Ближче всіх на Близькому Сході: союзники США в самому неспокійному регіоні світу

Саудівська Аравія звернулася до американських суддів із проханням припинити розгляд 25 справ, у яких близькосхідна монархія фігурує в якості пособника терористів. Справи ці порушені окружним судом Манхеттена за зверненнями родичів загиблих у терактах 11 вересня 2001 року.

15 з 19 терористів, які захопили тоді пасажирські літаки і спрямували їх у вежі-близнюки, Пентагон і поле в Пенсільванії, були саудівськими підданими. Більш того, деякі з них незадовго до терактів зустрічалися з представниками влади королівства. З часом спливали все нові факти зв'язку офіційних саудитів з Аль-Каїдою, стояла як за терактами 11 вересня, так і за багатьма іншими. Наприклад, номер саудівського посольства США в пам'яті мобільного телефону захопленого в Пакистані бійця Аль-Каїди. Таких доказів причетності Ер-Ріяда до самого кривавого теракту в історії Штатів зібралося стільки, що в 2016 році Сенат прийняв особливий закон, що дозволяє родичам загиблих притягати до суду держава, яка надає підтримку терористам. В законі, названому "Акт справедливості проти спонсорів тероризму", Саудівська Аравія безпосередньо не згадується. Але цілий ряд застережень, які мають відношення до виконавців і організаторів викрадення літаків в 2001 році, не залишає сумнівів - мова йде про конкретний близькосхідному королівстві.

до Речі, цей закон був єдиним за весь час президентства Барака Обами, на який він намагався накласти вето. Вето було подолано Сенатом, але Обама зробив усе, що міг для одного зі своїх головних союзників в регіоні.

Від Ялти до Ер-Ріяда

Американці одними з перших встановили відносини з сучасним саудівським королівством, що з'явилися на карті в 1933 році. На початку 40-х років компанії США отримали доступ до нафтових полів пустельній монархії - не має ні технологіями, ні фахівцями правлячий будинок Аль Саудів просто змушений був звернутися за допомогою до держави, що знає, як розпоряджатися надрами. Брати в союзники Великобританію, до того часу вже активно добуває нафту на Близькому Сході, саудити не зважилися з політичних мотивів. Лондон тоді вже встиг оголосити про підтримку ідеї створення єврейської національної держави в Палестині.

- Палестина потоне в крові... Араби вважатимуть за краще померти, але не поступляться свою землю євреям, - пояснював у 1945 році король Ібн Сауд американському президенту Франкліну Делано Рузвельту.

Зустріч двох лідерів відбулася всього через кілька днів після закінчення Ялтинської мирній конференції, яка поділила світ на нові сфери впливу. І американському президентові Саудівська Аравія стала цікава вже не просто як економічний партнер, але і як політичний союзник в противагу яка формується просоветскому блоку. Можливо, саме тому Рузвельт і пообіцяв королю не робити нічого, що в арабському світі було б сприйнято як загроза. Обіцянка це в принципі можна прийняти за зобов'язання не підтримувати євреїв у їхньому прагненні створити незалежну державу на Близькому Сході. Але Рузвельт помер всього через кілька місяців після зустрічі з королем, а вже через три роки не без допомоги США на карті світу з'явився Ізраїль.

Скандальне зізнання

Втім, допомога молодій державі з боку США не була одностайною і однозначною. Зовнішньополітичне відомство Штатів - Держдеп - і Пентагон офіційно виступили за передачу Палестини під управління ООН. Особливо завзято проти створення єврейської держави в кінці 1940-х виступали військові.

- Там 40 мільйонів арабів і 400 тисяч євреїв. Мільйони арабів переможуть тисячі євреїв. Ми повинні вибрати правильну сторону. А правильна сторона - це нафта, - пояснював позицію Пентагону заступник його голови Джеймс Форестолл.

Було це вже напередодні створення Ізраїлю, адресатом промови Форестолла був президент Гаррі Трумен. Але Трумен пішов проти "яструбів" з уряду і наполіг на визнання Ізраїлю як єврейської держави.

