Андрій Довбенко: В Україні не можна інвестувати в щось одне
Україна активно адаптується до сучасних трендів у фінтех-індустрії. Якщо 5 років тому оформлення розстрочки або оплата комунальних послуг в смартфоні здавалася фантастикою, то сьогодні цим вже нікого не здивуєш, зазначає керуючий партнер Evris Invest Андрій Довбенко.
Про те, наскільки український ринок готовий до запуску нових фінансових платформ, які сфери для інвестування найбільш затребувані зараз в Україні, чому найефективнішими галузями залишаються АПК і IT, і як держава повинна підтримувати інвесторів – в інтерв'ю Андрія Довбенка РБК-Україна.
– В Україні активно розвивається сфера фінтеху. З чим пов'язуєте такий стрибок у розвитку, які тенденції можете відзначити?
– Останні цифри дійсно показують, що фінтех-індустрія швидко і динамічно розвивається в Україні. Попри те, що ми як і раніше серед лідерів з обороту готівки в Європі (торік цей показник був на рівні 40%), кількість населення, яке може собі відкрити рахунок і отримати кредитну картку – понад 70%.
– З чим пов'язана така особливість українського ринку?
– В Україні фінтех активно почав розвиватися з появою ПриватБанку. Свого часу вони запустили дуже потужні продукти, такі як Приват24 і LiqPay. Фраза "перекинь мені на Приват", без перебільшення, стала широковживаною.
До чого це призвело? У багатьох з'явилися картки, банки почали шукати спосіб видати клієнтам кредит.
В результаті фінтех почав швидко зростати. Але на цей час пропозиція ринку дещо відстає від попиту і в українців немає достатнього доступу до багатьох застребуваних у світі інструментів.
– Чи готовий український ринок до запуску нових фінансових платформ? Що є стримуючим фактором?
– Безумовно, український ринок готовий до запуску нових платформ. Тому обсяги інвестицій у фінтех-сектор неухильно зростають.
Evris Invest також не залишається осторонь цих тенденцій і з 2020 року постійно інвестує і допомагає в розвитку декількох фінтех-проектів, які планують надати українцям доступ до фінансових продуктів світового рівня.
Однак сильним стримуючим фактором у розвитку цього напрямку є все ще великий сегмент "тіньової" економіки в Україні.
– Якщо порівняти український фінтех зі світовими трендами, наскільки ми відстаємо від конкурентів?
– У багатьох аспектах ми не поступаємося світовим конкурентам. Але водночас у нас немає такого розмаїття продуктів, які успішно запускаються в США або Європі. Наприклад, ринкова вартість фінтех-компанії Revolut, серед засновників якої і наш співвітчизник Влад Яценко, становить $33 млрд, і сьогодні це найдорожчий фінтех-стартап Британії.
Але відтворити успіх Revolut в Україні – неможливо. Дуже багато стримуючих факторів. Перш за все – вузькість ринку. Ми не величезний ринок, на ньому експеримент може не вийти. Платоспроможного населення у нас теж не настільки багато. Тому ти можеш так і не знайти свою аудиторію.
А кожна спроба впровадження будь-якого продукту – ризик грошима. І якщо у нас немає достатньої кількості продуктів, значить інвестори не готові ризикнути. Це, до речі, ще й питання загального інвестиційного клімату в країні.
– На вашу думку, як у майбутньому розвиватиметься фінтех-індустрія?
– Мій прогноз: у розрізі 10-20 років фінтех перестане існувати як бізнес. У цьому не буде потреби. Адже, що таке фінтех? – Це спосіб спростити якесь платіжне рішення. У майбутньому всі платіжні рішення будуть максимально простими. Значить, у тебе не буде конкурентної переваги і бізнес не зможе мати значну маржу. А якщо не буде високої маржі, значить, це буде перетворюватися на додаток до якогось більшого іншого бізнесу. Наприклад, до медіа, соцмережі, торгового майданчика. Але спочатку це відбудеться в розвинених країнах. До нас цей тренд прийде пізніше.
– Ви згадали загальний інвестиційний клімат в країні. Які фактори, найчастіше, відлякують інвесторів від реалізації проектів в Україні?
– Іноземні компанії не хочуть інвестувати в Україну, для них ми складна, нестабільна країна. До того ж на частині території у нас війна.
Все це об'єктивні фактори. Але вони призвели до того, що на сьогодні є всього чотири хедж-фонди (інвестиційний фонд, який має право вкладати гроші учасників у будь-які види активів, – ред.), які мають ліміти України. Це дуже мало.
