21 століття поставив перед людством нові енергетичні виклики, відповідати на які треба з урахуванням того, як це "відгукнеться" в майбутньому. Вже зараз багато країн мають потребу в будівництві нових енергогенеруючих потужностей. При цьому їхні уряди виходять з трьох основних правил: надійність, безпека і екологічність. Різноманітність існуючих у світі генерацій дозволяє вибрати, який саме віддати перевагу - вугільної, сонячної, атомної або будь-який інший.
21 століття поставив перед людством нові енергетичні виклики, відповідати на які треба з урахуванням того, як це "відгукнеться" в майбутньому. Вже зараз багато країн мають потребу в будівництві нових енергогенеруючих потужностей. При цьому їхні уряди виходять з трьох основних правил: надійність, безпека і екологічність. Різноманітність існуючих у світі генерацій дозволяє вибрати, який саме віддати перевагу - вугільної, сонячної, атомної або будь-який інший.
Зазвичай у виборі типу станцій грає роль доступ до ресурсів - у кого-то є великі запаси природного газу або вугілля, або сонце круглий рік, а хтось може побудувати великі прибережні ВЕС. Є й обмеження - наприклад, у Японії площа настільки невелика, не кажучи вже про родючих землях, що дозволити собі побудувати сонячну або вітрову електростанцію здається блюзнірством. Або ж Китай, який, маючи великі запаси вугілля, вже настільки забруднив повітря, що люди, наприклад, у Шанхаї не обходяться без масок, і країні довелося відмовитися від подальшого масштабного розвитку вугільної генерації.
Україні ж вибирати особливо не доводиться - дефіцит вугілля з-за конфлікту на Сході країни схилив чашу терезів не на користь нової теплової генерації. На користь ядерної генерації говорить забезпеченість потрібним ресурсом, досвід роботи на найбільшій у Європі АЕС. У Запоріжжі закінчується будівництво Національного центру підготовки персоналу для АЕС, аналогів якому в Східній Європі і на пострадянському просторі немає. Крім того, досвід, отриманий нашою країною аварії на ЧАЕС 30 років тому, став унікальним і дозволив світової промисловості зробити прорив у технологіях ядерної безпеки, а український регулятор - Державна інспекція з ядерного регулювання - є одним з найжорсткіших у світі.
В даний час в 30 країнах світу експлуатується 441 ядерних енергетичних реакторів, і в 15 країнах станом на 2015 рік будувалося 65 реактора. І хоча частка ядерної енергетики у загальному обсязі світового виробництва електроенергії скорочується десятий рік поспіль, це не означає, що нові АЕС не будуть будуватися, і ядерна енергетика не буде розвиватися. Навпаки. Світове споживання енергії за останні 20 років зросла майже вдвічі, і до 2050 року нинішня цифра також подвоїться.
Одна з причин, чому темпи будівництва нових потужностей в атомній енергетиці кілька спали - початок продовження ресурсу вже працюючих блоків. У ході дослідження, проведеного Агентством з ядерної енергетики при ОЕСР, було встановлено, що майже у всіх випадках, продовження терміну експлуатації АЕС хоча б на 10 років є економічно вигідним навіть з урахуванням додаткових витрат на постфукусимские заходи. У середньому, прийнятним терміном продовження ресурсу АЕС у світі вважається 30 років. І це не межа. Так, ядерний регулятор США розглядає можливість продовження термінів експлуатації АЕС до 80 років.
Тим не менш, у зв'язку із зростанням споживання електроенергії, яке в одних країнах пов'язане з приростом населення, в інших - з розвитком технологій, у третіх - з економічним зростанням (поки це все дуже смутно стосується України, але ми віримо, що це всього лише «поки»), приймати рішення про будівництво нових блоків потрібно вже сьогодні.
Отже, чому Україна обирає атомну енергетику. Не будемо згадувати недавні події, коли осінньо-зимовий опалювальний сезон 2014-2015 років Україні вдалося пережити тільки завдяки атомній енергетиці, бо вугілля не було, газу теж, а мазут, як відомо, за ціною золота.
Головне, чому розвиток атомної енергетики для України безальтернативно, - це наявність серйозної ресурсної бази (найбільші в Європі запаси урану, якісного цирконію), будівельно-монтажні та експлуатаційні кадри (і головне, дуже серйозна школа з їх підготовки). А також не просто досвід експлуатації і напрацьований за час незалежності досвід культури безпеки, але і досвід впровадження передових ефективних технологій по модернізації. Не будемо ускладнювати життя читачеві, описуючи реалізовані заходи щодо культури безпеки - досить згадати, що ми першими в світі диверсифікувала поставки палива для АЕС, причому використовуючи паливо відразу двох постачальників у змішаній зоні. Відмовилася під тиском Росії в свій час йти цим шляхом Чехія, сьогодні вже заявляє про плани використання палива Westinghouse на своїй АЕС "Темелін".