Держава визнали, встановили дипломатичні відносини, а трохи пізніше, після повалення в кінці 50-х проамериканського уряду Іраку, Вашингтон вирішує зробити ставку на Ізраїль, перетворивши його в одного з головних своїх союзників в регіоні. За кілька десятиліть США витратить мільярди доларів на програми підтримки Ізраїлю, в тому числі, на озброєння для свого нового близькосхідного партнера. Безпрецедентна і політична підтримка: приблизно половина всіх випадків ветування рішень Радбезу ООН - це блокування американцями резолюцій щодо Ізраїлю. Кооперація двох країн виявилася настільки тісним, що республіканський сенатор Джессі Хелмс дозволив собі назвати Ізраїль "американським авіаносцем на Близькому Сході".

В кінці 1980-х Ізраїль офіційно був визнаний одним з двох найважливіших військово-політичних партнерів США і НАТО з числа країн, що не входять до Альянсу. Другим був і залишається Єгипет.

Друг мого ворога

Єгипет - найбільша країна арабського світу, міст між Африкою та Близьким Сходом, крім того, батьківщина сучасного політичного ісламу - просто не міг не зацікавити Штати. Становлення останніх як супердержави збіглося за часом з дрейфом Каїра в бік соцтабору. Отримав незалежність від Великобританії відразу після Другої світової війни, всього за якесь десятиліття Єгипет встиг визнати комуністичний уряд Китаю, припинити переговори з Вашингтоном про спільне будівництво Асуанської греблі і налагодити досить тісне спілкування з Москвою.

Єгипет явно йшов у американців з рук, але тут втрутився Суецький криза - озброєна спроба британців, французів і ізраїльтян у 1956 році перешкодити планам президента Єгипту Гамаль Абдель Нассер націоналізувати Суецький канал - судноплавний шлях, що сполучає Середземне море з Індійським океаном.

Вторгнення міжнародних сил на Суец, поширення військових дій на Сектор Газу і ймовірність втручання в конфлікт країн соцблоку погрожували нової великою війною. Попередити її змогли саме Штати, вчинивши тиск на Лондон, і поспішивши визнати націоналізацію каналу законною. Інтервенти відступили, а відносини Вашингтона і Каїра помітно потеплішали.

В результаті Єгипет став першою країною Близького Сходу, зуміла одночасно і з вигодою для себе "дружити" з СРСР (на озброєнні єгипетської армії досі стоїть чимало отриманої від Москви бойової техніки, а так не збудовану американцями дамбу збудували радянські фахівці), і з США.

Прагнення Вашингтона, у що б то не стало, зберегти хороші відносини з Каїром краще всього демонструє спокій, з яким американці ставляться до способів утримання влади єгипетськими президентами і шляхи зміни цих самих президентів.

Більше трьох десятиліть США надавали допомогу політичного довгожителю Хосні Мубараку, який встиг прийняти у себе жодного американського держсекретаря і президента, останнім з яких був Барак Обама. І той же Обама в 2011 році, після повалення Мубарака, заявив, що вперше за багато десятиліть у Єгипту з'явився шанс стати демократичною державою.

- Ми повинні навчити наших дітей бути такими ж, як молоді єгиптяни, - плакати з цим висловом Обами висіли в каїрському аеропорту з моменту перемоги революції 2011 року до революції 2013, в ході якої демократично обраний президент-ісламіст Мохаммед Мурсі був зміщений з поста групою військових на чолі з генералом Ас-Сісі.

Останній, незважаючи на вкрай сумнівну демократичність приходу до влади, підтримує теплі стосунки з Вашингтоном. Навіть скорочення фінансової допомоги іншим державам заради побудови стіни на мексиканському кордоні, яке пообіцяли цього літа в адміністрації Дональда Трампа, не торкнеться Єгипту. Каїр чекає від Вашингтона транш у півтора мільярда доларів, який поки Сенат не схвалив, посилаючись на не найкращий стан справ з правами людини в Єгипті. Але досвід трьох десятиліть перебування у влади далеко не найдемократичнішої, але стабільно яке забезпечується доларами Мубарака підказує, що на права людини іноді можна закрити очі. Особливо в ситуації все більш помітного присутності в Єгипті "Ісламської держави", захопив чималі території поблизу кордону з Ізраїлем і Сектором Газа.