– Ви інвестуєте в Україну. Чому? Які сфери бачите тут пріоритетними?
– Треба мати великий бекграунд в іншій країні для того, щоб там тобі було краще, ніж в країні, де ти народився, де ти розвивався, де ти розумієш місцевий менталітет, людей і так далі.
– Але для сучасного бізнесу менталітет далеко не завжди відіграє першочергову роль. Є дуже багато прикладів стартапів, навіть з України, які успішно зарекомендували себе на абсолютно різних континентах, – Grammarly, Reface і багато інших.
– Так, абсолютно. Але в цьому є один нюанс – для того, щоб у тебе в портфелі був один успішний стартап, тобі потрібно вкластися, як мінімум, в 60 проектів. Це означає, що тільки один з 60 стартапів стає успішним. Це дуже складна історія. Ми знаємо здебільшого тих, кому пощастило, а скільки на цьому шляху було невдач – залишається за лаштунками.
Успіх таких проектів – сукупність факторів. Не можна сказати, що я важко працював, все правильно робив, і отримав єдинорога.
– У такому випадку, як будете розширювати свій інвестиційний портфель?
– В Україні ти собі не можеш дозволити інвестувати в щось одне з тієї причини, що ризики дуже великі і ти не знаєш, де вони матеріалізуються. Але є три типи інвестицій.
Перший тип інвестицій – вклав багато, щось вистрілило, щось не вистрілило. Більшою мірою, ти намагаєшся вгадати. Для нас такою сферою є фінтех.
Другий тип інвестицій – сфери, де є fair margin. В Україні це затребуване в сільському господарстві. Цьому сприяє багато факторів. Ми логістично зручні, у нас непогане законодавство, хороше аграрне лобі, непогана земля, умови, нова сформована культура.
Є ще третій тип – інвестиції в дистрес-активи, в те, що продається зі знижкою або дисконтом. Ми теж цим займаємося. Багато зараз говорять про проблемні проекти й сфері девелопменту. Але в цьому контексті у нас якраз погане законодавство, пов'язане з будівництвом, звідси і distressed.
Ти повинен якось диверсифікувати свої ризики. Плюс специфіка країни: ти ніколи не знаєш, де вдарить блискавка.
– Україна традиційно показує високі результати в сільськогосподарському секторі. Наскільки цей ринок привабливий інвестору? Чи збережеться ця тенденція в найближчі 5, 10 років?
– Так, зараз це менш ризикова сфера. До Америки ми ще багато в чому не дійшли, але Канаду за рівнем розвитку агротехнологій в країні вже обігнали. Відповідно, у нас країна велика, землі багато. Є якісь проблеми зі зміною клімату, з вологою, але вони все вирішувані. І якщо подивитися, як в Арізоні американці вирощують – нам дуже пощастило. У них все на поливі, і весь полив практично виходить з підземного джерела, що коштує космічних грошей. Нам поки доводиться працювати з чимось простішим.
Однак все одно на ефективність агросектора заведено дивитися в розрізі 10 років – з яких, як правило, три поганих, три хороших, чотири середніх. Тобто ти не можеш прогнозувати по хорошому року. Ти повинен рахувати за десять років.
Щодо перспектив, в цьому випадку все досить однозначно. Населення в світі стає більше. Так, з'являються також якісь нові технології, але в таких великих промислових масштабах робити їжу іншим способом, крім як просто вирощувати, я не бачу можливості в найближчому майбутньому.
– Як ви обираєте компанії, з якими співпрацюєте? Яким критеріям вони повинні відповідати, щоб угода здійснилася?
– Насправді, відповідь на це питання дещо перетинається з трьома основними стратегіями інвестування, про які я розповідав.
– Бувають проекти, які відповідають всім критеріям? Таке взагалі можливо?
– Вони взаємовиключні. Умовно кажучи, якщо ти віриш, що ти поставиш на зеро і виграєш, то воно тобі зараз грошей приносити не буде.
Якщо це дистрес, то, зрозуміло, що активом треба займатися, що він перетворився на щось більш-менш осудне.
З одного боку, незвично інвестувати в усе, але всі українські інвестиційні компанії в Україні змушені так працювати. У тебе немає варіантів. Ти бачиш можливість – йдеш за нею.
– Як йде справа з підтримкою інвесторів з боку держави? Чи є прогрес у цьому напрямку?
– В Україні є дві сфери економіки, які добре розвиваються – агро та IT. Чому? – У нас хороше оподаткування і в IT, і в АПК. В агро фіксований податок, в IT – ФОПи. У цьому сенсі Україна для цих сфер якийсь офшор.
