Блиск і злидні громадянського суспільства в Україні

В Україні давно склався підхід, відповідно до якого всі проблеми українського суспільства і держави пояснюються виключно поганою владою. Більше того, прихильники такого підходу схильні дивитися на соціально-політичні процеси крізь призму "влада-народ". Причому влада - погана, некомпетентна, жадібна. Народ - талановитий, розумний, працьовитий і порядний. Створюється враження, що представники влади - це якісь прибульці з інших планет, а не кров від крові і плоть від плоті українського народу.

В Україні давно склався підхід, відповідно до якого всі проблеми українського суспільства і держави пояснюються виключно поганою владою. Більше того, прихильники такого підходу схильні дивитися на соціально-політичні процеси крізь призму "влада-народ". Причому влада - погана, некомпетентна, жадібна. Народ - талановитий, розумний, працьовитий і порядний. Створюється враження, що представники влади - це якісь прибульці з інших планет, а не кров від крові і плоть від плоті українського народу.

Очевидно, що такий підхід має величезне маніпулятивне значення, оскільки приємно лоскоче слух народних мас. На жаль, він абсолютно безсилий пояснити, чому "талановитий народ" то і справа породжує "потворну влада", джерелом якої він, згідно з Конституцією, і є.

Тим більше, такий підхід не може дати відповідь і на інше принципове питання: яким чином "талановитий народ" може поміняти "потворну влада", яку хвилює тільки самообогащение, на владу, яка б служила суспільству.

Між тим, відповіді на ці питання існують.

Один з постулатів теорії систем стверджує, що параметри відкритої системи визначаються, зокрема, особливостями зовнішнього середовища, в якому система працює і з якою обмінюється інформацією, енергією та речовиною. З цього фундаментального положення існує один дуже важливий висновок: зміна системи є одночасно зміною її зовнішнього середовища. Причому джерело такої трансформації може перебувати як у самій системі, так і в її зовнішньому середовищі.

Враховуючи вищезазначене, перед тим як кидати черговий камінь у "владу", варто задатися питанням: наскільки конфігурація української "влади" визначається особливостями українського суспільства, яке для "влади", власне, і є зовнішнім середовищем?

Дати правильну відповідь на це питання можна спробувати на наочному прикладі: що станеться, якщо українських чиновників поміняти на американських або європейських, американських або європейських, відповідно, замінити на вітчизняну "політичну еліту"?

Ключ до вирішення криється у двох досить показових випадках.

По-перше, казус з одним європейським дипломатом, який будучи затриманим поліцією у Києві п'яним за кермом, почав розмахувати своєю "ксивою" і "качати права" нічим не гірше, ніж це роблять вітчизняні мажори.

По-друге, це забута історія з Юрієм Луценком в німецькому аеропорту, де його смертельно п'яного місцева поліція була змушена зняти з рейсу через влаштованого бешкету.

Отже, у сформульованій вище умоглядної ситуації з "заміною еліт", з великою часткою ймовірності можна припустити наступне: європейські і американські "чиновники", швидше за все, досить швидко почнуть вести себе в Україні так само, як зараз поводяться представники української еліти. А українські чиновники, що експортуються за океан, швидше за все рано чи пізно, але опиняться там, де повинні були б бути і в Україні - у тюрмах.

Чому американці та європейці почнуть вести себе в Україні як і нинішня місцева шляхта? Тому що, як казав класик, "влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно". А в Україні влада чиновників - абсолютна.

Чому українські чиновники, опинившись на аналогічних посадах в США або Європі, потраплять за ґрати? По-перше, там система не дозволяє, з-за принципу "стримувань і противаг", надмірній концентрації влади (не тільки політичної, але й економічної), яка може розбестити. По-друге, там працює інституційно розвинене громадянське суспільство, яке є дієвим запобіжником проти свавілля тих, у чиїх руках волею долі виявляється владу.

Саме тому оральний секс з молоденькою стажисткою в Овальному кабінеті ледь не коштував Біллу Клінтону президентського поста в США, а в Україні, навіть закон "Про очищення влади" не завадив провести так звану "реформу" прокуратури, в результаті якої більше 80% (!) керівних посад зайняли ті ж люди, які знаходилися на них і за часів "злочинного режиму".

І перешкодити цьому "другого пришестя чесних, професійних, порядних слуг закону" громадськість в Україні абсолютно не може. Власне, не в змозі вона виявилася і перешкодити потраплянню одіозних фігур епохи Віктора Януковича у передвиборні списки провідних політсил.

Все це є яскравими прикладами слабкості українського громадянського суспільства.

Люди, не знайомі з основами політичної теорії, не знають і не розуміють, що влада і громадянське суспільство, насправді, є принциповими антагоністами, чиє суперництво має сприяти діалектичного розвитку соціуму. Більш того, тільки розвинуте громадянське суспільство здатне перешкодити природному, инстинктивному прагнення влади ставати тотальної та абсолютної.

Незважаючи на лицемірні заяви окремих активістів, волонтерів, "непідкупних" журналістів і громадських діячів, які наввипередки побігли у владні кабінети після Революції Гідності, ЗМІНИТИ ВЛАДУ ЗСЕРЕДИНИ НЕМОЖЛИВО! Змінити принципи функціонування влади можна лише здійснюючи на неї систематичне і системний тиск ззовні.

Влада і громадянське суспільство - це дві команди, які грають на одному полі, і як говорить відома футбольна приказка: "команда грає так, як їй дозволяє суперник". І не можна грати за обидві команди одночасно.

А в Україні велика частина громадських організацій - це або "фан-клуби" політичних партій, які утримуються тими ж фінансово-промисловими групами і покликані делікатно захищати інтереси спонсорів. Або "жителі веж зі слонової кістки" - "грантоїди", де левова частка бюджетів, виділених на реалізацію соціально-значущих" проектів, що йдуть на оплату праці "активістів" і їх самопіар.

Наприклад, кілька представників останньої когорти - деякі з нових народних депутатів - примудрилися за час свого "волонтерства" в громадському секторі придбати кілька квартир в Києві і прославитися більше, ніж окремі поп-зірки. Виявляється, захищати культурну спадщину і боротися проти куріння - досить прибуткові справи.

Безумовно, в Україні діє чимало справжніх неурядових організацій, без існування яких ситуація була б ще більш катастрофічно. Більш того, події останніх двох років свідчать про наявність потенціалу для виникнення і зростання справжніх, а не кишенькових громадських організацій. Однак, поки що доводиться визнати, що громадянське суспільство в Україні інституційно нерозвинене, слабке і розсіяне, а тому не в змозі системно і систематично тиснути на владу і аргументовано вимагати змін.

Враховуючи це, пріоритетом для громадян, які воліють справжні, а не декоративні зміни, має стати посилення громадських організацій. Особливо тих, чия діяльність спрямована на моніторинг дій влади та контроль за ними. Оскільки тільки так можна добитися прозорості та підзвітності влади, без чого сподіватися на її ефективність взагалі не доводиться.

Тільки громадянське суспільство здатне створити для влади таку зовнішню середу, яка змусить її змінюватися. Але спочатку, громадянському суспільству доведеться змінити себе, свої погляди і підходи.