокрема в акваторії Чорного і Азовського морів і на південному напрямку в цілому.

"На сьогодні у нас ВМС на нульовій позначці, наявний плавсклад - це майже нічого, крім фрегату "Сагайдачний", який вже явно застарів. Тут зокрема надія на західних партнерів", – сказав виданню військовий експерт Олег Жданов.

Фото: flickr.com/ministryofdefenceua

Схожа ситуація і з авіацією. "Якщо ми говоримо про військово-транспортну авіацію, то всі ці роки дуже повільно йшла робота, імпортозаміщення не налагоджено, хоча у нас є завод "Антонов". Що стосується винищувачів, то у нас просто немає виробників такої техніки. Треба принципово вирішувати, куди ми рухаємося", – сказав виданню голова комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич.

Він навів приклад нинішньої війни в Нагірному Карабасі, де величезний вплив на хід бойових дій мають безпілотники. Тому, можливо, Україні варто замислитися, чи є сенс робити ставку на масштабні і дорогі закупівлі винищувачів або штурмовиків у західних партнерів, або ж відразу готуватися до наступаючої епохи безпілотників.

Є серйозні складнощі і з підготовкою особового складу, визнають співрозмовники РБК-Україна. "Не вдалося змінити організаційну культуру ВСУ, вона залишається "совковою". Вона спирається на ті ж принципи, як і в довоєнний період: безпосередня лояльність командиру, який підтягує до себе людей не за принципом компетенцій та особистих якостей, а за лояльністю. Звітність проходить формально, перевіряють не навченість людей, а правильність заповнення журналу бойової підготовки", – сказав виданню Тарас Чмут.

За його словами, підготовка особового складу часто ведеться за старими підходами, а самі викладачі нерідко не тільки не мають бойового досвіду, а ще й використовують радянські шаблони, де в якості ймовірного противника розглядається не Росія, а країни НАТО.

"Вся правова база стара. Так, Статут - це закон України, відомчими інструкціями його поправити неможливо, він повинен бути написаний під НАТОвську структуру, а не під радянську армію, як зараз. Як будувати структуру управління військами в таких умовах – велике питання. Мені здається, що наші західні партнери часто набагато більше зацікавлені у підвищенні нашої обороноздатності, ніж ми самі", – сказав виданню Олег Жданов.

Військова доктрина, прийнята в 2015 році, також потребує модернізації, упевнений експерт. Втім, сам підхід зрозумілий – на відміну від США або тієї ж Росії, Україна не ставить перед собою завдання бути готовою до вирішення військових питань у будь-якій точці земної кулі. Але якщо коли-небудь влада вирішить звільнити окуповані території країни військовим шляхом, це буде контрнаступальною операцією з відновлення територіальної цілісності, що вкладається в рамки нинішнього оборонного підходу.

Але в цілому, відсутність концептуального бачення майбутнього ВСУ – це одна з ключових проблем, кажуть військові експерти. "Немає загального розуміння, якими повинні бути наші Збройні сили через десять років, на якій техніці вони повинні воювати, які завдання виконувати і як дійти до цієї мети. Наприклад, ми можемо закуповувати три-чотири типи техніки в одній ніші замість одного, тому що ми не можемо зрозуміти, що саме нам потрібно", – сказав виданню Тарас Чмут.

За словами експерта, навіть існуючими військовими бюджетами можна було б розпоряджатися набагато розумніше. Зокрема, планувати більш великі і довгострокові військові замовлення, тим самим отримуючи оптові знижки й даючи військовим підприємствам можливість планувати свої бюджети на тривалу перспективу і залучати кредити.

Фрегат "Гетьман Сагайдачний" – один з небагатьох приводів для гордості у ВМС України (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

У розмові з виданням Олександр Завітневич також визнає проблеми із соцзахистом і підготовкою військових. Мова йде зокрема і про прикладні питання, на кшталт реабілітації та забезпечення житлом – на даний момент в черзі за квартирами вже стоять більше сорока тисяч військовослужбовців. "У проекті бюджету на наступний рік шість відсотків відведено на безпеку і оборону, але є питання ефективності використання цих коштів", – зазначив нардеп.

За його словами, робоча група в парламенті зараз розробляє законопроект, який має вирішити й іншу проблему – неефективне використання величезного земельного фонду Міноборони: частина земель просто не використовується, частина здається в оренду, а частина захоплена рейдерським шляхом.

В майбутньому, на довгострокову перспективу, Завітневич бачить українську армію як "армію, котра не має бути радянською". "Вона не повинна бути великою, але вона повинна бути оснащена сучасним озброєнням і навчена кращими вчителями", – зазначив депутат.

Таким чином, у владі і в експертному співтоваристві в цілому є розуміння того, якою не повинна бути українська армія в майбутньому – ЗСУ повинні відмовитися від радянських і пострадянських практик, які ще залишилися, провести переозброєння і т. д. Але реалізація цієї задачі, з урахуванням обмежених бюджетів і досить характерної для армії інертності мислення, точно займе не один рік.