– Держава заробляє з цих "офшорів"?
– У тому то й справа, що держава не може заробляти. Воно неправильно працює. Що держава повинна зробити? Якщо вона відносно невелика за населенням і відносно бідна – знизити податки. Після цього піде приплив коштів, які ти інвестуєш в сервіс, і коли всі визнають, що у тебе сервіс є, – підвищуєш податки. Так, наприклад, свого часу зробила Естонія.
Що зробила Україна? – Знизила податки в цих сферах. З'явилися підприємства, які платять податки, створюють робочі місця. Але держава з якоїсь причини сервісу не зробила (хоча деякі хороші речі все ж вийшло реалізувати), але хоче піднімати податки. Так не працює. Якщо вони піднімуть податки, все або закриється, або піде в тінь. Такі дії безглузді. Ми дуже сподіваємося, що цього не станеться.
Я переконаний, що держава повинна не заважати і забезпечувати сервіс. Я не вірю в точкові рішення по типу інвестнянь, тому що це не працює, ти не можеш комусь одному допомагати. Це за своєю суттю неправильно.
Але найбільше іноземному інвестору в Україні заважає відсутність стабільності. Ти бізнесмен. Ти інвестуєш якусь суму в Україну в розрахунку отримати щось в майбутньому, і всі твої розрахунки грунтуються на двох речах: на поточній ситуації і прогнозі. Але коли все в один момент може змінитися в кардинально іншу сторону – це відбиває будь-яке полювання. Я вважаю, що в цьому основна причина відсутності іноземних інвестицій.
Місцеві інвестори ще можуть спробувати щось "передбачити", а як це зробити іноземцю? Немає просто варіантів, як йому це зробити. Ось в цьому основна проблема. І вона була завжди.
– Ще один актуальний сектор в Україні – будівництво та нерухомість. Однак є думка, що ринок нерухомості в Києві переоцінений. Як ви прокоментуєте це з точки зору інвестора? Наскільки ринок стабільний і привабливий? Які у нього є перспективи?
– У нас як у країни є дві проблеми. Перша – вкрай застарілий житловий фонд, що дістався нам від Радянського Союзу. Його треба оновлювати. Ніхто, маючи якусь можливість, не буде там жити. Відповідно, цей попит – питання гігієни. Якщо ми не хочемо появи хрущоб, ми повинні оновлювати фонд, інакше чітко еволюціонуємо в ненайкращі країни Латинської Америки.
Другий момент – ціни. Наприклад, у Варшаві нерухомість рази в півтора-два дорожче, ніж у Києві. Але якщо порівняти за рівнем привабливості міста, то, напевно, навіть жителі Варшави погодяться, що Київ значно краще.
В Україні нерухомість не переоцінена, а недооцінена. Вона недооцінена, в першу чергу, через країнові ризики – через війну на сході. Якби у нас було все добре, нерухомість в Україні повинна була б коштувати ще дорожче. Але все впирається в довгострокову перспективу.
В ситуації, коли у нас тільки відновлюється банківський сектор, який був не дарма абсолютно спалений і зараз як пташеня серед вугілля, коли відсутні будь-які інші ритейлівські інструменти для інвестування в країні, найбільш затребуваним інструментом для інвестування стала нерухомість. Найчастіше туди несуть гроші через відсутність альтернативи, і скоріше за все будуть локальні бульбашки, які будуть лопатися. Хтось втратить гроші, заощадження, квадратні метри. Але це буде відбуватися найчастіше не в premium-сегменті.
У premium-сегменті – як з біткойном. Якщо біткойн падає нижче якогось рівня, трейдер перетворюється в інвестора. Тобі треба просто почекати, коли він виросте. Те ж саме з нерухомістю в premium-сегменті. Вона не може не вирости, хіба що у нас буде нова ескалація конфлікту. Але з таким ризиком працювати неможливо. Це не той ризик, який ти можеш аналізувати, не в макро контексті.
– Також зараз в Україні поступово трансформується фондовий ринок, скоро з'явиться можливість інвестування в акції найбільших компаній. Як це позначиться на інвестиційному ринку і приватних компаніях?
– Поки невідомо. Це теж один з тих експериментів, про які ми говорили спочатку. Наприклад, Binance працює в Україні напівлегально, але знайшла свій ринок. Думаю, акції іноземних компаній теж зайдуть, нехай навіть не зовсім легально. Якби ми говорили про українські компанії, то цього ринку просто немає і він не з'явиться, що б не міняв зараз регулятор. Люди повинні довіряти.