Економічний фактор. Основний міф антиядерщиков всіх часів і народів полягає в тому, що атомна енергія - це дорого, якщо включати всі витрати. 7-10 років окупності проекту інвесторів, мовляв, мало цікавлять. Разом з тим, українські експерти порахували, що вартість кіловат-години електроенергії АЕС, яка навіть за умови включення всіх необхідних витрат (нинішній дефіцитний тариф ми не розглядаємо): і на зняття з експлуатації, та на поводження з відпрацьованим ядерним паливом і РАВ, а також на інвестиційні проекти нового будівництва, буде для споживача мінімум на третину дешевше теплової генерації і, знову таки, суттєві рази нижче відновлюваної Природно, якщо б атомний кіловат продавався за "зеленим" тарифом, проект окупився і приніс би прибуток вже в перші два-три роки експлуатації нового блоку.
Ну і нарешті - якщо порівнювати з ВДЕ - порахуйте самі, що країні вигідніше: будувати атомний блок вартістю 5-7 млрд євро, 70% яких залишаться працювати в економіці України, оскільки це - вартість конкурентного у світі обладнання вітчизняного виробництва, будівельно-монтажних робіт і матеріалів і т. д. Це - інвестиції в наші, українські інжиніринг, розвиток технологій, в науку. Або - як у випадку з ВДЕ - купив "під ключ" подешевше в Китаї або подорожче в Австрії, заплатив за установку і підключення, і отримуєш гарантовано вартість в 10 разів для вітрової і в 20 разів для сонячної енергетики вище, ніж для атомної генерації. Витрати на експлуатацію, самі розумієте, непорівнянні. При такому рівні держпідтримки, який держава надає відновлюваної енергетики як раз за рахунок атомної, окупність АЕС показала б приголомшливі результати.
Лобісти альтернативних атомної видів генерації періодично демонструють, що рентабельність АЕС істотно впала в зв'язку з падінням світових цін на нафту і газ, пов'язаних (прямим або непрямим чином) з санкціями проти Росії (у випадку з нафтою) і швидким зростанням видобутку сланцевого газу в США (і у випадку з газом). Однак якщо ми плануємо не щорічний паливно-енергетичний баланс, а розвиток галузі як мінімум на 20 років, варто враховувати поточні тренди за цінами енергоресурсів, запаси яких Україна не має?
Про це говорять і прогнози МЕА. Збільшення обсягу генеруючих потужностей буде здебільшого відбуватися в країнах, які вже мають ядерно-енергетичні програми. До 2030 року число країн з діючими АЕС зросте з 30 до 35. Очікується приєднання восьми країн із загальною встановленою потужністю АЕС у 2030 році до 13 ГВт. При цьому лише три країни - Вірменія, Бельгія та Німеччина - в загальній складності 18,4 ГВт потужностей, до 2030 року вже вийдуть зі складу групи.
По суті, розробка інноваційних проектів АЕС і вдосконалених паливних циклів - найперший обов'язок ядерної галузі. Зараз основні тренди в розвитку ядерної генерації - це безпека і економічність енергоблоку. Сьогодні у світі експлуатуються блоки першого (Великобританія), другого (ті ж радянсько-російські ВВЕР 320 серії), третього і "три-плюс" покоління. І коли ви приймаєте рішення про будівництво АЕС, виникає питання - а який блок будувати? Адже чим вище рівень систем безпеки енергоблоку, тим він дорожчий, і, відповідно, тим довше термін його окупності. І тим менше шансів знайти гроші на його будівництво. Але і з такої ситуації є вихід, наприклад, у Саудівській Аравії та ОАЕ прийняли рішення будувати блоки третього, більш старого покоління, але модернізовані відповідно до сучасних вимог безпеки. До речі, такий шлях вибирає Україна, вирішивши добудовувати третій і четвертий блоки ХАЕС з використанням обладнання чеської Skoda JS і з урахуванням постфукусимских вимог до нових установок. А країни, що володіють значними фінансовими ресурсами, мають можливість будувати реактори нового покоління.
Втім, є й інші, більш нові технології - торієві, високотемпературні реактори і реактори на швидких нейтронах. Такі типи енергоустановок здатні більш економічно використовувати ядерне паливо. Вони навряд чи будуть грати вирішальну роль до 2030 року, однак можуть стати значимим фактором пізніше, коли буде відпрацьована референтність.
Ще однією перешкодою для розвитку атомної генерації є енергетична політика, спрямована на розвиток альтернативної енергетики. Директивні заходи, які зобов'язують країни збільшувати частку відновлюваних джерел енергії у своєму енергобалансі, підкріплені значними субсидіями за рахунок держпідтримки і/або (як у нашому випадку) за рахунок зниження доходів атомної генерації, можуть перешкодити зростанню ядерної енергетики, коли частка відновлюваних джерел в енерготранспортній системі наблизиться до 15-20% Оператори енерготранспортних систем розподіляють потоки енергії виходячи з граничної собівартості виробництва. Але велика кількість екологічних переваг ядерної енергетики може схилити чашу терезів на її користь, якщо ці переваги можна буде обчислити у грошовому вираженні і зробити наочними для директивних органів, інвесторів і суспільства.
Слід визнати, що світова атомна промисловість ще не створила нової збалансованої моделі реалізації проектів і зайняла вичікувальну позицію, сподіваючись на те, що пік будівництва нових АЕС в азіатському регіоні призведе до появи нової бізнес-моделі. Поки ж ядерна енергетика зайняла міцну нішу на світовому енергетичному ринку, запасаючись терпінням, новими технологіями і часом для їх впровадження.