І, до речі, тут держава могла б спрацювати. Можна було зробити народне IPO (Initial Public Offering-перший публічний продаж акцій акціонерного товариства, – ред.) "Нафтогазу". І тоді ринок би запустився.
– Здається, це колись вже було, коли продавали на початку 1990-х ваучери.
– Це інша історія. Тут не треба роздавати ваучери, треба IPO зробити. Фонд держмайна міг би вийти в рітейл і набагато ефективніше зібрати гроші.
– Ви активно підтримуєте впровадження в Україні технологій блокчейну. Чому це важливо?
– У цьому є багато здорових моментів. Але варто розуміти, що блокчейн і криптовалюта мають дуже мало відношення до фінансів. Це чисто медіаісторія. Люди вирішили перемогти злу державу і придумали історію про криптовалюта. До чого це призведе в якомусь найближчому майбутньому? – Класичні криптовалюти типу ефіру, біткойнів будуть суперзарегульовані, вони вже потихеньку регулюються. Тому у них буде інша мета, більш вузька. Але водночас ніщо не заважає іншій групі людей зробити свою криптовалюту і завжди буде хтось, хто за велику комісію буде її конвертувати в fiat money (фіатні — від лат. декрет, вказівка – не забезпечені золотом та іншими дорогоцінними металами гроші, які отримують свою цінність виключно з довіри, яку люди на них покладають, — ред.).
Будь-які гроші – це консенсус. Блокчейн в такому випадку – гарантія, що ніхто не читерує в цьому процесі, немає держави, яка примушує, щоб всі слідували правилам.
– Тобто це така нова форма контролю?
– Скоріше, самоконтролю. Але в цьому немає нічого магічного, тому я не бачу, як вона може замінити зараз fiat. Це просто хороша, розумна альтернатива.
Українці люблять жити мрією і люблять грати в азартні ігри. Відповідно, вони цікавляться криптовалютою. Чим бідніша країна, тим більш розвинені в ній лотерея і gambling. Тому такі форми самоконтролю життєво важливі.
– До речі, від лотерей і грального бізнесу вам надходять вже якісь інвестиційні пропозиції в цій сфері?
– Так. Я в цілому позитивно оцінюю рішення повернути цей бізнес в легальне поле. Немає жодної країни, де цього немає. Він може бути нелегальним, може бути легальним, може бути напівлегальним, але він скрізь існує. У жодній країні Євросоюзу немає забороненого грального бізнесу. Вони можуть його обмежити певними регіонами, певними центрами, можуть зробити тільки державним, можуть зробити тільки онлайн, тільки в офлайні, але повністю забороняти – це абсурд. Заборона призводить тільки до одного, що держава не отримує грошей. Інших варіантів немає.
Ми спілкувалися з деякими потенційними таргетами. Поки не прийшли до якогось розуміння остаточного, але розглядаємо для себе серйозно цю сферу хоча б у вигляді фінансування.
– У вас в офісі є кілька цікавих предметів сучасного мистецтва. Це теж вид інвестування?
– Ні (сміятися). У цьому треба розбиратися. У всьому, де хочеш заробляти – треба розбиратися. Мені просто, дійсно, це подобається. До того ж в моїй колекції роботи тільки українців. Тут, як покупець, а не інвестор, я для себе розібрався. Ну, як розібрався, дружина пояснила (сміятися). Може, колись розберуся і ще в чомусь.
– Зробімо прогноз: якими будуть сфери IT і агро, які ви назвали домінуючими в Україні, через 10-20 років?
– З агро буде все добре. Навіть якщо щось дуже страшне трапиться, в цій сфері не повинно бути великих проблем. Головне, щоб держава не заважала.
З IT теж все буде добре, якщо держава не заважатиме. Але зараз, за великим рахунком, ми є ресурсною країною. Тобто замість того, щоб робити автомобілі, ми експортуємо руду. Те ж саме з IT. Найчастіше українці працюють в сервісному бізнесі. Ми рідко робимо продукти. Імовірніше, ми десь на задвірках, але з хорошим ресурсом. Тому найчастіше продукт робиться "там", а ми тут їм всім допомагаємо. Фахівці в Україні вже дорогі.
З України не вийде зробити ні Грузію, ні Естонію. Але якщо ми зробимо нормальні, зручні, загальні умови для роботи бізнесу, то з цим мозковим потенціалом ми маємо великий шанс вийти в IT на інший етап – або ж залишитися, де ми є.
Я не можу передбачити, скільки запасів вистачить, але будь-яка система схильна до ентропії, тому рано чи пізно наш IT-потенціал, якщо ми не будемо змінювати умови для роботи всередині країни, буде падати.